Віце-президент США порадив Зеленському створити уряд в екзилі та готуватися до партизанської війни.

Правда, це було три роки тому, коли віце-президентом США була Камала Гарріс. Подібна традиція недооцінки України й переоцінки можливостей РФ триває й досі. Так, наприклад, вчора українські соцмережі були перезбуджені від новин, що Трамп вкотре назвав малоймовірним повернення Україною власних окупованих територій. З точки зору символів, за допомогою яких з нами спілкується Бог, це більше позитивний знак — починаючи з "Kyiv chicken speech" й через "партизанську війну", доля України розгортається рівно протилежним чином від роздумів та припущень "світлих" вашингтонських голів (а також українців й росіян). Тим паче, тут відстежується певний дух часу, адже за три роки повномасштабного вторгнення відбулась певна еволюція – пропозиція втікати з Києва змінились порадами не наступати на окуповані території на Сході та Півдні України.

Але, якщо відкинути символізм (безумовно, лиш на короткий час), у цієї закономірності є досить просте пояснення: наші дорогоцінні союзники — круглі короткозорі ідіоти, котрі приречені вкладати гроші та озброєння в регіон, який самі не розуміють. Приречені потрапляти в ситуацію, де вони, намагаючись "менеджити ескалацію", в результаті "успішного" менеджменту вимушені вливати все більше й більше ресурсу, що в кінцевому підсумку буде капіталізовано об'єднаною Європою.

Звісно, так буде й цього разу. Спроби осідлати тигра війни, що вирішив знищити всі країни регіону (з більш серйозними наслідками для більших за площею) — сміхотворні, тим паче людьми, народженими у Нью-Йорку. Інформаційний шум, який вони створюють в безславних спробах заради самолюбування, буде приголомшувати емоційно, але після широких жестів виявиться, що в цьому нарцисичному спектаклі інші країні брали участь тільки тому, що це гра з нульовою сумою.

Українська та російська держави готуються до ескалації конфлікту. Рекордне авансування військових витрат російського бюджету на початку цього фіскального року луною відбивається від українських спроб розширити потік комплектації та реорганізації в корпусну систему. Вже сильно зранені, обидві сторони відчувають, що кінець війни дійсно наближається, тому готуються до нових запеклих боїв цього та наступного року, що висмокчуть останній наступальний потенціал сторін на довгий час. В цьому контексті, руда мавпа на посаді Президента США з інтелектом, близьким до залежного від фентанілу афро-американця, може стати одним з факторів на користь однієї зі сторін. Так, підрізання чи розширення допомоги Україні в цьому році – це події з однаковою ймовірністю, а на чию користь випаде монета, хоч й далеко не ключова, стане відомо за результатами приречених на неуспіх перемовин. У зв'язку з цим обидві сторони максимально заграють з "мирними ініціативами" Трампа та клянуться, що вражені його світлою мудрістю (допоки він не зрозумів, що обидві сторони уявляють "уступки" з боку противника взаємовиключно).
Але навіть поява якогось перемовного майданчика відкриває простір для можливостей — так, наприклад, певне символічне припинення вогню може бути використано для ротації, перекидання та перегруповання підрозділів, розірваних по всьому фронту до ротно-батальйонного рівня. Але навіть без цього, поки йде спектакль, цивільні та військові по обидва боки фронту можуть нарешті отримати порцію надії, що покращить сон та апетит на якийсь час (що також корисно, хоча й викликає залежність).

Отже, пропускаючи інформаційний шум на тему перемовин, у власних роздумах я вже більше міркую про те, як буде виглядати літня кампанія, котру щиро бажаю нам усім пережити та вийти з неї переможцями. Довести цю війну до кінця, нанести достатню шкоду противнику, щоб схилити його до миру, доведеться нам, а не американським президентам.