Падав сніг, ласкавий і лапатий,
обнімав нас, крилами немов...
І хотілось вічно так стояти...
Перший сніг і першая любов.

Як співала кров у юних жилах!..
Вечір той весну в серця нам ніс...
На щоках твоїх, до болю милих,
я губами пив алмази сліз...

Ми стояли. Падав сніг без звуку.
Твої очі зорями цвіли...
І в руках моїх кохані руки
ніжними й покірними були.

Білі квіти розсипало небо,
і співала в жилах юна кров...
Ми мовчали... Слів було не треба...
Перший сніг і першая любов.

– Володимир Сосюра

Я думала, що бути холодною, нікому не довіряти, не відкриватися і уникати тісного спілкування - це сильно, але я помилялася. Реальна сила в тому, щоб залишатися собою: доброю та відкритою. Не дивлячись на все, через що тебе змусили пройти інші люди.

Пишімо грамотно😌

#Правопис

БЕЗОДНЯ НІЩО

Зазирнути в безодню ніщо, а безодня на тебе
Хай подивиться оком потужним, тугим.
Хай пропалює око до дна, пропікає до неба,
Хай випарює вщент алкогольний і зморений дим.

Ти пірнеш до основ небуття, у прадавні закони.
Ти пізнаєш глибини незнаних світів,
Подолавши споруджені небом товсті перепони,
А земні подолавши упевнено і поготів.

І пізнавши до дна небуття, ти пізнаєш цвітіння
І буяння життя, невтолимий і ясний порив.
Вип'єш часу вина, увійшовши в палке безгоміння
І відкинувши сумніви, наче болючий нарив.

Увійшовши у білий налив невідомих історій
І вдихнувши їх пахощі, мовби небесний нектар,
Ти здолаєш тенета ненависті, злоби, апорій
І відчуєш страждання, як посланий Господом дар.

6 квітня 2025
– Борис Костиря

Дуже сумно від того, що світ навчився існувати без совісті. Занадто легко про совість забувають заради користі й комфорту, не думаючи про спустошення, яке залишається після цього. А рано чи пізно це станеться. Така правда.
Душа дається з народженням, але її потрібно плекати. Вона формується через пережитий біль, час, досвід і чесні вчинки. Ті, хто прагне лише легких шляхів, ніколи не відчують цього процесу.
Справжнє щастя полягає не в накопиченні, а в умінні віддавати. Людина знаходить повноту життя тоді, коли ділиться теплом, мудрістю, співчуттям, навіть власними ранами. Але щоб віддавати, треба мати душу. А душа народжується лише там, де є совість. Можливо, саме в цьому і прихований головний сенс нашого існування.

📚 Падав сніг, повільно і тихо, наче у сні, застеляючи білим і вигін, і село. І здавалося Уляні, що вона у човні, і той човен пливе білим світом, і пливтиме довго, і нікуди їй не подітися, бо навколо біла пливка мла.

– Володимир Дрозд. «Листя землі»

#Словниковий_запас

"В жизни больше всего устаёшь не от физических нагрузок и бытовых проблем, а от не искренности, лжи и предательства людей, которым веришь..."

Шукайте світло навіть у пітьмі,
Дивіться там, де зовсім не шукають...
Не гасне вогник віри у вікні,
Та лиш того, хто стукає, впускають.

Шукайте щастя навіть у біді,
Де лиш, здається, мряка і тумани...
Життя кипить шаленістю подій,
Немає ж лиха, що добром не стане...

Шукайте радість навіть у журбі,
Господь казав: "Блаженні, що страждають..."
Й бажайте щастя іншим, як собі —
На небі добрих справ не забувають...

– О. Сапріянчук

Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.

– Ліна Костенко

📌 Звідки взявся холостяк?

Слово «холостяк», що часто трапляється у публічному дискурсі, невластиве лексичній системі нашої мови. Неодруженого чоловіка українці віддавна називали «парубок».

Зі свого боку, містке слово «парубкувати» — відповідник російського канцеляризму «вести холостяцкий образ жизни», дослівний переклад якого іноді чуємо в мовленні.

Мовознавець і перекладач Олександр Пономарів зазначав, що в документах або анкетах щодо сімейного стану російське «холост» слід перекладати як «неодружений».

✔️ парубоцька вечірка
✔️ працьовитий парубок
✔️ не до віку парубкувати

#Калька

Ти до мене прийшла не із казки чи сну,
І здалося мені, що стрічаю весну.
Ти явилась мені — і здалося, що світ
Помолодшав навколо на тисячу літ.
Скільки ніс я для тебе тривог і тепла.
Але ти, як весна, стороною пройшла.

— Василь Симоненко

Щастя завжди полягає в простих речах.
У таких, наприклад, як вихідний, смачний чай, улюблена книжка чи просто спокій у твоєму серці.

📚 Ближче. Ще ближче. Ще мить — і рука в руці… Його зовсім не дивує, що зненацька пішов сніг, — хтось там нагорі підстеріг хвилину, дав знак — і закружляли в повітрі білі платки, осідаючи їй на волоссі, на золотавих кучерях із-під беретика...

– Оксана Забужко. «Музей покинутих секретів»

#Словниковий_запас

📌 Кава та правопис

Назви кавових напоїв в українській мові здебільшого запозичені, тому до них застосовуємо два основні правила.

1. Згідно з «правилом дев’ятки», після низки приголосних («де ти з’їси цю чашу жиру») пишемо и:

✔️ капучино (не капучіно)
✔️ ристрето (не рістрето)
✔️ мокачино (не мокачіно)

2. У запозичених словах букви на позначення приголосних зазвичай не подвоюють. Отже:

✔️ лате (не латте)
✔️ фрапе (не фраппе)
✔️ еспресо (не еспрессо)

#Правопис

Ми зустрінемось там, де не буде пітьми,
Де ми зможемо стати собою.
Ми зустрінемось там, де не буде зими,
В почуттях між тобою і мною.

І тоді ми пробачити зможемо знов,
І сказати слова усі вголос.
Ми зустрінемось там, де не буде війни,
А лиш тиша і жита колос.

Ми зустрінемось там, де не буде жалю,
І де реквієм стане тихим.
Я впізнаю тебе лиш тоді, коли ти
Станеш чесним й рішуче сміливим.

Ми зустрінемось точно в якомусь з життів,
Та, можливо, змінивши форму.
Обіцяю чекати й кохати тебе,
І сприймати цю відстань за норму.

Ми зустрінемось точно без краплі жалю,
І не буде ніякої муки.
Ну а поки я бачу тебе лише в снах,
Де ти ніжно тримаєш за руки.

— Світлана Курхан

Нічого не залишайте для «Для особливого випадку». Ваше життя - це і є особливий випадок.

Люди часто недооцінюють те, що вони роблять. Кажуть, що це дурниця. Але велике і складається з малого.

*

Новая нейросеть MARKATA.

Для инженеров. Анализ сигналов от датчиков.

Телеграм-канал

Сайт

*

Не напишуть про нас з тобою,
Ми не люди - зимові тіні,
Мов розкидані в пам'яті болем,
Чи жили? чи кохали? чи тліли?
Не забуті людьми навмисне,
Безліч тих, хто безслідно щезає,
Просто хтось розповів усе стисло,
І життя, ніби сніг, пролітає.
Хай для нас все почнеться спочатку:
Ранки тихі і зоряні ночі,
Та ніхто не напише на згадку:
"Пам'ятай, як кохали ці очі".
Ми з тобою загублені часом,
Між війною і миром розтали,
На узбіччі далекої тиші
Пелюстками шляхи заховали.

– Інна Паламарчук

Ми такі люди, коли ми все маємо, коли в нас все є, то ми не цінуємо нічого. А коли втрачаємо, то починаємо задумуватись і сумувати за тим, чого в нас вже немає.

Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.

Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш горточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.

– Дмитро Павличко