31 тисяча українських військових загинули у війні — Зеленський вперше заявив про втрати України у війні. Кількість поранених він відмовився називати.

У Росії втрати разом з пораненими складають близько 500 тисяч, сказав Зеленський.

+16 тисяч зниклих безвісти.

А зниклий безвісти найчастіше — відсутність тіла чи не можливість його забрати.

З особистого досвіду — це є цілком реалістичні цифри.

Натомість цифра в 100 тисяч + сзч по країні теж багато про що говорить

В середньому по ЗСУ коефіцент поранених до убитих складає десь 5 до 1. Є ситуації гірші, є краще. Багато хлопців отримали поранення декілька разів.

Евакуація ж поранених наразі сильно ускладнена неможливістю проводити її вдень через засилля FPV та простих очей в небі.

Також окремо скажу за цифри генштабу, в силу моєї дотичності до оперативно-чергової роботи в певні періоди служби можу з точністю сказати, що по піхоті ці цифри не відповідають і не можуть відповідати дійсності. На те є декілька причин:

1) Об'єктивний контроль ураження піхоти забезпечується виключно спостереженням з дрона. Уявімо ситуацію:
десь вночі переміщається група чоловік 5, чергова пташка побачила, черговий кпшки дав команду, чергова МК-19 навалила по плановій цілі, група розбіглась по укриттям, перебувала там доти, доки пташка від них не
відв'язалась. Один з групи дойшов в бліндажі, але ще двоє з групи отримали легкі поранення від вогів і не можуть навіть винести двохсотого, його заберуть десь потім і взагалі в інший час.
Що побачить дрон? В кращому випадку двох тіпів, які спокійно почимчикують в бік своїх, якщо буде в цей момент туди дивитись.

2) Але мк-шка ж навалила, БК треба списувати, таких випадків за день купа. От і виходить, що в підсумковому донесенні, а потім і в різноманітних журналах проходитиме "якась" цифра втрат противника по піхоті.

Об'єктивний контроль більших цілей полегшений і більш точний.



Більш цікаві штуки дає розвідка, як-от цифри безповоротних втрат противника в смузі угруповання Кремінна, але ця інформація надходить з значим запізненням відносно вечірніх циферок ГШ

Мальчік мріє подолати Тису, мужчина переїздить Сіверський Донець

Коли я в дитинстві грав в якісь шутери, то ніяк не міг зрозуміти логіки оцих трьох точок А, В, С, які розташовані абсолютно невигідно в тактичному положенні, але за які треба воювати, бо так переможемо.

І як тільки точка втрачена старший начальник команда миттєво влаштовує банзай атаку з шаленими втратами, аби відновити втрачене положення.

Так-от, я зрозумів...

Насправді це реальна проблема підходу до ведення бою: війна за конкретні точки, нанесені десь на карті дурними штабістами в абсолютно нелогічному місці, часто-густо невигідному в тактичному відношенні, бо у них на карті — це позиція відділення "Залупа", і все:

Завдання підрозділам:
стійко обороняти залупу, недопустити вклинення противника в глибину оборони наших військ ...

При цьому, де позиція відділення знаходиться, чи можна нормально її обороняти, якість інженерки і т.д. нікого не хвилює. І одна справа, якби можна було щось змінити, перенести, уточнити, але брка на оборону залупи падає з бригади, а іноді навіть з ОТУшки, тож от тепер це твоя залупа комбат і їбись з нею як хочеш, а як не дай боже втратиш цю залупу, то буде знов брка от тих же діячів: одбий залупу, заєбал

Отак і живем)

На цю тему буквально минулого року була ситуація з геніями з штабу. В ролях неназваний майор (НМ) і Карл Ґустав Манергейм молодший (КҐММ).

НМ: "Ми визначили район зосередження вашого підрозділу отут в лісі, зможете заховатись."

КҐММ: "Якщо дозволите, пане майоре, не думаю, що зможемо."

НМ: "Ха-ха, боитесь близко к передку?"

КГҐМ: "Ні, пане майоре, просто тут на карті для штабістів написано: "Клен, Дуб", а на дворі ГРУДЕНЬ"

НМ: "Ну по брці це уже ваш район, перероблювати ми не будем"

Мораль цього всього наступна:

Якщо ви вже попали в штаб, то думайте головою. ШТАБ має бути для піхоти, а не навпаки. На першому місці має буть не надмірна формалізація, а результат помножений на мінімімальні втрати піхоти.

Ви переживете чергову догану, а піхотинець вашу брку може не пережить

Адаптація

Війна змінюється шаленим темпом, а в цій гонці перемагає той, хто діє наперед. Нові тактики, нові підходи, нові засоби. Абсолютно по-різному виглядає війна й на різних ділянках фронту. Таким чином найціннішим є досвід тактичної ланки, найважливішим є підтримка здорової ініціативи знизу, децентралізація управління, щоб командири могли приймати рішення і розвивати свої підрозділи відповідно до тих вимог, що диктує поле бою.

З ООСом нема сенсу й порівнювати, війни 22 року немає й близько, навіть досвід штурмових дій 47 бригади влітку 23 року уже не можна назвати актуальним.

Еволюція вогневих засобів веде нас до ситуації, коли піхота — лиш елемент, що створює ефект присутності на позиціях. Юніт, що утримує точку і не може ефективно ні оборонятись, ні наступати. 6-8 розрахунків FPV в батальйоні — це те, що ще півроку тому звучало як розкіш, а зараз необхідність, що рятує смугу бригади. Противник теж підлаштовується. Як не дивно механізовані накати — відповідь на нашу модель оборони, коли наявність високоточних засобів ураження призводить до необхідності максимально мінімізувати час, який штурмовий загін витрачає, щоб дістатись позиції: "3 БМД швидко долають відстань до переднього краю оборони наших військ, дві спалили, але одна скинула піхоту і та зайняла позицію відділення". Абсурдним чином масовість FPV і можливість їх застосування по кожному індивідуальному піхотинцю привела нас назад до механізованих штурмів на броні.

Але мова не про це, це лиш приклад навчання і адаптації, як нашої так і противника.

Можна дати підрозділу танки, можна дати йому пушки, можна дати йому людей в час, коли інші воюють з близьконульовою комплектацією. Але якщо система адаптації до різкої зміни обстановки не налаштована, управління дико централізовано, а ініціатива карається, то багато ви не навоюєте.

Вихід ворога до Часового Яру створює нам в перспективі значні проблеми. Особливість часіка в висоті, на якій він знаходиться. Якщо наразі рельєф цей нас захищає, то, оволодівши ним, ворог зможе чинити значний тиск на нашу логістику, що йде через Констянівку. Це в подальшому призведе до біди

Якщо вам здається, що кінцівка взята з іншого посту, то вам здається

По 67 ОМБР все закономірно і відповідно до результату на напрямку ЧЯ - Бахмут.

Ниття окремих людей з числа старого і нового ПС про нестачу ресурсів в бригаді випливає з тотальної необізнаності про стан справ в інших підрозділах СОУ.

Єдиний мінус, що не всі відповідальні за результат втратили посади. А так в контексті випадку 67 — повага до вищого військового керівництва за правильний менеджмент обмежених ресурсів (в першу чергу людських ресурсів).

І це не історія про влада зливає добровольців. Це історія про неефективність і неможливість побудувати щось адекватне. Та й по всьому

Другий мінус, що це все зачепило і притомних добровольців, але масштаб провалу нажаль є таким, що вдаватись в те, який лінійний батальйон зміг розбудувати ефективну структуру, а який не зміг, ніхто уже не буде

Цар-мангали

Хоча цар мангали, що найчастіше з'являються в смузі 59 бригади на Донецькому напрямку виглядають трешово, але слід розуміти, що це є певна еволюція засобів захисту відповідно до наших засобів ураження.

І еволюція досить успішна, адже класичні фпв чи навіть джавеліни не здатні ефективно ці цар-мангали (які ще й під навісом везуть піхоту) вражати.

З нашого боку на поле бою неочікувано вертається ПТРК 2 покоління (Стугна, Корсар і т.д.) , які дозволяє уражати танки противника в незахищені місця, а також акцент зміщується на дистанційне мінування та блокування шляхів під'їзду не вибуховими загородженнями.

Тактика противника в застосуванні цих одиниць бронетехніки досить проста: якнайдалі заїхати і закинути піхоту, порушити систему управління та наші бойові порядки. Окрім згаданих мною засобів ще одною відповіддю могло б бути висування бронегрупи з числа танкових рот/батальйонів для ураження цих цар-мангалів, але це вже якісь прямі танкові бої та й ломи треба відшукати на складі серед списків того, що не застосовується з осені 22.

Десять тисяч мільйонів бригад ми створили і ще стільки ж на підході

Одна з проблем нашого войська з якою ми зіштовхнулися — проблема росту, в 22 нам треба було швидко масштабуватись з мирного часу на штати воєнного часу і розгорнути нові підрозділи. Першими кроками стало розгортання кількох бригад резерву з ОР 1 і ОР 2, заповнення на 100% існуючих бригад, але далі цього готовності не було.

Розгортання ТрО призвело до створення великої кількості стрілецьких підрозділів укомплектованих однією лиш мінометною батареєю, в які за іронією долі потрапили найбільш мотивовані цивільні. Управління ж підрозділів ТрО, які в часи до повномасштабки вважались пристанищем списаних офіцерів, було не найвищому рівні. В наш час бригадне управління ТрО задіюється рідко (кількість бригад ТрО, що тримають смугу в зоні активних бойових дій в кращому випадку на пальцях 2 рук) і по суті є просто великою кількість офіцерів, що зашарились забезпечують повсякденну діяльність напівпустого підрозділу, поки батальйони, а іноді й роти цього підрозділу воюють в підпорядкуванні інших бригад, що можуть забезпечити ефективне управління і всебічне забезпчення. Характерно що більшість ТрОшних батальйонів є також окремими і потребують чималу кількість офіцерів для здійснення управління, коли звичайний мехбат механізованих бригад має офіцерів за штатом меньше.

Натомість висновки зроблені не були: замість розширення і переформатування існуючих досвідчених підрозділів та з метою збереження статутного: батальйон-бригада-корпус/оперативне командування почалось безконтрольне створення нових підрозділів, управління для яких набрати було об'єктивно ніде, тож станом на 24 рік ми маємо старешнний кадровий голод і людей на командних посадах, які за жодних умов не мали туди потрапити. Вищезгадане ТрО взагалі пускають під ніж як структуру неефективну та таку, що сучасним викликам та задачам не відповідає.

Який був вихід?

Про це легко говорити зараз, але доцільніше було застосовувати російську дивізійну систему з дивізій, що в своєму складі мають лінійні полки на велику кількість рот. Це значно зменшило б потребу в офіцерах та довзволило би розгорнути +- ту саму кількість особового складу навколо ефективного та злагодженого кістяка. Ми не мали б настільки різких перепадів в боєздатності різних бригад, а старі ефективні бригади, що стоять в смузі фактично з лютого 22, мали б більшу глибину в плані власних резервів і не воювали б без кінця приданими.

Підставою для написання цього посту стало інтерв'ю командувача СВ ЗСУ, можливо правильна оцінка вже пророблених дій дозволила б не повторювати старі помилки.

#Заметки_с_поля_боя

Замолвите слово об хороших окопах.

Или о наболевшее о фортификации.


Фортификация, как известно, одна из самых древних элементов военной науки, она невероятно актуальна и по сей день с времен римской империи. Ведь как только легионы заходили в какие-то новые для себя земли, всё начиналось с обустройство полевых баз и оборонительных фортификаций.

Но это небольшое лирическое отступление.

Система инженерного обеспечения СОУ во всех родах войск, как правило, состоит в ведомстве бригады / батальона закрепленных за полосой и районом обороны. Как мы все знаем, согласно БС, глубина обороны механизированной бригады это приблизительно до 12 км в глубину и до 25 км по фронту. Естественно эти цифры не являются какой либо догмой и они могут различаться по тем или иным причинам (например, с состава бригады в оперативное подчинение ТГр или другого временного формирования передали какой либо из батальонов, ослабив оборонительные и наступательные возможности бригады в полосе её обороны)

Давайте начнём от меньшего.

Батальон, как правило состоит из 3-4 механизированных (мотопехотных, пехотных, стрелковых) рот, миномётной батареи, роты огневой поддержки + отдельные взвода и батальонный медпункт. Его нормативы район БРО до 5 км по фронту и до 3 км в глубину.

За инженерное обеспечение в батальоне ответственный непосредственно командир батальона, заместитель командира батальона по боевой подготовке и командир инженерно-сапёрного взвода. Так же командиры рот на своих ротных опорных пунктах с командирами взводов несут ответственность за состояние позиций и их оборудование (улучшение) в инженерном отношении.

То есть, в среднем на 2-3 км по фронту и 2-3 км в глубину за состояние минно-взрывных и невзрывных инженерных заграждений отвечает аж целый инженерно-сапёрный взвод! Много это или мало? Наверняка те, кто сталкивались с вопросом организации инженерного обеспечения знают, что этого не то что, недостаточно, этого критически мало. ИСВ постоянно задействуется для проверки магистралей подрыва, состояния инженерных заграждений и т.д, потому они просто банально могут не успевать заниматься оборудованием отведенных участков.

В большинстве же случаев, слабый должностной контроль со стороны должностных лиц приводит и к тому, что просто "забивают" на свои обязанности и работу.

Теперь к более интересному: иногда бывает так, что некоторые позиции меняют за пару месяцев по 2-3 подразделения, которые зная частоту этих смен и ротаций не занимаются должным оборудованием тех или иных позиций в районе обороны.

Ситуация интересная, не так ли? Идём дальше.

То, чем обладает бригада: как правило, это инженерно-сапёрная рота и привлекаемые в целях помощи им люди с отдельных взводов, рот или батальона обеспечения. Бригада обладает (зачастую) большими ресурсами и средствами, такими как: инженерная техника, инженерное оборудование и т.д, что существенно расширяет операционные возможности.

Но как писалось выше, бывает так, что с "неопасных" направлений, инженеры в срочном порядке откомандировываются с этих самых бригад на другие "опасные" направления, а на "неопасных" ничего ровным счётом не копается, или же копается с крайне низкой интенсивностью.

Что касается ОУВ, ОТУ, ОСУВ - у них нет своих отдельных инженерных подразделений. Есть прикомандированные с каких либо бригад.

По состоянию инженерных заграждений в Харькове: произошло всё то, что я описал выше.
Инженерные заграждения, фортификация и т.д там действительно есть, но она оборудована крайне неоднородно и разобщённо. Где-то она действительно хороша, где-то всё очень плохо. (без конкретики на направлениях).

Пока ОУВ / ОТУ будет отвечать за инженерное обеспечение - такое будет происходить.
Пока вся полнота ответственности за фортификацию не возляжет на плечи бригад - так будет происходить.

К сожалению, проблема не в людях и не в средствах. А в менеджменте и системе организации инженерного обеспечения. ОСУВ/ ОТУ / ОУВ / ТГр не должно заниматься строительствами районов обороны на которым нужно обороняться бригадам, это должны делать бригады для себя и под себя, потому что, часто - густо, "Залётные" инженеры копают просто лишь бы выкопать.

Критика полягає не лише в одній оцінці. Не можна засуджувати одну тактику, якщо не можеш вказати на іншу — кращу.
Карл Клаузевіц «Про війну »

А що цей ваш резерв бонус плюс має показувати?

У мене пише: на обліку. Може йому сказать?)

Половина людей, які оновили дані в резерв +, це військові, які зайшли дізнатись про себе, що він солдат в розшуку, коли в реальності вже начальники штабів і комбати