🫡Мене звати Таня, мій позивний «Руді».
Я старша екіпажу медичної евакуації Медичного добровольчого батальйону «Госпітальєри».

Я в батальйоні з серпня 2022 року. Всі ці роки регулярно їжджу на ротації і допомагаю Силам оборони в евакуації поранених і загиблих бійців.

Працювала під час звільнення Херсонщини, під час наступу під Роботиним, на Куп’янському, Гуляйпільському напрямках, під час Курської операції. Дуже багато часу провела на Донецькому напрямку, який щиро люблю всім серцем.

Власне, і цей текст я пишу зараз на ротації, перебуваючи в Дніпропетровській області.

Я не маю жодного відношення до фінансової звітності батальйону. Але як госпітальєрка я безпосередньо зацікавлена в тому, щоб усі збори були чесними і максимально прозорими для людей, які донатять.

Питання звітності — важливе. Неповна або несвоєчасна звітність — це проблема, яка має бути вирішена. Але це не означає автоматичних звинувачень у шахрайстві.

Разом з тим я бачу зараз не лише дискусію про звітність. Я бачу багато коментарів, які ставлять під сумнів самих госпітальєрів, наше забезпечення і навіть доцільність нашої роботи на фронті.

І про це я хочу сказати кілька речей із власного досвіду.

Коли я їхала на свою першу ротацію у 2022 році, мені видали абсолютно все необхідне: від жіночої плитоноски, РПС і активних навушників до термобілизни, жіночої форми. Нам пропонували навіть шкарпетки і білизну.

Наш медевак на ротацію в 2022 році під час звільнення Херсонщини їхав працювати максимально укомплектованим: з технікою, якісними медичними розхідниками і всім необхідним для роботи.

Зараз я маю власну броню — просто тому, що за ці роки поступово підібрала для себе легші плити, зручніший шолом і плитоноску.

Але на базі і сьогодні кожен госпітальєр, який їде на ротацію, отримує все необхідне: від захисту до одягу і засобів гігієни.

Завдяки донатам наші машини оснащені якісним медичним обладнанням: від хороших бинтів, з яких не лізуть нитки під час роботи, до сухої плазми і портативного УЗД.

Всі ці речі допомагають щодня рятувати життя.

Часто пишуть: «як можна у 2026 році піратити, працювати без соціальних гарантій».

У кожного з нас свої причини бути тут.

У нас є військові, які списані, проте хочуть бути корисними і далі, є іноземці, є ті, хто, спробувавши поїхати на ротацію з госпами, обрав підрозділ та долучився офіційно до СОУ. Що до мене, то у моїй родині є близька людина, яка потребує регулярного лікування і контролю лікарів. Самостійно він цього робити не може, і між ротаціями цим займаюся я.

Можливість допомагати війську і водночас мати змогу подбати про свою родину — одна з причин, чому я в батальйоні.

Разом із тим я знаю, що якщо зі мною щось станеться на ротації або моїй родині буде потрібна допомога — батальйон не залишить їх сам на сам із проблемами.

За час у баті мені неодноразово доводилося звертатися до патронатної служби. Я завжди отримувала допомогу: медичні обстеження і лікування, стоматологічну допомогу, ліки і підтримку для моєї близької людини.

І навіть якщо колись зі мною станеться найгірше — я знаю, що моя родина не залишиться наодинці зі своїм горем.

Щодо «доцільності перебування».

Я щиро радітиму тому дню, коли госпітальєри стануть непотрібні на фронті.

Але поки на фронті є поранені, і навантаження на медичні служби підрозділів СОУ є критичним, і вони потребують додаткової допомоги для лікарів на стаб.пунктах, бойовим з евакуацією — наша робота буде потрібна.

Ми ніколи не працюємо самі по собі. Кожен екіпаж їде на ротацію за офіційним запитом СОУ і працює, підпорядковуючись бригаді, до якої нас прикріплюють, виконуючи її задачі та вказівки.

Питання прозорості звітності важливе і має бути вирішене.

Але водночас варто пам’ятати, що за словом «госпітальєри» стоять люди, які щодня працюють на фронті.

У соцмережах можуть сперечатися про багато речей, і фінал суперечок може бути різний.

Але я точно знаю, як виглядає хороший фінал евакуації: коли поранений залишається живим і має шанс повернутися додому до своїх близьких.

Саме заради цього госпітальєри і працюють.