Нічого кращого ви сьогодні не побачите. https://www.facebook.com/CopSuren/posts/pfbid065xf997ZAheoJnVDHbXXcfeW9HdXR8UGXxtoTfayUbgksc3EKBD195vtKiyYfvAkl
Каждое 9 апреля Израиль отмечает День памяти павших собак ЦАХАЛа.
Кинологическое подразделение в Армии обороны Израиля ЦАХАЛ существует с 1948 года, сейчас это батальон называется «Окец» (Жало).
Служащие здесь собаки имеют разные рабочие специальности:
- Саперное подразделение — собаки, обученные на поиск взрывных устройств. Для этой цели готовятся немецкие овчарки и малинуа (бельгийские овчарки) — породы с устойчивой нервной системой. Собаки работают в трансграничных тоннелях, построенных боевиками на глубине 25-30 метров и ведущих на территорию Израиля. Они ищут заложенную взрывчатку, которую потом обезвреживают саперы.
- Поисковики и спасатели — не агрессивные крупные собаки, обученные на поиск людей под завалами. Служат разные породы, часто — лабрадоры. Они легко обучаемы и подчиняются дисциплине.
- Антитеррористическое подразделение — самое грозное, и собаки здесь соответствующие.
Крупные тренированные собаки-ликвидаторы, управляемые только своим проводником, по команде солдата преследуют врага и вступают с ним в бой.
Этому обучают бельгийских овчарок (малинуа) и голландских овчарок (хердер). Стальные намордники, способные моментально отстегиваться, если приказ на уничтожение, или работа в наморднике, когда собака прыгает на противника, сбивая его с ног. В любом случае боевая собака, впрыгивающая в комнату через окно не первого этажа — зрелище не для слабонервных.
На собак распространяется основной закон Армии Обороны Израиля:
"ЦАХАЛь не оставляет раненных и погибших на поле боя".
К службе с собаками (кроме работы с ликвидаторами) допускаются и женщины. Собаки для этого батальона поступают из европейских питомников (стоимость заграничного пса 10-15 тысяч долларов), а также выращиваются в собственном. Ежемесячное содержание каждой собаки обходится примерно в тысячу долларов.
У пса есть свой солдат-проводник, отдельная шестиметровая клетка, а также фитнес-центр, ветлечебница и даже бассейн!
После 7-8 лет службы «ветеранов» переводят на работу в полицию или на заслуженную пенсию. Многих забирают домой солдаты-проводники.
В 2002 году открылось кладбище для собак подразделения «Окец», где боевых псов хоронят с воинскими почестями. https://www.facebook.com/korogodsky.lev/posts/pfbid025jyU44jjgWFjwhbdqd9ttcg2pYR9Gi618rLmXYhwUhQVmYbwPiG1ia1EBnJGXsXXl
Кинологическое подразделение в Армии обороны Израиля ЦАХАЛ существует с 1948 года, сейчас это батальон называется «Окец» (Жало).
Служащие здесь собаки имеют разные рабочие специальности:
- Саперное подразделение — собаки, обученные на поиск взрывных устройств. Для этой цели готовятся немецкие овчарки и малинуа (бельгийские овчарки) — породы с устойчивой нервной системой. Собаки работают в трансграничных тоннелях, построенных боевиками на глубине 25-30 метров и ведущих на территорию Израиля. Они ищут заложенную взрывчатку, которую потом обезвреживают саперы.
- Поисковики и спасатели — не агрессивные крупные собаки, обученные на поиск людей под завалами. Служат разные породы, часто — лабрадоры. Они легко обучаемы и подчиняются дисциплине.
- Антитеррористическое подразделение — самое грозное, и собаки здесь соответствующие.
Крупные тренированные собаки-ликвидаторы, управляемые только своим проводником, по команде солдата преследуют врага и вступают с ним в бой.
Этому обучают бельгийских овчарок (малинуа) и голландских овчарок (хердер). Стальные намордники, способные моментально отстегиваться, если приказ на уничтожение, или работа в наморднике, когда собака прыгает на противника, сбивая его с ног. В любом случае боевая собака, впрыгивающая в комнату через окно не первого этажа — зрелище не для слабонервных.
На собак распространяется основной закон Армии Обороны Израиля:
"ЦАХАЛь не оставляет раненных и погибших на поле боя".
К службе с собаками (кроме работы с ликвидаторами) допускаются и женщины. Собаки для этого батальона поступают из европейских питомников (стоимость заграничного пса 10-15 тысяч долларов), а также выращиваются в собственном. Ежемесячное содержание каждой собаки обходится примерно в тысячу долларов.
У пса есть свой солдат-проводник, отдельная шестиметровая клетка, а также фитнес-центр, ветлечебница и даже бассейн!
После 7-8 лет службы «ветеранов» переводят на работу в полицию или на заслуженную пенсию. Многих забирают домой солдаты-проводники.
В 2002 году открылось кладбище для собак подразделения «Окец», где боевых псов хоронят с воинскими почестями. https://www.facebook.com/korogodsky.lev/posts/pfbid025jyU44jjgWFjwhbdqd9ttcg2pYR9Gi618rLmXYhwUhQVmYbwPiG1ia1EBnJGXsXXl
Facebook
Korogodsky Lev
Каждое 9 апреля Израиль отмечает День памяти павших собак ЦАХАЛа.
Кинологическое подразделение в Армии обороны Израиля ЦАХАЛ существует с 1948 года, сейчас это батальон называется «Окец» (Жало)....
Кинологическое подразделение в Армии обороны Израиля ЦАХАЛ существует с 1948 года, сейчас это батальон называется «Окец» (Жало)....
У Краснодарському краї лунають вибухи, повідомляється про атаку БПЛА на нафтоперекачувальну станцію Кримська https://nv.ua/ukr/world/countries/vibuhi-u-krasnodarskomu-kraji-bezpilotniki-atakuvali-naftoperekachuvalnu-stanciyu-u-krimsku-50599430.html
NV
У Краснодарському краї лунають вибухи, повідомляється про атаку БПЛА на нафтоперекачувальну станцію Кримська
У ніч проти суботи, 11 квітня, у Краснодарському краї пролунала серія вибухів. Повідомляється про удар по нафтоперекачувальній станції Кримська.
Forwarded from Денис Казанський
«Производство ракет сокращено. Многие оборонзаказы срезаются. Причина проста — сокращение бюджетов. Пусков ракет будет всё меньше. Дронов тоже. Больше не будет по тысяче ударных БПЛА и по 50 ракет за волну атаки»
Российские военкоры сообщают, что из-за проблем с экономикой и нехватки денег, в РФ падает производство дронов и ракет.
Наконец-то, настоящая демилитаризация.
Как видим, санкции и удары по портам и НПЗ реально работают и сокращают возможности России убивать людей. И противник это признает.
Всемирно того, чтобы нормально жить и процветать, дегенераты разорили свою страну, и денег им перестает хватать даже на войну.
@kazansky2017
Российские военкоры сообщают, что из-за проблем с экономикой и нехватки денег, в РФ падает производство дронов и ракет.
Наконец-то, настоящая демилитаризация.
Как видим, санкции и удары по портам и НПЗ реально работают и сокращают возможности России убивать людей. И противник это признает.
Всемирно того, чтобы нормально жить и процветать, дегенераты разорили свою страну, и денег им перестает хватать даже на войну.
@kazansky2017
Forwarded from ЦАПЛІЄНКО_UKRAINE FIGHTS
В російській Твері вночі були «прильоти». Місцеві чули три вибухи в районі «Перемерки». Там знаходиться промислова зона. Офіційних коментарів російської влади немає. Відстань від Твері до найближчого кордону з Україною 800 кілометрів.
Пентагон нарощує виробництво ракет Patriot: інвестують 4,7 млрд доларів
Пентагон уклав рекордну угоду з Lockheed Martin для прискореного виробництва ракет-перехоплювачів для Patriot. Рішення ухвалене після семирічної угоди з Міністерством оборони США щодо більш ніж трикратного збільшення річних обсягів випуску.
PAC-3 MSE використовується як основний перехоплювач у системі протиповітряної оборони армії США для боротьби з ракетами середньої та великої дальності. Вона також є важливою складовою захисту Вашингтона та союзних країн.
Важлива роль для України
Зазначається, що Україна покладається на ці ракети для захисту енергетичної та військової інфраструктури від балістичних ударів. Водночас постачання PAC-3 MSE суттєво обмежилися через високий рівень використання в інших регіонах, зокрема під час відбиття ракетних атак у Перській затоці, пов’язаних з іранськими ударами. Джерело: https://censor.net/ua/n3609981
Пентагон уклав рекордну угоду з Lockheed Martin для прискореного виробництва ракет-перехоплювачів для Patriot. Рішення ухвалене після семирічної угоди з Міністерством оборони США щодо більш ніж трикратного збільшення річних обсягів випуску.
PAC-3 MSE використовується як основний перехоплювач у системі протиповітряної оборони армії США для боротьби з ракетами середньої та великої дальності. Вона також є важливою складовою захисту Вашингтона та союзних країн.
Важлива роль для України
Зазначається, що Україна покладається на ці ракети для захисту енергетичної та військової інфраструктури від балістичних ударів. Водночас постачання PAC-3 MSE суттєво обмежилися через високий рівень використання в інших регіонах, зокрема під час відбиття ракетних атак у Перській затоці, пов’язаних з іранськими ударами. Джерело: https://censor.net/ua/n3609981
Великоднє перемир’я: У разі підготовки росіян до штурмових дій Сили оборони матимуть право відкрити вогонь — Генштаб ЗСУ https://nv.ua/ukr/ukraine/events/pripinennya-vognyu-na-velikden-genshtab-zsu-anonsuvav-dzerkalnu-vidpovid-na-provokaciji-rf-50599504.html
NV
Великоднє перемир’я: У разі підготовки росіян до штурмових дій Сили оборони матимуть право відкрити вогонь — Генштаб ЗСУ
Сили оборони України дотримуватимуться режиму припинення вогню на суходолі, морі та в повітрі на час святкування Великодня. Однак у разі підготовки росіян до штурмових або інших агресивних дій, українські військові матимуть право відкрити вогонь.
«Укрпошта», генеральним директором якої є Смілянський, автоматично додає 1 грн до вартості посилок як добровільний благодійний внесок на користь фонду KSE Foundation (Київська школа економіки), президентом якої є Милованов, для закупівлі допомоги ЗСУ(?), що за рік складає близько 50 млн грн.
Цей механізм вбудований у ПЗ, і хоча керівництво називає його добровільним, хоча клієнти не завжди попереджені, повідомляє Форбс та Главком.
Далі.
Саме з благодійного фонду KSE Foundation (Київська школа економіки), президентом якої є Милованов, уповноважений президента з питань санкційної політики Владислав Власюк з 2022 по 2025 рік отримав 5,05 млн грн.
А у 2025 році окремим рядком задекларовано 2,84 млн грн "гонорарів за наукову діяльність".
Що саме досліджував головний санкційний уповноважений країни у благодійному фонді - Власюк не прокоментував.
Пишуть, у тій фінансовій кишені, яка називається KSE (Київська школа економіки), прилаштована половина уряду і ОПи…
Цей механізм вбудований у ПЗ, і хоча керівництво називає його добровільним, хоча клієнти не завжди попереджені, повідомляє Форбс та Главком.
Далі.
Саме з благодійного фонду KSE Foundation (Київська школа економіки), президентом якої є Милованов, уповноважений президента з питань санкційної політики Владислав Власюк з 2022 по 2025 рік отримав 5,05 млн грн.
А у 2025 році окремим рядком задекларовано 2,84 млн грн "гонорарів за наукову діяльність".
Що саме досліджував головний санкційний уповноважений країни у благодійному фонді - Власюк не прокоментував.
Пишуть, у тій фінансовій кишені, яка називається KSE (Київська школа економіки), прилаштована половина уряду і ОПи…
З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину
Loading video - Відео з YouTube
69-річний Микола Матвєєнко проїхав 700 кілометрів на 43-річному автомобілі, щоб врятуватися від обстрілів на Чернігівщині. Чоловік, який вдруге став переселенцем, подолав шлях до Кіровоградської області разом із 18-ма курми, півнем та собакою Жулею.
Про це він 11 квітня розповів Суспільному.
Микола Матвєєнко із села Камінь Новгород-Сіверської громади Чернігівської області – герой вірусного відео з Києва, де його перевантажений автомобіль, на якому він евакуйовувався з-під обстрілів, поліцейські буксирують на станцію техобслуговування (СТО).
Дорога довжиною у півтори доби
В село Грушка Благовіщенської громади Голованівського району Кіровоградщини чоловік приїхав 8 квітня на власній машині з вантажем, з його слів, у понад 600 кілограмів.
"Їхав, перед Києвом зупинився – дороги ж не знаю. Стоїть машина на світлофорі – підхожу й питаю, як мені проїхати на Умань. Він каже – їдь прямо через Київ, міст, потім поїдеш на Одеську трасу. І виходить, дістає мені тисячу гривень, дає. Кажу – та не треба, в мене є гроші. І дивлюся, він заплакав. Потім я глянув – а в нього хрест висів – священник. Але молодий хлопець. Сунув гроші мені в кишеню. Ще до Києва не доїхав –мене оштрафували за перевищення швидкості на два кілометри, в мене ж іномарка. Зупинив поліцейський – мабуть кури мої сподобались чи собака. Квитанція лежить, треба оплатити".
Києвом, сказав, їхав, не знаючи дороги, тоді машина й зламалась. Це було 7 квітня.
"Зчеплення – швидкість не перемикається. Заїхав у якийсь провулок. Став посеред дороги. Хвилин за 20 приїжджають дві машини, поліція. Спитали, що сталось, сказав, що зламався. Домовились вони там зі станцією техобслуговування, поліція мене підчепила і ми по Києву з курочками – спереду з мигалками одна машина йде, друга мене на мотузці тягне, я сиджу – пан".
"Я – останній, хто виїхав звідти"
Зі слів Миколи Матвєєнка, він фактично останній житель свого села.
"Через постійні обстріли та мінування території в Камені не залишилося нікого. Я – останній, хто виїхав звідти".
Себе чоловік називає двічі переселенцем.
"Народився в селі Камінь Новгород-Сіверського району Чернігівської області, закінчив 10 класів школи і переїхав у Донецьк – на зварювальника вивчився, в армію пішов, служив на Уралі, на космодромі був. Потім переїхав у Харцизьк. І там жив".
2019 року, сказав, повернувся в рідне село, щоб доглядати хвору матір.
"Батько помер. Я завжди весною приїжджав, город сіяв допомагав. І я в травні поїхав, а в червні він помер. А в мене перепустка закінчилась, нам же звідти треба – Служба безпеки давала – на виїзд з тієї території. Мати сама залишилась і я поїхав до неї".
Про смерть дружини, згадує, дізнався за два дні до повномасштабного вторгнення.
"В Донецьку там автобус був підірваний. Мені здається, що вона там підірвалась. Але написали – ковід. Так у висновку написали. Ну я ж зібрався їхати. Виїжджаю на трасу, дивлюся – танки йдуть. Це було 24 лютого. Танки йдуть, я розвернувся і поїхав назад. Так на похорон і не з’їздив".
Майже два роки тому, за його словами, померла й мама, яку доглядав. Після він жив сам.
"Останнім часом почались дрони, палити будинки почали, людей вбили. Мого двоюрідного брата, коли він біля бджіл ходив – міна розірвалась, голову відірвало. Вже все, нікого немає, я – останній".
Loading video - Відео з YouTube
69-річний Микола Матвєєнко проїхав 700 кілометрів на 43-річному автомобілі, щоб врятуватися від обстрілів на Чернігівщині. Чоловік, який вдруге став переселенцем, подолав шлях до Кіровоградської області разом із 18-ма курми, півнем та собакою Жулею.
Про це він 11 квітня розповів Суспільному.
Микола Матвєєнко із села Камінь Новгород-Сіверської громади Чернігівської області – герой вірусного відео з Києва, де його перевантажений автомобіль, на якому він евакуйовувався з-під обстрілів, поліцейські буксирують на станцію техобслуговування (СТО).
Дорога довжиною у півтори доби
Loading video - Відео з YouTube
69-річний Микола Матвєєнко проїхав 700 кілометрів на 43-річному автомобілі, щоб врятуватися від обстрілів на Чернігівщині. Чоловік, який вдруге став переселенцем, подолав шлях до Кіровоградської області разом із 18-ма курми, півнем та собакою Жулею.
Про це він 11 квітня розповів Суспільному.
Микола Матвєєнко із села Камінь Новгород-Сіверської громади Чернігівської області – герой вірусного відео з Києва, де його перевантажений автомобіль, на якому він евакуйовувався з-під обстрілів, поліцейські буксирують на станцію техобслуговування (СТО).
Дорога довжиною у півтори доби
В село Грушка Благовіщенської громади Голованівського району Кіровоградщини чоловік приїхав 8 квітня на власній машині з вантажем, з його слів, у понад 600 кілограмів.
"Їхав, перед Києвом зупинився – дороги ж не знаю. Стоїть машина на світлофорі – підхожу й питаю, як мені проїхати на Умань. Він каже – їдь прямо через Київ, міст, потім поїдеш на Одеську трасу. І виходить, дістає мені тисячу гривень, дає. Кажу – та не треба, в мене є гроші. І дивлюся, він заплакав. Потім я глянув – а в нього хрест висів – священник. Але молодий хлопець. Сунув гроші мені в кишеню. Ще до Києва не доїхав –мене оштрафували за перевищення швидкості на два кілометри, в мене ж іномарка. Зупинив поліцейський – мабуть кури мої сподобались чи собака. Квитанція лежить, треба оплатити".
Києвом, сказав, їхав, не знаючи дороги, тоді машина й зламалась. Це було 7 квітня.
"Зчеплення – швидкість не перемикається. Заїхав у якийсь провулок. Став посеред дороги. Хвилин за 20 приїжджають дві машини, поліція. Спитали, що сталось, сказав, що зламався. Домовились вони там зі станцією техобслуговування, поліція мене підчепила і ми по Києву з курочками – спереду з мигалками одна машина йде, друга мене на мотузці тягне, я сиджу – пан".
"Я – останній, хто виїхав звідти"
Зі слів Миколи Матвєєнка, він фактично останній житель свого села.
"Через постійні обстріли та мінування території в Камені не залишилося нікого. Я – останній, хто виїхав звідти".
Себе чоловік називає двічі переселенцем.
"Народився в селі Камінь Новгород-Сіверського району Чернігівської області, закінчив 10 класів школи і переїхав у Донецьк – на зварювальника вивчився, в армію пішов, служив на Уралі, на космодромі був. Потім переїхав у Харцизьк. І там жив".
2019 року, сказав, повернувся в рідне село, щоб доглядати хвору матір.
"Батько помер. Я завжди весною приїжджав, город сіяв допомагав. І я в травні поїхав, а в червні він помер. А в мене перепустка закінчилась, нам же звідти треба – Служба безпеки давала – на виїзд з тієї території. Мати сама залишилась і я поїхав до неї".
Про смерть дружини, згадує, дізнався за два дні до повномасштабного вторгнення.
"В Донецьку там автобус був підірваний. Мені здається, що вона там підірвалась. Але написали – ковід. Так у висновку написали. Ну я ж зібрався їхати. Виїжджаю на трасу, дивлюся – танки йдуть. Це було 24 лютого. Танки йдуть, я розвернувся і поїхав назад. Так на похорон і не з’їздив".
Майже два роки тому, за його словами, померла й мама, яку доглядав. Після він жив сам.
"Останнім часом почались дрони, палити будинки почали, людей вбили. Мого двоюрідного брата, коли він біля бджіл ходив – міна розірвалась, голову відірвало. Вже все, нікого немає, я – останній".
Loading video - Відео з YouTube
69-річний Микола Матвєєнко проїхав 700 кілометрів на 43-річному автомобілі, щоб врятуватися від обстрілів на Чернігівщині. Чоловік, який вдруге став переселенцем, подолав шлях до Кіровоградської області разом із 18-ма курми, півнем та собакою Жулею.
Про це він 11 квітня розповів Суспільному.
Микола Матвєєнко із села Камінь Новгород-Сіверської громади Чернігівської області – герой вірусного відео з Києва, де його перевантажений автомобіль, на якому він евакуйовувався з-під обстрілів, поліцейські буксирують на станцію техобслуговування (СТО).
Дорога довжиною у півтори доби
В село Грушка Благовіщенської громади Голованівського району Кіровоградщини чоловік приїхав 8 квітня на власній машині з вантажем, з його слів, у понад 600 кілограмів.
"Їхав, перед Києвом зупинився – дороги ж не знаю. Стоїть машина на світлофорі – підхожу й питаю, як мені проїхати на Умань. Він каже – їдь прямо через Київ, міст, потім поїдеш на Одеську трасу. І виходить, дістає мені тисячу гривень, дає. Кажу – та не треба, в мене є гроші. І дивлюся, він заплакав. Потім я глянув – а в нього хрест висів – священник. Але молодий хлопець. Сунув гроші мені в кишеню. Ще до Києва не доїхав –мене оштрафували за перевищення швидкості на два кілометри, в мене ж іномарка. Зупинив поліцейський – мабуть кури мої сподобались чи собака. Квитанція лежить, треба оплатити".
Києвом, сказав, їхав, не знаючи дороги, тоді машина й зламалась. Це було 7 квітня.
"Зчеплення – швидкість не перемикається. Заїхав у якийсь провулок. Став посеред дороги. Хвилин за 20 приїжджають дві машини, поліція. Спитали, що сталось, сказав, що зламався. Домовились вони там зі станцією техобслуговування, поліція мене підчепила і ми по Києву з курочками – спереду з мигалками одна машина йде, друга мене на мотузці тягне, я сиджу – пан".
[З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину]
Машина Миколи Матвєєнка дорогою не витримала навантаження. Facebook/Olena Lytvynova
"Я – останній, хто виїхав звідти"
Зі слів Миколи Матвєєнка, він фактично останній житель свого села.
"Через постійні обстріли та мінування території в Камені не залишилося нікого. Я – останній, хто виїхав звідти".
Себе чоловік називає двічі переселенцем.
"Народився в селі Камінь Новгород-Сіверського району Чернігівської області, закінчив 10 класів школи і переїхав у Донецьк – на зварювальника вивчився, в армію пішов, служив на Уралі, на космодромі був. Потім переїхав у Харцизьк. І там жив".
2019 року, сказав, повернувся в рідне село, щоб доглядати хвору матір.
"Батько помер. Я завжди весною приїжджав, город сіяв допомагав. І я в травні поїхав, а в червні він помер. А в мене перепустка закінчилась, нам же звідти треба – Служба безпеки давала – на виїзд з тієї території. Мати сама залишилась і я поїхав до неї".
Про смерть дружини, згадує, дізнався за два дні до повномасштабного вторгнення.
"В Донецьку там автобус був підірваний. Мені здається, що вона там підірвалась. Але написали – ковід. Так у висновку написали. Ну я ж зібрався їхати. Виїжджаю на трасу, дивлюся – танки йдуть. Це було 24 лютого. Танки йдуть, я розвернувся і поїхав назад. Так на похорон і не з’їздив".
Майже два роки тому, за його словами, померла й мама, яку доглядав. Після він жив сам.
"Останнім часом почались дрони, палити будинки почали, людей вбили. Мого двоюрідного брата, коли він біля бджіл ходив – міна розірвалась, голову відірвало. Вже все, нікого немає, я – останній".
[З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину]
Микола Матвєєнко біля будинку в селі Грушка на Кіровоградщині. 11 квітня 2026 року. Суспільне Кропивницький
[З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину]
Машина Миколи Матвєєнка потребує ремонту. Грушка Кіровоградської області, 11 квітня 2026 року. Суспільне Кропивницький
Евакуація "з господарством"
Залишаючи прифронтове село (відстань від села Камінь до межі з Брянською областю РФ становить 4-5 кілометрів по прямій – ред.), Микола забрав тварин та запас продуктів: у багажнику та салоні автомобіля він розмістив 18 курей та півня, півторарічну собаку Жулю, яку йому щеням подарувала односельчанка Катерина, яка нині захищає Україну на фронті, а також зо три десятка банок тушкованого м’яса, грибів та овочів.
"Майно – яке було майно в батьківській хаті – привіз: холодильник, пральну машинку. Два мішки картоплі на посадку привіз".
"Їхав, перед Києвом зупинився – дороги ж не знаю. Стоїть машина на світлофорі – підхожу й питаю, як мені проїхати на Умань. Він каже – їдь прямо через Київ, міст, потім поїдеш на Одеську трасу. І виходить, дістає мені тисячу гривень, дає. Кажу – та не треба, в мене є гроші. І дивлюся, він заплакав. Потім я глянув – а в нього хрест висів – священник. Але молодий хлопець. Сунув гроші мені в кишеню. Ще до Києва не доїхав –мене оштрафували за перевищення швидкості на два кілометри, в мене ж іномарка. Зупинив поліцейський – мабуть кури мої сподобались чи собака. Квитанція лежить, треба оплатити".
Києвом, сказав, їхав, не знаючи дороги, тоді машина й зламалась. Це було 7 квітня.
"Зчеплення – швидкість не перемикається. Заїхав у якийсь провулок. Став посеред дороги. Хвилин за 20 приїжджають дві машини, поліція. Спитали, що сталось, сказав, що зламався. Домовились вони там зі станцією техобслуговування, поліція мене підчепила і ми по Києву з курочками – спереду з мигалками одна машина йде, друга мене на мотузці тягне, я сиджу – пан".
[З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину]
Машина Миколи Матвєєнка дорогою не витримала навантаження. Facebook/Olena Lytvynova
"Я – останній, хто виїхав звідти"
Зі слів Миколи Матвєєнка, він фактично останній житель свого села.
"Через постійні обстріли та мінування території в Камені не залишилося нікого. Я – останній, хто виїхав звідти".
Себе чоловік називає двічі переселенцем.
"Народився в селі Камінь Новгород-Сіверського району Чернігівської області, закінчив 10 класів школи і переїхав у Донецьк – на зварювальника вивчився, в армію пішов, служив на Уралі, на космодромі був. Потім переїхав у Харцизьк. І там жив".
2019 року, сказав, повернувся в рідне село, щоб доглядати хвору матір.
"Батько помер. Я завжди весною приїжджав, город сіяв допомагав. І я в травні поїхав, а в червні він помер. А в мене перепустка закінчилась, нам же звідти треба – Служба безпеки давала – на виїзд з тієї території. Мати сама залишилась і я поїхав до неї".
Про смерть дружини, згадує, дізнався за два дні до повномасштабного вторгнення.
"В Донецьку там автобус був підірваний. Мені здається, що вона там підірвалась. Але написали – ковід. Так у висновку написали. Ну я ж зібрався їхати. Виїжджаю на трасу, дивлюся – танки йдуть. Це було 24 лютого. Танки йдуть, я розвернувся і поїхав назад. Так на похорон і не з’їздив".
Майже два роки тому, за його словами, померла й мама, яку доглядав. Після він жив сам.
"Останнім часом почались дрони, палити будинки почали, людей вбили. Мого двоюрідного брата, коли він біля бджіл ходив – міна розірвалась, голову відірвало. Вже все, нікого немає, я – останній".
[З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину]
Микола Матвєєнко біля будинку в селі Грушка на Кіровоградщині. 11 квітня 2026 року. Суспільне Кропивницький
[З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину]
Машина Миколи Матвєєнка потребує ремонту. Грушка Кіровоградської області, 11 квітня 2026 року. Суспільне Кропивницький
Евакуація "з господарством"
Залишаючи прифронтове село (відстань від села Камінь до межі з Брянською областю РФ становить 4-5 кілометрів по прямій – ред.), Микола забрав тварин та запас продуктів: у багажнику та салоні автомобіля він розмістив 18 курей та півня, півторарічну собаку Жулю, яку йому щеням подарувала односельчанка Катерина, яка нині захищає Україну на фронті, а також зо три десятка банок тушкованого м’яса, грибів та овочів.
"Майно – яке було майно в батьківській хаті – привіз: холодильник, пральну машинку. Два мішки картоплі на посадку привіз".
Кури, за словами чоловіка, після поїздки – в стресі. Звикає до нової домівки й собака Жуля, а машина, після шляху довжиною у 700 кілометрів, потребує ремонту.
"Чи заведеться ще… Треба дещо купити в машину, поміняти треба. Глушник пробитий. Зробив естакадку – буду заїжджати, коробку (передач – ред.) знімати".
Новий дім
На Кіровоградщині Миколу зустріли сусіди та далекі родичі. Йому запропонували оселитися в будинку, який стояв порожнім понад сім років. Це житло належало батькам дружини його брата. Речі в новій домівці розібрати ще не встиг, сказав Микола Матвєєнко.
"Пічку протопив. Є кімната, кухонька, холодильник, ліжко. Взагалі я збирався їхати в Одесу. Їхав, їхав, а потім згадав, що в мого брата дружина з Грушки. Їду, дивлюсь – Грушка. Завернув сюди. Зідзвонився з Ніною, вона каже – добро, дозволила жити".
Loading video - Відео з YouTube
69-річний Микола Матвєєнко проїхав 700 кілометрів на 43-річному автомобілі, щоб врятуватися від обстрілів на Чернігівщині. Чоловік, який вдруге став переселенцем, подолав шлях до Кіровоградської області разом із 18-ма курми, півнем та собакою Жулею.
Про це він 11 квітня розповів Суспільному.
Микола Матвєєнко із села Камінь Новгород-Сіверської громади Чернігівської області – герой вірусного відео з Києва, де його перевантажений автомобіль, на якому він евакуйовувався з-під обстрілів, поліцейські буксирують на станцію техобслуговування (СТО).
Дорога довжиною у півтори доби
В село Грушка Благовіщенської громади Голованівського району Кіровоградщини чоловік приїхав 8 квітня на власній машині з вантажем, з його слів, у понад 600 кілограмів.
"Їхав, перед Києвом зупинився – дороги ж не знаю. Стоїть машина на світлофорі – підхожу й питаю, як мені проїхати на Умань. Він каже – їдь прямо через Київ, міст, потім поїдеш на Одеську трасу. І виходить, дістає мені тисячу гривень, дає. Кажу – та не треба, в мене є гроші. І дивлюся, він заплакав. Потім я глянув – а в нього хрест висів – священник. Але молодий хлопець. Сунув гроші мені в кишеню. Ще до Києва не доїхав –мене оштрафували за перевищення швидкості на два кілометри, в мене ж іномарка. Зупинив поліцейський – мабуть кури мої сподобались чи собака. Квитанція лежить, треба оплатити".
Києвом, сказав, їхав, не знаючи дороги, тоді машина й зламалась. Це було 7 квітня.
"Зчеплення – швидкість не перемикається. Заїхав у якийсь провулок. Став посеред дороги. Хвилин за 20 приїжджають дві машини, поліція. Спитали, що сталось, сказав, що зламався. Домовились вони там зі станцією техобслуговування, поліція мене підчепила і ми по Києву з курочками – спереду з мигалками одна машина йде, друга мене на мотузці тягне, я сиджу – пан".
[З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину]
Машина Миколи Матвєєнка дорогою не витримала навантаження. Facebook/Olena Lytvynova
"Я – останній, хто виїхав звідти"
Зі слів Миколи Матвєєнка, він фактично останній житель свого села.
"Через постійні обстріли та мінування території в Камені не залишилося нікого. Я – останній, хто виїхав звідти".
Себе чоловік називає двічі переселенцем.
"Народився в селі Камінь Новгород-Сіверського району Чернігівської області, закінчив 10 класів школи і переїхав у Донецьк – на зварювальника вивчився, в армію пішов, служив на Уралі, на космодромі був. Потім переїхав у Харцизьк. І там жив".
2019 року, сказав, повернувся в рідне село, щоб доглядати хвору матір.
"Батько помер. Я завжди весною приїжджав, город сіяв допомагав. І я в травні поїхав, а в червні він помер. А в мене перепустка закінчилась, нам же звідти треба – Служба безпеки давала – на виїзд з тієї території. Мати сама залишилась і я поїхав до неї".
Про смерть дружини, згадує, дізнався за два дні до повномасштабного вторгнення.
"В Донецьку там автобус був підірваний. Мені здається, що вона там підірвалась. Але написали – ковід. Так у висновку написали. Ну я ж зібрався їхати. Виїжджаю на трасу, дивлюся – танки йдуть. Це було 24 лютого. Танки йдуть, я розвернувся і поїхав назад. Так на похорон і не з’їздив".
"Чи заведеться ще… Треба дещо купити в машину, поміняти треба. Глушник пробитий. Зробив естакадку – буду заїжджати, коробку (передач – ред.) знімати".
Новий дім
На Кіровоградщині Миколу зустріли сусіди та далекі родичі. Йому запропонували оселитися в будинку, який стояв порожнім понад сім років. Це житло належало батькам дружини його брата. Речі в новій домівці розібрати ще не встиг, сказав Микола Матвєєнко.
"Пічку протопив. Є кімната, кухонька, холодильник, ліжко. Взагалі я збирався їхати в Одесу. Їхав, їхав, а потім згадав, що в мого брата дружина з Грушки. Їду, дивлюсь – Грушка. Завернув сюди. Зідзвонився з Ніною, вона каже – добро, дозволила жити".
Loading video - Відео з YouTube
69-річний Микола Матвєєнко проїхав 700 кілометрів на 43-річному автомобілі, щоб врятуватися від обстрілів на Чернігівщині. Чоловік, який вдруге став переселенцем, подолав шлях до Кіровоградської області разом із 18-ма курми, півнем та собакою Жулею.
Про це він 11 квітня розповів Суспільному.
Микола Матвєєнко із села Камінь Новгород-Сіверської громади Чернігівської області – герой вірусного відео з Києва, де його перевантажений автомобіль, на якому він евакуйовувався з-під обстрілів, поліцейські буксирують на станцію техобслуговування (СТО).
Дорога довжиною у півтори доби
В село Грушка Благовіщенської громади Голованівського району Кіровоградщини чоловік приїхав 8 квітня на власній машині з вантажем, з його слів, у понад 600 кілограмів.
"Їхав, перед Києвом зупинився – дороги ж не знаю. Стоїть машина на світлофорі – підхожу й питаю, як мені проїхати на Умань. Він каже – їдь прямо через Київ, міст, потім поїдеш на Одеську трасу. І виходить, дістає мені тисячу гривень, дає. Кажу – та не треба, в мене є гроші. І дивлюся, він заплакав. Потім я глянув – а в нього хрест висів – священник. Але молодий хлопець. Сунув гроші мені в кишеню. Ще до Києва не доїхав –мене оштрафували за перевищення швидкості на два кілометри, в мене ж іномарка. Зупинив поліцейський – мабуть кури мої сподобались чи собака. Квитанція лежить, треба оплатити".
Києвом, сказав, їхав, не знаючи дороги, тоді машина й зламалась. Це було 7 квітня.
"Зчеплення – швидкість не перемикається. Заїхав у якийсь провулок. Став посеред дороги. Хвилин за 20 приїжджають дві машини, поліція. Спитали, що сталось, сказав, що зламався. Домовились вони там зі станцією техобслуговування, поліція мене підчепила і ми по Києву з курочками – спереду з мигалками одна машина йде, друга мене на мотузці тягне, я сиджу – пан".
[З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину]
Машина Миколи Матвєєнка дорогою не витримала навантаження. Facebook/Olena Lytvynova
"Я – останній, хто виїхав звідти"
Зі слів Миколи Матвєєнка, він фактично останній житель свого села.
"Через постійні обстріли та мінування території в Камені не залишилося нікого. Я – останній, хто виїхав звідти".
Себе чоловік називає двічі переселенцем.
"Народився в селі Камінь Новгород-Сіверського району Чернігівської області, закінчив 10 класів школи і переїхав у Донецьк – на зварювальника вивчився, в армію пішов, служив на Уралі, на космодромі був. Потім переїхав у Харцизьк. І там жив".
2019 року, сказав, повернувся в рідне село, щоб доглядати хвору матір.
"Батько помер. Я завжди весною приїжджав, город сіяв допомагав. І я в травні поїхав, а в червні він помер. А в мене перепустка закінчилась, нам же звідти треба – Служба безпеки давала – на виїзд з тієї території. Мати сама залишилась і я поїхав до неї".
Про смерть дружини, згадує, дізнався за два дні до повномасштабного вторгнення.
"В Донецьку там автобус був підірваний. Мені здається, що вона там підірвалась. Але написали – ковід. Так у висновку написали. Ну я ж зібрався їхати. Виїжджаю на трасу, дивлюся – танки йдуть. Це було 24 лютого. Танки йдуть, я розвернувся і поїхав назад. Так на похорон і не з’їздив".
Майже два роки тому, за його словами, померла й мама, яку доглядав. Після він жив сам.
"Останнім часом почались дрони, палити будинки почали, людей вбили. Мого двоюрідного брата, коли він біля бджіл ходив – міна розірвалась, голову відірвало. Вже все, нікого немає, я – останній".
[З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину]
Микола Матвєєнко біля будинку в селі Грушка на Кіровоградщині. 11 квітня 2026 року. Суспільне Кропивницький
[З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину]
Машина Миколи Матвєєнка потребує ремонту. Грушка Кіровоградської області, 11 квітня 2026 року. Суспільне Кропивницький
Евакуація "з господарством"
Залишаючи прифронтове село (відстань від села Камінь до межі з Брянською областю РФ становить 4-5 кілометрів по прямій – ред.), Микола забрав тварин та запас продуктів: у багажнику та салоні автомобіля він розмістив 18 курей та півня, півторарічну собаку Жулю, яку йому щеням подарувала односельчанка Катерина, яка нині захищає Україну на фронті, а також зо три десятка банок тушкованого м’яса, грибів та овочів.
"Майно – яке було майно в батьківській хаті – привіз: холодильник, пральну машинку. Два мішки картоплі на посадку привіз".
Кури, за словами чоловіка, після поїздки – в стресі. Звикає до нової домівки й собака Жуля, а машина, після шляху довжиною у 700 кілометрів, потребує ремонту.
"Чи заведеться ще… Треба дещо купити в машину, поміняти треба. Глушник пробитий. Зробив естакадку – буду заїжджати, коробку (передач – ред.) знімати".
[З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину]
Кури Миколи Матвєєнка та собака Жуля, яких він вивіз з Каменю на Чернігівщині. Грушка Кіровоградської області, 11 квітня 2026 року. Суспільне Кропивницький
[З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину]
Консервація Миколи Матвєєнка, евакуйована з Чернігівщини. Грушка Кіровоградської області, 11 квітня 2026 року. Суспільне Кропивницький
Новий дім
На Кіровоградщині Миколу зустріли сусіди та далекі родичі. Йому запропонували оселитися в будинку, який стояв порожнім понад сім років. Це житло належало батькам дружини його брата. Речі в новій домівці розібрати ще не встиг, сказав Микола Матвєєнко.
"Пічку протопив. Є кімната, кухонька, холодильник, ліжко. Взагалі я збирався їхати в Одесу. Їхав, їхав, а потім згадав, що в мого брата дружина з Грушки. Їду, дивлюсь – Грушка. Завернув сюди. Зідзвонився з Ніною, вона каже – добро, дозволила жити".
[З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину]
Обійстя Миколи Матвєєнка у селі Грушка на Кіровоградщині. 11 квітня 2026 року. Суспільне Кропивницький
[З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину]
Дім у селі Грушка на Кіровоградщині, в якому мешкає Микола Матвєєнко. 11 квітня 2026 року. Суспільне Кропивницький
Нині Микола Матвєєнко облаштовує побут, допомагають сусіди. Попри евакуацію з Чернігівщини й те, що майже все майно залишив у батьківській хаті, сказав, що жодних речей не потребує.
У червні йому виповниться 70-років й він мріє повернутись у Харцизьк після перемоги України. https://suspilne.media/amp/kropyvnytskiy/1286977-z-kurmi-j-sobakou-na-43-ricnomu-vazi-ak-zitel-prifrontovogo-sela-evakuuvavsa-z-cernigivsini-na-kirovogradsinu/?fbclid=IwY2xjawRIG6RleHRuA2FlbQIxMABicmlkETFwM25jWUFMOXc4clFVaEZqc3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHv2j0erVmCFc9ia7pXa_SQqzrBWHEgh0QfoMuuB9fesZfUqwrwdUg8mESOBC_aem_CYRQnzuUq1ZONGyRJHDB0g
"Останнім часом почались дрони, палити будинки почали, людей вбили. Мого двоюрідного брата, коли він біля бджіл ходив – міна розірвалась, голову відірвало. Вже все, нікого немає, я – останній".
[З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину]
Микола Матвєєнко біля будинку в селі Грушка на Кіровоградщині. 11 квітня 2026 року. Суспільне Кропивницький
[З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину]
Машина Миколи Матвєєнка потребує ремонту. Грушка Кіровоградської області, 11 квітня 2026 року. Суспільне Кропивницький
Евакуація "з господарством"
Залишаючи прифронтове село (відстань від села Камінь до межі з Брянською областю РФ становить 4-5 кілометрів по прямій – ред.), Микола забрав тварин та запас продуктів: у багажнику та салоні автомобіля він розмістив 18 курей та півня, півторарічну собаку Жулю, яку йому щеням подарувала односельчанка Катерина, яка нині захищає Україну на фронті, а також зо три десятка банок тушкованого м’яса, грибів та овочів.
"Майно – яке було майно в батьківській хаті – привіз: холодильник, пральну машинку. Два мішки картоплі на посадку привіз".
Кури, за словами чоловіка, після поїздки – в стресі. Звикає до нової домівки й собака Жуля, а машина, після шляху довжиною у 700 кілометрів, потребує ремонту.
"Чи заведеться ще… Треба дещо купити в машину, поміняти треба. Глушник пробитий. Зробив естакадку – буду заїжджати, коробку (передач – ред.) знімати".
[З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину]
Кури Миколи Матвєєнка та собака Жуля, яких він вивіз з Каменю на Чернігівщині. Грушка Кіровоградської області, 11 квітня 2026 року. Суспільне Кропивницький
[З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину]
Консервація Миколи Матвєєнка, евакуйована з Чернігівщини. Грушка Кіровоградської області, 11 квітня 2026 року. Суспільне Кропивницький
Новий дім
На Кіровоградщині Миколу зустріли сусіди та далекі родичі. Йому запропонували оселитися в будинку, який стояв порожнім понад сім років. Це житло належало батькам дружини його брата. Речі в новій домівці розібрати ще не встиг, сказав Микола Матвєєнко.
"Пічку протопив. Є кімната, кухонька, холодильник, ліжко. Взагалі я збирався їхати в Одесу. Їхав, їхав, а потім згадав, що в мого брата дружина з Грушки. Їду, дивлюсь – Грушка. Завернув сюди. Зідзвонився з Ніною, вона каже – добро, дозволила жити".
[З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину]
Обійстя Миколи Матвєєнка у селі Грушка на Кіровоградщині. 11 квітня 2026 року. Суспільне Кропивницький
[З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину]
Дім у селі Грушка на Кіровоградщині, в якому мешкає Микола Матвєєнко. 11 квітня 2026 року. Суспільне Кропивницький
Нині Микола Матвєєнко облаштовує побут, допомагають сусіди. Попри евакуацію з Чернігівщини й те, що майже все майно залишив у батьківській хаті, сказав, що жодних речей не потребує.
У червні йому виповниться 70-років й він мріє повернутись у Харцизьк після перемоги України. https://suspilne.media/amp/kropyvnytskiy/1286977-z-kurmi-j-sobakou-na-43-ricnomu-vazi-ak-zitel-prifrontovogo-sela-evakuuvavsa-z-cernigivsini-na-kirovogradsinu/?fbclid=IwY2xjawRIG6RleHRuA2FlbQIxMABicmlkETFwM25jWUFMOXc4clFVaEZqc3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHv2j0erVmCFc9ia7pXa_SQqzrBWHEgh0QfoMuuB9fesZfUqwrwdUg8mESOBC_aem_CYRQnzuUq1ZONGyRJHDB0g
suspilne.media
З курми й собакою на 43-річному ВАЗі: як житель прифронтового села евакуювався з Чернігівщини на Кіровоградщину
69-річний Микола Матвєєнко проїхав 700 кілометрів на 43-річному автомобілі, щоб врятуватися від обстрілів на Чернігівщині. Чоловік подолав шлях до Кіровоградської області разом із 18-ма курми, півнем та собакою — Суспільне Кропивницький
Три реальні історії людей, яких я знаю особисто
Перший тіп молодий та займався ММА. Облікові дані принципово не оновлював. Був впевнений, що він відіб'ється від ТЦК. Але його все ж таки бусіфікували. По дорозі в учебку втік. Автоматично отримавши статус СЗЧ. Потім все ж таки зміг перетнути Тису. Зараз бродяжнічає світом. Вперто продовжує розмовляти раzzійською. Постійно шукає назькооплачуваний підробіток. Набагато частіше чує відмови та приниження. Розповідає який це йобнутий світ: бо в його країні його хочуть знищити, в чужих країнах його бродягу не вважають за людину. Життя - гівно.
Другий тіп не займався спортом та і вже вік зі здоров'ям такі, що немає бажання. Спокійно працював механіком. Слухався жінку, яка забороняла йому оновлювати дані в ТЦК. Був впевнений, що пропітляє. Ховався та не їздив за периметри блок-постів та потягами/громадським транспортом. Але на мобільному блок-пості його бусіфікували. Забрали смартфон. Зник з радарів. Скоріш за все був направлений в підрозділ першочергового комплектування і не на тилову посаду. Його жінка жаліється про буремне життя. Що залишилася з нею дитина, яку треба годувати. Що чоловіка відправили на м'ясо. Життя - гівно.
Третій тіп мобілізувався сам. Був переведений у більш менш адекватний підрозділ, чим потрапив спочатку. Добровільно пройшов через пекло. Отримав поранення. Реабілітація. Підтримка. Повага. Повернення до служби. Честь знати його та бути в строю. І зараз ми з ним не розуміємо, що з першими двома тіпами не так.
Висновок? Якщо тіпа зупинили і виявили, що він не оновлював дані, то система вважає його ухилянтом. Уся система. Від алгоритмів до емоційного ставлення працівників ТЦК. І ставлення до нього максимально жорстке.
Як цього уникнути? Заздалегідь знайти контакт з підрозділом де більш-менш адекватно ставляться до особового складу і мають свою учебку. Почати їм якось допомагати. Нарешті поговорити з їх рекрутером та підібрати посаду яка відкрита та влаштовує. Підготуватися. Мобілізуватися через цього рекрутера. Пройти адекватне БЗВП. Мати більш-менш комфорті умови життя та праці, гідне ставлення оточення та суспільства в усьому світі (окрім раzzизму), набирати вагу через нормальне харчування, отримувати стабільну зарплатню, підтримку та залишатися на зв'язку з родиною й друзями. І точно не бродяжнічати, не принижуватись, не ховатися, не зникати. Життя не гівно. А от люди бувають різні. Данило Картель, військовслужбовець ЗСУ, командир підрозділу. https://www.facebook.com/dovbun/posts/pfbid02cXETdYfmRPZjGG5EA4cg6dKztoNEcvrkiJDmDC94b3BnTA4it5iUNfeSHRvVcP6Ml
Перший тіп молодий та займався ММА. Облікові дані принципово не оновлював. Був впевнений, що він відіб'ється від ТЦК. Але його все ж таки бусіфікували. По дорозі в учебку втік. Автоматично отримавши статус СЗЧ. Потім все ж таки зміг перетнути Тису. Зараз бродяжнічає світом. Вперто продовжує розмовляти раzzійською. Постійно шукає назькооплачуваний підробіток. Набагато частіше чує відмови та приниження. Розповідає який це йобнутий світ: бо в його країні його хочуть знищити, в чужих країнах його бродягу не вважають за людину. Життя - гівно.
Другий тіп не займався спортом та і вже вік зі здоров'ям такі, що немає бажання. Спокійно працював механіком. Слухався жінку, яка забороняла йому оновлювати дані в ТЦК. Був впевнений, що пропітляє. Ховався та не їздив за периметри блок-постів та потягами/громадським транспортом. Але на мобільному блок-пості його бусіфікували. Забрали смартфон. Зник з радарів. Скоріш за все був направлений в підрозділ першочергового комплектування і не на тилову посаду. Його жінка жаліється про буремне життя. Що залишилася з нею дитина, яку треба годувати. Що чоловіка відправили на м'ясо. Життя - гівно.
Третій тіп мобілізувався сам. Був переведений у більш менш адекватний підрозділ, чим потрапив спочатку. Добровільно пройшов через пекло. Отримав поранення. Реабілітація. Підтримка. Повага. Повернення до служби. Честь знати його та бути в строю. І зараз ми з ним не розуміємо, що з першими двома тіпами не так.
Висновок? Якщо тіпа зупинили і виявили, що він не оновлював дані, то система вважає його ухилянтом. Уся система. Від алгоритмів до емоційного ставлення працівників ТЦК. І ставлення до нього максимально жорстке.
Як цього уникнути? Заздалегідь знайти контакт з підрозділом де більш-менш адекватно ставляться до особового складу і мають свою учебку. Почати їм якось допомагати. Нарешті поговорити з їх рекрутером та підібрати посаду яка відкрита та влаштовує. Підготуватися. Мобілізуватися через цього рекрутера. Пройти адекватне БЗВП. Мати більш-менш комфорті умови життя та праці, гідне ставлення оточення та суспільства в усьому світі (окрім раzzизму), набирати вагу через нормальне харчування, отримувати стабільну зарплатню, підтримку та залишатися на зв'язку з родиною й друзями. І точно не бродяжнічати, не принижуватись, не ховатися, не зникати. Життя не гівно. А от люди бувають різні. Данило Картель, військовслужбовець ЗСУ, командир підрозділу. https://www.facebook.com/dovbun/posts/pfbid02cXETdYfmRPZjGG5EA4cg6dKztoNEcvrkiJDmDC94b3BnTA4it5iUNfeSHRvVcP6Ml
Facebook
Данило Картель
Три реальні історії людей, яких я знаю особисто
Перший тіп молодий та займався ММА. Облікові дані принципово не оновлював. Був впевнений, що він відіб'ється від ТЦК. Але його все ж таки...
Перший тіп молодий та займався ММА. Облікові дані принципово не оновлював. Був впевнений, що він відіб'ється від ТЦК. Але його все ж таки...
Операторка дрону, проводячи розвідку, побачила як двоє військових з дружнього підрозділу підірвалися на міні. Доповіла. Дізналася, що найближчи їх сили за 10-20 хвилин. А вона в 5-ти. Отримала дозвіл на порятунок. Посадила дрон. Взяла помпу. Висунулася зі своїм екіпажем. Надали першу допомогу. Підстрелили 2 фпв. Витягнули обох поранених. Представлені до нагороди.
"Це твій перший бойовий контакт був з ворожими дронами?" - запитую. "Так" - посміхається. "Страшно?" - цікавлюсь її станом. "Від чого? Від виконання вправи? Ми ж робили це на полігоні багато разів. Плюс я керую ними , тому розумію їх фізику. Це було легко" - каже спокійно.
Як же я люблю операторів та операторок дронів. Данило Картель, військовослужбовець ЗСУ, командир підрозділу https://www.facebook.com/dovbun/posts/pfbid0bYmkBzNStDoYU588KAadX5D6VwwWCKCf96pGGYnHVH2T9Mqkqegy435SVnSNgBXEl
"Це твій перший бойовий контакт був з ворожими дронами?" - запитую. "Так" - посміхається. "Страшно?" - цікавлюсь її станом. "Від чого? Від виконання вправи? Ми ж робили це на полігоні багато разів. Плюс я керую ними , тому розумію їх фізику. Це було легко" - каже спокійно.
Як же я люблю операторів та операторок дронів. Данило Картель, військовослужбовець ЗСУ, командир підрозділу https://www.facebook.com/dovbun/posts/pfbid0bYmkBzNStDoYU588KAadX5D6VwwWCKCf96pGGYnHVH2T9Mqkqegy435SVnSNgBXEl
Facebook
Данило Картель
Операторка дрону, проводячи розвідку, побачила як двоє військових з дружнього підрозділу підірвалися на міні. Доповіла. Дізналася, що найближчи їх сили за 10-20 хвилин. А вона в 5-ти. Отримала дозвіл...