"Сонячні протилежності" чи "Нетутешні"? Поки адмін №3 (лише арифметично) розбирається, як правильно називати ситком про життя прибульців на Землі від Джастіна Ройланда й Майка Макмегена, можна глянути трейлер наступного сезону, що вийде 13 липня на Hulu.

https://www.youtube.com/watch?v=kH9TdPmnfZ0

🐺 Vovkulaka повідомляє, що видатний дослідник професор Пітмен нарешті досяг своєї мети і готовий поділитися своїми оказіями з українськими читоглядачами.

"Сюрреалістичні пригоди у світі незрозумілих істот та нелогічних вчинків" — каже професор.

"Все буде мальописна Україна!" — каже Вовкулака.

Цьогоріч "Таємницям Ґравіті Фолз" виповнюється 10 років. На честь цього — історія від творця Алекса Гірша про цензуру в серіалі на початку 2000-х, а саме емейли, що він їх отримував від департаменту.

Приходьте до Disney Channel, у нас є:

— Запит замінити цілу купу звичайних слів, бо вони можуть бути жаргонними евфемізмами для сексу чи статевих органів (що, будьмо чесні, більше проблема англійської мови, а не Гірша);
— Прохання прибрати сцену, де помічник кладе руку на плече шерифа, бо це натяк на флірт. Відповідь сценариста: "Вони друзі, схаменіться" (щоправда, Гірш підтвердив, що поліціанти Ґравіті Фолз насправді ґеї й коханці. Лол);
— Заборона казати "Боже" (Jeez — скорочене від Jesus), "Святе Різдво" й "Люципер" для уникнення релігійсної контроверсії (до речі, родина Пайнзів канонічно євреї-атеїсти);
— Порада передумати щодо жарту про Суса в костюмі плюшевого ведмедика, бо це може бути розціненим як натяк на фетіши (чиї?);
— Сумніви щодо доцільності відсилок на гру "у пляшечку".

https://www.youtube.com/watch?v=oYp0O-rle20

Це птах?
Це літак?
Це птах в літаку?
Це літак в птаху?
Ні, це Хєрмен!

*грає дез-метал-версія Somebody Save Me зі Smallville*

🐺 Vovkulaka не зупиняється і показує фінальну обкладинку зухвало-нуарного бойовика ХЄРМЕН, робота над яким знаходиться вже на фінальному етапі підготовки до друку.

Бійки, кров'яка, сумна іронія та ділдо кольору фуксія. Що ще потрібно для гарної історії із присмаком 90-х у похмурому місті?

Реліз мальопису запланований на осінь 2022 року. Формат планується як у гардового Відьмака (такий же, до речі, буде й в Пітмена).

Джордж Мартін Вітри Зими не пишучий, у Elden Ring для піару запрошений, росіян виправдовуючий розповів, що бере участь у написанні спін-офу про Джона Сноу під робочою назвою «Сноу». Він підтверджує, що автором ідеї був Кіт Герінґтон і що він повернеться до ролі.

Коли новина не про те, що Мартін щось там говорить?

Почалося, заходьте!

https://swiy.co/FT-Corey

💀🩸🔪 ПРОКЛЯТТЯ ВЖЕ НЕ ЗУПИНИТИ

📜 Аяцуджі Юкіто
🎨 Кійохара Хіро
📙 Інша. Третя чверть
📇 Видавництво: Molfar Comics

Отже, третій том “Іншої” продовжує історію Коічі Сакакібари, рядового японського школяра, якому не пощастило потрапити до проклятого класу 3-3 школи Йомікіта в місті Йоміяма. Проте напруга, що поступово зростала протягом першого тому і досягла кульмінаційної розв’язки в другому (принаймні, першої кульмінації сюжету, коли нам розкриваються певні подробиці біди, що спіткала клас) — вона знову ніби повертається до стану першої чверті, коли герой не розуміє, що відбувається, й потроху пробує розібратися, не уявляючи, що на нього чекає. Так, за темпом подій третій том такий само неспішний, як і перший, його основна ціль нагадати про хід прокляття і додати ще декілька мазків в загальну картину лиха.

Після того як Коічі дізнався, чому Місакі Мей “не існує”, а також причину того, чому і він став “неіснуючим” після смертей однокласників та їх близьких, пана Жахастика переслідує лише одна думка: “ХТО МРЕЦЬ?” Його пошуки призводять до разючого відкриття: свого часу прокляття вже торкалося родини Сакікабари, й, можливо, саме через лихо померла мати Коічі, бо в той рік, коли вона повернулася до Йоміями і народила сина, її сестра навчалася в класі 3-3. А прокляття, як виявляється, пов’язано не тільки з учнями клятого класу Йомікіти, але й з їх родичами до другого коліна. Є й інші відомі деталі, які мають вплив на дію лиха, а є й невідомі чинники, бо багато чого складно пояснити. А ще після того, як “гість” йде з класу (спеціально не пояснюю, що це означає, бо навколо цього будується інтрига) — й про нього, й про пов’язані з ним епізоди в спільному житті класу у тих, хто виживає, поступово забувається, він зникає з пам’яті і реєстрів, все змінюється так, як і було до його появи, стає нормальним.

А ще “гість” і сам не знає, що він “гість”.

При таких невизначених факторах зрозуміти, хто ж є провісником лиха, майже неможливо, та нікому ще і не вдавалося. А Коічі, звинувачений в тому, що через нього прокляття запустилося і почали гинути люди, бажає знайти спосіб зупинити прокльон. І у своїх пошуках доходить навіть до роздумів чи не є він сам тим самим “гостем”? І хоча Сакакібара пояснює себе, що це неможливо, все одно позбутися такої думки складно, бо знов ж таки — про “ще одного” відомо не все.

В третьому томі з’являються нові персонажі, головна роль яких принести більше інформації та вказати шляхи розв’язання проблеми. Ну і не без того, що старі персонажі зникають, перепрошую за каламбур. Деякі йдуть аж занадто криваво, бо тут в нас все ж таки не тільки містика, але й горор. Проте й жартівливі вставки теж нікуди не поділися, суцільної бентеги не буде, хоча все підштовхує героїв до неї.

Нам нарешті прояснюють, звідки Місакі Мей знає про те, як працює прокляття, ще ближче знайомлять з нею. Потихеньку розкривають й інших персонажів, готуючи нас до кульмінації четвертого тому. Не всі витримують атмосферу жаху й небезпеки, дехто настільки боїться померти, що готовий на все, щоб уникнути цього. А дехто здається і приймає неминуче. Інші ж продовжують шукати спосіб перервати прокляття, якщо вже не вдалося йому запобігти, бо дізнаються, що колись лихо вже вдалося зупинити після того, як воно розпочалося. Може, це вдасться і вдруге.

Знов таки, не втримаюся й порівняю перший та третій томи: і той, і той завершуються підготовкою до кривавих та моторошних подій, сконцентрованих в наступних книгах. Разом з персонажами можна продовжувати будувати теорії, звертати уваги на натяки, збирати підказки, повертатися до попередніх чвертей й дивитися на них з іншої точки зору, вишукуючи зв’язки й підтексти.

“Інша” продовжує залишатися гарною містично-горорною манґою, де на розбудову історії й далі працює чудовий малюнок, створюючи незручну та гнітючу атмосферу. Хоча темряви, здається, стає все більше і більше, що не дивно — фінал близько.

Дуже чекаю на завершальний том!

#ґік_огляд #манґа

Movnyydoshch ©

Екранізацію отримує мальописна серія «Опівнічний західний театр» від Луїса Саутарда й Scout Comics, історія про містечко на американському Дикому Заході Ліберті-Спрінґз, яке у ті небезпечні, бурхливі часи захистити від бандитів зможуть лише два містичні незнайомці в чорному.

Продюсерами проєкту стануть Орен Сеґал з Management Production Entertainment і Кевін Керролл («Бути Джоном Малковичем», «Оксамитова бензопилка»)

«Цей дотепний і кмітливий мальопис миттєво привернув мою увагу, — розповідає Керролл. — В ньому поєднуються виразність класичного спагеті-вестерну з елементами готичного горору. Це великий світ, населений моторошними істотами, а по суті — чарівна, захоплива, несамовита історія про двох друзів, що лишаються разом, незважаючи ні на що».

💀🩸👶 У ЦЬОМУ СЕЛІ ЗАБАГАТО МЕРТВОНАРОДЖЕНИХ ДІТЕЙ

📜 🎨 Масаакі Ніномія
📕 Ґаннібал. Том 3
📇 Видавництво: Nasha Idea

Що ж, треба це просто визнати. Якщо у вашому психологічному трилері з елементами жахів є дитина — вона в найбільшій небезпеці за замовчуванням. Проте треба також визнати — на відміну від західних трилерів, де діти здебільшого (та майже завжди) все ж таки рятуються, принаймні якщо вони в колі зв’язків головного героя, в японських історіях на дітей такий спосіб наративного захисту не діє. Тому коли ще в першому томі бачиш Машіро, дочку рядового японського дільничного Аґави Дайґо, то відразу виникають погані передчуття. На це працює й той розворот з першого тому, де вона спіткається з Отим раніше, ніж її батько. Тоді, на щастя, зустріч завершилася краще, ніж прийдешнє зобачення поліцейського з неймовірно сильним стариганем.

Отже, пошуки Аґави свого попередника завершилися зіткненням з родиною Ґото й арештом ймовірного вбивці колишнього дільничного (ймовірного, бо, скоріш за все, був обраний цап-відбувайло, щоб зняти всі питання й відвести підозру від справжнього злочинця). Здавалося б, можна спробувати жити спокійно далі й радіти одужанню Машіро, якій стало набагато краще в цьому ізольованому гірському селищі після травматичних подій, розкритих у другому томі. Цього хоче Юкі, дружина Дайґо, яка боїться, що після переїзду дочка знову замкнеться в собі й вже не вдасться повернути посмішку на її обличчя.

Але на сім’ю Аґава чекає нове випробування, котрого вона не очікувала.

Нові персонажі з другого тому, а саме члени добровільної пожежної дружини Куґе, особливо пан Сабо — такий собі місцевий дядечко-пузан, що все про всіх знає — дуже цікавляться, чим вони можуть допомогти новим жителям. Аж занадто дуже. Через край, можна сказати. Тільки Дайґо хоче поставити загорожу навколо будинку, а пан Сабо як немов уродився і радить цього не робити. У всіх навколо є паркани і огорожі, але ж родина Аґава новенькі в селі, і це буде неправильно, буде виглядати ніби вони хочуть відгородитися, ізолюватися від мешканців Куґе. І пану Сабу не подобається, що Дайґо з ним не згодний. Як невдовзі виявляється, не подобається це і всьому Куґе. І вже жителі обговорюють, як поліцейський сперечався, а то і побив пана Сабу. Суспільний тиск на дільничного посилюється, він змушений вибирати між власною гордістю та нормальним життям в Куґе. Дайґо починає закипати, наче той чайник, а завдяки другому тому ми вже знаємо, до чого це може призвести.

Це одна з ліній третьої частини: поступове нагнітання емоційного напруження в середині Дайґо, змушеного терпіти наскоки та вимоги куґевців (а часом й фізичні дії) у свій бік. Витримати заради дочки, перед якою він відчуває таку сильну провину. Заради дружини, яка його підтримує. Як і Дайґо, ми відчуваємо усю несправедливість такого ставлення до поліцейського, і навіть підспудно чекаємо, коли ж він нарешті дасть відсіч самовпевненим селянам так, як він дійсно може.

Як і обіцялося, напруга дійсно наростає.

Працює на це наростання й інша сюжетна лінія: нова таємниця Куґе. Попередник Аґави, розслідувавши чутки про село (ну ті, що жителі села їдять людей), діяв явно не один, в нього був помічник. І от на зв’язок з поліцейським виходить новий персонаж, готовий надати докази правдивості тих чуток. Нові обвістки роблять ситуацію навколо селища ще більш моторошною. Все виглядає набагато поганіше: селяни не просто їдять людей — вони під час спеціального ритуалу на свята поїдають дітей. І одне з таких свят наближається.

І тут хочеться запитати: ви ж пам’ятаєте про Машіро?

Автор ось пам’ятає, тому по завершенню тому ви явно захочете писати Нашій Ідеї з питанням: коли ж там четверта частина? Третя книга підсилює химерну атмосферу, протиставляючи волю однієї людини спільноті, в якій ця людина є чужинцем, а давні традиції пронизують сучасність, ніби ритуальний ніж тіло жертви. Фінал же обіцяє нам надалі справжнє божевілля та разючі відкриття.

Ну і так: Наша Ідея, коли там вже четвертий том?

#ґік_огляд #манґа

Ви можете пам'ятати новину про поки секретний проєкт спін-оф «Дивних див» після фіналу на п'ятому сезоні, про який знає лише Фінн Вульфард, бо випадково вгадав.

В інтерв'ю брати Даффер далі напускають туману: «Ми вигадали такий серіал, який було б цікаво робити й дивитися незалежно від того, чи пов'язані вони з усесвітом «Дивних див» — приберіть їх з назви й нічого не зміниться. Ми дуже схвильовані. Наша ідея відрізняється від будь-чого, що хтось із вас очікує, включно з Netflix».