«77 днів лютого» отримала KBU AWARDS 2023.

Наша збірка репортажів отримала нагороду у номінації серед книжок про війну.

«77 днів лютого» — це оголений нерв і чесний голос нової української дійсності. Туди увійшли репортажі, написані у період між 23 лютого і 9 травня 2022 року. Передмову написав Сергій Жадан.

Купуйте паперовий примірник книжки, електронну чи аудіоверсію на сайті видавництва «Лабораторія».

Цього разу у нашому безпечному просторі — розмова про тяжке життя у підлітковому віці. Це час, коли з тілом і головою відбувається революція.

Що в цьому божевіллі змін окей, а коли варто йти до лікаря і де його шукати — слухайте у новому епізоді «Сейфплейс».

У селі Розважів на Київщині всюди можна побачити слід Василя Шелігацького: на зупинці, у школі, у кількох будинках. Не потрібно бути знавцем наївного мистецтва, щоб виявити: десь тут живе митець — представник цього напряму.

72-річний Василь колись був єдиним хлопцем у групі дітей, які ходили вчитися малювати до легендарної художниці Марії Примаченко у Болотню. Більшу частину свого життя чоловік провів у Росії. У Розважів повернувся перед великою війною, тут і прокинувся його хист до образотворчого мистецтва.

Читайте його історію на Reporters.

Фото: Микита Абрамов

У січні 2022 року роми Каховки готувалися до відкриття простору, що мав стати місцем їхніх зустрічей. Десяток активних учасників громадської організації «Романо Тхан» замінили у приміщенні вікна, прикріпили деревʼяні балки на стелю і залили підлогу. Кімнату залишилось облаштувати меблями й технікою.

Ініціатором та керівником цього проєкту є ромський етнограф та дослідник Януш Панченко. До повномасштабного вторгнення він писав дисертацію, документував спогади літніх людей, які пережили Голокост, викладав у школі для ромських дітей. Безкоштовно щотижня їхав на інший кінець міста, щоб допомагати ромським школярам вчитися й вірити у себе.

Тепер, взимку 2023 року, Херсон під постійними обстрілами росіян, а його рідне місто Каховка — в окупації.

Як війна розпорошила ромів півдня України та зламала мрію лідера ромської громади у Каховці — читайте в репортажі Олесі Яремчук на Reporters.

Фото: Сабіне Якобс

Вже завтра, 19 грудня, зустрічаємося у Києві на Книжковому клубі The Ukrainians 💛

Читацький рік завершуємо романом «Аустерліц» В. Ґ. Зебальда. Цього разу Богдана Неборак обговорюватиме книжку з літературознавицею Богданою Романцовою та ведучим «Телебачення Торонто» Максимом Щербиною.

Долучайтеся, щоби відвідати. Читацькі події доступні амбасадоркам та амбасадорам нашої Спільноти. Якщо ви вже з нами, лінк на реєстрацію — у закритому телеграм-каналі «TU Book Club».

Переглянути записи попередніх обговорень Книжкового клубу можна у нас на ютуб-каналі.

Справжніх лідерів визначають не слова, а вчинки і готовність діяти заради суспільного блага. Українська школа політичних студій — інституція, що об’єднує таких людей.

Історії випускників Школи, які своїми вчинками показують, що означає бути справжніми лідерами у своїй громаді, галузі та для всієї країни, розповідатиме наш новий спільний спецпроєкт «Відповідальність за своїх».

Вийшло вже три історії. Читайте українською та англійською.

Фото: Сергій Гіс

Нове відео «Наразі без назви» переносить своїх глядачів у Малий театр. Саме там Богдана Неборак та Анастасія Євдокимова говорять про виставу «Жінка в Берліні» та книжку з однойменною назвою.

Обговорення порушує теми побуту війни, насильства й ролі культури під час воєнних дій, які проговорюють дійові особи вистави. Їх у своєму щоденнику анонімно описала жінка у травні 1945-го року.

Є й теми, що залишаються між рядками. Чи має війна стать? Яке воно — жіноче обличчя війни? Як говорити про травму і трагедію? І головне: які теми нам, українському суспільству, доведеться обговорювати в контексті війни найближчим часом і чому до цього варто бути готовими?

Дивіться на ютуб-каналі The Ukrainians.

«Справжнє завдання військового психолога ― це повернути сильним людям їхню силу після того, як через величезну небезпеку для життя та здоров’я вони втратили самоконтроль».

Третя окрема штурмова бригада ― один з найвідоміших підрозділів Збройних сил України. Нині вона почала розбудовувати власну психологічну службу. Один з очільників процесу ― нейробіолог і військовий психолог Віктор Комаренко.

У розмові для The Ukrainians він розповідає, як змінюється робота мозку військових, які інструменти дозволяють лишатися собою, чим з точки зору науки є адаптація, реінтеграція і як війна змінює наші «базові налаштування». Спільнота вже читає, долучайтеся!

Фото: Ігор Єфімов

«Україна — це країна можливостей, але плата за них — ризики»

Михайло Винницький народився і виріс в Канаді у родині українських емігрантів. В дорослому віці перебрався в Україну, останні 22 роки живе і працює тут. Сьогодні він заступник міністра освіти і науки України.

Винницький переконаний, що в українській вищій освіті потрібно працювати над реформами, але також позбуватися дуже шкідливого комплексу меншовартості. Читайте нашу розмову на The Ukrainians.

Фото: Георгій Іванченко

У 2021 році Артур Пройдаков став найкращим учителем України за версією Global Teacher Prize, а в 2023-му ввійшов у десятку найкращих учителів світу.

У свої 33 він говорить, що хороший вчитель пропонує дітям картину світу, й показує, як застосовувати знання за межами шкільних стін.

Зі студентських років захоплений текстами сучасних українських письменників, Пройдаков багато міркує про те, як уже сьогодні реінтегрувати схід України й пояснює, чому українські діти дедалі гірше читають довгі тексти і чим це загрожує.

Спільнота The Ukrainians Media вже читає нашу розмову, долучайтеся 💛

Фото: Настя Телікова

Костюми, на які чекають по 8 тижнів 🤌

Катерина Возіанова прийшла у створення одягу з маркетингу — і тепер є власницею ательє, яке шиє унікальний чоловічий одяг. Щоб зробити свій бізнес прибутковим, Катерині довелось навчитись відрізняти хороші піджаки від поганих, шукати команду з унікальними навичками та врешті відкрити цілий клубний будинок у центрі Києва.

На ютубі стартував другий сезон «Засновниць». Дивіться нове відео 💛

Понад 26 тисяч людей в Україні вважаються зниклими безвісти із 2022 року. Стільки ж сімей живуть в очікуванні, переживаючи те, що психологи називають невизначеною втратою.

У Червонограді та ще двох громадах Львівщини сім’ї зниклих військових об’єднуються у спільноти самопідтримки та самодопомоги — «Жити чекаючи». Їхній досвід цінний і для інших громад, бо його вже зараз можна використовувати.

Важливий текст на Reporters. Прочитайте.

Фото: Катерина Москалюк

Харків’янин Леонід Бродський з дитинства пам’ятає лише бомбосховище. Своїм прізвищем завдячує місту Броди на Львівщині, звідки тягнеться його єврейське коріння. Коли нацисти бомбардували Харків, 4-річний Леонід із дорослими бігав на подвірʼя в укриття. Восени 1941-го сім’я рятувалася від розстрілів. У потязі їхали майже тиждень і подолали три тисячі кілометрів до Казахстану. У Харків змогли повернутися у 1943-му після другого звільнення міста.

У те, що Росія нападе на Україну, 85-річний чоловік не вірив. Вони з дружиною жили у десятиповерхівці на Салтівці. Після двох тижнів під обстрілами таки взяли по сумці й поїхали на вокзал: «Так я опинився в Німеччині. І в страшному сні не міг уявити, що двічі за життя втікатиму від війни. Спершу від фашистів, а тепер від рашистів».

Читайте його історію повністю на Reporters.

Фото: Сабіне Якобс