🤬 Підлості російських окупантів немає меж.

Вчора у звільнених Циркунах бійці 229 окремого батальйону сил ТрО міста Харкова виконували бойове завдання з зачищення територій та побудови оборони, проводили євакуацію населення, роздавали гуманітарну допомогу та проводили розмінування.
❗️ В цей час ворог почав обстріл з вертоліту, градів та мінометів. Ворог б'ється в агонії, обстрілює усіма можливими видами зброї.

Нащастя постраждалих немає.

Ми вистоїмо, ба більше - проженемо вас геть з нашої землі!

Відео, зняте вчора нашими бійцями.
Тримайтесь, сміливі воїни, наші хлопці та дівчата. Ми в вас віримо!
Слава Україні!🇺🇦

З професійним святом вітаємо медсестер та медбратів.
Дивлячись страху в очі, без зайвих сумнівів ви рятуєте життя.
Ви наші янголи охоронці.
Мирного неба, сил та наснаги!
Дякуємо за вашу працю!❤️

Ще 9 березня, коли ЗСУ звільнили Дергачі, стало очевидно, що російський план ізолювати Харків по окружній та брати в облогу його, пішов борозною.

Це важливе 20-тисячне місто, яке служило логістичним хабом для російських груп, які намагаються прорватися на північно-західний обвід. З його втратою північна частина кліщів була зламана біля самого основи.

На півдні максимальний поступ був у Рогані — звідти супротивника викинули ще 15 березня.

Численний гарнізон українського мільйонника з перших днів війни проводив приватні контратаки, збиваючи ворожі блоки і не даючи обкопуватися, щоб затягувати петлю навколо Харкова.



92-а та 81-а бригада, 5-а та 3-а оперативні бригади НГУ, зведені частини вищих військових навчальних закладів, КОРД та БПОП, прикордонники та їх «Дозор», ЦСО-А, територіальна оборона, місцевий «Азов» це була серйозна сила до 40 тисяч людей.

Тому у ворога була перевага в авіації, у стовбурах на кілометр фронту, у високоточній зброї, але на землі доводилося туго - треба було тягти, перемагати і прогризати.

А 80 км. окружної не дозволяли росіянам ущільнити бойові порядки, доки наші війська у Харкові спиралися на систему багатоповерхових бомбосховищ заводів, підземних паркувань, технічних тунелів між промисловими будинками, інфраструктуру метро.

Де ми не лише пережидали обстріли, а й освоювали західну військову допомогу, концентрували боєприпаси та амуніцію, проводили короткі ротації для відпочинку.

Тому січ місто реактивним і закидати чавуном, жорстоко бити Салтівку «Смерчами» виходило, воювати з парками та дитячими майданчиками виходило, а завдати вогневої поразки системі оборони загалом, уже не дуже. Тому що банк цілей, сотні годин дорозвідки та безпосередня підтримка з повітря це не про ВКС РФ.


Тим більше, що з перших днів українці широко використовували мобільні групи на пікапах, ПТРК-команди, кочівні міномети, виносні пости з ПЗРК — жорстоко караючи будь-які спроби клацнути дзьобом на блоках або підвезти постачання, не забезпечивши периметру. А спробуй зловити кілька автомобілів чавуном і некерованими ракетами не в тепличних умовах Сирії, але в одній із найщільніших забудов Східної Європи, напханою тактичним ППО.

Що саме надломило супротивника?

Багато в чому мотивація захисників — Харків, який раптово вважався вкрай ватним, виставив 2 бригади ТРО 127-у та 113-ту, поповнив через мобілізацію місцеві частини (виконавши план на 100%), активно взяв участь у волонтерському русі.

Бо навіть найзапекліший електорат ОПЗЖ не дуже любить прокидатися від прильотів бомб і отримувати балістичні ракети по ОДА...

Читати далі у репортажу Кирила Данильченка