А ми вас запрошуємо на канал наших товаришів "Творчі посиденьки" !

Тут ви знайдете:

★ Поезію та прозу від талановитих письменників;

★ Музику від українських виконавців;

★ Вистави акторів;

★ Неповторні івенти

Підписуйтеся та відкривайте нові горизонти творчості! 🫶🏻

Нагадуємо, що завтра останній день набору творів на наш випуск

Тиждень
Тиждень і буде три роки
Як не закінчиться лютий
Як спорожніють пороги
Як знов повернуться Крути
Як заголосять вокзали
Стогоном людних перонів
Як почорніють мурали
Від переляканих дзвонів
Тиждень і буде три роки
Як ми назавжди змінились
Перші невпевнені кроки
Наче не з нами. Наснилось?
Наче в гарячковім стані
Наче на нас всі ці вроки
Наче не перші. Останні
Тиждень і буде три роки…

#Дуда

#вірш

Доброї ночі!!

Як ваш день?

Доброго ранку!!
Як ви?

Нагадую про Літвечір другого березня!!

Також нагадаю, що будь-хто може надіслати свій твір, не тільки вірші.
Приймаємо також: наукові статті по тематиці мистецтва, проза, образотворче.
На публікацію твори надсилати @Uniform_request

Також нагадую про набір творів на друк (тільки поезія)! Надсилати @bukoviance
Чекатимемо ваших творів!!)

Саморуйнування.
Розвиток через біль.

Вона не знала іншого виходу,
Не знала, що після ночі починається день.

Вона не розуміла, як буде краще,
В її голові – лиш течія.
Вона – як шторм, що безжально руйнує..
Кораблі серед дикого моря.

Ці кораблі вже давно не пливуть,
Полягли глибоко на дно.
Лиш вона знала їхні таємниці,
Лиш вона берегла їх давно.

Лиш вона знала слова дрібні,
Щоб закрити всі двері від хвиль.
Та все одно стояла серед руйнацій, Підпалюючи цигарки.

На її поясі – ніж затягнутий міцно,
Здавалось, що це – гарна ідея.
Вдихаючи солоний запах змішаний з димом,
Вона відчувала, як її огортає біль.
І пальцем торкаючись леза,

Лиш усміхнулась
Й пошепки мовила:

— Мило...

#Свічка

#вірш

Пішли зі мной в театр?

Пішли в зі мной театр?
Де ролі є на кожну мить,
Де сміх і сльози в хмарах літ,
Де упізнати можна цілий світ

Де маски грають сотні мелодрам,
Де зали дихають новим життям,
Де можна дати волю почуттям
Де не дають покою глядачам

Де королі, раби, поети,
Де всі однакові на сцені
Іде культура крізь багнети
І де підуть на піт усі сонети

Де у смішіній до сліз комедії —
гірка іронія буття,
Де у гіркий до сліз трагедії –
сміється голосно душа

Пішли, поринь в акторський світ,
Де кожен рух — то мить свята,
Тут сенси глибші за слова,
Тут кожен наче вперше за життя.

Театр —
це пристрасть, сміх і сльози,
Це горе, плач і нові ґрози.
В нім тіні й мрії оживають —
І знов завісу опускають.

#Данило_Ґалицький

#вірш

Сьогодні останній день подачі творів на випуск!

Захід у Форт Майерс

Сонце ніде не заходить за обрій отак -
вкриваючись моря шовкового мороком чистим,
лиш там, де нанизує хмари в цнотливе намисто
й муркоче задумливий, сповнений гарту, літак.

Лиш там, де насичене спокоєм сонце без плям
розніжений всесвіт закручує в мушлі рожеві,
і в кавову чашку з краплиною щедрості стевій
вкидає для запаху стиглий притомлений ямб.

Де ми випускаємо зроджене слово в життя
Між флорідо-сном і поранком невпевненолицим
Щоб хвилі в папері доповнили довгу полицю,
Розтягнену вічністю за горизонт майбуття.

#Юлія_Перегуда

#вірш

Доброї ночі!!

Прийом творів закрито!!

Доброго ранку!!
Як ви?

Нагадую про Літвечір другого березня!!

Також нагадаю, що будь-хто може надіслати свій твір, не тільки вірші.
Приймаємо також: наукові статті по тематиці мистецтва, проза, образотворче.
На публікацію твори надсилати @Uniform_request

Я дивлюся тобі в очі, й бачу там себе -
Недоспані болем ночі, вітер серце рве.
Смуток душу так карає, голос аж тремтить,
Тиша в криках потопає - зупинись на мить!...
Ти ж так сам обрав - страждати,
Мука - не лікує, і чого тобі чекати,
Ніхто ж не врятує.
Ти ж так сам обрав - страждати,
Чи я не те кажу?
Якщо ляжеш ти в могилу - я з тобою ляжу.
Сонце темряву карає, - так не справедливо.
Нащо ж в болі помирати, як жити можливо?
Ти віддай мені свій біль, я його сховаю.
І живи поки є сил, бо я вже вмираю.
Заберу я той твій жаль, в світи паралельні,
Ті удари по мені - для тебе ж смертельні.
Бо я дивлюсь тобі в очі й пізнаю себе,
Недоспані болем ночі, вітер серце рве...

#Аталіна_Трісте

#вірш

Лист від загиблого побратима


Що буде після моєї смерті?
Нічого.
Перш за все, я, певно, залишусь з тобою.
Залишусь у закапелках твоєї душі.

Можеш мене кликати поговорити.
Про щось запитати, щось уточнити.
Дізнатись, що б робив в такій ситуації,
Можеш завжди запитати якусь хрінь,
(Скажімо там, щось про акації).

Що б сказав? Що б зробив...
Можеш знати, що перш за все,
Я б, напевно, все зважив
І совість не забруднив.

Я залишусь —
Ось таким ж справжнім, як завжди.
Такий яким став би колись.
Такий яким я був тоді.

Можеш жартувати зі мною,
Розказувати анекдоти.
Я посміюсь. Так, як завжди сміюсь.
Так, як я сміявся доти.

Щоразу, як мою домовину,
Обливатимуть дощі...
Та забий на ту домовину!
Я ж є у тебе в душі!

Забий на всі мої даровані тобі речі,
Та спали їх тому чорту одразу!
Просто знай, що б не робив, я буду поруч
І з тобою валитиму різну заразу.

Я завжди поруч.
Я десь у тобі.
Навіть якщо здасться,
Що покинув.
Насправді... Насправді ні.
Я завжди десь поруч.
Завжди десь
У закапелках
Твоєї
Душі.

#Ярослав_Дзюба

#вірш

Ти мене запитаєш, хто я,
ти мене не згадаєш, ні
Тихо тобі прошепочу —
я монстр твоїх сновидінь

До тебе приходжу щоночі,
тобі сниться однаковий сон.
А потім ти прокидаєшся,
задихаючись під страхóм.

Вся бліда, наче смерті шкіра,
вся налякана, наче дитя
Під ковдру від грому сховалася —
я чую твоє серцебиття

І як ти вдихаєш тяжко,
мокра від поту ти
Я знаю, як сильно хочеш,
та від страху не утекти

Ти мене запитаєш, хто я,
ти мені не повіриш, ні
Скажу, що доля чомусь
тебе принесла мені

Там, де ти утікаєш
від страшно великих слідів,
я тебе, тебе доганяю
прямо з твоїх сновидінь

Там, де ти, спотикаючись, падаєш,
і мій жах над тобою повис,
ти прокинешся, знов задихаючись
від страху, що падаєш вниз

#Кайо

#вірш

Нація

То що є смерть нації?
Коли у партіях одні дегенерації?
Чи все таки, коли мільйони громадян
Не прокричали у відповідь: «Смерть ворогам!»

Те, що ми називаємо «втрата народу»,
Це тоді всі втрачають роботу?
Чи все таки це стається тоді,
Коли всі тутешні зрікаються «своїх» богів?!

Смерть нації, коли не стало мови.
Адже, хіба зараз славетний Рим говорить?
Таки кістлява заходить у духовний дім,
Коли парламентські свині продали народ свій.

Чи невже все стається тоді,
Коли кожного письменника хапає ґрунт землі?
Без їхнього слова важко іти.
Вони є провидцями народських мрій!

#Вікторія_Тривожна

#вірш

правила подачі творів на публікацію в [транскрипції]

ми приймаємо: поезію; прозу; образотворче; фототвори; декламації; статті; архітектурні проєкти
усі твори на публікацію подавати @uniform_request.

1. твори обов'язково надсилати в певній конкретній формі:
для віршів/прози/міні-статтей:
назва над текстом
авторство під текстом
[відступ 1 рядок]
одним повідомленням
окремо від вітального тексту

для фото + образотворчого:
образотворче в діджиталі/оформлене фото картини.
надіслати, як звичайне фото телеграм [png, jpeg]

стосовно декламацій, арх. проєктів та великих статтей списуватись додатково.


2. якщо ваш твір прийнято на публікацію, він викладається в телеграмі та може бути викладений у тіктоці.

3. ми не публікуємо та не толеруємо поширення жодних творів, створених за допомогою ШІ

4. ми категорично не толеруємо нічого російського і не співпрацюємо з людьми, які мають до цього відношення.

5. ми повідомляємо, якщо ваш твір не було прийнято на публікацію.

публікація безкоштовна, однак, щоб залишити посилання на свої соцмережі, бажано зробити донат від 10 грн на банку [транскрипції].

кожен прийнятий до публікації твір ми ставимо в кінець черги, через що він може публікуватися не одразу, а через кілька днів.

твори подавати @uniform_request
дякую за розуміння!

Доброї ночі!!

Доброго ранку!!
Як ви?

Нагадую про Літвечір другого березня!!

Також нагадаю, що будь-хто може надіслати свій твір, не тільки вірші.
Приймаємо також: наукові статті по тематиці мистецтва, проза, образотворче.
На публікацію твори надсилати @Uniform_request

Як одягну вишиванку,
При іконі помолюсь,
З болем вийду з хати зранку,
Воювати не боюсь.

Як мене покличеш, мамо,
Я до Польші не втечу.
Лиш заткну смертельну рану —
І до тебе відлечу.

Я візьму шматочок сала,
Хліба мами, що спекла,
Щоби воля не пропала,
Й смерть життя перемогла.

Не ідіть у наше поле,
Не ламайте нам калин.
Україно, моя доле,
Тобі серце, я — Твій син.

До весни вже близенько,
Недалеко до весни.
Нас почуйте, вороженьки,
Ми не хочемо війни.

Передай моїй коханій
Та матусі мій поклон,
Передай рушник кривавий
Й повернися за кордон.

Ти скажи, тепер я вільний,
Серед поля в чагарі,
Я собі знайду дівчину,
Одружуся на Дніпрі.

І ніхто не перестане
Мене згадувать з села.
Я загинув за Вітчизну —
Смерть життя перемогла.

23.02.2022

#Григорій_Ворон

#вірш