Facebook

Всі піраміди - це наїбалово,
Неважливо, МММ, Маслоу, Гордона чи навіть єгипетські.
У фейсбука є золоте правило:
Не ведіться, людоньки, не ведіться.

Якби не фейсбук, ми б не дізналися
Про Арабську весну, насилля в Ефіопії і штурм Капітолію.
Якби його змайстрували раніше,
То там були б Бонопартоботи й новини про партизанів із Каталонії.

Без фейсбука мама б не змогла репостити котів,
А бабуся цитати Омара Хаяма.
А Цукенберг - то той ще поц:
Розвів кєнтів як лохів, розвів і лишив з хуями.

У стрічці розведена кава, шамани із факелами, малолєтки із fuckами,
Судоми пухнуть, час видаляти цю паскуду.
А в паралельній реальності я так добре закінчила юрфак,
Що мене відправили одразу суддею до небесного суду.

І там зустріла Марка й кажу: "Як рептілоїди теж помирають, шуруй поц до раю".
Присяжні аж подіставали ейрподси, кажуть, що я не маю рації.
Знизую плечима, в джакузі едемського водограю, -
"Я не поважаю соціопатів, але поважаю вегатеріанців".

І тут до нас спускається журналіст від Бога
В прямому сенсі цього слова,
Заради процесу, він перервав інтерв'ю із духом Іви Бобула -
В раю теж є місце для Ґрунту. Бази. Основи.

Цукенберг не був класичним вегатеріанцем, ні тим паче соціопатом,
Каже журналіст, в нього зв'язки в інформаційних штабах,
Каже беріть собі адвоката -
Це корупція небесних масштабів.

(Журналіст цей, до речі, не я в іншій паралелі, а той, що з другого сталкера)

Вибачте, пане журналіст, в наступний раз не заходьте без стуку -
Це все міфи рознесені вітром, міфи поширені його ж фейсбуком,
Напевно, я помилилася, то хай розсудить нас Феміда, -
"Фейсбук - це наїбалово
Фейсбук по своїй суті теж піраміда"

#Леся_Ветеннд

#вірш

Доброї ночі!!

Доброго ранку!!
Як ви?

Нагадую про Літвечір другого березня!! Афіша⬇️
https://t.me/grafomalley/576

Також нагадаю, що будь-хто може надіслати свій твір, не тільки вірші.
Приймаємо також: наукові статті по тематиці мистецтва, проза, образотворче.
На публікацію твори надсилати @Uniform_request

Також нагадую про набір творів на друк (тільки поезія)! Надсилати @bukoviance

Чекатимемо ваших творів!!)

Оріон

Виведи контури серця лихого
Вималюй в ньому криївку крихку
Витри гидке все, витри із нього
Все що не можна збагнуть бурлаку

Не переймайся щодо гротеску
Це не мистецтво - це просто брехня
Це не ікони - це лише фрески
Гаму розставлено тут навмання

Мертві філософи дивляться в душу
Глиняний бюст розтинає надвоє
Ця повінь лякає і знищує сушу
В неї вдивляється лише серце моє

З нього вже чути відлуння мінорні
Звуки зітхань і прощань зашвидких
Мелоси надто тривкі і позорні
Пишу я останній цей дуодистих:

Вималюй ніжно рукою богеми
Риси твердого й ясного "нічого"
Тоді всі епітети, ямби й морфеми
Будуть молитись до свого святого.

#Василь_Гетьман

#вірш

Сьогодні запрошуємо вас на літвечір від пана Буремного!

До біса цю філософію,
Нумо гойдатися!
Щастя в простих речах,
Хіба ти не бачиш?
Коли навкруги
Повнісінька задниця,
Усе набуває геть інших значень.

Вмостися зручніше,
Тримайся руками,
Носочки тягни аж до самого неба.
Хай серце до пʼят упадає місцями,
Так треба.
Чуєш?
Так треба.

Хай дихати важко,
І спину скрутило,
І десь біля куприка станеться криз.
Руки здійми, немов янгольські крила,
І вгору-вниз,
Вгору-вниз.

Очі заплющ,
Дихай повільно,
Лиш тулуб хитай уперед і назад.
Ну як?
Почуваєшся вільно?
А задниця та - лиш малесенький зад?

Із давніх-давен
Це реально працює.
Гойдалка є, щоб на неї гойдатися.
Як доля тебе по обличчю лупцює,
Негайно міняй декорації.

#Надія_Комар

#вірш

Вогонь ватри

Сидять біля вогнища серед лісу. Бесіди водять.
Я – каже один такий – любив пиво та Одіна,
Тепер у Вальхалу пішки, валькірії поруч утомлені,
Ще чого, напружувати їхні крила своєю вагою.
П’є – рани душевні гоїть. 

Агов – говорить така одна, білява, коса-краса між лопаток,
Сміється, тримає в руках глек молока, люльку, бокал,
Стрічку та синю річку.
Вона звикла тримати багато – парамедик, життєве кредо –
Рятувати усіх, хто ледве.
У небі палає блискавка
Лисячим лиском.
Ми – витривалі, щось тримали, тепер треба далі.

Третя – чорна, недобра київська відьма, очі сині, яскраві,
П’є каву або ворожу кров, автомат через плече, вогонь таких не пече:
Запеклися – не скам’яніли.
Немає жодної сили у ворога перед нами – каже весело,
Мармурова брила, зла бестія.
І що, що мертві – живі корінням упертим.

Четвертий вагомий, грубий, веселий,
Як чорт – море йому по бороду,
За спиною – Броди, Дніпро у келиху бродить.
Такий однією рукою – будь-які окови. 
Я – говорить з туману, додому зазирну на день сороковий
Із вітром шалим. Як там мої –
Чи все вино випили, чи всі гріхи пригадали.
Ой, матінко, ворогу все ще мало.

Говорять хором:
Та ворог – ніхто, заслабкий для нашого люду – звучить усюди
Вітром, тріском вогню.
Своїх вбороню, чужих поховаю – птахами пітьма сміється –
Ворога знудить від того потоку сили.
Яку ж відчинили зливу!

І так собі п’ють у хащах наші назавжди кращі,
Четверо, п’ятеро, сотня – на краю бездонної пащі,
І небо гримить від гніву.

#Олександра_Дорога

#вірш

Доброї ночі!!

Як ваш день?

Служіння темряві

Сумно скрипить гойдалка прожитих днів,
Знала і любов, і ненависть без слів.
Знала про красу, спотворену людьми,
Згадувала пісню, створену з пітьми.

Гойдалка життів розкидувала долі:
Кому іти наліво, кому — вперед до волі.
Ніколи не питала, заслужено чи ні,
Бо є така робота: служити Сатані.

Вона вже зрозуміла: невдача ще не вирок.
Пройти життєвий шлях не можна без помилок.
Гойдалка років згадувала пісню:
Останній подих світу, де бракне навіть кисню.

#Петренко_Софія

#вірш

Доброго ранку! Як ви?

Люблю цей світ та не люблю людей
Чом вам так радісно від сліз чужих болючих
Чом краще мати ворогів ніж друзів
І справді, в цьому крижаному світі
Надійніше за друга, тільки ворог.
І оголивши кулаки твій ворог б'є тебе, вбиваючи повільно.
Але ти не даєш себе убити, даєш ти відсіч
"Ворогу не здамся".
А друг.. що друг? Йому ти довіряєш
І оголивши груди перед ним, показуєш ти серце,
Бо ти віриш, ти віриш що не скривдити він тебе.
Та за спиною він тримає лезо,
І скористався він з нагоди ним.
А кров тече так само як думки
"Наївний друже мій,
Пробач що так жорстоко, але ти знаєш що по іншому не міг, пробач мене я прошу лиш пробач"
І як тут не пробачить, він же друг.
Твоя душа у шрамах, але віриш.
Та знай що у біді лиш взнаєш
Твій друг надійний, чи звичайний кат.
Не оголяй ти душу хай не знають.
Нехай не знають як тобі болить
Страждай, та не кажи нікому
Лиш тому хто в болоті гнить не кинув
Тому довірся, довір ті сльози, ті слова пекучі,
Довір ти зорі, сонце, очі, все довір.
З тим хліб діли, і не жалій для нього
І він нехай тобі довірить все
Тоді іди з ним вперто і рішуче
І цілі всі обернуться росою.
Які долаєте спокійно вдвох.

Я світ люблю та не люблю людей.
Але вина моя, що вірю всім підряд,
Сховавши серце - більше не довірюсь.
І ти своє теж палко бережи.

#Оксана_Байдак

#вірш

У ліжку двоє, навстіж голі,
Їм не треба більше слів.
Вони мовчать, немов прозорі,
Чи хтось, бува, їм те звелів.

Тонкі вуста, великі очі,
Кохатись можна кожну мить.
Любити сонце й теплі ночі,
Любов у серденьку тремтить.

У ліжку холодно (порожньо),
В кімнаті все стоїть мольберт.
Зіниці бігають тривожньо,
Малює чоловік портрет.

Малює очі, карі очі
Мов теплі ночі що прожив.
Вуста малює, й поглядом полює,
Останнє фото що зробив.

Своє кохання він малює,
Свою любов, натхнення, долю..
Печаль в душі його керує,
І забирає щастя, волю.

Залишилась вона на фото
Й лишилася в його душі.
Вона була для нього злото.
Писав для неї він вірші:

«Кохана, люба, стільки років,
Я плакав на твоїй могилі...
Й не дало те мені уроків,
Щоб цінувати дні похилі.

Прожив з тобою 20 років,
І лиш тоді я справді жив.
Пройшовши мільярди кроків,
Не бачив кращих тебе див!

Кохання, знаєш, живе вічно,
Як сонце світить нам завжди.
Любов у серденьку довічна.
Себе в моїй душі знайди.

У ліжку тихо, тихо й пусто,
Квартира сповнена жалю.
Людей в квартирі надто густо,
А я в труні собі лежу.

Лежу і знаю що не маром,
Життя коротке це прожив.
Тебе зустрів і загорівся жаром,
І через тебе я не даром жив.

У ліжку темно, сухо й кволо,
Не чути навіть тихий спів.
Кидають квіти всі довколо,
На гілці соловейко сів.

Мене ховали в понеділок,
Тебе ховали у четвер.
Я чую дзвін биття тарілок,
Хоча і мертвий я тепер.

І зараз мить навіки сіра,
І чорна стрічка в нас на склі.
Померла ще душі моєї віра,
І ми б живі були на себе злі.»

#Аталіна_Трісте

#вірш

А ми вас запрошуємо на канал наших товаришів "Творчі посиденьки" !

Тут ви знайдете:

★ Поезію та прозу від талановитих письменників;

★ Музику від українських виконавців;

★ Вистави акторів;

★ Неповторні івенти

Підписуйтеся та відкривайте нові горизонти творчості! 🫶🏻

Нагадуємо, що завтра останній день набору творів на наш випуск

Тиждень
Тиждень і буде три роки
Як не закінчиться лютий
Як спорожніють пороги
Як знов повернуться Крути
Як заголосять вокзали
Стогоном людних перонів
Як почорніють мурали
Від переляканих дзвонів
Тиждень і буде три роки
Як ми назавжди змінились
Перші невпевнені кроки
Наче не з нами. Наснилось?
Наче в гарячковім стані
Наче на нас всі ці вроки
Наче не перші. Останні
Тиждень і буде три роки…

#Дуда

#вірш

Доброї ночі!!

Як ваш день?

Доброго ранку!!
Як ви?

Нагадую про Літвечір другого березня!!

Також нагадаю, що будь-хто може надіслати свій твір, не тільки вірші.
Приймаємо також: наукові статті по тематиці мистецтва, проза, образотворче.
На публікацію твори надсилати @Uniform_request

Також нагадую про набір творів на друк (тільки поезія)! Надсилати @bukoviance
Чекатимемо ваших творів!!)

Саморуйнування.
Розвиток через біль.

Вона не знала іншого виходу,
Не знала, що після ночі починається день.

Вона не розуміла, як буде краще,
В її голові – лиш течія.
Вона – як шторм, що безжально руйнує..
Кораблі серед дикого моря.

Ці кораблі вже давно не пливуть,
Полягли глибоко на дно.
Лиш вона знала їхні таємниці,
Лиш вона берегла їх давно.

Лиш вона знала слова дрібні,
Щоб закрити всі двері від хвиль.
Та все одно стояла серед руйнацій, Підпалюючи цигарки.

На її поясі – ніж затягнутий міцно,
Здавалось, що це – гарна ідея.
Вдихаючи солоний запах змішаний з димом,
Вона відчувала, як її огортає біль.
І пальцем торкаючись леза,

Лиш усміхнулась
Й пошепки мовила:

— Мило...

#Свічка

#вірш

Пішли зі мной в театр?

Пішли в зі мной театр?
Де ролі є на кожну мить,
Де сміх і сльози в хмарах літ,
Де упізнати можна цілий світ

Де маски грають сотні мелодрам,
Де зали дихають новим життям,
Де можна дати волю почуттям
Де не дають покою глядачам

Де королі, раби, поети,
Де всі однакові на сцені
Іде культура крізь багнети
І де підуть на піт усі сонети

Де у смішіній до сліз комедії —
гірка іронія буття,
Де у гіркий до сліз трагедії –
сміється голосно душа

Пішли, поринь в акторський світ,
Де кожен рух — то мить свята,
Тут сенси глибші за слова,
Тут кожен наче вперше за життя.

Театр —
це пристрасть, сміх і сльози,
Це горе, плач і нові ґрози.
В нім тіні й мрії оживають —
І знов завісу опускають.

#Данило_Ґалицький

#вірш

Сьогодні останній день подачі творів на випуск!