#113 ПРИМАРА:

волосся летіло у море
крізь труби, весна почалась!
дістану топ лук із комори
та лице щось мокрішає в раз
забув, що комора тримала
не тільки купку прикрас
так чітко не бачив примару
як тоді як ліхтарик погас
і скільки б я не повторював
цей дивний, тупий ритуал
скільки б не бігав по двору я
шукаючи якийсь сигнал
примара вертатись не хоче
та і я не сильно фанат
боюсь, нема таких збочень
що можуть примару втримать
та насправді, я дуже радий
що примару цю не тримає
нічого й ніякі обряди
не заберуть з того краю
де блукають примари інших
страшніші, бридкіші ззовні
косо дивляться з гілки
як курить хтось на балконі
когось хотіли купити
за пляшку, налиту спиртами
намагався сказати, що вбитий
та когось навіть, блять, не спитали
у непритаманній манері
комусь, чи людям із мізками
їбали тоді конкретно
не змиєш це жодними щітками
а комусь зранку додому
дивитись у очі матері
і хочеться впасти у кому
чи в воду на білому катері
а жити потрібно на повну
як хтось казав задля кожного
дотику, подиву, подиху
та вмерти можна неголосно

#Саня_Хайпбіст

https://t.me/EKCTPEMI3M

#вірш

Неділя, проміння, день для куріння
Прокинешся зранку тягнись до цигарки
Сади у легенях тютюнове насіння
Вирощуй рак власної марки

Кури і втягуй з димом нудоту
Кури і приглушуй відчуття тривоги
Ти ж знаєш яке воно гидке на дотик?
І як від нього косяться ноги

Ти точно памʼятаєш як ти жив без нього?
Ти справді розумієш що куріння вбиває?
Чи справді настільки складна ця дорога?
Бреши собі далі що вибору немає

#Пляма

#вірш

ранку, як ви, цілі?

нагадуємо, що зараз ми проводимо набір творів на друкований випуск [транскрипції]!

надіслати твір — @uniform_request

Тут і тепер

Хто ми і де ми?
Навпіл розколотий світ
Пише сумний заповіт
Доводить старі теореми

Хто ми і де ми?
Люттю запалений час
Палить котрогось із нас
Хто, ще не в темі

Хто ми і де ми?
Повінню плавиться лють
Мовчки до прірви всі йдуть
Лиш у надії на схеми

Хто ми і де ми?
Прозоре на просвіт життя
Забуте в кутку каяття
Через нікчемні проблеми

Хто ми і де ми?
В полоні химер
Де ми і хто ми?
Тут і тепер

#Дуда

#вірш

Склеєним містом котиться непевне ревіння вчорашнього бою.
Поневіряння облич змальовує картини прийдешнього,
суд хрипко й натужно цілує лоба,
влаштовує спит, молиться (не)загроженою мовою.

Я пам’ятаю щебетання неньчиного доторку,
що зринав зісподу численними «люлі-люлі»,
обіймав мене й провадив у славно-величне майбуття,
де не видно було жебрачих сердець,
де зубожіння слів не змальовували барвами,
не заплямовували сенсами,
не скуйовджували крихкістю.
Цвіла Німецька імперія!

Білина туману, в якому я,
мов титан чи, радше, агнець,
б’юся навкулачки за свій народ,
досі зринає в думках
вохристими пасмами льону.
Гуде миг(о)тінням двигунів.


Я льотчик і я райхсмаршал*.

По
мо
лі
ть
ся
За мене.

Негідні любові,
вам проголошую маніфест сили!
Вам залишу несписану книгу —
словник молитов моїх!
Прилиньте ж до неї.

Заборгувавши спокій та тепло, линуть безжурні дні.
Ошатність моя дихає струменем болю,
чин давить смутком опіатів.

За бескидом небес дме богобійним попелом.
Літаки вже ніколи не пристануть до тіл,
не зчиниться бешкет житейський,
де під вінцями Фюрера чекаю одкровення.

Місто — шибениця.

Хай моя пам’ять зійде у вись неземну,
за нею — людський трепет.
І коли моє тіло заблискотить, мов зоря,
місто засміється нікчемністю останнього доторку,
Силою сотень загрожених мов,
якими до мене не встигли помолитися…

*Я льотчик і я райхсмаршал — ці слова стосуються Германа Герінга: наступника Гітлера та однієї з найвпливовіших постатей Третього Райху. Під час Першої світової війни він був славетним асом-винищувачем, а згодом став головнокомандувачем Люфтваффе (повітряних сил Німеччини).

Шибениця

#В_ячеслав_Сарафінчан

https://t.me/HoTaTKu

#вірш

ранку, як ви, цілі?

нагадуємо, що зараз ми проводимо набір творів на друкований випуск [транскрипції]!

надіслати твір — @uniform_request

Намалюй..

намалюй мені травень
дзвінким ластівчиним штрихом
не жалій темних крапель бузкових
хай проллються дощі
над зеленим твоїм полотном
хай змішаються фарби зі словом

засвіти мені ніч
ліхтарями каштанів в алеях
де співає весна свою колискову
де підспівує їй уночі соловей
у замріяне небо зіркове

почастуй мене трунком
пʼянких, щойно скошених трав
разом будемо пити з лелекою
та пʼяніти обоє від шалених заграв
десь в середині травня над тихими ріками…

#Дуда

#вірш

*зірки
про зірки є так багато текстів
чому нас так тягне у недосяжне?
я зупиняюся одного безхмарного вечора
піднімаю очі
і дивлюсь на небо
маленькі і великі
білі і блакитні цятки,
я бачу їх з ночі у ніч
але вчора якийсь дядько сказав мені, що цих зір давно немає
вони згоріли мільйони років тому
і я бачу лише світло від них
крізь роки
уявіть
вони світили так яскраво,
що їх світло не згасне ще роками
завтра я знову їх побачу.
ще цей дивний дядько сказав,
що я теж зірка
я не знаю хто він
назвався космонавтом.
мовляв, кожна людина це мікрочастинка з космічного пилу
як це?
чому тоді я не сяю як вони і не розчиняюсь своїм сяйвом у космосі?
він обманює
але він теж подивився вгору
тоді я побачила в його очах
ті самі зорі
його очі стали схожі на чарівну галактику
я повірила йому
а чи знали ви, що до космосу від Землі всьо сто кілометрів?
це теж мені розповів він!
і як би у космос їздили машини
ми були б там за годину!
і можливо, якщо той космонавт не бреше
то кожен з нас
став би зіркою?

#евеліна

#верлібр

.
цей стан пахне димом
і трошки землею
вогкою, щирою
та не моєю
це тимчасово
і зовсім не важко
та все одно під ногами розтяжка
шкіра горить
і коркується льодом
контраст на одному запʼясті
та згодом
я заспокоюсь
завʼяжеться шум
в милу гармонію хаосу дум
ми в принципі так і існуємо з ними
з розтяжкою, з льодом, з вогнем
із моїми
ми звикли до вічної статики в снах
до напружених мʼязів і до цяток в очах
рівноприскорений рух
і зупинки
промені світла, голоси, димка
нерви метро і еклектика днів
кожен
бардак
має
власний
мотив

#поліна_полівайка

#вірш