«не жалкуй про смерть»

я не хочу жалкувати, що прожив,
це життя без викликів і сенсів.
я так хочу відчувати свою міць,
нескінченно відданим буть смерті.

в моїх скронях ще пульсує кров,
а це значить, ще лишились сили.
сили бути, мріяти і йти,
до кінця: без острахів і суджень.

у мені амбівалентність поколінь.
жорсткість матері і правда її батька.
як Ісус, прибитий до ганебного хреста.
а в очах сміливість, біль, і щастя.

і коли помру, не треба співчуття.
подолав свій шлях упевненим і вільним.
коли станеш біля тіла, хай мій дух:
подарує тобі посмішку і світло.

30.04.2026

#by_artemka_vibe

#вірш

дуже раді повідомити, що ми оголошуємо набір творів на нашу першу друковану збірку як транскрипції!

цього разу приймаємо вашу поезію та прозу! набір триватиме до 07.06

надсилайте твори за цим посиланням, або за посиланням у лінктрі

неймовірно чекаємо на ваші заявки 🎐

У порожній кімнаті
З тих пір, як більше не в океані,
З тих пір, як більше не в ареалі.
На наші чіпи б'є біле світло.
Розкладається саркофаг помалу,
У саркофазі дата,
У саркофазі хаос.
"Часу не існує",— повторюй, ніби мантру.
Без правил.
Без жартів.
Якщо у вас досі середні віки, можливо, ви побачите світло нашого ренесансу
Привіт з Землі тим, хто знайде цю бляшанку!

#Ірен_Огненко

#вірш

«кінечність»

#перша_ліпша

#фото

Юркові Іздрику

Хоч і сплутав назву мого міста
Дозволяю все поетам справжнім
Справжній ти, Юрко, легкозаймистий
Молодий зовсім і одночасно давній

Не селебриті, не вау, не ікона
Простота важніша за манірність
Вже не змінишся, поете, ти до скону
Так не буде – нульова ймовірність

Звеш себе сумним соціопатом
Не старайся, душу не сховати
Це не вперше: лірику із матом
Лиш любов уміє поєднати

В черзі по автограф не юрбився
З книжкою у в «іздриковий» колір
Ти тепер надовго засвітився
Певен – будуть вчити тебе в школі

#Дуда

#вірш

ранку! ви як?

нагадуємо, що зараз ми проводимо набір творів на друкований випуск [транскрипції]!

надіслати твір — @uniform_request

Молитва

Плавляться душі в пекельній плавильні
Здається, що звикли ми, бачили все
Боже, ми вільні вже, чи божевільні?
Долі розчавлені вітер несе

Марні розмови вже, ми стали сильні
Висохли сльози в пустелі війни
Боже, ми вільні вже, чи божевільні?
Спогади нишком ховаєм у сни

Час витікає по краплях повільно
Пʼємо з жаги гіркоту спокути
Боже, ми вільні вже, чи божевільні?
Гучно так в світі, нічого не чути…

#Дуда

#вірш

"Втомлені"

Характерна омана,
Це присмак бруду у твоїх кишенях
Ти будеш моєю мішенню, номер один
Дуель без банана

Не важливо звідки
Ці стільці роблять мені боляче
Бо вже не лячно, не боюся страху
Мені більше не гаряче
Для чого тобі ці лахи

Підійти, не йди, іди далі
Перейди цей міст
У тебе є хист, бути зеленим
Це не означає те саме що бути веселим
Всі ми колись були там

Завтра до тебе прийде Богдан
Він передасть тобі закладку
Ти не бери, а краще запитай яка сьогодні п'ятниця
Я мешкаю у певних патогенних колах тому прошу тебе, не втягуйся

Плач, коьлор сорому
Ти далі жалієш моє горе
Ото прикрість згоден
Коли не кожен зрозуміти може
Що він хоче чи морозить
Коли дід повертається додому
Це наче зворотний зв'язок
Зміни в сенсі, ти на території притону

Бо як ти казав камінь воду не точить
Хто на тебе дрочить?
Поясни коли ми порвали цю межу
Дай мені відзнаку антифризу з маслом
Не використовуй старі знаки з комуністичним гаслом
Ми з тобою згасли
Нас не має бути
Ти маєш стати забутим
Забути бути в яких ти ганяв в дворі в футбол
В 27 вже не проконає знову цей прикол

Цей наш діалог
Я хочу щоб в останньому слові була рима
Тому не зрозумій чому тут усе так дивно
Не приймай образи, це не поживно
Поважно заходить в зал кіт
Не справляй на мене свій гніт
Краще вкради мідний дріт
І здай його, хоч заробиш грошЕй
Голова без вошей
Без зайвих ідей
Чистий розум
Світлий мозок
Цвіте бузок
Купа мотузОк
Я не художник але роблю мазок
Відірваною рукою
Брудною стопою
Не здавайся без бою
Бо не буде більше солі
Я не дам тобі спокійно жити і не дам тобі покою і волі

#Захар_з_Аконіт

https://t.me/AconitumBand

#вірш

Дев'ять

Надто мало нам віку. Для сліз, для життя
і для дива замало. Нам треба б хоч дев'ять.
Я б у першому впала в обійми куплетів,
рахувала зірки вже померлого дня.

Я б у другім любила, любила... Кохала!
Наслухаючи музику пам'ятних слів.
І зродивши себе у одвічній мольбі
я б тепло її уст, немов вперше, пізнала б.

Ну а в третім, як серце ущухне моє,
я б ілюзію слів розгадала затято
змалювавши науки портрет. І утрата
від самої душі не лякала б мене.

Відродивши в наступній епосі чуття,
я б думки обертала у вічне і знане.
Тоді слово моє би і квітло, й повстало,
літом сніжним писало б весни вороття.

А у п'ятім — лиш слава, луна божевіль,
де б сліпі виглядали мого силуету.
Я — нове переродження, тлінності рекет,
дивний присмак ідей, його плам'яний крій.

І віддавши все тіло, і душу спалив,
я б ще серце віддала, і руки, й спочинок.
Лише б стати рясним відображенням дива,
всіх зціливши, створивши той світ нових днів.

Що лишилось іще? Що надалі робить?
Пізнавать терпкість злота, його неосяжність?
Я не знаю... можливо, кохання і знаність
не вартують і краплі, як розкоші мить.

Але в восьмім, всі блага нарешті пізнав,
я б подалась удаль, аж за обрію брами,
відчуваючи доторк вітрів в старих шрамах
нереальний і справжній, мов сну пелена.

Ви скажіть, небеса сивих міст і туман,
чим ми, люди, згрішили? Невже це назавжди?
Може буть, у останнім житті, без пояснень
і без тлуму ідей я б нарешті жила.

#Лунна_квітка

#вірш

ранку! ви як?

нагадуємо, що зараз ми проводимо набір творів на друкований випуск [транскрипції]!

надіслати твір — @uniform_request

…

Десь за цим квітневим буревієм
Заблукало молоденьке літо
Попід ноги впали снігоцвіти
Пелюстками розлетілись мрії

Вітер натягає металеві струни
Гне тонких дерев тендітні списи
Що йому тюльпани та нарциси
Зламаного гілля невідомі руни

Крапкою завмер над парком грак
В марному польоту намаганні

Якось прийде літо на світанні
Без причин, сповіщень та ознак…

#Дуда

#вірш

***
І знову ніч — така ясна!
І знов заплутані слова.
Ось, ми зустрілись. Небо спить,
таке незрушне у цю мить.

І таке вічне, тихе, зле:
розпуку й горе лиш несе.
Довкола — вікна, сірий брук
й не до любови виє крук.

Бо що є ніч? Бо ща душа?
Портрет думок й самостраждань, самозакохання й імли,
незмінна загадка мольби.

Назустріч твій зринає плач —
солодкий згук гірких невдач,
і янгол тьми п'янить міста.
І знову ніч — така проста!..

#Лунна_квітка

#вірш

найкраще світ пахне між четвертою та пʼятою годинами ранку
а бульбашки солодкої газованки мирно тріскотять в полоні пластику

насправді чітко посередині перехідної години між ніччю та ранком
серце погрожує виплюнутись із грудей
і тремор в руках відстукує самбу

я розумію, чому мати курила о цій годині із запашною кавою

між четвертою і пʼятою — прохолода і синь,
вʼязка тиха й похмура ніч

розбудить мене мій любий друг дощ
або навпаки – приспить як малу дитину
змусить вернутися з прощ
або знову таки плинути плином плином…

#перша_ліпша

#вірш

ранку, як ви, цілі?

нагадуємо, що зараз ми проводимо набір творів на друкований випуск [транскрипції]!

надіслати твір — @uniform_request

мій всесвіт такий холодний як цьогорічній квітень,
як в яблуневих садках ненавмисно запалені
квіти,
ті, що дарують весни непевну незайману вроду
зірками впадуть пелюстки у небом просякнуту воду

мій дім наче щойно відкрита у зорянім небі
планета
придатна цілком для життя ще до виробництва ракет,
де літепло плавиться в келихах порівну з
медом
та протяг на підвіконні щодня обіймає бузковий букет

мій спокій за морем південним милується
заходом сонця
в руїнах фортець нездоланних крізь чорної
цегли скельця,
крізь очі старих камʼяниць наче спалених мороком часу,
ковток насолоди завжди як останній, тому
такий ласий

мій смуток – віднайдений в дюнах прозорий
бурштин,
що бавиться ним відчайдушно моя первозданна людина
і тільки питання щоразу підступне - «у чому
ми винні?»
і відповідь терпка до судоми у роті гіркіш
за полин

#Дуда

#вірш

#113 ПРИМАРА:

волосся летіло у море
крізь труби, весна почалась!
дістану топ лук із комори
та лице щось мокрішає в раз
забув, що комора тримала
не тільки купку прикрас
так чітко не бачив примару
як тоді як ліхтарик погас
і скільки б я не повторював
цей дивний, тупий ритуал
скільки б не бігав по двору я
шукаючи якийсь сигнал
примара вертатись не хоче
та і я не сильно фанат
боюсь, нема таких збочень
що можуть примару втримать
та насправді, я дуже радий
що примару цю не тримає
нічого й ніякі обряди
не заберуть з того краю
де блукають примари інших
страшніші, бридкіші ззовні
косо дивляться з гілки
як курить хтось на балконі
когось хотіли купити
за пляшку, налиту спиртами
намагався сказати, що вбитий
та когось навіть, блять, не спитали
у непритаманній манері
комусь, чи людям із мізками
їбали тоді конкретно
не змиєш це жодними щітками
а комусь зранку додому
дивитись у очі матері
і хочеться впасти у кому
чи в воду на білому катері
а жити потрібно на повну
як хтось казав задля кожного
дотику, подиву, подиху
та вмерти можна неголосно

#Саня_Хайпбіст

https://t.me/EKCTPEMI3M

#вірш

Неділя, проміння, день для куріння
Прокинешся зранку тягнись до цигарки
Сади у легенях тютюнове насіння
Вирощуй рак власної марки

Кури і втягуй з димом нудоту
Кури і приглушуй відчуття тривоги
Ти ж знаєш яке воно гидке на дотик?
І як від нього косяться ноги

Ти точно памʼятаєш як ти жив без нього?
Ти справді розумієш що куріння вбиває?
Чи справді настільки складна ця дорога?
Бреши собі далі що вибору немає

#Пляма

#вірш

ранку, як ви, цілі?

нагадуємо, що зараз ми проводимо набір творів на друкований випуск [транскрипції]!

надіслати твір — @uniform_request

Тут і тепер

Хто ми і де ми?
Навпіл розколотий світ
Пише сумний заповіт
Доводить старі теореми

Хто ми і де ми?
Люттю запалений час
Палить котрогось із нас
Хто, ще не в темі

Хто ми і де ми?
Повінню плавиться лють
Мовчки до прірви всі йдуть
Лиш у надії на схеми

Хто ми і де ми?
Прозоре на просвіт життя
Забуте в кутку каяття
Через нікчемні проблеми

Хто ми і де ми?
В полоні химер
Де ми і хто ми?
Тут і тепер

#Дуда

#вірш