#117 СУЧИЙ:

порожняк спайсухой накрутили
круті паци чують лай сучий з наркокортелю
в Отелі в околі альтух мрак купували
в сраку кидали, Марк спас і як кувалдою
тіпа накривало, дійство дійсно криваве
хата кругла як телескоп Хаббл
бо всі закручені спіралі, спирт запивали
з пива лилась кропива по нутрощах, чімічанги
з Дедпулом уже ділили дебіли, а скатертина
на столі, з Катериною сидимо і ахуїваєм в квартирі
на волах, верхньому чи нижньому, пам'ять підводить
в Епіцентрі забули відро з книжками про догляд
за дохлими квітами, з чого їх виробляти?
ви роботи, рібята, еротика посприяла
бо менше дрочити на порнушку треба вам
скільки енергії на це витрачали, сотні мегават
мега пизда настала коли Настя бухала в залі
я б навіть сказав холі для приготування хінкалі

блять, а чиста така
з поглядом сповненим жалю до башмака
в полі ворони потайки в пошуках вішака
для аборту дитини, що з'явилась
після вдалого секс туру
в Німеччину, хоч не мився,
так крізь шар мотлоху все проникло
пожовкле листя у комірці свідомості здмухується

#Саня_Хайпбіст

https://t.me/EKCTPEMI3M

#вірш

«Квіткова пляма»

https://www.instagram.com/ivan.chhai?igsh=N2JicmxidXB2cnFl&utm_source=qr

#Іван_чай

#Фото

ранку! ви як?

надіслати твір — @uniform_request

Виживаючи

Я розумію — холодно, розумом, не серцем,
У цьому двадцять першому, де світ тримає нерви.
Де за вікном — не тиша, а війна без пауз,
І кожен день — як виклик, як незримий хаос.
Я знаю: треба жити, працювати вперто,
Вкладати душу в справу, ніби це безсмертно.
Та ця дорога платить ціну надто високу —
Здоров’ям, часом… тим, що не купити й кроком.
І хочеться назад — у той далекий рік,
Де я ще просто дівчинка, де світ без сліз і крик.
Де 2021-й — без страху і тривоги,
Де друзі поруч, і не ділять нас дороги.
Де брат — через дорогу, і сміх лунає щиро,
Де не потрібно їхати крізь кордони й міри.
Де зустріч — це не план на місяці вперед,
А просто: “Вийдеш?” — і вже поруч силует.
Я мрію… тихо, мовчки, ніби це заборонено,
Про щастя — таке просте, таке законне.
Про сина і про доньку, про весну без втрат,
Про дім, де всі за столом, де живий кожен з нас.
Про воду, що поверне тих, хто вже пішов…
Та знаю — це лиш казка, ілюзія з основ.
Бо правда б’є жорстоко, без жалю і без меж:
Щодня — чиєсь прощання, і біль чужих пожеж.
І знову похорон… і знову хтось малий
Не знатиме, як тато обіймає у весні.
Не знатиме любові, що вчить бути сильним…
І серце рветься тихо — болем невимірним.
Якби ж то можна — все назад перегорнути,
Зупинити час, забути і не чути…
Та я вже тут. І правда — гостра, як лезо:
Моє майбутнє зараз — це війна і плетиво.
Маскувальні сітки, розлука, дні в тривозі,
І Україна в серці — не на папері, в крові.
Я тут живу. Я дихаю цим болем щодня,
І навіть мріяти — часом як вина.
Але десь глибоко — я все ж тримаю світло:
Піти у кіно. Закохатися щиро.
Стабільність. Родина. І тиша в вікні…
Я виживаю — але мрію. І це тримає мене в житті.

#Кудіола

#вірш

* * *

Якщо в вас лише вислови лишились
Замість пристойних милозвучних слів,
Працюйте з цим.Невже ви не навчились
Так говорити,щоб світ слухати хотів?

Бува й таке: вам вислів допоможе,
Там,де слова товклись як той горох,
І звільнять світ,ніби творіння Боже,
Зробивши зліпок на прощання з двох...

Дивлюсь на зліпок, серце кам'яніє,
А думка на просторе вируша
Вона затриматись у розпачі не сміє
Так,як чиясь загублена душа...

Цей пошук вічний розпускає гриву,
Летить як птах,торкаючись хмарин,
Далі зникають пута полохливо.
Над хмарами існує безліч рим.

Там висловами зорі не говорять,
І я забуду все,що знала тут.
Підслухаю,про що співають зорі,
Допоможу Землі позбавитися, пут...

#Валентина_Шелест

#вірш

«Сад»

https://www.instagram.com/ivan.chhai?igsh=N2JicmxidXB2cnFl&utm_source=qr

#Іван_чай

#Фото

ранку! ви як?

надіслати твір — @uniform_request

Апатія чи депресія?

Цієї ночі буде вбивство,
цієї ночі буде темно.
Не видно місяця вгорі,
немає першої зорі.

У морі темряви втонула,
такою яркою була.
Погасло світло у мені,
немає тої вже краси.

#сАва

#вірш

Він був тропічних
фруктів королем,
Серед мілин він просувався кораблем.
Він був...Такі в халепу потрапляють,
Бо серед тих,хто на пісок лягають,
Він був єдиним,хто, здавалось, знає,
Для чого вітер борт перехилив,
Коли він по пустелі вільно плив...
Пустельникам нелегко,не живуть
Бо навіть тіні там, де вони мруть...
Король приліг, чорний пісок однак
Під ним подумав:"Що за одинак?"
А потім слід розтанув на піску -
Засипало борти одинаку...
Хоч сонце і продовжило світити,
Але йому не захотілось... жити ...
Свобода волі,звісно, є у всіх.
В кінці тут, певно, гомеричний сміх...

#Валентина_Шелест

#вірш

ранку! ви як?

надіслати твір — @uniform_request

#112 WHITE SPIRIT:

не стидайся того, на що дрочиш
не стидайся, то твій оргазм
не стидайся, це ще не злочин
любити душевний бальзам
стидайся якщо ґвалтуєш
бо ангел твій скинув крила
вибачайся дужче і дужче
та в когось вже біла спина

#Саня_Хайпбіст

https://t.me/EKCTPEMI3M

#вірш

«Гітара у травневій тиші»

Травень пахне вечірнім костром,
Росою, скошеною травою і сіном,
Де небо схиляється тихо над домом,
І світ здається таким незрадливим.

Щебечуть пташки у зелених гаях,
Сплітають мелодії в ніжну розмову,
І сонечко світить у теплих променях,
Даруючи серцю надію казкову.

Гітара звучить десь у тиші садів,
Торкнувшись душі тихим перегуком,
І довгі теплі вечори без слів
Обіймають світ лагідним звуком.

У цих митях — спокій, у цих митях — життя,
Де травень живе у диханні кожнім,
І хочеться просто — без зайвого слів —
Залишитись тут… і відчути можливе.

#Кудіола

#вірш

ранку! ви як?

надіслати твір — @uniform_request

Взимку фортеця сумна і холодна
Стіни із каменю мерзнуть вночі
Воїн на варті дуже голодний
Три дні вже не їли нічого вони
Дивляться очі у темні безодні
Вуха вслухаються в тишу нічну
Демони лізуть у розум самотній
Хочуть здолати волю людську

Руки дубіють тримаючи зброю
Ноги тіла тримають в строю
Чекають солдати початку бою
Як знову підуть у битву страшну

З лісу навпроти доноситься голос
Чаклун закликає мертву пітьму
Тіла підіймає проклятий голод
З холодних могил повстають на війну
Лиш брязкіт заліза лунає із лісу
До бою чаклун підняв мертву орду
Стоять на фортеці солдати уперті
У бій за фортецю рушають без сну

#Волосожар

https://t.me/DeepMorok

#вірш

Хмари скрежуть землю,
вгору дощ шумить,
південне сяйво,
сухих пелюстків жменя:
Забути, чи не —

Пам'ятати знову ці
вулкани тихі, лаву
стиглу і сиру.
Червоні зими
що ростуть свіжим
фіолетом сонця.
Хвилі розтирають
кордони неба і океану.
Весь світ — цунамі,
й час тепер тайфун.

Без твоїх наказів,
вишні більше не летять
квітневим снігом.
Не гнеться верба
до дзеркал,
і джерела тікають
до печер.
А чорні діри мені
світліші за комети.

#ріна_лір

#вірш

ранку! ви як?

надіслати твір — @uniform_request

#109 Я ЛЮБЛЮ ЗОЛОТО:

вода камінь точила і він став діамантом
та вона не зупинилась і стерла до атомів
в результаті реакції обидва щось втратили
хтось знайшов інший камінчик, інший досі в траурі

і це не погано, інший не гірший за першого
просто є кому легше, а є ті, хто безмежно
досі благають про закінчення кошмару
про холодний піт у ліжку і воду біля дивану
бо після очікуваного, безжального розпаду атомів
(інакше не скажу, птср як це називається)
зупинився розвиток, ніби раніше був значущий
в куточок на голочки стане й заплаче

а часу все нема, він тікає на терапевта
у кожному недо-вайбі із флірту це перманентно
у порно краще кохають, удома невдала секта
та станьте вже на різдво ви зі столу на табуретку
з кожним словом занози летять по сторонах світу
в пустому горщику для даху вже жменя для заповіту
та не вітер пускає чутки, то голки ялинки
самі якось збираються і в куточок з хмаринки

і на світі все дійсно пливе так швидко, що б'є олімпійські рекорди
на світі усе пливе, усе настільки, що все не второпаєш
господи, нарешті метушня резонує, що аж кровоточить
усюди настільки, що піде на інтерсуб'єктивні волокна

ніколи не любив золото, надавав перевагу сріблу, менше хайпу навколо нього
та коли все те пішло на ті нитки, відчув, що треба побачити що за рогом
за рогом усього того у чого не було дому, з одного боку кривого з тобою або самому
та ні, вже краще разом з тобою під проводи параної
нарешті я полюбляю золото й ті волокна

#Саня_Хайпбіст

https://t.me/EKCTPEMI3M

#вірш

«не жалкуй про смерть»

я не хочу жалкувати, що прожив,
це життя без викликів і сенсів.
я так хочу відчувати свою міць,
нескінченно відданим буть смерті.

в моїх скронях ще пульсує кров,
а це значить, ще лишились сили.
сили бути, мріяти і йти,
до кінця: без острахів і суджень.

у мені амбівалентність поколінь.
жорсткість матері і правда її батька.
як Ісус, прибитий до ганебного хреста.
а в очах сміливість, біль, і щастя.

і коли помру, не треба співчуття.
подолав свій шлях упевненим і вільним.
коли станеш біля тіла, хай мій дух:
подарує тобі посмішку і світло.

30.04.2026

#by_artemka_vibe

#вірш

дуже раді повідомити, що ми оголошуємо набір творів на нашу першу друковану збірку як транскрипції!

цього разу приймаємо вашу поезію та прозу! набір триватиме до 07.06

надсилайте твори за цим посиланням, або за посиланням у лінктрі

неймовірно чекаємо на ваші заявки 🎐