ранку!

виступити літературнику 02.05

надіслати твір — @uniform_request

Не вір мені, усе у цьому світі
Брехнею повелося приправляти.
Навколішки тінь стала на молитву,
А я її лупитиму завзято.
Не вір мені, бо я брешу безбожно.
В мені брехні - неміряні кагати
Хоча і мрію у хвилину кожну,
Хоч присмерк правди, але проявляти.
Розбита на уламки, воскресаю
В серцях живих, що вірою палають.
Не вір мені,бо я тебе втрачаю,
Якщо наосліп ти промовиш: "Знаю!"
Не вір мені! У коконі крилечки.
Поморщилися, як вуста бабусі.
І відлетіти лише недалечко
Подужаєш, цього я й стережуся...
Не вір мені,палю я крила,падай!
В мені вогонь,хоч ти й не віриш,знаю.
Не віриш, але поверхнева правда
Згорить із крилами, я це й передбачаю.
Я в передбачення не вірю, так не вірю
У вибір, власне, так, бо обираю
Премудрості земної перемир'я.
Нехай ним нові крила й обростають!
Ростане образ, бо усе є хвиля.
Ось я й не вірю в обриси знайомі.
І піднімаюся в новій зневірі.
І падаю в зневіри невідомі...
Чортяче і дитяче - ніби рівня,
Чого ж іще рівнішого шукати.
Цей монолог крилатий янгол міряв.
Не знаю, чи все встигла записати...
Світанок руки простягав, землі молився
Земля його брехнею зупиняла.
Та він в зневірі ні, не зупинився
Ось вся брехня як ніченька й розтала...
Хтось в янголів смугастих не повірить,
А їм все рівно, смужки не зникають
У тих очах,що чорно-біло міряти
Світ кольоровий цей не припиняють...
Абракадабра на абетку схожа?
А лабалу дитяче на кохання?
Чому ж тоді мені не вірить кожен?
Невже я не інстанція остання?
Дивак не вірить правді, дивакує.
Він хоче сам всю землю розкопати.
І я йому не вірю, і тому я
В зневірі цій все прагну розібрати...
Корови злижуть нічку язиком.
В них ріжки теж кривенькі, як той місяць.
Корів невірячих жовто-блакитний сонм
Позлизує зневіру з українців...
"Не вір мені!" - шепоче мені вірш:
"Ти не повіриш, і мене не буде"
І я не вірю, і тому скоріш
Даю на суд, як віру дають людям...

#Валентина_Шелест

#вірш

невже це… анонс літературного вечора транскрипції у Києві?!! 🙀

запрошуємо вас не соромитись та реєструватись на виступ за цим посиланням! (або через лінктрі)

02.05
18:00
кц спаська 13
вхід: донат 100+ грн

з нетерпінням чекаємо на вас 🫶

#літературник

вже завтра!

ранку!

літературник 02.05 (сьогодні!)

надіслати твір — @uniform_request

за 10 хв починаємо!

це було неймовірно!
висловлюємо подяку усім причетним!

як ви, як вам?

друзі, надсилайте відео та фото!
⬇️⬇️⬇️

доброї ночі!

ранку! ви як?

надіслати твір — @uniform_request

на тижні завантажимо всі фотографії за вчора на гугл диск.

надсилайте посилання на свої канали із творчістю!
⬇️⬇️⬇️

ранку! ви як?

надіслати твір — @uniform_request

Є люди як книга, що мудрість дарує,
Гортаєш сторінки і кожна дивує.
Є люди як сонце, є люди як зорі,
Є люди як небо, вони неозорі.
Є люди як пташки, є люди як вітер,
Є люди як лагідна посмішка літа.
Промінчиком теплим вони доторкнуться
І зразу й тобі закортить посміхнутися.

#Валентина_Шелест

#вірш

«Мертва зоря»

Я бачу світло мертвої зорі,
Її вигляд молочний спонукає мій зір
Вийти з цієї земляної нори,
Ночі жахам іти наперекір.

Я чую спів мертвої зорі,
Її голос млосний манить мій слух
Піти від цієї гнилої землі,
Ласувати гул вадруючий крізь вітри.

Я більше не стріну такого,
Літепла що ллє до мого горла,
Вибратись з цього бруду глевкого,
Полетівши до неї: тієї зорі біля Сонця рудого.

Я полюбляю жити, люблю існувати,
Хоча навіть не знаю, що це може означати.
Та одвічна мертва зоря, що гліту на небі й не відала,
Відторік не бовванить з далечіні на мене.

Під егідою її я жив,
Під світлом її спав,
Лиш у відображенні її з води я пив,
Заради неї існував.

Скінчилось послання зірки моєї,
Тієї, тієї однієї коханої моєї
Що померла вже дуже давно,
Мабуть, ще до народження мого.

О, зірко моя,
Чому ж ти померла?
Одна, там, за небом взяло й не стало тебе,
Моєї єдиної, любої зірки достоту не є.

Жоден інший камінчик,
Травичка й квітки кінчик не буде нею.
Від сліз, від сліз моїх набрякла й так вже волога земля,
У моїм домі, домі, де не ступала її нога.

Я бачив світло вже давно померлої зорі,
Її вигляд красний спонукав колись мене
Вийти з землі,
Й тягнутись туди, до ефемерної вроди й казкової краси.

#Марахало_Забожинський

#вірш

ранку! ви як?

надіслати твір — @uniform_request

Обійми

Влучний дзвін тривоги
У вікні лунав
Коли я з тобою
У постілі лежав

Я відчував — тепло
Що сходить з твого тіла
В миті коли
В бійми пригортав

Ти уся тремтіла
Бо чула вибух поруч.
А я лежав з тобою
До себе пригортав..

Я намагався здужать з болем
Що лунав у серці
У мить коли котились сльози
"Я молю.. не плач.."
Пошепки казав.
Пригорнув у руки свóї,
Я цілував у лоба

Аби хоч якось відволікти
Від вибухів знадвору.


#Життєдай_D

#вірш

«так боляче»

так боляче глядати в пусті очі.
що дивляться на тебе звідусіль.
торкатися долонею до серця,
що вже з твоїм не бʼється в унісон.

ніколи не було так дуже сумно.
неначе зблиск потрапив у хребет.
неначе вийняли із тіла усе щастя.
залишився неспокій. відчай. біль.

так боляче щоночі розуміти.
що ти цілуєш іншу кожен день.
що ти не дав ні крихітного шансу,
змінити мою тьму на спільний блиск.

20.04.2026

#artemka_vibe

#вірш

ранку! ви як?

надіслати твір — @uniform_request