Леліти з мрією прощалися,
Що як той цвіт порожевіла.
Їй не хотілося змагатися,
Тому вона і відступила.
Цей відступ судді споглядали,
А прокурор знамення креслив,
Ще хтось очікував сигналу,
Хтось шепотів :"Вона воскресне..."
Втім в неї не було завдання
Збіговиськові докучати,
Вона пішла в блакитний ранок,
А він не буде відступати...
Він рожевіє теж щоденно
В тій самій далі неосяжній
І надихає все таємне,
Що непокоїться відважно.
Я віншування-віршування
Також пряду з цим ранком
разом,
А мрія не бува останньою,
Адже існує поза часом...

#Валентина_Шелест

#вірш

ранку!

(зареєструватися на літературник 02.05)

надіслати твір — @uniform_request

…

День на зиму, день на літо
На деревах плачуть квіти
Бджоли втратили орбіти
Хмари мов бетонні плити

Джміль старенькій абрикосі
Джмелить зранку про прогнози
Про сніги та про морози
Про синоптиків погрози

Абрикоса геть не чує
Небо в білий цвіт малює
Ліжко в пелюстках майструє
Бджіл закоханих цілує

#Дуда

#вірш

Got ist tot

–Як там Ніцше говорив?
Про Творця світу цього?
–Говорив, що мертвий Він.
–Але як може померти Бог?
–Не фізична смерть у Бога,
А духовна, моральна.
Занепад прийшов релігії,
Віри та культури світу.
–Але ж не змінилось нічого,
Все як було так і є.
–У твоєму світі, який закінчується на сусіду,
Все як і завжди, без змін.
А якщо поглянути на весь світ?
На людський характер сьогодення?
Війни, гроші, похоть,
Відкинули на задній фон,
Бога, мораль та принципи.
Бог помер, Gott ist tot,
І створені по його подобії,
Його і вбили.

https://t.me/FriedrichsSchreibtisch

#Фрідріх_Штінд

#Вірш

ранку!

зареєструватися на літературник 02.05

надіслати твір — @uniform_request

Одяг червоний. Одяг синій.
Твої очі в мастилі.
Я закапав свої вії.

Бігають бірюзові хвилі.
Посеред ставку помаранчеві вії.
Квакають кущі в запіллі.

Спадають вії. Побудьте, хвилі!
(25.04.2026)

#ma_fedch

Інстаграм сторінка автора — https://www.instagram.com/poemae_fedchi?igsh=YnJlc2l5NWR0ajF2&utm_source=qr

#вірш

"Чи мурчить риба мурена?" -
Є питаннячко у мене.
"Чи можливо мури зводить?
Чи нікому це не шкодить?"
"Там мурчати не можливо
Де живе така вродлива
І гнучка довгенька риба
На ім'я Блакитна Рима.
Її паща не пропаща
Нам говорить: "Все на краще!",
В плавничках в неї заспало
Сонечко." - це розказала
Мені хвилечка прозора,
Із глибин піднявшись вгору.
Там сама вода гуркоче
І мурчить, потік цей творчий
Рибу і малу, й велику
Підхопив морський музика.
Якщо мушлю з моря взяти
Своїм отвором прикласти
До твого малого вуха,
Ти й почуєш "завірюху".
Ніби всі морські вітри
Долучилися до гри.
Булькає, розносить тихий
Муркіт-гуркіт морський
вихор...
І цю пісеньку співає
Мушля завжди,
не змовкає.
І ця пісня і сьогодні
прошуміла.
Ти з цим згоден?

#Валентина_Шелест

#вірш

ранку!

зареєструватися на літературник 02.05

надіслати твір — @uniform_request

вже цієї суботи!

невже це… анонс літературного вечора транскрипції у Києві?!! 🙀

запрошуємо вас не соромитись та реєструватись на виступ за цим посиланням! (або через лінктрі)

02.05
18:00
кц спаська 13
вхід: донат 100+ грн

з нетерпінням чекаємо на вас 🫶

#літературник

Гномська робоча пісня

Ви хутчіш готуйте піч.
Ви залізо принесіть.
До роботи станем всі, і буде щастя нам!

Ви копайте чим хутчіш.
"ВАГОНЕТКА! РОЗІЙДИСЬ!"
Золото дістанем ми, тонну або дві!

Самоцвітів чути дзвін.
Генрі знов знайшов рубін.
Та не час відпочивать, кайло звучить як грім!

Сотню років в цій горі,
Копаємо, туди-сюди.
Діамантів й золота тут купа, ти повір!

Коли король знайшов гору,
То прогриз у ній діру.
І з тих пір живемо тут, вгризаючись углиб!

Ти не стій, не позіхай,
Краще нам допомагай!
Подолати древню міць, ТЕМНОЇ ГОРИ!

#Дивак

https://t.me/DeepMorok

#вірш

ранку!

виступити літературнику 02.05

надіслати твір — @uniform_request

Вгору й до землі
У пустелі із відзвуків шириться гомін,
Огорне течією, кольору спраги.
Відлуння із темряви давить на скроню -
Цей мрійник, також мріяв літати...

Нас таких тут мільйони. Кілометри пастеллю,
Застелює небо майбутній наш кат.
Все хороше і зле, він змішав з аквареллю:
Сірим по світлу, червоне навзнак.


Рутина стягує шкіру, як дротом.
          Тіло поплавить кислотна роса.
Світло закриє брила бетонна,
          Незмінна тиша викликає маразм.
Серце клекоче від спогадів штучних,
          Кольорових людей серед сірих нема.
В дитинстві не думав, що зможу так влучно
          Описати буденність словом - "нудьга".


Кроки зливаються в пісню кварталів,
Звуки "нормальності" заплямовують дні.
Жага до справжнього шле по спіралі:
       Сірий - червоний - знову на дні.


Течія забирає цю думку з собою,
В забутій пустелі кожне слово - вода.
Кат у воду поклав ще одного героя
Сіре, червоне, по тілу - іржа.

Крапка майбутньому, передає естафету.
Сплітаються течії жадань та реалій.
Сіре тривожно досягне апогею
І сонце защемить між ребер знущально.


За виступ хапаючись смакувати поразку.
          Каміння затерте, мазолі на пальцях.
В пустелі, у темряві чекати антракту
          Згоріти й відчути себе врешті живим...


#Черкун_К

https://t.me/CherkunK

#вірш

ранку!

виступити літературнику 02.05

надіслати твір — @uniform_request

Не вір мені, усе у цьому світі
Брехнею повелося приправляти.
Навколішки тінь стала на молитву,
А я її лупитиму завзято.
Не вір мені, бо я брешу безбожно.
В мені брехні - неміряні кагати
Хоча і мрію у хвилину кожну,
Хоч присмерк правди, але проявляти.
Розбита на уламки, воскресаю
В серцях живих, що вірою палають.
Не вір мені,бо я тебе втрачаю,
Якщо наосліп ти промовиш: "Знаю!"
Не вір мені! У коконі крилечки.
Поморщилися, як вуста бабусі.
І відлетіти лише недалечко
Подужаєш, цього я й стережуся...
Не вір мені,палю я крила,падай!
В мені вогонь,хоч ти й не віриш,знаю.
Не віриш, але поверхнева правда
Згорить із крилами, я це й передбачаю.
Я в передбачення не вірю, так не вірю
У вибір, власне, так, бо обираю
Премудрості земної перемир'я.
Нехай ним нові крила й обростають!
Ростане образ, бо усе є хвиля.
Ось я й не вірю в обриси знайомі.
І піднімаюся в новій зневірі.
І падаю в зневіри невідомі...
Чортяче і дитяче - ніби рівня,
Чого ж іще рівнішого шукати.
Цей монолог крилатий янгол міряв.
Не знаю, чи все встигла записати...
Світанок руки простягав, землі молився
Земля його брехнею зупиняла.
Та він в зневірі ні, не зупинився
Ось вся брехня як ніченька й розтала...
Хтось в янголів смугастих не повірить,
А їм все рівно, смужки не зникають
У тих очах,що чорно-біло міряти
Світ кольоровий цей не припиняють...
Абракадабра на абетку схожа?
А лабалу дитяче на кохання?
Чому ж тоді мені не вірить кожен?
Невже я не інстанція остання?
Дивак не вірить правді, дивакує.
Він хоче сам всю землю розкопати.
І я йому не вірю, і тому я
В зневірі цій все прагну розібрати...
Корови злижуть нічку язиком.
В них ріжки теж кривенькі, як той місяць.
Корів невірячих жовто-блакитний сонм
Позлизує зневіру з українців...
"Не вір мені!" - шепоче мені вірш:
"Ти не повіриш, і мене не буде"
І я не вірю, і тому скоріш
Даю на суд, як віру дають людям...

#Валентина_Шелест

#вірш

невже це… анонс літературного вечора транскрипції у Києві?!! 🙀

запрошуємо вас не соромитись та реєструватись на виступ за цим посиланням! (або через лінктрі)

02.05
18:00
кц спаська 13
вхід: донат 100+ грн

з нетерпінням чекаємо на вас 🫶

#літературник

вже завтра!

ранку!

літературник 02.05 (сьогодні!)

надіслати твір — @uniform_request

за 10 хв починаємо!

це було неймовірно!
висловлюємо подяку усім причетним!