Душа..

Душа моя - нероба вхляла
Застрягла скалкою в війні
Неначе вчора ще літала
На крилах десь на чужині
Неначе в Бога щось просила
Неначе бавила мене
Так посміхалась люба й мила
А зараз на забій жене
Душа моя - небога впріла
Втопилась в горя глибині
Ледь дихає, повзе - несила
Та майже не рахує дні.
Вставай, неробо, прокидайся
Ще маю у кишенях час
-Злякалась? Вірю. Не встидайся!
-Вставай. Помало. Без образ..

#Дуда

#вірш

Найвідомішою роботою Захер-Мазоха безперечно є Венера в хутрі - роман про Северина,що настільки закохується у жінку,що бажає стати її рабом та з часом все більше божеволіє від почуттів до неї.

Проте є багато інших робіт львівського письменника, які варті уваги,зокрема твори,присвячені Гуцульщині.

Особливе місце у творчості Мазоха займає жіночий образ, зокрема українка. У своїй роботі "Жіночі образки з Галичини"
він писав:

"Якщо полька – француженка, великоросіянка – британка, то українка – іспанка Сходу. Полька хоче наказувати, українка прагне свободи. Полька володіє чоловіком, великоросіянка підкоряється, а українка вимагає рівності. При кожній нагоді в ній спалахує козацька натура, яка не визнає ні пана, ні слуги."


Однак така любов до Галичини
Викликала суперечливі відгуки сучасників.
Наприклад, Іван Франко із критикою зауважував:

"Він вигадує про Галичину речі нечувані!"

#міні_статті
#життєпис

Любі графомани!

Як ми і обіцяли , ми випустили нашу дебютну збірку віршів від чату "гараж буква" та даємо вам змогу прочитати авторів, що взяли участь у домашньому завданні!

★ Завдання першої збірки :
я у дзеркалі слів - віршовані автобіографії , що розкривають внутрішній світ та життя автора.

★ Також попросимо вас проголосувати,який автор вам сподобався найбільше і той,хто набере найбільшу кількість балів отримає подарунок від наших адмінів ( вірші адміністраторів участь не беруть )

З любов'ю та вдячністю за участь та підтримку, адміни Провулку Графоманії 🫶🏻

#Випуск
#Друк

#пригоди_на_проондатрероному_причалі

Отже, повернімося до пробного виходу. Одразу можна сказати, що сам вихід не був надто цікавим – просто зробили кілька кіл по придомовій акваторії й усе. Пораділи результату й пішли по хатах.
Набагато цікавішою була підготовка. Човнар заправив двигун, змастив маслом, залив охолоджувальну рідину та підготував узвар, щоб після виходу отримати задоволення від процесу розчинення. Далі почав заводити мотор, і той став видавати звук – “бик-бик-бик-бик-бик…”, і тут Генрі задумався й спитав:
– А що то за такий бик тут мається на увазі, як думаєш?
Мені здається, тут усе ясно, і відповідь уже міститься в питанні. Цей бик – як, які ще можуть бути сумніви?
– А де підтвердження, що то саме як, чому не бізон?
– А чому не свиня, особливо морська? Теж досить імовірний варіант.
– Хіба морська свинка – це такий бик?
– Так а чим не бик? Вони теж великі й рогаті часом мені траплялись, тобі хіба ні?
Ні.
– Дивно звичайно, але припустимо, хай буде бізон.
– А може все ж таки як?
– А може і як, не знаю. Як, бізон, морська свинка, гіпопотам – без різниці. Головне щоб катер добре пішов.
Згоден, сім футів нам під кілем!
Дійшовши до цього консенсусу, друзі рушили на середину річки, а що відбулося далі, вже було описано. Можна, звісно, зайти ще глибше в подробиці, але це вже особисті справи Алана та Генрі, тож на цьому розповідь можна й закінчити.


#Андрій_Єлісєєв

#проза

Любі,напишіть будь ласка,скільки вам часу дати на оцінювання авторів , які вам найбільше сподобались?
Чи вистачить вам до неділі?

На жаль через неуточнення усіх правил, оновлюємо опитування щодо збірки "я у дзеркалі слів"
Приносимо вибачення за незручності.

ПРАВИЛА:
авторам НЕ репостити
За себе НЕ голосувати

Я прийшов з полів
Укритих снігом і хрестами,
З диких степів,
Які поросли бур'янами.
Там я спокій віднайшов
Після з коханою розлуки,
І зараз до троянди, посадженої колись підійшов,
Квітка була мов кохання сполука.
Та хоч була колись яскраво червона
Наче кров і вино,
Тепер вже тмяна, чорна
Наче гарне ворона перо.
Дивлюсь у дзеркало,
А там стоїть стомлений юнак,
Загублене вже у снах щастя джерело,
Бо до буття не відчувається смак.
Колись життя було точно краще,
І сонце сяяло в наших серцях,
Шкода, що тепер воно сповнене нещастя,
І кохання до всіх розпалось у прах.

#Варінтія

#вірш

Доброї ночі!!

Вусоман

Вуса пухнасті, вуса тонкі,
Скільки варіацій й історій за ними! 
Кінці донизу, кінці догори,
Прямі, підстрижені горизонтально на лінії верхньої губи.

«Олівчиком», англійські, козацькі,
Стиль «моржа» чи може як у Далі?
Або Імператорські вам більш по душі?
Вуса Шумак ще й сяють в темряві!

Ох, а як не згадати розкішну візитівку пана Григоровича, 
Чи як вам стиль Івана Франка?
Хоча як прихильник акуратності,
Віддав би перевагу вусам Олеся чи от Зіброва.

#Мусьє_М.

#вірш

Нам…

Ми так звикли з тобою, так звикли
Це вже майже шкідлива звичка
Більше схожі на яблука стиглі,
Наші душі, що стрілись весною.
Ми змирились з тобою, змирились
Дали слово «прощення довічно»
Ми як верби назустріч схилились
Над притишклою з ночі водою.
Ми зрослися з тобою, зрослися
Як посаджені поряд дерева
Із роками повільно, неквапно
Стали поміж людей одниною.
Ми все рідше з тобою, все рідше
Один одному дивимось в очі
Бо давно вже втопились у морі
З всіх життєвих пригод глибиною.
Нам замало з тобою, замало
Непрокладених разом маршрутів
Непобачених в небі салютів
Та стежок під крутою горою.
Ми так схожі з тобою, так схожі
На світлинах щасливі усмішки
Нам з тобою завжди бракувало
Того неба, що над головою.
Ми так звикли з тобою, так звикли
Ми тепер як шкідлива звичка
Стала мудрою наша ніжність
Та закоханість майже святою...

#Дуда

#вірш

Що Господу віддам коли прийду до нього?
Ображене серце? Чи душу сповнену болем?
Незліченні гріхи що тягнуться за мною
Немов ділять мене поміж собою
Почуй же мій плач, зітхання і горе
Дай мені сили боротись з собою!
Звертатись до тебе, кричати і звати
Бо Ти єдиний хто може порятувати!
Твоя бо утіха огортає мене
Надію вселяє у душу так міцно
Життя тобі довіряю своє
І лиш до тебе взиваю молитву
Ти бо єдиний у мене Господь
Прийми ж моє серце й немічну душу


#Кучина_Варвара

#вірш

розум ніжно втікає у світ розімління і насолоди.
задоволення, котре відволікає від реальності буття;
минулого, яким його чітко пам'ятаю. знаю,
майбутнє зачекає. в палаті розуму стою одна.

неквапно забувається усе, що б не шкребло задвірки.
в глубинах розуму досадностей і слід пропав.
буде кипіти в чавуні думок до тих пір,
як схочу витягнути виворіт сама.

залишусь тут. деякий час потрібний на перерву.
відтин етапу покою від яви тягаря.
екзистенція суне в пику зморщені долоні,
в яких грузом лежить земна моя судьба.

до біса легко утікаю у безпам'ятства режим:
знаходиться десь за границями справдешності.
лиш те шкода, що мушу завжди навспак йти.
але таке життя.
одвічні переміни в нім, точніш.


#Турок_небесний

#вірш

Як вам контент на каналі? Цікаво? Маєте якісь пропозиції щодо вдосконалення?

Доброї ночі!!

Доброго ранку! Як ви?

Розбудили грішні люди сивих духів у бескидах.
Їхні гуки се чути аж на полонинах.
Ходять злі, ходять хижі, на лихо всіїм людям,
Віддаються їхні співані тим тяжким відлунням.

Між мальованих гаджуг, ми у парі зростали.
Тай між гір синіх досвіта маржинку випасали.
І ти мені дзвінкі співаночки співа
Про те, як молодого парубка дівчина вигляда.

Та стрімка вода гірська їх забрала,
Твоє тіло холоднеє в домовину поклала.
Більше казкові бори, де ми áфини збирали,
Де коломийки уста твої любі складали,
Не почують нашого сміху живого,
Лиш трембіта журно лунає на місці горя людського.

Із собою ти спокій мій у своїй труні зачинила,
Тай скільки б знахарка сліпа не ворожила,
Твій голос у гущавинах я досі наслухаю,
Спокою між сосен високих шукаю.

Знаю, не ти се кличеш мене словами ласкавими,
То обманюють злісні з лицями білявими.
Проте піддаюся я під їхній брехливий щебіт,
Йдучи через хащі, через галуззя шепіт.

І згадую із сумом твої ласки дівочі.
Уже не подивляться на мене твої ласкавії карії очі,
Не притуляться твої ніжнії уста до моїх,
Але вічнії спомини викарбували у серці їх.
"Забирайте мене, холоднії води, безтями,
Несіть мене своїми крутими текучими стежками!"

Почув ці благання пан Біг, і землю під ногами його відсік.
Так і відніс його тіло невпинний потік,
Як лантух попід габи за собою волік.
Били його гострі брила швидкої ріки,
Розриваючи тельбухи та ломлячи кістки.

Знайшли його тільки через декілька днів,
Скільки ж ще погубить кохання невинних життів?
Рік за роком, свято за святом, життя за життям.
Всяке щастя і горе змішалося з буттям.

Лиш тонкий плай далеко в'ється,
Всьо так само дес у лісі молодіж сміється.
Нові співаночки співають,
Де кохання все прославляють.
Ватра в серці молодіїм палає,
Бо любенького любаска кохає.

А що теє життя?
Як річка гірська.
Швидко тікає вода вдолину,
Невпинно кида нас кожну хвилину.
Ми живем серед люду, а щастя в тім і не знаєм,
Проте про любов все одно ми співаєм.


#Ґудзик

#вірш

Любите вишню?

Остап Вишня (або Павло Губенко)!!


Народився 1 листопада 1889 року на хуторі на Сумщині
Після школи навчався в Київській військово-фельдшерській школі, по закінченню якої у 1907 році працював фельдшером. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917 році вступив до Київського університету; однак невдовзі залишив навчання та цілком віддався журналістській і літературній праці.

З 1918 року мобілізований до Армії УНР у медичні частини. Зробив швидку кар'єру — у полон до більшовиків потрапив 1919 року
Високопоставлений «петлюрівський» урядовець утримувався в Харкові до 1921 року — «до повного закінчення громадянської війни»

«Визволив» Губенка мало не сам Микола Скрипник — соратник Леніна. Скрипник буцімто читав його гуморески в офіційних виданнях УНР. Павло Губенко справді писав чесно та їдко: попри військовий стан, немилосердно висміював вади Директорії, на кпини брав і особисто Головного Отамана Симона Петлюру. Саме йому приписується крилата фраза: «У вагоні Директорія, під вагоном територія…».


#Міні_статті
#Життєпис
#Остап_Вишня