Вона не вміла говорити(2024)

Вона не вміла говорити
Вона не знала як цього робити
Вона лиш чула тільки серця ритм
Вона лиш чула власний голос в голові.

І я хочу з нею говорити,
І чути її роздуми про світ,
Та гомонить за нею теплий вітер,
Та гомонить за нею пташок спів.

І від її мовчання серце завмирає,
Навколо світ, немов зникає
Вона спокійно очі підіймає,
І виникає зоровий контакт

І як той погляд виникає
Я чую кожне її слово,
Яке вона тривожно промовляє,
Ніби балакали уперше

І так приємно когось розуміти,
І з ним спокійно гомоніти,
І з кожним подихом жвавіти
І вивчати разом світ

Знаєш..
Вона була почута,
Крізь неймовірний гуркіт тиші,
Вона була почута,
Для неї це було напевно найціннішим.

#Чеширська_Кішка

#вірш

Блакитний Дунай

Сніг вальсує у Львові, топить дзвони церковні
В почорнілих очницях старих кам‘яниць
Сніг виймає забуте дитинство
назовні
Краплі щастя на лицях до самих дрібниць.
Диригує Різдво над засніженим містом
Мов смички – довгі тіні ліхтарних стовпів
Вальс розгублені душі заповнює змістом
Промайнулих, потьмянілих в вічності днів..

#Дуда

#вірш

До літературника лишився тиждень!!)
Реєструйтесь (слухачі також)!

https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSeBSNlK7sFdBbL1UUmr6OCX0hjh7hWEew38aX-d47iEsp6iQQ/viewform?usp=dialog

Заповіт псевдо-поетки, чия бабуся також носила фамілію Шевченко

Я йшла за тобою по стопах
Центром міста автостопом по хотстопам
На стовпці книжок, стопка віскі, з якою ми вже "на ти"
А у книжках тих літери й слова, слова, що сказала не ти

Моє життя - як черга зі спроб не бути собою, і віднайдення не твоїх цитат
В 18 я мріяла померти в теплі, і забути тебе під скрегіт цикад
Ховай таблетки, вдихай нафталін, зроби вже блять щось, щоб знайти своє "я"
В поезію з репу прийшло три людини - це Іздрик, десдрімер і я.

Малюй Калорадо, трави колорадів
Слухай десдрімера - не пиши квадрати
Ми переїдем з тобою туди, де ти не будеш чуть канонади
Можливо в Канаду

Будемо там пити каву, й ховатися від завірюхи
Обговорювати крашів
Звичайно ж це Купер чи Труман
Та похуй, вони обоє геюги

Ти обов'язково поїдеш, з Оттави в Луганськ
Мені все одно, але я одначе назву себе дурою
Піду курити із сексуальним канадцем (Сум у вірші надто карикатурний)
Скажу йому молись, козаче на Іздрика - він батько масової культури

(Донт йу андестенд? Тю но компренд па?
Що і очікувалося від нащадка колоніалістів)

А про мене напишіть одне єдине речення
"Це була людина, що римувала "ти" і "ти", а також "я" і "я""
Прям під строкою на могилі
Де буде написано моє ім'я

#Леся_Ветеннд

#вірш

Доброї ночі!!

Доброго ранку!!
Нагадую:

3 тижні до вистави

Та

Тиждень до літика
(Місць на авторів вже нема)


Реєстрація на літик

Квитки

Сьогодні в честь народин , розповімо про Леопольда фон Захер-Мазоха – відомого австрійського письменника,чиє ім'я дало назву для терміна "мазохізм"...

Але чи був він насправді австрійцем?

Народився Леопольд у Львові – одному з найбільших міст тогочасної Австрійської імперії. Його родина мала неабиякий вплив у суспільстві: дідусь, Франц, був ректором Львівського університету, батько цікавився природознавством, а мати походила зі шляхетного роду.

Однак життя сім’ї було позначене трагедіями: двоє старших синів померли, а наймолодшого Леопольда, через слабке здоров’я, відправили на вигодовування до села Винники, що за чотири кілометри від Львова. Саме цей період вплинув на його майбутній світогляд і творчість.

У своїх мемуарах Мазох писав:

"З її молоком я всмоктав любов до українців, ввібрав у себе українську мову і любов до краю свого народження, до своєї вітчизни. Завдяки моїй годувальниці українська мова стала першою, якою я оволодів. Саме вона розповідала мені чарівні українські казки або співала, заколисуючи. Ті народні пісні запали в душу на все життя, залишивши слід у моєму емоційному світі і в усіх пізніх творах."

Мазох неодноразово називав себе "українцем по матері" та відчував глибокий зв’язок із батьківщиною.

#життєпис
#міні_статті

Ідучи по вулиці
Вітер віє тобі
Запах знайомих парфумів

Ідучи по вулиці
Сонцю на зустріч
Тобі ніяк не вдасться забути.

Ідучи по вулиці
Київській вулиці
Губи від холоду сиві

Ідучи по вулиці
Ти згадаєш
Очі голубо-сині.

Ідучи по вулиці
З аромату тільки
Ти її пригадаєш

Ідучи по вулиці
Біжучи.
Утікаючи. Знаєш.

Ідучи по вулиці
Ти відчуєш
І ніяк не зможеш цього забути

Ідучи по вулиці
Ти впізнаєш
Цей запах
Тих самих парфумів

#Лесь_Дзюба

#вірш

Душа..

Душа моя - нероба вхляла
Застрягла скалкою в війні
Неначе вчора ще літала
На крилах десь на чужині
Неначе в Бога щось просила
Неначе бавила мене
Так посміхалась люба й мила
А зараз на забій жене
Душа моя - небога впріла
Втопилась в горя глибині
Ледь дихає, повзе - несила
Та майже не рахує дні.
Вставай, неробо, прокидайся
Ще маю у кишенях час
-Злякалась? Вірю. Не встидайся!
-Вставай. Помало. Без образ..

#Дуда

#вірш

Найвідомішою роботою Захер-Мазоха безперечно є Венера в хутрі - роман про Северина,що настільки закохується у жінку,що бажає стати її рабом та з часом все більше божеволіє від почуттів до неї.

Проте є багато інших робіт львівського письменника, які варті уваги,зокрема твори,присвячені Гуцульщині.

Особливе місце у творчості Мазоха займає жіночий образ, зокрема українка. У своїй роботі "Жіночі образки з Галичини"
він писав:

"Якщо полька – француженка, великоросіянка – британка, то українка – іспанка Сходу. Полька хоче наказувати, українка прагне свободи. Полька володіє чоловіком, великоросіянка підкоряється, а українка вимагає рівності. При кожній нагоді в ній спалахує козацька натура, яка не визнає ні пана, ні слуги."


Однак така любов до Галичини
Викликала суперечливі відгуки сучасників.
Наприклад, Іван Франко із критикою зауважував:

"Він вигадує про Галичину речі нечувані!"

#міні_статті
#життєпис

Любі графомани!

Як ми і обіцяли , ми випустили нашу дебютну збірку віршів від чату "гараж буква" та даємо вам змогу прочитати авторів, що взяли участь у домашньому завданні!

★ Завдання першої збірки :
я у дзеркалі слів - віршовані автобіографії , що розкривають внутрішній світ та життя автора.

★ Також попросимо вас проголосувати,який автор вам сподобався найбільше і той,хто набере найбільшу кількість балів отримає подарунок від наших адмінів ( вірші адміністраторів участь не беруть )

З любов'ю та вдячністю за участь та підтримку, адміни Провулку Графоманії 🫶🏻

#Випуск
#Друк

#пригоди_на_проондатрероному_причалі

Отже, повернімося до пробного виходу. Одразу можна сказати, що сам вихід не був надто цікавим – просто зробили кілька кіл по придомовій акваторії й усе. Пораділи результату й пішли по хатах.
Набагато цікавішою була підготовка. Човнар заправив двигун, змастив маслом, залив охолоджувальну рідину та підготував узвар, щоб після виходу отримати задоволення від процесу розчинення. Далі почав заводити мотор, і той став видавати звук – “бик-бик-бик-бик-бик…”, і тут Генрі задумався й спитав:
– А що то за такий бик тут мається на увазі, як думаєш?
Мені здається, тут усе ясно, і відповідь уже міститься в питанні. Цей бик – як, які ще можуть бути сумніви?
– А де підтвердження, що то саме як, чому не бізон?
– А чому не свиня, особливо морська? Теж досить імовірний варіант.
– Хіба морська свинка – це такий бик?
– Так а чим не бик? Вони теж великі й рогаті часом мені траплялись, тобі хіба ні?
Ні.
– Дивно звичайно, але припустимо, хай буде бізон.
– А може все ж таки як?
– А може і як, не знаю. Як, бізон, морська свинка, гіпопотам – без різниці. Головне щоб катер добре пішов.
Згоден, сім футів нам під кілем!
Дійшовши до цього консенсусу, друзі рушили на середину річки, а що відбулося далі, вже було описано. Можна, звісно, зайти ще глибше в подробиці, але це вже особисті справи Алана та Генрі, тож на цьому розповідь можна й закінчити.


#Андрій_Єлісєєв

#проза

Любі,напишіть будь ласка,скільки вам часу дати на оцінювання авторів , які вам найбільше сподобались?
Чи вистачить вам до неділі?

На жаль через неуточнення усіх правил, оновлюємо опитування щодо збірки "я у дзеркалі слів"
Приносимо вибачення за незручності.

ПРАВИЛА:
авторам НЕ репостити
За себе НЕ голосувати

Я прийшов з полів
Укритих снігом і хрестами,
З диких степів,
Які поросли бур'янами.
Там я спокій віднайшов
Після з коханою розлуки,
І зараз до троянди, посадженої колись підійшов,
Квітка була мов кохання сполука.
Та хоч була колись яскраво червона
Наче кров і вино,
Тепер вже тмяна, чорна
Наче гарне ворона перо.
Дивлюсь у дзеркало,
А там стоїть стомлений юнак,
Загублене вже у снах щастя джерело,
Бо до буття не відчувається смак.
Колись життя було точно краще,
І сонце сяяло в наших серцях,
Шкода, що тепер воно сповнене нещастя,
І кохання до всіх розпалось у прах.

#Варінтія

#вірш

Доброї ночі!!