З'явилась ти у моїм хорі,
З'явилася у пам'яті моїй.
І вже живу мов в буйнім морі,
У морі повнім сумнівів надій.

З'явилась ти на моє горе.
З'явилась...
Я до тебе так хотів!..
З'явилась...
Та й пішла поволі.
А я ніяк забуть тебе не смів.

#Лесь_Дзюба

#Вірш

Олег Ольжич, син Олександра Олеся. Народився у Житомирі 21 липня 1907 року.


1919 —1923 роках здобував середню освіту в трудовій школі, мешкаючи в Пущі-Водиці поблизу Києва, але закінчити середнє навчання довелося лише в Празі (1923 року родина Кандиби переїхала до Праги).

1925—1930 — роки навчання та археологічних розкопок у Чехословаччині і в Західній Україні.

З початку 1930-х років О. Ольжич заявив про себе як самобутній і оригінальний поет. Співпрацював у різних львівських періодичних виданнях.

1943 року одружився з дочкою літературознавця, професора Леоніда Білецького Катериною (Калиною), та їхній шлюб був недовгим. Уже після його смерті народився син Олег

Про культурно-націоналістичну діяльність в наступному пості

#життєпис
#Міні_статті

Що ти?

Що ти будеш робити з свободою?
Чи полинуть твої думки?
За безкрайого неба вродою?
Чи все зробиш знов навпаки?
Що для тебе ота свобода?
Плуг залізний, в упряжці ярмо?
Безпритульна дворняга й порода?
Книжка нова чи, може, кіно?
Як ти будеш любити свободу?
Як дружину, чи як коханку?
Кока-колу й джерельну воду?
На вечерю чи до сніданку?
Як плануєш зустрітись з свободою?
Чим готовий її наздогнати?
На спорткарі , а , може, підводою?
Насолоджуватись чи страждати?
Що ти будеш робити з свободою?
Як не прийде вона на побачення?
І не вийде у вас все за згодою?

А чи має свобода значення?..

#Дуда

#вірш

Рівно 106 років тому в Києві проголосили об’єднання УНР і ЗУНР — крок, який символізував мрію про єдину, неподільну Україну.

Сьогодні ми живемо цією мрією. Попри всі випробування, які випали на нашу долю, ми разом — сильні, незламні, об’єднані спільною вірою в майбутнє.

Бережімо цю єдність щодня, бо саме вона робить нас непереможними.

Олег Ольжич (Кандиба)

(Про культурно-націоналістичну діяльність)

Із молодих літ Олег Кандиба став учасником українського націоналістичного руху. З 1929 року — член Організації українських націоналістів.

З початку 1930-х років О. Ольжич заявив про себе як самобутній поет. Співпрацював у різних львівських періодичних виданнях.

На початку радянсько-німецької війни (1941) переїхав до Києва разом, де налагоджував підпільну мережу ОУН в Україні. В жовтні 1941 року О. Кандиба став одним з організаторів Української Національної Ради у Києві.
З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів Кандиба переїхав до Львова.

У травні 1942 року Почаївська конференція ОУН обрала Олега Кандибу заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях.

Серед членів ОУН(м) Ольжич відрізнявся тим, що був активним прихильником співробітництва з ОУН(р), тобто фракцією Бандери, підтримував контакти з Р. Шухевичем і скеровував охочих до лав УПА

25 травня 1944 року його заарештувало гестапо.
Кандибу ув'язнили на території концентраційного табору Заксенгаузен.
Загинув під час чергового допиту в ніч проти 10 червня 1944 року.

За півтора місяці після смерті Ольжича народжується його син Олег.

Його батько, Олександр Олесь, помирає 22 липня 1944 р. у Празі, невдовзі після того, як одержує повідомлення про загибель сина.


#життєпис
#Міні_статті

Новини з чату "Гараж Буква"!

Щомісяця ми даємо літераторам завдання на різну тематику та в кінці об'єднуємо усі твори в один невеликий альманах поки що цифрового формату.

★ Завдання цього місяця:
"Я у дзеркалі слів" — автобіографічні вірші,що допоможуть вам познайомитись з новими авторами та оцінити їхню творчість.

★ ДАТА ВИПУСКУ 27 СІЧНЯ О 18.00 ★

Якщо вас зацікавив такий формат та ви б бажали взяти участь у наступній збірці,запрошуємо до нашого чату, буде цікаво та весело!

Як ви ставитеся до ідеї зробити хештеги по авторам?

#пригоди_на_проондатрероному_причалі

І ось, вони прийшли на пристань.
– Файна штукенція, чи не так? – Весело запитав Алан.
Прекрасна… – Відповів юнак, зачаровано дивлячись на новий апарат. Хлопець хоч і знав конструктора з народження, і вони були одне одному як рідні, й, відповідно, різних катерів він за своє життя бачив достатньо, але цей був таким, яких молодик не зустрічав за всі свої дев’ятнадцять років. Борти й днище нагадували форму тіла ондатри, але вони дуже органічно, без жодної кострубатости вписувалися в загальну картину, навіть навпаки, робили її більш витонченою. Останнім штрихом цієї майже довершеної форми були вищезгадані лапки, що стояли на місці гвинтів. Бракувало лише хвоста, але його встановлення було питанням часу. І хоча на завтрашньому фестивалі Кальцберґ презентуватиме безхвосту модель, Генрі не мав жодних сумнівів, що і її публіка оцінить гідно. Він загалом дуже чекав на прийдешню подію, і не лише через нагоду підтримати друга та ознайомитися з проєктами інших інженерів, а перш за все через те, що ще десь два місяці тому Алан запросив його пограти на фортепіано, щоб доповнити відвідувачам атмосферу, а Генрі якраз був піаністом та обожнював цю справу, а тим паче нагода повноцінно виступити на акустичному інструменті після років занять переважно на електронних мала вигляд вкрай привабливого нового досвіду. Алан і сам умів грати та був ініціатором створення фортепіанної лаунджзони, але очевидно, що на тому фестивалі йому й інших справ вистачало, тож він і запросив свого юного приятеля, що міг зіграти анітрохи не гірше.

#Андрій_Єлісєєв

#проза

Доброї ночі!

Доброго ранку!!

Вередливі думи (2025)

Про що ж ви думи, мої думи
До чого ж серце заклика?
Як не згадаю, то забуду
Про що щодня себе пита

Скажіть мені, прекрасні думи
Чи зможу вам покласти край
Ви мовчите, немов байдужі
В мовчанні тім безгучний лай

Чому ж ви думи такі тихі?
Чому ж ви одночасно тихі й галасні
Які ж це мають бути віхи?
Що сповіді про вас такі самотні й непрості

Я буду лаятись, мовчати
І якось себе запита
Навіщо ж думам щось казати,
Як в німості святій своє буття пізна

А вас узяти - й не піймати
Себе корити досхочу
Я вже змирилася з думками
І більше, вже так довго не мовчу.

#Чеширська_кішка

#вірш

Мене дурманить місяць у тумані
Що решетує світло у пітьмі
Він розливає промені в піщані
Летючі ріки, що блукають по землі

Він деформує простори навколо й
Малює градієнти, світлотінь
Вкладає на поверхні та наголо
Бере у вирій тьмяних сновидінь

Усе димить, зір губиться в омані
Шукає іпостась у далині
Її нема: лиш силуети неслухняні
Не проясняються ні зору, ні мені

Розкручує орель небесне гало
Я бачу білий шум усе гучніш
У матове текстурне покривало
Він кутає мене і небувало
Уносить із собою за рубіж

Тут сходиться правдиво й не правдиво
Ми стали поза рамками межі
Чи все це справжнє - більше неважливо
Коли я й де я - більше неважливо
Тут істини нема, нема брехні

Я утопаю у безодню тьмяну
І тут же сяю в променях ясних
Я дифузуюся із матовим туманом
У почуттях не знаних, не земних.

#З_П

23 січня 1891 року в селі Піски, що на Чернігівщині народився Павло Тичина.

В 1900 році 9-річний Павло, повторно й успішно пройшовши проби голосу, став співаком архієрейського хору при Єлецькому монастирі. Одночасно він навчався в Чернігівському духовному училищі.


В 1907 році закінчив училище. Після цього в нього був єдиний, по суті, шлях продовжити освіту — в семінарії. Тож у 1907—1913 роках Тичина навчався в Чернігівській духовній семінарії. У старших класах він пройшов ґрунтовну художню школу у викладача малювання Михайла Жука. Він також увів Павла Тичину в коло чернігівської інтелігенції.

Значний вплив на формування Тичини-поета мало його знайомство з Михайлом Коцюбинським, літературні «суботи» якого він відвідував з 1911 року. Цьому знайомству посприяв Михайло Жук.

В 1912 році в першому номері журналу «Літературно-науковий вістник» з подачі М. С. Грушевського уперше надруковано твір Тичини. Це був вірш «Ви знаєте, як липа шелестить». Зошит із віршами Павла Тичини Михайлові Грушевському передав Михайло Коцюбинський.


Тичина — перший поет-оптиміст в українській новітній літературі. Його радість, правда, невкорінена, вона шугає над світом, як птах:

Гей, дзвін гуде —
Іздалеку.
Думки пряде —
Над нивами
Над нивами-приливами,
Купаючи мене,
мов ластівку.

#Життєпис
#Міні_Статті

★На зв'язку Буковицький!★

Багато авторів забажали доєднатись до нашої збірки тому ми відкриваємо доповнений термін для нашого альманаху!

Якщо ви дізнались про конкурс лише зараз і маєте вже вірш, який підходить по умовам збірки,можете надсилати нам та він буде у нашій збірці!

Ознайомтесь з умовами та регламентом
У останній публікації з нашої гілки "Домашні Альманахи"

Пройшло пів зими.
Відлетіли слони
Вже давно, і без них вельми сумно.

Мертва тиша лякає,
Й дерева пусті.
Я сидів та й раптово подумав:

Годі безслоння!
Збираймо-но речі!
Годі нудьги, темряви й порожнечі!

Годі безслоння!
Квитки в Ізмаїл!
Там тепло, там місце зимівлі слонів!

Годі безслоння!
Годі безслоння!
Годі безслоння!
ГОДІ безслоння!

Втомлені, з поїзда,
В місто пішли.
Де, як не там, заховались слони?!

Де саме доцільно
Шукати їх? – Мабуть,
На складі крамниці вінтажних диванів.

Годі безслоння!
Зайшли в магазин.
Спустились на склад, щоб побачить тварин.

Годі безслоння!
Годі безслоння!
ГОДІ безслоння!!
ГОДІ БЕЗСЛОННЯ!!!

Два кроки вперед,
І оце тобі так!
На стелажі сидить сім слоненят.

Й усі, як один,
Посилають назад,
До Києва! – “Дайте хоч взимку поспать!”.


#Андрій_Єлісєєв

#вірш

Привів хештеги до ладу, тепер має бути зручніше!)

Доброї ночі!!

Доброго ранку!

….

П‘ю холодний туманОвий сік
Та пірнаю в туманОві сни
Краплі притулились до повік
Та рахують миті до весни.

В туманОвих снах розчинюється час
Зупиняється одвічная хода
ТуманОвий сік запаморочить нас
Небом заворожена вода.

П‘ю холодний туманОвий сік
Бачу в туманОвих снах примар
Майже не лякаюсь – звик
Як старий обізнаний мольфар.

#Дуда

#вірш