Доброї ночі!)

Доброго ранку!

Базар

Будь-хто – із пелюшок торговець.
І в кожного прилавок свій:
У когось – під палючим сонцем,
А чийсь холо‌диться в тіні.

Мені на стіл підкинули так підло
Сіамських дивних близнюків.
Одним із них була глуха Надія,
Розчарування же – сестра її.

І що робити? Надвоє рубати?
Бо першу залишити я не проти.
Але зв'язок у них міцний занадто.
Ні, потоплю, як кошенят, обох я.

Товар мій дуже багатьох цікавить,
Однак купляти не збирається ніхто.
Зате всі, розглядаючи, чіпають.
Побили і замурзали його.

Розколини та плями виступають,
Із них вилазить гній і пліснява пішла.
І якось мертвечиною запахло...
Жбурляю спересердя я товар.

Аж ось розв'язною ходою
Наблизивсь до прилавку сатана.
«Задаром душу візьмеш тú хоч?».
Сміється. Не потрібна і йому вона.

#Bukvena

#вірш

Я не розумію цю пані,
Дивну, як життя немовляти.
Я не уявляю її мети,
Та й чесно, не хочу в'являти

Я не розумію цю загадкову пані,
Так само, як і не розумію її ім'я.
Її чарівні волоссячка кучеряві,
Її бентежне й невпевнене "я".

Я не розумію її окуляри,
Я не сприймаю її мови,
Я не знаю, як кояться її чари,
Без її з тим власної згоди.

Я не розумію цю дивовижну пані,
І не уявляю, як з нею розмовляти,
Я не розумію, як її дивувати,
І як так жартувати, щоби не ображати.

Я не розумію цю дивну пані
І я не знаю, що їй від мене потрібно.
Я не знаю відомих їй даних,
І не знаю, що буде, якщо вона зникне.

Я не розумію її дивну образу,
І я не знаю жодну, з її прикрас.
Та все ж розуміння іде не одразу,
Йому, напевно, потрібен час.

24.12.23

#Лесь_Дзюба

#вірш

Ендорфін

Де ти мій ендорфин?
Без вагомих причин
Я зостався один
Де ти мій ендорфин?

Де ти мій ендорфін?
Між розірваних стін
У рутинності днин
Де ти мій ендорфін?

Де ти мій ендорфин?
Між нейронних клітин
Серед серця судин
Де ти мій ендорфін?

Де ти мій ендорфін?
Цей гарячковий плин
В мозок загнаний клин
Де ти мій ендорфін?

Де ти мій ендорфін?
Серед натовпу спин
Між набридлих світлин
Де ти мій ендорфін?

Де ти мій ендорфін
Ані віски, ні джин
Не вгамують годин
Де ти мій ендорфин?

Де ти мій ендорфін?
Безпорадність новин
Неминучість сивин
Де ти мій ендорфин?

#Дуда

#вірш

Ти повернулась восени,
Надворі перший холод.
У теплий край летять слони
І так гудуть, мов бджоли.

Поїхали до центру ми
Одразу після школи.
З-за хмар видніються слони
Й гудуть собі, мов бджоли.

Хрещатик затишнішим став,
Він засина поволі.
Все чисте, мов прозорий став…
Слони гудуть, мов бджоли.

Укрилась листячком земля,
Пожовкло все довкола.
Слони гуртуються, летять.
Слони гудуть, мов бджоли...

#Андрій_Єлісєєв

#вірш

Доброго усім ранку та з початком нового тижня!
Як спалось?

І все, що в житті я маю - війна.
вона тампонує прорвані рани бажання піти.
вона в найгарячіших вустах, що торкають мого плеча.
вона прописку отримала в родоводі моєї сімʼї.
Вона волає до мене з тиші, коли буваю одна,
Вона проливається з очей людей,
Вона тваринно всмоктує залишки щастя, коли торкаюсь дна,
І веде попід руку, коли дістаюсь нових дверей.
І, ніби знята з хреста, всепрощенням огортаю її сліди,
я в минулому маю лише її.
лише
її.
і сьогодні - про неї дифірамби співаю,
ніби це останні мої слова
я у заручниках тіні, що полонила тих, кого біля мене більш нема
і не буде
можливості
до них зайти
на чай
на каву
на прощання.
але я маю ті очі, які завжди готові стрічати мене з пітьми.
ті руки, які огорнуть у холодні часи.
ту ніжність, яка заколихає серед важкого дня.
імʼя цьому спасінню - знову клята війна.

#Єлена_Крохмалюк

#вірш

Нагадую про літературник!

Для участі, як слухачам, так і авторам, треба заповнити Гугл форму.

Літературник проводитиметься Києві 2-го лютого.
Форму заповнити можна аж до самого літературника, але бажано, як можна раніше.

Гугл форма (всім хто хоче прийти обов'язкова)

!!! На авторів більше місць нема

Одні живуть і мовчать
Ковтають всі втрати.
Інші ж бунтують, горять, —
Виламують ґрати.

Можна поневолить поета.
Заборонити його до всяких чортів.
Та вбити його ідею — Ха,
Із пам'яті народу стерти — поготів!

Мистецтво буде і буде завжди.
Як не пробуй все знищити,
Як не закривай усе на замки —
Мистецтво буде. І буде, поки є ти.

Уб'єш старих —
Прийдуть інші
Й на місці де розстріляли одних
Піднімуться більші.

#Ярослав_Дзюба

#вірш

Я хлопчина дуже бравий, маю я чудовий смак
В горах я пасу отару та співаю, наче птах
Йду стежками полонини, та на дримбі граю я
Зорі й місяць красноликий - ось і вся моя сім'я!

Люблю грати на трембіті, співи звеселяють дім,
А брати мої, гуцули підспівають голосним
І я вип'ю філіжанку закарпатського вина
Надає воно наснаги й серцю радості, я зна)

Я зіграю на трембіті у Карпатах на ставку
Посижу на полонині, зі старим поговорю
І я вип'ю філіжанку закарпатського вина
Щоби сила не пропала, в серці радість щоб була

Я хлопчина дуже бравий, маю я чудовий смак
В горах я пасу отару та співаю, наче птах
Хай моя заграє пісня, вітер ноти рознесе,
Полонина, як родина, серцю спокій принесе.


Автор поетичного перекладу — #Григорій_Ворон

(Автор оригіналу Серар Розас)

#вірш #пісня

#Одержиме_колекціонування

— Як мій найкращий друг, ти маєш знати про це, — додає пан М з певною багатозначністю.
 
Він встає з місця, готуючи гасову лампу. Знімає скляну колбу та підпалює просочений керосином гніт. Опісля препарацій жестом показує слідувати за ним. Його пальці жадібно охоплюють руку товариша, тягнучи того за собою подібно нетерплячій дитині.

— Куди ти ведеш мене? Що хочеш показати? — невтомно розпитує товариш.
— Ти все сам побачиш, моїх слів буде недостатньо. — втішаюче відповідає він, оминаючи вже не перший прохід.

Потрібні двері скромно сховались в куточку коридору. Колір фарби співпадав з тоном шпалер, маскуючи їх від сторонніх очей. За ними відкрилася непроглядна темрява, вогнику лампи насилу вистачало щоб освітити наступний крок. Обоє тихцем спускалися сходами вглиб густючої чорноти. Сирість, морок, наростаюче відчуття тривоги покривало шкіру нещасного мурахами, даючи зрозуміти що вони опинилися в підвалі. Напівпусті стелажі та переповнені дрібничками полички вимальовувалися в заплутані лабіринти. Кишки бідолахи, з дурного передчуття, плелися морським вузлом. 
Те, ради чого затіялася вся ця подорож, перетворило його на бліду поганку. Як виявляється пан М якимось чином просковзнув на кладовище та нахабно викрав рештки улюбленого автора. Побілівший чоловʼяга ледве зміг втриматися на ногах, зиркаючи на почорнілі кістки. До горла підступив клубок, не лише через штиль навколо прогнившої домовини, але й усвідомлення, що це колись була жива людина. Така ж сама як і він.

#Мусьє_М.

#проза