Раді відомити, що в наш темний провулок графоманії вливається світло: ми починаємо функціонувати!)

Нині час, коли українське мистецтво має можливості вибухнути новою епохою, оновитися.
Зловили ідею на пергамент? Ми створюємо для вас платформу, на якій ви зможете її обговорити та отримати розголос.

Шукаємо своє в минулому, створюєм себе для майбутнього.

Ідея часопису в тому, щоб поставити невідомих авторів у відомість перед читачами журналу, подарувати популярність в певних колах, аби надати їм мотивації та перспектив для подальшого розвитку.

Щоб опублікувати свій твір в часописі, потрібно надіслати його нам (@Uniform_Request), звідки ми репостнемо його в канал з рецензією (не обов'язково) від редакторів.

Також в журналі планується викладання різних біографічних статтей про українських культурних діячів.

За можливості, планується проведення різних конкурсів та літературних вечорів (редакція каналу базується в столиці).

Також маємо чат, де ви можете знайти однодумців, друзів, отримати допомогу в питаннях творчості, поділитися своїми думками, та просто надихнутися.

Наснаги в письменництві!

«Наснилося мені, що я живий»

Наснилося мені, що я живий,
Що світ іще палає барвами.
Це сонце ллється на поля й ставки,
І дихає країна вільна травами.

Вітри в обіймах тримають мій край,
І небо таке синє, чисте, вільне…
Мовчу, як ластівка, про біль і рай,
Про дні свої минулі та незвичні.

Мені наснилось, що весна іде
Цвіте в саду моїм калини гроно,
Ранковий промінь ніжно розведе
Ті ночі, де в полях лиш чутно стогін.

Вітри в обіймах тримають мій край,
І небо таке синє, чисте, вільне…
Мовчу, як ластівка, про біль і рай,
Про дні свої минулі та незвичні.

Наснилося мені, що я живу,
Що рани не болять вже без упину…
І я вам обіцяю, що вернусь,
Кажу усім: повірте, не загину.

Вітри в обіймах тримають мій край,
І небо таке синє, чисте, вільне…
Мовчу, як ластівка, про біль і рай,
Про дні свої минулі та незвичні.

#Григорій_Ворон

#вірш

***

Сумую вже
Гублю себе
Здається бачились ми вчора
Для мене ніби рік пройшов
І в мене знову сум ввійшов
Тебе я бачив уві сні,
І як прокинувся також.
Ти мій коханий горизонт,
У вухах граючий акорд.
Нічого більше не прошу
Лиш будь як є.
Не можу здихатись думок
Ламаю чортів цей замок
Вбивають спогади про тебе
Дивитись можу тільки в небо
Думати про інше щось ганебно.
Ти моя зоре
Сміятись хочу лиш з тобою.
Моя ти чаро, тихе моє море.

#Максим_Погребняк

#вірш

А вже цих вихідних запрошуємо київських митців на теплі подільські вечорниці від наших друзів
Local Club!

★ В вечір суботи на вас чекає захід у галереї-барі «Art Village» ;

★ Також в п'ятницю можна відвідати захід вже у книгарні «Zakapelok» та відчути себе як у справжній дружній родині

Зацікавлені? Тоді за усіма подробицями звертайтесь до наших друзів з Local Club. Будемо раді вас бачити🫶🏻

***

Лагідно пригріло сонце –
Закривай той нудний чатик,
Одягай футболку й шорти,
Вирушаймо на Хрещатик!

Посміхнемося, помрієм,
Колихаючись на рейках
І під небом чистим, синім
Пробіжимось по алейках.

Ще, веселку роздивившись,
Потанцюєм під фонтаном.
Хоч слони, що, склавши крильця,
Причаїлись на каштанах,

Можуть трохи заважати.
Як прокинуться, почують –
Розбурчаться: “Що за галас
Тут посеред наших вулиць?!”

Але я в минулім році
Танцював і добре знаю,
Що за стос пакетів соку
Все простить слоняча зграя.

Подаруєш – стануть добрі,
Хоботом потиснуть руку
І підуть в танок з тобою,
Як з торшером риба фуґу!

А якщо все ж таки страшно,
То прийдем ще восени –
Буде тепло, буде ясно,
Світло, але без слонів

#Андрій_Єлісєєв

#вірш

***

Як хочеться прожити сотню літ
І бути, як з картини, чарівною.
Вона, неначе мати, наді мною,
Хоч довгий в небеса її політ.

В твоїй кімнаті знову я стою
І гладжу її руки, як востаннє.
Мені про неї жовтень нагадає,
Хоча вона давно уже в Раю.

Вона живе тривожно у мені,
Як янгол, що всіх нас оберігає.
Ах, Господи! Пусти її до Раю,
Душі її дай спокій уві сні.

Вона була, як мати матерів,
Здалось мені, що ми її чекали.
Ми мовчки у молитвах спонукали
Той вогник, що давно ледь-ледь жеврів.

Її прийняли тепло у Раю,
А на душі так порожньо й тривожно.
Я ні про що подумати не можу,
Коли в твоїй кімнаті я стою.

#Григорій_Ворон

#вірш

Любі читачі!

Ми, як люди творчі, завжди бажаємо знайти та опублікувати щось цікаве для аудиторії 🤭
Тому нам важливо знати, що саме ви хотіли б бачити на нашому каналі.
Можливо, вам цікаві новини про українську музику?
Або розповіді про маловідомих художників?
Чи статті про вже знаних митців, чия творчість вас надихає?

Ми з радістю вислухаємо всі ваші пропозиції та ідеї, адже саме разом із вами ми можемо створити щось по-справжньому унікальне.

Чекаємо на ваші пропозиції 🫶🏻

Смерть загинула тихенько,
Полягла, не прикриваючи чола.
Марила, заглядаючи в люстерко,
В муках кривої посмішки вуста.

Не всміхнеться
Зуби ті крихкі, чума.
Не трясеться
Кригою покрита вся сама.

А відро те повне гнію запашного
Не відтерти від гидоти кісточки.
Всі життя тримала плинно в собі,
Не приховуючи нові дірочки.

Все смердить,
І сльози ллються рясно.
Все чорнить,
Вже проскочать слова вдячно.

То яка ж зараза, що змогла
Вбити саму смерть у днини світлі?
Пристаріла, крехкотіла та вдова
Неохоче віддається божевіллі.

#Пасма
(Одна з перших робіт цього автора)

#вірш

Осінь

Осінь холодна й непідступна,
Мокрий, розбитий асфальт,
Поводилася, наче персефона,
Для неї дощ співав свій альт.
Листя кружляло в калюжах,
Ніби маленькі човни,
Дерева в ошатних коронах,
Шуміли разом: „Ще листя візьми!"
Хтось обходив, а хтось жбурляв.
Летіли листочки під ноги людям,
Вітрець — хуліган у кронах блукав,
Де кожен із них, то певная буква.
Осінь холодна і непідступна,
Ніхто не збирає осінні букети.
Та й дощ не привітний, а грубий,
У бідної верби — аж коси замерзли.
Сумує осінь. Часом плаче,
А у дворі дітей — повнісінька гора!
“Яка ж вона, чудова, гляньте!
Дзвони у дзвони, осінь золота!”
Всміхнулась осінь і закружляла в вальсі,
Умить розглянула усю красу:
Неподалік стояли музики – скрипалі,
"Я завтра ще каштанів натрушу“

#Tvoreys

#вірш

Тихої всім ночі!

Доброго ранку? Як ви?

Що ви знаєте про футуризм в поезії?

Футуризм — це мистецтво антигуманізму, яке має відбити настання часу техніки. Спрямування футуризму можна виразити трьома «М»: місто, машина, маса.

Зупинка є злом, отже — футуристи вживали такі принципи динамізації («прискорення») свого художнього тексту: тексти записувалися без розділових знаків, без великих і малих букв.

Футуризм — це тотальне заперечення, у тім числі й естетства. Музикою міста вважався шум міста. Панувала пое­тизація потворного, антиестетизм.

Прикладами українських митців футуризму є: Гео Шкурупій, Михайль Семенко, Микола Бажан, Валер'ян Поліщук, Олекса Слісаренко, Едвард Стріха та ін.

#футуризм

#міні_статті

До тебе
Все літо були мрії лише про тебе.
Мені пісні про тебе нагадають:

Коли я подивлюсь на синє небо,
То знов у небесах всю ніч літаю.
Та уві сні нема тебе зі мною!
Тому що зовсім іншого бажаю:
Бо мріяв та шукав тебе весною.
Чи ти щаслива там, чи ні? Не знаю!
Та знаю: є на світі справедливість,
Хоч впевнений, її не вистачає.
Та в той же час кохання — особливість,
Ніхто в житті так сильно не кохає.
Куплети на твоєму серці грали.
Тебе я покохав одного разу,
І всі пісні навік про тебе стали,
Якщо у них співають про кохання.
На світі небагато є простого:
"Життя — момент", вважає Винниченко.
Та жити без романтики — морока,
Без неї — тільки прикрість та буденність.
Що буде — то скажу тобі, кохана:
Як мрію я тебе поцілувати!
З тобою зустрічаємо світанок,
В житті лиш раз можливо покохати.

#Григорій_Ворон

#вірш

Шиглі-миглі
Білі шприці
Чорні каплиці
Вологі зіниці
В руках в мене птиці
Із голим прицепом
Яксравим зацепом
Чому вже не спиться
На спині в синиці
Лиш пара каструль
Мотивації нуль
Чорніюють каплиці
Із запахом птиці

#Одіссей

#вірш

Серед сплетінь доріг(2025)

Серед сплетінь доріг
Я заховалася між патлами
В оселі видно мою тінь
Раптово ноги стали ватними

Вечірня тиша і порушник правил
Увімкнена гітара на весь звук
Батон із сиром, чашка кави
Ця музика лікує мій недуг

Цей скрегіт струн
без сумніву печальний
Він викликає дежавю
Тієї молодості чари
Із ними день і ніч живу

Серед сплетінь доріг
Десь в іншому містечку
Десь там є цілий світ
Який знайомий нам змалечку

Він буде жити в моїм серці
Допоки музика ця гра
Допоки ці зірки на небі
Горять собі, та не згаса

Цей світ - мій простір існування
Такий спокійний і смішний
Години часу марнування
Години сиві і страшні.

#Лісова_Катріна

#вірш

Доброго ранку!! Як ви?

Почав про футуризм, то продовжу ним.
Хочу розповісти про одного цікавого представника українського футуризму 20-тих років — "Едварда Стріху", або, якщо точніше, Костя Буревія (14.08.1888 — 15.12.1934).

Об'єктом безкомпромісної сатири Буревія стає панфутуризм, лідером якого був Михайль Семенко.
У пародійній «Зозендропії» Кость Буревій виводить міфічний образ Едварда Стріхи — тип радянського кар'єриста, що їздить дипкур'єром уряду СРСР по лінії Москва — Париж й пише ультраліві комуністично-футуристичні вірші.

Формально це була пародія на «комункультівський панфутуризм», фактично ж — сатирична пародія на більшовицький лад та пропаговану ним «пролетарську» літературу і критику.
Свій твір автор підписав ім'ям літературного образу — Едвард Стріха.

Цікаво, що М. Семенко повірив у те, що Едвард Стріха реальний футурист, а не вигаданий герой, і впродовж 1927—1928 років друкував у своєму журналі нищівні пародії на самого себе.

Листування Е. Стріхи та Михайля Семенка в коментарях

#футуризм
#Життєпис
#Міні_статті

Продовжуємо знайомити вас з організаторами "Провулку Графоманії"!

І сьогодні маємо радість познайомити вас з Ярославом Дзюбою!
(Inst: flying_lay)
Окрім того, що наш Дзюба письменник, він ще й музикант та актор театрального колективу!

І звичайно ж вірш 🫶🏻

В листопадні дні жовтаві
Стежкою до сонця шлях лежить
Нам з тобою ще вставати —
Йти і долю з крицею скорить.

Творить мистецтво варто нове —
Нині час метаморфоз!
Ти сам майбутньому творець,
Життя твоє апофеоз!

Нам бо в мистецтві чиста потреба —
Майбутнє тільки у наших руках!
Нам до сонця із золота стежка
Стелить складний неповторений шлях

І нам наснаги не забракне,
Ні, не забракне сил творить!
Нам з тобою час вставати —
Час настав мистецтво оновить.