Ти сонця сяйвик в нескінченному небі,
Ти в квітах засипаний безкраїй гай
Твій погляд як промінь мене покриває
Навіки залишусь закохана вкрай

#Цвята_Кліточенко

#вірш

Серед найвідоміших поетичних фільмів течії 60-70-х років, частина яких, була заборонена в СРСР «Камінний хрест» Л. Осики, «Совість» В. Денисенка, «Комісари» М. Мащенка, «Білий птах з чорною ознакою» Ю. Іллєнка, «Пропала грамота» Б. Івченка, «Вавилон XX» І. Миколайчука.

Найвпливовішими режисерами стали Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика.

У 80-х роках сформувався альтернативний жанр поетичного кіно — «міська проза». Він порушував філософські проблеми суспільства та переосмислював їх через проблеми конкретної людини, протиставляючись панівному в СРСР напрямку соцреалізму. В них чільними є теми самотності, непорозуміння між людьми.

У «прозаїчній» стилістиці працювали такі режисери, як Кіра Муратова, Роман Балаян, В'ячеслав Криштофович.


#Кінематограф
#Міні_Статті

Авторка: #Аліса_Озима

Ніжна, наче свіжа квітка троянди
З якої щомиті падають пелюстки.
Від тіла стійкий аромат лаванди...
Впусти у душу прозору, впусти...

Гарна, ніби сумна, рання осінь
Дощлива, дуже дощлива таки.
Блискають карим каменем очі —
Впусти у серце просторе, впусти.

24.09.24

#Лесь_Дзюба

#вірш

Як вам?

Якщо у вас увірвався терпець і не можете чекати до 2 лютого, то запрошуємо на літвечір наших товаришів вже в цю неділю!🫶🏻

Найтепліші літературні вечори ✨

Співпраця: @AndyBUR
https://t.me/localclub22

Наприкінці 80-х відбулося визнання та реабілітація українського поетичного кіно в радянському мистецтві.
Зі здобуттям Україною незалежності ідеї поетичного кіно частково жили.

В 2010-і з'явилася українська критика поетичного кіно за його зацикленість на темі втрат, і критика терміна за те, що він не має чітких критеріїв «поетичності». Тому молоді режисери прагнуть відійти від канону поетичного кіно. В таких фільмах панує інша естетика, що прагне відтворювати дійсність переконливіше через звернення до образів із українського побуту 90-х і сучасності. Хоча наявна і протилежна думка, що українське кіно може бути лише поетичним.


#Кінематограф
#Міні_статті

Авторка: #Аліса_Озима

Доброї ночі!

Живі?

Хай, якщо у вас є друзі митці, або друзі, які тим цікавляться, я вас прошу всіма фібрами душі — поділіться каналом з ними ). А якщо не захочуть приєднатись з об'єктивної причини, то вкажіть нам на цю причину, якщо на те ваша ласка.
Прошу!)

Стіни

Дзеркальні стіни власних бульбашок
Спотворений брехнею простір
–Ти як?
–Неначе справді Ок.
– А я неначе сам до себе в гості.
Дзеркальні стіни власних бульбашок
У відображенні чужа людина
– Ти хто?
– Зроби на зустріч крок.
– Це ти, моя улюблена, єдина?
Дзеркальні стіни власних бульбашок
За кадром випадкові люди
– Ти як?
– У мене справжній шок!
– А я торую шлях в нікуди..

#Дуда

#вірш

Також нагадуємо про наш палкий дебют у шибенику, буде вельме цікаво🤭

Реєстрація тут!

Також не забуваємо про збір🫶🏻

Сергій Параджанов (Саркіс Параджанян) 9 січня 1924 — 20 липня 1990,
— українсько-вірменський режисер

Закінчив режисерський факультет Всесоюзного інституту кінематографії, після чого, був направлений на Київську студію худ. фільмів як режисер-постановник.

1965 р. на прем'єрі стрічки Сергія "Тіні забутих предків" відбулася перша в СРСР публічна акція проти політики влади. Того ж року протестував проти політ. арештів.
Намагаючись уникнути арешту після схвалення постанови «про недоліки у виробництві фільмів на кіностудії ім. О. Довженка» був змушений виїхати до Вірменії.

1971 р. повернувся до Києва. 1973 р. засуджений за гомосексуальність, та «за спекуляцію», «за український націоналізм». Режисеру дали п'ять років колонії суворого режиму
Завдяки міжнародній кампанії був звільнений 1977 року з забороною жити в Україні переїхав у Тбілісі, далі зазнавав переслідувань радянських органів.

1990 р у митця виявили рак. Було проведено операцію, але його стан не покращився, попри це приїхав до Єревану, де через три дні й помер. Сергія поховали 25 липня в Пантеоні геніїв Вірменського духу.

#Кінематограф
#Міні_статті
#Життєпис

Авторка — #Аліса_Озима

Слухачам також пройти форму треба)

Я більше не чекаю на Новий Рік:
Нема кому читати вірші на підвіконні за чашкою м'ятного чаю.
Вогник в очах, що так марно горів, вже зник.
Ти не дізнаєшся, але я скучаю, Господи, як я скучаю...

Я навчилась вдягатись тепліше:
Більше ніхто не гріє мої руки в своїх теплих долонях.
Ранки стали більш холодними, кава - гіркішою.
Слова про кохання не виходять назовні, лишаючись в скронях.

Ти навчився нас забувати,
Вирішивши, що це нове життя та нова осінь.
Без жалю викреслюєш з пам'яті наші місця і важливі дати,
А я мовчки згадую наш Новий Рік і танці сніжинок на носі.

Рани загоюються з плином часу:
Я вже практично не відчуваю старого болю.
Іноді навіть ховаю за посмішкою очі мерця і мляву гримасу:
Кохати когось, окрім тебе - вище моєї волі.

19.11.2024

#Вальтер

#вірш

Режисер дуже любив Україну, що вплинуло на його творчість.

Із екранізцією "Тіні забутих предків" здобув світове визнання. Фільм був удостоєний спеціальної премії журі на Всесоюзному кінофестивалі у Києві, але на Заході інтерес до нього був значно більшим.
Кінострічка отримала 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у 21 країні.

Знімання тривали майже рік в Івано-Франківській області. Будинок, де жив режисер, був постійно переповнений гуцулами. На зніманнях було багато місцевих жителів, які контролювали автентичність постановки. Для написання музики до свого фільму запросив композитора із Західної України, бо, на його думку, лише тут могли впоратися з «карпатською» темою.

Робота над фільмом тривала від 30 травня 1963 р. до 15 жовтня 1964 р.

#Кінематограф
#Міні_Статті
#Життєпис

Авторка — #Аліса_Озима

1967 р. Параджанова запросили на Єреванську кіностудію, де він працював над фільмом «Колір граната» («Саят-Нова») — стрічкою про вірменського поета, мова в якій йде не про біографію, а про життя духу.

Складаючись з кількох мініатюр, фільм спробував показати духовний світ Саят-Нови. «Колір граната», подібно до поезії, висловлюється метафорами, що загалом притаманно стилю Параджанова. Кадри майже повністю статичні. Предмети історичної цінності працюють на рівні з акторами, акцентуючи увагу на традиціях народу. Кольори, не дивлячись на свою лаконічність, мають значення, кожен кадр несе за собою сенс, демонструючи автентичну культуру.

Фільм не був сприйнятий у Держкіно, аргументом було «народу таке кіно не потрібне». Тільки через 4 роки його випустили в прокат, проте Параджанов до цього не мав жодного відношення. Він відмовився монтувати картину, за нього це зробив інший режисер. Але і цей варіант урядовці побоялися випускати і віддрукували для прокату лише 143 копії.

#Міні_Статті
#Життєпис

Авторка — #Аліса_Озима