Розмова серед хмар

"Чудні вони, ці ваші люди"
Сказало мені небо якось вдень
"Ну бо якими їм ще бути?"
Спитало в нього сонце, не піднімаючи очей

"Не згоден!" Тут втрутився вітер
"Бо їх цілком можливо зрозуміть.
Ви, либонь, зовсім все забули
Бо не взнаєте тих, над ким світили протягом століть".

Небо запитливо схилилось
Сонце ж підняло світ очей
Я також вирішила зупинитись,
І споглядати діалог, не помічаючи людей.

Зірка зітхнула, поправляючи проміння
"Можливо. Ми можемо їх бачить лише з висоти.
Ми не літаємо як ти, не рушимо повітря"
Небо кивнуло, сідаючи під схил найближчої гори

"Вони трохи чудні для нас, а може і самі для себе."
Зізнався вітер, змінюючи тон
"Але я був, я бачив, як вони живуть, і певен
Що це "диватство" в них такий закон.

Вони ідуть за дивними шляхами
Шукають якусь долю чи мету
Наївні, вони навіть не впізнають
Її, якщо зустрінуться вживу.

Але навіть серед людей, є ті, кого вони назвали диваками
Кумедно, чи не так, скажіть?
Вони живуть для себе і для всіх, мов ліхтарями
Освітлюючи всім життя тим світлом..."творчістю простих". "

Вітер спинився, вгамувавши власні думи
І тихий голос неба прозвучав
"А може так тому і бути?
Нехай їх рід таким і став.
Вони не змінні, може лише трохи
Ілюзію створить спроможні, та лише собі.
Ми можемо спостерігати крізь епохи
За людством, що розчиняється у дні"

Сонце нарешті в згоді їм кивнуло
І усміхнувшись, показало на людей
"Їм іншими не можна бути
Дивацтво - це найкращий із їх привілей"

#Ганна_Птах

#вірш

Біль співчуття просочується крізь шкіру,
Всі ми колись були щасливі,
Всі ми не бачили людського плачу,
Смерті, крові, любові.
Коли кличеш близьку людину у тихому розпачі,
І не чуєш відповіді.
Коли бачиш очі, повні болю,
Страждань,
І все розпливається немов уві сні.

Поговори зі мною,
Навіть якщо не чуєш,
Навіть якщо не бачиш,
І тебе вже нема.
Хрестик на грудній клітині,
Заводить мене у клітку,
Спогадів.
Про те, що було,
І ніколи не повториться.

Поговори зі мною,
Дай мені відповідь,
Дай мені пораду,
Навіть якщо не знаєш,
Навіть якщо без памʼяті,
І таку ситуацію чуєш вперше.

Душа все одно залишається,
Кришталева чи металева.

08.04.24

#Свічка

#вірш

Сьогодні, 12 січня, ми вшановуємо пам'ять українських політв’язнів — тих, хто віддав свою свободу, а часто й життя, за право бути вільними.


Василь Стус — поет і правозахисник, 7 років у таборах;

Лесь Курбас — режисер та теоретик театру, розстріляний під час сталінських репресій;

Микола Хвильовий — письменник, який покінчив життя самогубством через переслідування;

Левко Лук'яненко — дисидент, 25 років у таборах.


Цей список нескінченний: Параджанов, Дзюба, Симоненко, Костенко, Еллан-Блакитний... І, на жаль, сьогодні до нього додаються нові імена.

Їхні історії нагадують нам, якою дорогою ціною виборюється свобода. Але чи замислювалися ви, як би оцінили ваші переконання ті, хто переслідував їх за правду?

Скільки б років дали вам за бажання бути вільним?

Пам’ятаємо. Боремося. Переможемо.

Серед натовпу

Ти серед натовпу людей
Та не чекаєш ні на кого
Ти бачиш сотні пар очей
Та в жодних з них нема живого

Ти йдеш кудись аби дістатись
Але ніхто тебе не кличе
І ти готовий був б діждатись
До забуття все ближче й ближче

Ти серед натовпу людей
Але твоє ім'я їм невідоме
Ти відчуваєш груз своїх плечей
Та їм це якось незнайоме

Ти не в пітьмі, але й не в тиші
Ти можеш чути сотні з них
Але ці прірви у душі все ширші
Хоча ніхто тобі їх не робив

Ти намагаєшся сказати
Але чи хтось це зрозуміє?
Бо вряд чи зможе відчувати
Це той хто в натовпі себе зігріє

І поки ти в своєму світі
Цей натовп повз проходить вкотре
Бо відчуватися самотнім
Найлегше там, де людей море

#Куроківі
(Інші вірші автора)

#вірш

Доброї ночі!

Доброго ранку! Як спалось?

Голубів січневі тіні - кипариси
Містом ллється тиша голосна
Довгих вулиць вже знайомі риси..

Тільки би закінчилась війна.

Небо таке ніжне та високе
Недосяжна фарби глибина
Сонце налаштовує на спокій..

Тільки би закінчилась війна.

Хрускіт снігу з під колес машини
Чорна від асфальту борозна
І з дахів пунктирами краплини..

Тільки би закінчилась війна.

Кожний день нарощує хвилини
Вже в дорозі вквітчана весна
Молять Бога гори і долини..

Тільки би закінчилась війна.

#Дуда

#вірш

Як ви?

Туманом затягнувся розум, та Вбачить неможливо щось
Що русі коси в хвості твої
Що те чуття, немов любов.

Не видно більше твої руки, лиш дотик ледь чутний лишивсь
Та силует твій йде поволі
Твій погляд починає йти.


#Цвята_Кліточенко

#вірш

Кролячий океан.
На березі – Оксана.
Оксана посадила
Кукущ рамбамбанана.

Рамбамбанан ріс, вився,
Рвав надлишки ірисів.
Із них він плів тепленький
Комбінезон для рисі.

Кукущик був високий,
Плодів було щороку
Удосталь на весь острів,
Й кролям лишалось трохи.

Та в голові в Оксани
Один кисіль напевно,
Того і посадила
Кукущ на пожиттєве.

#Андрій_Єлісєєв

#вірш

Доброї ночі!

Як ваш ранок?