В. Симоненку

Дивлюсь на фото, з батьком ви як друзі
Хіба що трохи старший ти, Василь
«На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил»
Тепер тебе читають в лісосмузі
Коли затишшя, та коли забракло сил
«На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил»
В одного є серветка, в іншого - джакузі
Земля твоя вироджується в пил
«На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил»
Нікуди не поділися ні вбивці, ні лакузи
Зробився тільки більшим той копил
«На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил».

#Дуда

#вірш

Хочемо оголосити нову "рубрику". Окрім художніх творів, ви можете надсилати нам свої статті, які стосуються мистецтва.
Так само, мені в особисті @uniform_request

Йойки , шановні!
А ми завели інстаґрам і тепер ви можете бачити нас частіше 🫶🏻

#Одержиме_колекціонування

Був такий собі пан Манстер. Нічим непримітний чоловʼяга, сказав би я. Проте, замінивши всього одну літеру в його призвищі, ви дізнаєтеся ким він являється насправді. 
Абсолютно кожен, хто перебуває в тісних звʼязках з нашим вельмишановним паном, міг з упевненістю сказати, що той мав схибленість на певному письменникові. Створювачем детективного жанру його кличуть. Це Едгар Аллан По. 
Не те щоб вони перебільшували. Навпаки, можливо це лиш применшення масштабу, заразившого невинний мозок, божевілля.
Він був колекціонером. Збирав все, що на очі попадеться: олівці з цитатами, свічки, фігурки. Звичайно ж самі твори авторства По. В його розпорядженні були факсиміле особистої кореспонденції, рукописів та дагеротипів. Подалі від погляду звичайного гостя з ніжністю зберігалися копії кишенькового годинника та золотої обручки. Іменні гравіровки виконані з вражаючою ідентичністю до оригіналу. Колись він мав наміри викупити посмертно зрізане пасмо волосся По. На жаль, чи на щастя, викуп так і не здійснився.
Розділяючи сезонну хандру лиш з чорним котом, маючим символічне імʼя — Плутон, пан М запросив на чай свого найближчого друга. Дружба між ними високо цінувалася самим колекціонером, бо яка людина в здоровому глузді добровільно погодиться вислуховувати дифірамби на честь взірцевості По раз так в сотий? Чи вкотре бездумно кивати та погоджуватися з теорією про те, який По був би цікавий товариш? Погодьтеся, вислуховування виснажливих монологів з мізерними елементами діалогу потребує неабиякої витримки.
Запланована зустріч відбулася суботнього вечора. Палкі слова безупину ллються з вуст пана М за чашечкою охололого чаю. Його товариш сприймає цей потік як рутину. Уважно слухає, не сміє перебивати. Пан М, бачите, ненавидить перебивання. Особливо коли тема розмови це обожнюваний По.
— Знаєш, я маю тобі дещо показати, — зненацька випущена фраза перериває одноманітні похваляння.

#Мусьє_М.

#проза

Ліричне кохання!

Бува самотньо мов у ополонку я пірнув й тону
І холод крижаний в душі наче трахнув бабу снігову,
Та бачу як на людей кохання нападає як діарея,
І що від нього часто сльози, сифіліс і гонорея.

Я бачу як мужики вбиваються через колишніх,
А я в цей час вбиваюся лише травою на горищі.
Вони втрачають сон й коханим пишуть вірші
Я ж висплюсь солодко і сни такі приємні й ніжні.

Їх розриває через ревнощі та заздрість, зради,
Мене ж лише коли я алкоголем запиваю марки.
Тоді стає спокійно й тихо так немов при асфіксії.
Дрочу й зі спермою вилітають про кохання мрії.

То ж краще хай горить незайманця емблема,
Аніж в моїх штанах шалено горітиме венера.
Бо я їбав їбатись із дівками без любові просто так,
Знайте, збоченки, що не для вас квіточка моя росла.

Та все-таки буває сумно, що давно вже не кохав,
І що не знаю у свої літа, що таке оргазм.
І тоді хочу щоб поряд була дівчина саме та,
Яка б сказала: "Я згодна: Калуш — хуєта!"

#Gangsta_Ghost_AT

#вірш

***

Зібрались рідні за столом,
Пішли вже перші чарівні салюти. Малеча грається з котом,
Бажаючи на двір гайнути.

Блищать тремтливі ліхтарі.
Брати прикрашають ялинку.
Аби то повернутись мні,
В оті роки. Хоча би на хвилинку...

Була утіха в тій хатині,
Та зараз лише тиша і біль.
Сумую за домівкой і донині.
Змела її ракета-заметіль...


#Мілана_Захарій

#вірш

Доброї ночі!

Доброго ранку! Ви як?

Було б, напевне, непогано
Мати змогу вийти рано
Й випити із цукром чаю.
На небі темнім я себе знаходжу і пручаюсь.
Кінець я бачу і не чую краю.
Знаю, це мене як людину не визначає.
До чого й як швидко я призвичаюсь.
Але це і важко, по правді складно
Жити по людськи, жить як людина.
Не знаю що хочу, одразу бажаю
Від світу визнання й солодкого чаю.

#Марципанна

#вірш

Розмова серед хмар

"Чудні вони, ці ваші люди"
Сказало мені небо якось вдень
"Ну бо якими їм ще бути?"
Спитало в нього сонце, не піднімаючи очей

"Не згоден!" Тут втрутився вітер
"Бо їх цілком можливо зрозуміть.
Ви, либонь, зовсім все забули
Бо не взнаєте тих, над ким світили протягом століть".

Небо запитливо схилилось
Сонце ж підняло світ очей
Я також вирішила зупинитись,
І споглядати діалог, не помічаючи людей.

Зірка зітхнула, поправляючи проміння
"Можливо. Ми можемо їх бачить лише з висоти.
Ми не літаємо як ти, не рушимо повітря"
Небо кивнуло, сідаючи під схил найближчої гори

"Вони трохи чудні для нас, а може і самі для себе."
Зізнався вітер, змінюючи тон
"Але я був, я бачив, як вони живуть, і певен
Що це "диватство" в них такий закон.

Вони ідуть за дивними шляхами
Шукають якусь долю чи мету
Наївні, вони навіть не впізнають
Її, якщо зустрінуться вживу.

Але навіть серед людей, є ті, кого вони назвали диваками
Кумедно, чи не так, скажіть?
Вони живуть для себе і для всіх, мов ліхтарями
Освітлюючи всім життя тим світлом..."творчістю простих". "

Вітер спинився, вгамувавши власні думи
І тихий голос неба прозвучав
"А може так тому і бути?
Нехай їх рід таким і став.
Вони не змінні, може лише трохи
Ілюзію створить спроможні, та лише собі.
Ми можемо спостерігати крізь епохи
За людством, що розчиняється у дні"

Сонце нарешті в згоді їм кивнуло
І усміхнувшись, показало на людей
"Їм іншими не можна бути
Дивацтво - це найкращий із їх привілей"

#Ганна_Птах

#вірш

Біль співчуття просочується крізь шкіру,
Всі ми колись були щасливі,
Всі ми не бачили людського плачу,
Смерті, крові, любові.
Коли кличеш близьку людину у тихому розпачі,
І не чуєш відповіді.
Коли бачиш очі, повні болю,
Страждань,
І все розпливається немов уві сні.

Поговори зі мною,
Навіть якщо не чуєш,
Навіть якщо не бачиш,
І тебе вже нема.
Хрестик на грудній клітині,
Заводить мене у клітку,
Спогадів.
Про те, що було,
І ніколи не повториться.

Поговори зі мною,
Дай мені відповідь,
Дай мені пораду,
Навіть якщо не знаєш,
Навіть якщо без памʼяті,
І таку ситуацію чуєш вперше.

Душа все одно залишається,
Кришталева чи металева.

08.04.24

#Свічка

#вірш

Сьогодні, 12 січня, ми вшановуємо пам'ять українських політв’язнів — тих, хто віддав свою свободу, а часто й життя, за право бути вільними.


Василь Стус — поет і правозахисник, 7 років у таборах;

Лесь Курбас — режисер та теоретик театру, розстріляний під час сталінських репресій;

Микола Хвильовий — письменник, який покінчив життя самогубством через переслідування;

Левко Лук'яненко — дисидент, 25 років у таборах.


Цей список нескінченний: Параджанов, Дзюба, Симоненко, Костенко, Еллан-Блакитний... І, на жаль, сьогодні до нього додаються нові імена.

Їхні історії нагадують нам, якою дорогою ціною виборюється свобода. Але чи замислювалися ви, як би оцінили ваші переконання ті, хто переслідував їх за правду?

Скільки б років дали вам за бажання бути вільним?

Пам’ятаємо. Боремося. Переможемо.

Серед натовпу

Ти серед натовпу людей
Та не чекаєш ні на кого
Ти бачиш сотні пар очей
Та в жодних з них нема живого

Ти йдеш кудись аби дістатись
Але ніхто тебе не кличе
І ти готовий був б діждатись
До забуття все ближче й ближче

Ти серед натовпу людей
Але твоє ім'я їм невідоме
Ти відчуваєш груз своїх плечей
Та їм це якось незнайоме

Ти не в пітьмі, але й не в тиші
Ти можеш чути сотні з них
Але ці прірви у душі все ширші
Хоча ніхто тобі їх не робив

Ти намагаєшся сказати
Але чи хтось це зрозуміє?
Бо вряд чи зможе відчувати
Це той хто в натовпі себе зігріє

І поки ти в своєму світі
Цей натовп повз проходить вкотре
Бо відчуватися самотнім
Найлегше там, де людей море

#Куроківі
(Інші вірші автора)

#вірш

Доброї ночі!

Доброго ранку! Як спалось?