Йойки,вже й пані Кобилянська!
Раді бачити таких прекрасних пані у нашій спілці.
Чекаємо на Семенка 💋

Еротика?

Раїса Троянкер.
(30.10.1908 — 29.12.1945)

Закінчила семирічну школу, вчилася в кооперативній профшколі, працювала в цирку.

Ще підліткою вона наважилася на розрив із сім’єю: закохалася в італійського артиста — приборкувача тигрів і втекла з дому з мандрівним цирком.
Її коронним номером було вкладання голови до тигрячої пащі — на згадку про ті часи в Раїси залишився шрам на нозі.
Вже за рік циркова романтика набридла Раїсі, і вона знову втекла.

Рано почала писати вірші, перша публікація датована 21 червня 1925 року. Того ж року вступила в місцеву філію Союзу селянських письменників «Плуг».
У 1928 році у видавництві «Плужанин» вийшла перша збірка віршів Троянкер «Повінь».
У Харкові поетеса належала до групи Валер'яна Поліщука «Авангард», друкувалася у виданнях групи, а також у журналах «Гарт» та ін.

У 1930 р. вийшла її друга збірка віршів «Горизонт».

Вона була чи не єдиною поеткою в чоловічому колі харківських митців, Троянкер була справжньою femme fatale, що не цуралася любовних пригод — кажуть, що ледь не кожен харківський письменник мав із нею стосунки.
У листі до Івана Дніпровського навіть зізнавалася, що лікується від німфоманії «за Фрейдом».

Мала багато чоловіків, серед яких також був Володимир Сосюра, з яким вони писали одне одному романтичні вірші.

Під час Другої світової війни була військовиою кореспонденткою
1942 року з'явилася її остання збірка «Суровая лирика».
Збірка була написана російською мовою і містила цілком типові пропагандистські пасажі про «бессмертного Ленина» і «любимый голос Сталина».

Померла від раку в Мурманську, похована на місцевому цвинтарі, могила втрачена.

#еротика
#Міні_статті
#Життєпис

Ніжним дотиком врятуй її мистецтво,
Поцілунком теплим запали,
Бо світ такий простóрий та невпинний, що легко загубитись в тишині.

Наздожени слова її прозорі,
Такі от чисті, барвінкові,
Вони у світлі бачать зорі, що тепло зіткані були.

Вона примхливо бачить місто,
І от ті вулиці барвисті,
Ігристий дим понад свічками,
І тепло так лише між нами.

І ось в руках її намисто,
І легіт лагідний, шум листя,
І сон дрімотить, шепче місто,
Гуляють сни, над нами дійство.

І нам удвох, і нам не тісно!
Бо у цьому місті, де шепче листя,
Любов безмежна пророста,
І зрання нас обігріва.

Вечір тихо проплива,
Розмову чуйну заверша,
Дрімотить сон, гуляють сни,
І час вечірньої зорі.

І тепла кава, мов розрада,
Кава, кава... тиша пада.

#Na_muzychna

#вірш

***

Іржею розʼїдаєсь тулуб металевий
Ховаясь від сонця у куті глухім
Де бражник знімілий в корчах знепадіє
Де тіла норов разом з ним занімів

Перехоплений подих що ніяк не пустився
Перехоплений дух що навіки стовпів
Залишився у тілі самотнім навічно, поміж бражників крил із іржею спочив

#Цвята_Кліточенко

#вірш

Вірш гарний, і прізвище гарне)

Ви шалені, черга віршів на три дні вперед забита.)
Тому, щоб таких "заторів" не було, збільшимо ліміт — віднині чотири вірші на день.
Дякую вам!)

Зі мною ночі говорили
Мовляв, самотній загуде
Цілуючи хребцями брили
Юнак зі смаком каркаде

Гусяча шкіра, мокре листя
Вуста каліки серед мов
Усе ходив немов розхристя
Ба розходився притьмом шов

Живу! авжеж, не оминути
Рідин, що пахнуть ніби сталь
Ґвалт! тільки кучері мов джгути
І тільки голос - мій шпиталь

"Ох рідна, я би став струною,
Торкав твоїх долонь палітру"
Лишився ритись в купі гною
Збирав його в свою макітру

Холєра-пам'ять грала марші
Тепер вже сам себе веде
На світло, з мізками у фарші
Юнак зі смаком каркаде

#Ц_Анкер

#вірш

Неймовірно

Я писатиму тобі вірші.

Я писатиму тобі вірші,
Сторінками синьої книги.
Та буду мріяти про небо,
Що так хочу підкорити.

Я писатиму тобі вірші,
Нестиму тобі сенси,
Та буду читати Тичину.

Я писатиму тобі вірші.
Буду тут Симоненком.
(Чи хоча б Семенком).
Та ти не зрозумієш.
Ти будеш лиш частиною,
Частиною моїх віршів.

Я писатиму тобі вірші.
Невпевнено, дитячо.
Ти будеш їх читати,
Виправляючи помилки.

Я писатиму тобі вірші.
А ти лиш сміятись.
Сміятись - глузуючи,
З мене та моїх поезій .

Я писатиму тобі вірші.
Сторінками зеленої книги.
Та буду мріяти про волю,
Яку так хочу підкорити.

Я писатиму тобі вірші.
А ти їх читати.
Я казатиму про кохання,
А ти його пропускати.

27.09.2024

#Очеретна_Валерія

#вірш

Доброї ночі! Літературника в цю неділю не буде.
Але невдовзі дещо буде, тому готуйтесь)

Дякую за вашу активність!)

Доброго ранку! Як ваш ранок?

Еротична поезія (або інтимна лірика), це умовна назва для ліричних творів та віршів, з провідним мотивом любовної пристрасті, часто зі змістом на межі порнографії.

По більшості цей напрямок почав розвиватись та здобув відносної популярності на початку ХХ-го століття, та серед найвпливовіших авторів присутні Михайль Семенко, Валер'ян Поліщук, Раїса Троянкер, та Василь Атаманюк.

Щодо особливостей еротичної поезії, та речей що відрізняють її від суто інтимної лірики, у еротичній поезії присутні детальні описи близькості (за часту фізичної, але психологічної також не виключення), та тема закоханості, на відмінність від інтимної лірики, в котрій переважають більш легкі та емоційні мотиви.

"Я люблю безстидні рухи
І свободу почувань
Як оголюються руки
І тремтить звабливо стан
Лиш останній ступить крок
Поцілуйний випить трунок
Щоб відчути холод зубок
Персів сонячний пісок
І завмерти в лютих звивах
В гамах грішних диких мук
У владних тіла переливах
Щоб забуть про Божий стук."

М. Семенко

Авторка: #Цвята_Кліточенко

#еротика

В. Симоненку

Дивлюсь на фото, з батьком ви як друзі
Хіба що трохи старший ти, Василь
«На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил»
Тепер тебе читають в лісосмузі
Коли затишшя, та коли забракло сил
«На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил»
В одного є серветка, в іншого - джакузі
Земля твоя вироджується в пил
«На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил»
Нікуди не поділися ні вбивці, ні лакузи
Зробився тільки більшим той копил
«На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил».

#Дуда

#вірш

Хочемо оголосити нову "рубрику". Окрім художніх творів, ви можете надсилати нам свої статті, які стосуються мистецтва.
Так само, мені в особисті @uniform_request

Йойки , шановні!
А ми завели інстаґрам і тепер ви можете бачити нас частіше 🫶🏻

#Одержиме_колекціонування

Був такий собі пан Манстер. Нічим непримітний чоловʼяга, сказав би я. Проте, замінивши всього одну літеру в його призвищі, ви дізнаєтеся ким він являється насправді. 
Абсолютно кожен, хто перебуває в тісних звʼязках з нашим вельмишановним паном, міг з упевненістю сказати, що той мав схибленість на певному письменникові. Створювачем детективного жанру його кличуть. Це Едгар Аллан По. 
Не те щоб вони перебільшували. Навпаки, можливо це лиш применшення масштабу, заразившого невинний мозок, божевілля.
Він був колекціонером. Збирав все, що на очі попадеться: олівці з цитатами, свічки, фігурки. Звичайно ж самі твори авторства По. В його розпорядженні були факсиміле особистої кореспонденції, рукописів та дагеротипів. Подалі від погляду звичайного гостя з ніжністю зберігалися копії кишенькового годинника та золотої обручки. Іменні гравіровки виконані з вражаючою ідентичністю до оригіналу. Колись він мав наміри викупити посмертно зрізане пасмо волосся По. На жаль, чи на щастя, викуп так і не здійснився.
Розділяючи сезонну хандру лиш з чорним котом, маючим символічне імʼя — Плутон, пан М запросив на чай свого найближчого друга. Дружба між ними високо цінувалася самим колекціонером, бо яка людина в здоровому глузді добровільно погодиться вислуховувати дифірамби на честь взірцевості По раз так в сотий? Чи вкотре бездумно кивати та погоджуватися з теорією про те, який По був би цікавий товариш? Погодьтеся, вислуховування виснажливих монологів з мізерними елементами діалогу потребує неабиякої витримки.
Запланована зустріч відбулася суботнього вечора. Палкі слова безупину ллються з вуст пана М за чашечкою охололого чаю. Його товариш сприймає цей потік як рутину. Уважно слухає, не сміє перебивати. Пан М, бачите, ненавидить перебивання. Особливо коли тема розмови це обожнюваний По.
— Знаєш, я маю тобі дещо показати, — зненацька випущена фраза перериває одноманітні похваляння.

#Мусьє_М.

#проза

Ліричне кохання!

Бува самотньо мов у ополонку я пірнув й тону
І холод крижаний в душі наче трахнув бабу снігову,
Та бачу як на людей кохання нападає як діарея,
І що від нього часто сльози, сифіліс і гонорея.

Я бачу як мужики вбиваються через колишніх,
А я в цей час вбиваюся лише травою на горищі.
Вони втрачають сон й коханим пишуть вірші
Я ж висплюсь солодко і сни такі приємні й ніжні.

Їх розриває через ревнощі та заздрість, зради,
Мене ж лише коли я алкоголем запиваю марки.
Тоді стає спокійно й тихо так немов при асфіксії.
Дрочу й зі спермою вилітають про кохання мрії.

То ж краще хай горить незайманця емблема,
Аніж в моїх штанах шалено горітиме венера.
Бо я їбав їбатись із дівками без любові просто так,
Знайте, збоченки, що не для вас квіточка моя росла.

Та все-таки буває сумно, що давно вже не кохав,
І що не знаю у свої літа, що таке оргазм.
І тоді хочу щоб поряд була дівчина саме та,
Яка б сказала: "Я згодна: Калуш — хуєта!"

#Gangsta_Ghost_AT

#вірш

***

Зібрались рідні за столом,
Пішли вже перші чарівні салюти. Малеча грається з котом,
Бажаючи на двір гайнути.

Блищать тремтливі ліхтарі.
Брати прикрашають ялинку.
Аби то повернутись мні,
В оті роки. Хоча би на хвилинку...

Була утіха в тій хатині,
Та зараз лише тиша і біль.
Сумую за домівкой і донині.
Змела її ракета-заметіль...


#Мілана_Захарій

#вірш

Доброї ночі!

Доброго ранку! Ви як?