Якесь дурне. Забрало в мавпочки банан і кинуло його. Не можна так поводитися із детективом.

Роршах врятує нас | Канал про комікси

📝 «Підземелля смакоти, Том 1-2» Рьоко Куі 📝
⠀
📚 Видавництво: MAL`OPUS
📚 Стр.: 384

Перед тим як зануритися у паперову подорож підземеллям смакоти, спершу випала можливість глянути аніме. І знаєте, це як перший ковток рамену після довгого дня — одразу тепло, атмосферно, зі своїм присмаком абсурду. Але як це часто буває, оригінал виявився ситнішим. У манзі «Підземелля смакоти» Рьоко Куі — більше нюансів, більше внутрішніх монологів, більше… смаку.

Усі ми знаємо цей тип сюжету: герої б’ються з монстрами, аби врятувати товариша. Але Рьоко Куі не йде звичним шляхом. Уявіть собі типовий похід у підземелля: пастки, монстри, магія, смерть від голоду... Стривайте! А якщо з’їсти того, хто хоче з’їсти тебе?

Рятувальна експедиція сестри одного з героїв, яку проковтнув червоний дракон, не запаслася провізією, бо… вирішила харчуватися монстрами під час подорожі. І от у нас перед очима не просто пригода, а кулінарний ґайд у жанрі фентезі: з рецептами дрягляків, приготуванням мантикор, обговоренням можливості з'їсти металеві обладунки чи як правильно витягнути мандрагору із землі, щоби не загинути від її крику. Але попри кумедність, сюжет не втрачає драматичності. Хоча групі потрібно якнайшвидше спускатися глибше в підземелля, доки тіло сестри не перетравилося, питання смерті, відповідальності, втрати не зникають, а лиш підкреслюють абсурд і людяність цієї подорожі.

Цей "харчовий" наратив не лише бадьоро штовхає сюжет уперед, а й відкриває двері в унікальний світ кулінарії. Тут василіск — джерело протеїну, драгляк — основа для желе, а ґолеми — грядки для вирощування овочів. А головне — кожна страва має свою кулінарну логіку. За цим цікаво й весело слідкувати.

Але страва не була б смачною без спецій, і ними тут є персонажі. Лайос — очільник групи, сестру якого з'їли, харизматичний вар’ят, якого цікавить їжа більше, ніж безпека. Його ідеї часто межують з безумством, але саме це робить його живим і симпатичним. Марсіль — чарівниця, що постійно скептично піднімає брову на кулінарні витівки товаришів. Її раціоналізм часто вступає в кумедний конфлікт із сюжетом. Чілчак — півролиск, який терпляче зносить усі дивакуватості команди та вміє працювати із пастками, додаючи до історії нотки сарказму. І, звісно, Сенші — бородатий дворф та кухар, чия любов до приготування страв із монстрів є вкрай великою. Усі вони утворюють хімічну суміш характерів: абсурдність, турбота, гумор, протиріччя — і все це працює ідеально.

Рьоко Куі вміє поєднувати ситуаційний гумор із реактивними жартами персонажів. Сцени на кшталт «спіймай драгляка, щоб зробити желе» або «чи можна їсти привида» звучать абсурдно — і такими й мають бути. Гумор проявляється у всьому — гримасах, реакціях, полюванні й знищенні монстрів, суперечках про смак і в інструкціях до приготування. Сцени, де Марсіль з огидою пробує чергову екзотичну страву, а Сенші пояснює її текстуру, чого тільки варті. Але в тому вся принадність: ми сміємося не тільки з героїв, а й із жанрових кліше, які манґа так вправно розбирає на частини.

Візуально художниця добре передає напругу бою, увагу до страв та побут в підземеллі. Малюнок деталізований, особливо у сценах готування. Монстри химерні, але не просто як загрозливі — вони частина екосистеми, кулінарно описаної в кожній сцені. За малюнком цікаво спостерігати, а деталі хочеться досліджувати.

Перші два томи «Підземелля смакоти» — це не просто історія про меч та їжу. Це витончена гра з жанром, тонкий гумор, тепла динаміка між персонажами і візуальне задоволення. Історія нагадує — навіть у найтемнішому лабіринті є місце для доброго жарту, смачного обіду і справжньої дружби. Це був лише аперитив: смачний, оригінальний, різноманітний і з обіцянкою ще більшого бенкету попереду. І я точно не бажаю відмовлятися від нього.

— Переглянути фото видання —

#відгук #підземеллясмакоти #рьококуі #фентезі

Роршах врятує нас | Канал про комікси