Forwarded from Обранці духів ✙
Останнім часом помічаю, що дедалі більше віддаляюся від публічного інтелектуального простору й знаходжу притулок у власній «хатинці буття» — просторі перевірених текстів, контекстів та смислів. У час тотальної відкритості й інформаційного розмаїття це чи не найкраща стратегія. Але дедалі частіше стикаюся з тим, що публічні платформи, які могли б бути джерелом якісного знання, натомість пропонують поверховість і спрощення. Особливо це стосується таких складних тем, як релігія, міфологія, магія чи філософія — загалом сфер, де хоч трохи розбираюся.
На перший погляд, масовий інтерес до цих тем позитивний. Україномовний інтелектуальний простір справді потребує більше оригінальних голосів. Це краще, ніж продовжувати споживати російські імперські наративи, які ховаються за фасадом академічності. Однак уважніший погляд відкриває іншу реальність: дедалі більше контенту, попри зовнішню привабливість, транслює старі ідеологічні схеми. Парадокс: публічні спікери апелюють до сучасних критичних чи постмодерних підходів, але у їхній риториці присутній виразний слід редукціонізму й агресивного викриття релігійного досвіду, властивого радянському атеїзму чи пізньомодерним соціально-критичним теоріям.
Проблемою є навіть не сама критика релігії, а спосіб її подачі. Відсутня наукова чесність щодо походження методів і концептів, які використовуються. Теоретичні терміни не пояснюються, автори майже ніколи не згадуються, джерела відсутні, а самі теорії постають у вигляді поверхових гасел чи метафор. Маємо справу зі споживанням вторинного чи третинного продукту, що циркулює в популярній культурі, створюючи ілюзію глибини. Автори такого контенту пояснюють це нестачею часу й пропонують читати наукову літературу. Так і робимо, однак...
Ще одна риса цього феномену — агресивна риторика. Релігія автоматично постає як щось архаїчне, негативне, патологічне чи підозріле. Це не аналіз, а дискредитуючий дискурс, мета якого — не пояснити феномен, а показати його недолугість, зайвість чи несучасність. Такий підхід провокує поляризацію аудиторії: одні «топлять» за атеїзм, інші — за віру. Сакральний досвід конфіскується: все, що не вписується в раціональну схему, маркується як несвідоме або маніпуляція, втрачаючи культурний контекст і екзистенційну глибину.
Ця тенденція симптоматична для ширшої культурної ситуації й свідчить про кризу не лише інтелектуального середовища, але й загалом культури, що звикає до простих відповідей і швидких пояснень. Культура споживання переноситься на інтелектуальний рівень: теорії використовуються як брендовані інструменти для створення іміджу експерта. У такому випадку знання стає товаром, що легко продається, але не створює простору для справжнього осмислення. Тому так легко деякі спікери говорять про релігійні ринки й капіталізацію віри.
Проблема ще й у тому, що такі дискурси формують псевдокритичну свідомість. Людина звикає до того, що критичність — це не поглиблений аналіз, а агресивна позиція зверхності та деконструкції без реконструкції. Це веде до інтелектуальної безвідповідальності й знецінення самого поняття «мислення». У перспективі це шкодить українському публічному дискурсу, створюючи середовище, в якому складні теми редукуються до гучних заяв і кліше. Людина, що переглянула багато відео на ютубі, може спокійно вважати себе експертом без відповідних знань, або ж автор з освітою може почати транслювати абсурдні тези лише для збільшення переглядів і впізнаваності.
На перший погляд, масовий інтерес до цих тем позитивний. Україномовний інтелектуальний простір справді потребує більше оригінальних голосів. Це краще, ніж продовжувати споживати російські імперські наративи, які ховаються за фасадом академічності. Однак уважніший погляд відкриває іншу реальність: дедалі більше контенту, попри зовнішню привабливість, транслює старі ідеологічні схеми. Парадокс: публічні спікери апелюють до сучасних критичних чи постмодерних підходів, але у їхній риториці присутній виразний слід редукціонізму й агресивного викриття релігійного досвіду, властивого радянському атеїзму чи пізньомодерним соціально-критичним теоріям.
Проблемою є навіть не сама критика релігії, а спосіб її подачі. Відсутня наукова чесність щодо походження методів і концептів, які використовуються. Теоретичні терміни не пояснюються, автори майже ніколи не згадуються, джерела відсутні, а самі теорії постають у вигляді поверхових гасел чи метафор. Маємо справу зі споживанням вторинного чи третинного продукту, що циркулює в популярній культурі, створюючи ілюзію глибини. Автори такого контенту пояснюють це нестачею часу й пропонують читати наукову літературу. Так і робимо, однак...
Ще одна риса цього феномену — агресивна риторика. Релігія автоматично постає як щось архаїчне, негативне, патологічне чи підозріле. Це не аналіз, а дискредитуючий дискурс, мета якого — не пояснити феномен, а показати його недолугість, зайвість чи несучасність. Такий підхід провокує поляризацію аудиторії: одні «топлять» за атеїзм, інші — за віру. Сакральний досвід конфіскується: все, що не вписується в раціональну схему, маркується як несвідоме або маніпуляція, втрачаючи культурний контекст і екзистенційну глибину.
Ця тенденція симптоматична для ширшої культурної ситуації й свідчить про кризу не лише інтелектуального середовища, але й загалом культури, що звикає до простих відповідей і швидких пояснень. Культура споживання переноситься на інтелектуальний рівень: теорії використовуються як брендовані інструменти для створення іміджу експерта. У такому випадку знання стає товаром, що легко продається, але не створює простору для справжнього осмислення. Тому так легко деякі спікери говорять про релігійні ринки й капіталізацію віри.
Проблема ще й у тому, що такі дискурси формують псевдокритичну свідомість. Людина звикає до того, що критичність — це не поглиблений аналіз, а агресивна позиція зверхності та деконструкції без реконструкції. Це веде до інтелектуальної безвідповідальності й знецінення самого поняття «мислення». У перспективі це шкодить українському публічному дискурсу, створюючи середовище, в якому складні теми редукуються до гучних заяв і кліше. Людина, що переглянула багато відео на ютубі, може спокійно вважати себе експертом без відповідних знань, або ж автор з освітою може почати транслювати абсурдні тези лише для збільшення переглядів і впізнаваності.
Cheech Marin and Tommy Chong speaking at the 2022 WonderCon, for "Z2 Comics: Back in Smoke - 50 Years of Cheech & Chong"
Forwarded from ВПРАВкИ ЗІ СТИЛЮ (Nazar Va)
Коли Одіссей з залогою прибився до острова Цірцеї, то геть втратив орієнтацію в просторі, не знав, "де північ у нас, де полудень. / Де тут і сонце під землю заходить, і де воно сходить."
Отож він, розвідавши попередньо місцевість і вполювавши оленя, збирає товариство на раду, щоб разом вирішити, як бути далі. Зокрема каже таке:
εἴ τις ἔτ᾽ ἔσται μῆτις. ἐγὼ δ᾽ οὔκ οἴομαι εἶναι.
Чи є яка рада (тобто вихід зі становища), бо я от не думаю, що є.
Борис Тен досить добре віддає це місце, хай і трохи розгортаючи:
....чи є нам
Спосіб який порятунку. Ніякого сам я не бачу.
Але Ніщинський зробив фразу трохи безособовішою, купнішою і відрубнішою:
Єсть яка-небудь надія для нас? Ой, здається, немає!
Зробив – і зарядив її не тільки живішим звучанням, але й непоганим меметичним потенціалом. Любив би я тату з цитатами – набив би собі таке на передпліччях замість усякої латинщини.
Отож він, розвідавши попередньо місцевість і вполювавши оленя, збирає товариство на раду, щоб разом вирішити, як бути далі. Зокрема каже таке:
εἴ τις ἔτ᾽ ἔσται μῆτις. ἐγὼ δ᾽ οὔκ οἴομαι εἶναι.
Чи є яка рада (тобто вихід зі становища), бо я от не думаю, що є.
Борис Тен досить добре віддає це місце, хай і трохи розгортаючи:
....чи є нам
Спосіб який порятунку. Ніякого сам я не бачу.
Але Ніщинський зробив фразу трохи безособовішою, купнішою і відрубнішою:
Єсть яка-небудь надія для нас? Ой, здається, немає!
Зробив – і зарядив її не тільки живішим звучанням, але й непоганим меметичним потенціалом. Любив би я тату з цитатами – набив би собі таке на передпліччях замість усякої латинщини.
і хай ще ставок вириє і камишом засадить, і шоб риба була
Telegram
чудовисько
Forwarded from навіть не помітила як ти нахуй пішов (Anna Stotak)
З 29 травня в прокат вийде (в Жовтні можна подивитися) документальний відьм про дітей, які живуть разом з нами цю війну. Дуже надихаюче і життєствердне кіно. До виходу фільма ми створили мерч. Підвіску — томатік.
20% з продажу піде у фонд Голоси дітей (зараз вони збирають на літній табір для дітей, чиї батьки воюють).
20% з продажу піде у фонд Голоси дітей (зараз вони збирають на літній табір для дітей, чиї батьки воюють).
Forwarded from навіть не помітила як ти нахуй пішов (Anna Stotak)
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
600грн один унікальний томатік. Їх не багато:)