too old to fuck, as they say

me and mr crow in my self-insert rusty lake fanfiction

ще трохи і я накладу собі в руки

павел гюлле пише про пізні 1940-ві:

бєшк знав, як дістатися найважливішого урядовця без черги, але не вмів написати подання польською, написаного по-кашубськи ніхто й до рук не взяв би, а німецька — якою він колись нашкрябав матері аж три листівки з фронту — вже не була урядовою мовою, німецька за власним бажанням на довгі роки усунулась у гданську з ужитку.

подобається мені, коли таке бажання мови самоусунутися беруть і поважають.

А що таке? Якісь інші бізнеси намалювалися? Перспективніші?

мені здається, в цій мініатюрі з рукопису xv століття аж надмір прекрасного:
• по-перше, єва, яка вилазить адамові з дупці зі стегна;
• по-друге, змія, котра is sexy and she knows it;
• по-третє, адам, який наче просить дати йому ще яблучко, бо це він зараз миттю зжує;
• по-четверте, знов адам, який робить ангеликові «па-па»;
• по-п'яте, кіт.

а ще цікаво, що історія в цьому протокоміксі розгортається не справа наліво і згори вниз, як ми звикли, а за годинниковою стрілкою. тобто напрямок письма не тяжіє над уявленнями ілюстратора про те, як зображати хронологію. цілком може бути, що художник був неписьменний — так часто траплялося, навіть коли з рукописами працювали суто в монастирях, — і просто не знав про механіку читання; але навіть у такому разі можна припустити, що пізньосередньовічна культура ще не мала аж надто усталених правил того, як зображати біг часу.

#голілюди #райськанасолода #котики #песики

yes, ma'am

Ну чого зразу божевільний – так, обикновенний український гамунітарій

Death and The Fool, ca. 1500–1510, La Danse Macabre Manuscript.