Доброго ранку, котики!
Сьогодні п’ятниця, день, коли ми традиційно запускали НезамовленийХепіМіл на вшанування дітей, вбитих росіянами, та, на жаль, офіційна кількість загиблих сягла позначки, коли ми уже просто не встигаємо завершити цей збір за день (нагадаю, що першого разу ми збирали 153 “ХепіМіли” і завершили збір менше ніж за годину). На сьогодні ж це 433 дитини. Тому якщо ви однак хочете підтримати дитячий центр “Мрія Марти”, то ось реквізити:
💳 МОНО 4441114446633370
👛 PayPal cityofgoodnessukr@gmail.com
🪙 BitCoin (Binance) 12YzUqVdKRxWvEhoemyAr8w2bjgrUiXygN
Повний список реквізитів на сайті проєкту “Місто Добра”
Сьогодні п’ятниця, день, коли ми традиційно запускали НезамовленийХепіМіл на вшанування дітей, вбитих росіянами, та, на жаль, офіційна кількість загиблих сягла позначки, коли ми уже просто не встигаємо завершити цей збір за день (нагадаю, що першого разу ми збирали 153 “ХепіМіли” і завершили збір менше ніж за годину). На сьогодні ж це 433 дитини. Тому якщо ви однак хочете підтримати дитячий центр “Мрія Марти”, то ось реквізити:
💳 МОНО 4441114446633370
👛 PayPal cityofgoodnessukr@gmail.com
🪙 BitCoin (Binance) 12YzUqVdKRxWvEhoemyAr8w2bjgrUiXygN
Повний список реквізитів на сайті проєкту “Місто Добра”
#СТО_на_всі_сто
Апдейт за нашим коштозбором «СТО на всі сто».
Наразі маємо 36_422 гривні із запланованих 100_000 гривень, і котики попросили ще додатково:
— 4 підставки під машину, 4×3_494₴
— 5 домкратів YATO, 5×1590₴
і таким чином загальна сума коштозбору тепер становить 90_002₴.
Нагадую, що участь в коштозборі — це також і участь в лотереї, в якій можна виграти чудових Бавовняток як на фото! Взяти участь в лотереї можна, виконавші дуже прості правила:
— Зробіть донат від 50 гривень;
— Зробіть скрін з переказом;
— Надішліть його мені в приватні @babich_ss;
— Дочекайтесь кінця коштозбору та розіграшу;
— PROFIT!!
Реквізити банки "СТО на всі сто"
https://send.monobank.ua/jar/93b3wXXv8u
5375411204622885
Апдейт за нашим коштозбором «СТО на всі сто».
Наразі маємо 36_422 гривні із запланованих 100_000 гривень, і котики попросили ще додатково:
— 4 підставки під машину, 4×3_494₴
— 5 домкратів YATO, 5×1590₴
і таким чином загальна сума коштозбору тепер становить 90_002₴.
Нагадую, що участь в коштозборі — це також і участь в лотереї, в якій можна виграти чудових Бавовняток як на фото! Взяти участь в лотереї можна, виконавші дуже прості правила:
— Зробіть донат від 50 гривень;
— Зробіть скрін з переказом;
— Надішліть його мені в приватні @babich_ss;
— Дочекайтесь кінця коштозбору та розіграшу;
— PROFIT!!
Реквізити банки "СТО на всі сто"
https://send.monobank.ua/jar/93b3wXXv8u
5375411204622885
Доброго вам понеділкового ранку, котики! Сьогоднішній день позначає початок 39-го тижня нашої з вами спільної боротьби за виживання, борні за існування, всупереч усьому, чому тільки можна. Стоїмо. Нам болить, кривавить, та стоїмо. Бо мусімо.
Так само як кожен з нас мусить стояти на своєму місці, робити нам належне, міцно триматися одне одного. Так, я розумію, що це уже заїжджені слова, сповнені патосу, і сприймають на рівні дзижчання мухи, але що я можу вдіяти, якщо саме таким чином ми й можем стягувати усе, що діється навколо? Без вас у мене не було б мотивації вести цей канал, якби я не вів цей канал, то ми не могли би разом з вами допомагати військовим, якби ми не могли допомагати військовим, хто зна, де б ми всі зараз були. Ось таке замкнене коло, де усе тримається на кожному, і ніяк інакше.
А ще сьогодні рівно 9 років від початку Революції Гідности, яка й розкрила увесь потенціал нашого народу, звела докупи, вичистила, викристалізувала нашу міць як нації, витягла на світ божий наше громадянське суспільство. 9 років запустилися процеси, які так чи інакше, через усі втрати та поневіряння, приведуть нас до справжньої, не дарованої, Незалежности.
Тому й маємо ми триматися купки, як маленькі пухнасті красиві лисички, робити свої справи на славу України, допомагати ЗСУ та державі, і не забувати кусати гострими зубенятами за сраку усяку зайдешню срань, чи то вона держить автомата, чи пише дич в інтернеті за три рубля.
Гарного вам дня, повільного тижня та якомога більше мертвих москалів, любі мої!
Так само як кожен з нас мусить стояти на своєму місці, робити нам належне, міцно триматися одне одного. Так, я розумію, що це уже заїжджені слова, сповнені патосу, і сприймають на рівні дзижчання мухи, але що я можу вдіяти, якщо саме таким чином ми й можем стягувати усе, що діється навколо? Без вас у мене не було б мотивації вести цей канал, якби я не вів цей канал, то ми не могли би разом з вами допомагати військовим, якби ми не могли допомагати військовим, хто зна, де б ми всі зараз були. Ось таке замкнене коло, де усе тримається на кожному, і ніяк інакше.
А ще сьогодні рівно 9 років від початку Революції Гідности, яка й розкрила увесь потенціал нашого народу, звела докупи, вичистила, викристалізувала нашу міць як нації, витягла на світ божий наше громадянське суспільство. 9 років запустилися процеси, які так чи інакше, через усі втрати та поневіряння, приведуть нас до справжньої, не дарованої, Незалежности.
Тому й маємо ми триматися купки, як маленькі пухнасті красиві лисички, робити свої справи на славу України, допомагати ЗСУ та державі, і не забувати кусати гострими зубенятами за сраку усяку зайдешню срань, чи то вона держить автомата, чи пише дич в інтернеті за три рубля.
Гарного вам дня, повільного тижня та якомога більше мертвих москалів, любі мої!
#мислівслухі
У мене немає історій з Майдану. Єдина історія, що пов'язана з подіями Революції Гідности, це історія мого внутрішнього перетворення з "маленької" байдужої людини на людину, що усвідомила себе частиною великого народу. Розуміння власної "маленькости" нікуди не поділося, але до неї додалося інше розуміння — поодинці ми усі маленькі, але наша сила в єдності.
Ця єдність поставала на моїх очах, ніби древній титан, що прокинувся після тисячолітнього сну та повільно й велично струшував з себе пісок та землю, що їх наніс плин часу. Єдність проявлялася в дрібному і великому -- це й пакет гречки, переданий протестувальникам бабцею, і великий бус продуктів, завезений невідомим бізнесменом, це вчинки, з яких плелася неймовірно чиста довіра усіх до усіх, як то заклади, що пускали майданівців погрітися чи переночувати, а пізніше й заховатися від беркуту.
Це був час трансформації мого бачення нашої нації, що показав — тих безумців, що ладні змінювати світ не дрібна купка, їх мільйони по всій країні. Вони не були знайомі один з одним, але були об'єднані спільною метою, що здавалася крихкішою за найтонший кришталь, і, погодьтесь, дуже часто здавалося, що все, справу програно, далі лише безвихідь. Але люди знаходили в собі якийсь невичерпний ресурс і тисли, рухались, робили, і цієї мети досягли попри втрати та шалений супротив.
Зараз, оглядаючись назад, переживання та страхи тієї пори можуть здаватися мені дріб'язковими, особливо на фоні того, до чого ми уже звикли сьогодні. Але також я розумію, що ця метаморфоза була необхідною нашому суспільству, саме Революція Гідности розбудила в нас усвідомлення себе, не тільки в тих, хто відчайдушно боровся за Україну в Україні й до того, а й у тих, хто був таким собі пересічним громадянином, якого все влаштовувало. Як мене. Та саме тоді запустилися уже неспинні процеси формування справжнього громадянського суспільства, що триватимуть не одне покоління, але я особисто вважаю, що для нашої сучасної нації саме ті події можна вважати Великим Вибухом, з якого почався наш внутрішній Всесвіт.
І те, що ми сьогодні так відчайдушно та вперто боремося за свою Незалежність, те, як ми вгризаємося зубами в кожен клапоть рідної землі, те, як ми самовбивчо заперечуємо ворогу в праві нас знищити — це все прямі наслідки Революції Гідности. Тоді нас розбудили. Сьогодні ми вже прокинулись.
Перед нами ще безліч викликів, багато випробувань як зовнішніх, так і внутрішніх, нас ще десятиліттями буде хитати, але уже нічого не зіб'є нас з ніг, бо дев'ять років відбулися події, що поклали для нас початок нового літочислення — від Різдва Української Нації.
У мене немає історій з Майдану. Єдина історія, що пов'язана з подіями Революції Гідности, це історія мого внутрішнього перетворення з "маленької" байдужої людини на людину, що усвідомила себе частиною великого народу. Розуміння власної "маленькости" нікуди не поділося, але до неї додалося інше розуміння — поодинці ми усі маленькі, але наша сила в єдності.
Ця єдність поставала на моїх очах, ніби древній титан, що прокинувся після тисячолітнього сну та повільно й велично струшував з себе пісок та землю, що їх наніс плин часу. Єдність проявлялася в дрібному і великому -- це й пакет гречки, переданий протестувальникам бабцею, і великий бус продуктів, завезений невідомим бізнесменом, це вчинки, з яких плелася неймовірно чиста довіра усіх до усіх, як то заклади, що пускали майданівців погрітися чи переночувати, а пізніше й заховатися від беркуту.
Це був час трансформації мого бачення нашої нації, що показав — тих безумців, що ладні змінювати світ не дрібна купка, їх мільйони по всій країні. Вони не були знайомі один з одним, але були об'єднані спільною метою, що здавалася крихкішою за найтонший кришталь, і, погодьтесь, дуже часто здавалося, що все, справу програно, далі лише безвихідь. Але люди знаходили в собі якийсь невичерпний ресурс і тисли, рухались, робили, і цієї мети досягли попри втрати та шалений супротив.
Зараз, оглядаючись назад, переживання та страхи тієї пори можуть здаватися мені дріб'язковими, особливо на фоні того, до чого ми уже звикли сьогодні. Але також я розумію, що ця метаморфоза була необхідною нашому суспільству, саме Революція Гідности розбудила в нас усвідомлення себе, не тільки в тих, хто відчайдушно боровся за Україну в Україні й до того, а й у тих, хто був таким собі пересічним громадянином, якого все влаштовувало. Як мене. Та саме тоді запустилися уже неспинні процеси формування справжнього громадянського суспільства, що триватимуть не одне покоління, але я особисто вважаю, що для нашої сучасної нації саме ті події можна вважати Великим Вибухом, з якого почався наш внутрішній Всесвіт.
І те, що ми сьогодні так відчайдушно та вперто боремося за свою Незалежність, те, як ми вгризаємося зубами в кожен клапоть рідної землі, те, як ми самовбивчо заперечуємо ворогу в праві нас знищити — це все прямі наслідки Революції Гідности. Тоді нас розбудили. Сьогодні ми вже прокинулись.
Перед нами ще безліч викликів, багато випробувань як зовнішніх, так і внутрішніх, нас ще десятиліттями буде хитати, але уже нічого не зіб'є нас з ніг, бо дев'ять років відбулися події, що поклали для нас початок нового літочислення — від Різдва Української Нації.
#СТО_на_всі_сто
Доброго ранку, котики! Прийшов час для проміжного звіту за нашим коштозбором "СТО на всі сто". Учора ми оплатили деякі позиції зі списку, і їх таки вчора мали б відправити. До речі, магазин зробив нам неймовірно круту знижку для ЗСУ, аж 20%! Отже, уже замовлено:
— 2 зварювальні апарати з масками в комплекті (і 10 кг зварювального дроту в подарунок!), 2×5_997₴;
— 3 великих набори інструментів (112 всяких штук), 3×3_799₴;
— 3 менших набори інструментів (46 усяких штук), 3×998₴;
— 4 набори шестигранних ключів, 4×173₴;
— 5 наборів шарнірно-губцевого інструменту (то пласкогубці усілякі), 5×799₴;
— 5 наборів викруток, 5×799₴;
— 4 універсальні набори ключів, 4×2_400₴;
Усього на загальну суму 44_670₴. Чек прикріплю в коменатарях до допису.
Тепер суперкритично зібрати та оплатити домкрати та талі з початкового запиту, це:
— 4 домкрати, 4×4_034₴;
— 2 талі (то така цепура з гаком), 2×2_600₴;
разом на 21_336₴.
Після цього нам залишиться зібрати котикам ось це:
— 4 підставки під машину, 4×3_494₴
— 5 домкратів YATO, 5×1_590₴
разом на 21_926₴
Таким чином лишається до збору (без врахування знижок, які можуть буть, а можуть і не буть) 43_262₴.
Нагадую, що участь в коштозборі — це також і участь в лотереї, в якій можна виграти чудових Бавовняток! Взяти участь в лотереї можна, виконавші дуже прості правила:
— Зробіть донат від 50 гривень;
— Зробіть скрін з переказом;
— Надішліть його мені в приватні @babich_ss;
— Дочекайтесь кінця коштозбору та розіграшу;
— PROFIT!!
Реквізити банки "СТО на всі сто"
https://send.monobank.ua/jar/93b3wXXv8u
5375411204622885
Доброго ранку, котики! Прийшов час для проміжного звіту за нашим коштозбором "СТО на всі сто". Учора ми оплатили деякі позиції зі списку, і їх таки вчора мали б відправити. До речі, магазин зробив нам неймовірно круту знижку для ЗСУ, аж 20%! Отже, уже замовлено:
— 2 зварювальні апарати з масками в комплекті (і 10 кг зварювального дроту в подарунок!), 2×5_997₴;
— 3 великих набори інструментів (112 всяких штук), 3×3_799₴;
— 3 менших набори інструментів (46 усяких штук), 3×998₴;
— 4 набори шестигранних ключів, 4×173₴;
— 5 наборів шарнірно-губцевого інструменту (то пласкогубці усілякі), 5×799₴;
— 5 наборів викруток, 5×799₴;
— 4 універсальні набори ключів, 4×2_400₴;
Усього на загальну суму 44_670₴. Чек прикріплю в коменатарях до допису.
Тепер суперкритично зібрати та оплатити домкрати та талі з початкового запиту, це:
— 4 домкрати, 4×4_034₴;
— 2 талі (то така цепура з гаком), 2×2_600₴;
разом на 21_336₴.
Після цього нам залишиться зібрати котикам ось це:
— 4 підставки під машину, 4×3_494₴
— 5 домкратів YATO, 5×1_590₴
разом на 21_926₴
Таким чином лишається до збору (без врахування знижок, які можуть буть, а можуть і не буть) 43_262₴.
Нагадую, що участь в коштозборі — це також і участь в лотереї, в якій можна виграти чудових Бавовняток! Взяти участь в лотереї можна, виконавші дуже прості правила:
— Зробіть донат від 50 гривень;
— Зробіть скрін з переказом;
— Надішліть його мені в приватні @babich_ss;
— Дочекайтесь кінця коштозбору та розіграшу;
— PROFIT!!
Реквізити банки "СТО на всі сто"
https://send.monobank.ua/jar/93b3wXXv8u
5375411204622885
#мислівслухі
Про нашу освітню систему я ладний бухтіти без кінця, бо вважаю, що вона сама по собі безбожно відстала від усіх реалій сучасного світу разом узятих. Що шкільна освіта, що вища — просто не виконують своїх функцій через страшенний тягар квадратно-гніздового совіцького підходу, орієнтуючись не на побудову освітнього процесу, а на таку собі "підготовку кадрів" під умовне "державне замовлення", яке саме по собі нежиттєздатне через відсутність необхідности в ньому.
Але є одна річ, універсальна, по суті, для усіх підходів до освіти, і це домашні завдання. Я не буду сьогодні говорити про їхню доречність чи недоречність взагалі, а хочу зупинитися на такій цікавій темі, як мотивація учнів до їх виконання. Ну бо прозвучала до мене питання як я мотивую своїх дітисьок робити ті кляті домашки.
У нас вдома працює дуже просте правило, що ми сваримо за погані оцінки тільки в тому випадку, якщо вони отримані за відсутність роботи над ними. Тобто якщо дитина зловила умовну двійку за завдання, над яким пихтіла, кряхтіла, але не стягнула — тут претензій немає зовсім, намагаємося якось те питання вирішити, повторити тему, пробуємо розібратись разом, всяке таке. А от якшо двійка прилітає за то шо схалявили, "забули" (ага, знаєм ваше забули, покемона прокачать не забули, а математику зробить забули), не зробили — тоді збираються чорні хмари, віє вітер з півночі і винуватці викликаються на сувору розмову. Чи можна такий підхід вважати мотивацією? Можливо. Ми від самого початку домовилися максимально захистити дітей від парадигми "мєня мама за двойку убйот!!11", але певну відповідальність усе ж таки на них покладаєм.
Час від часу говоримо їм, що навчання то їхня робота, яку вони мають виконувати так, як можуть, ну от всяке таке. З однієї сторони непогана аналогія, а от з іншої виникає питання — а де зарплата, начальник? Ну в тому сенсі, я так подумав, що дитина отримує в результаті? Адже дуже часто ту домашку й не перевіряє ніхто, бо це ж типу для "самовдосконалення", закріплення пройденого матеріалу. А який в тому дитині прикол? Ну зробила вона десяток однакових прикладів, закрила того зошита та й погнала далі кормить покемонів. На тому вся її взаємодія з тим матеріалом закінчується до найближчої контрольної.
Усе, що ми вимагаємо від дітей, це щоб їхні домашні завдання були зроблені. Ну або хоча б були докладені якіссь зусилля до їхнього виконання. Виходить, дається матеріал — чудово; йде тяжко, треба розібратися — ну давай сядем розберемся. Примусу чи якоїсь супер спеціальної мотивації нема, бо нафіга?
Я от згадую себе. Математика мені давалася легко, і я із задоволенням, навіть для розваги сидіти й рішати задачки, часто намагаючись самотужки розібратися з тими самими задачками з зірочкою. А от якась біологія мене не то шоб дуже й цікавила, я й так знаю скільки срак у жаби, а інші ольвеолярії з зіготами мені були просто побоку. І мотивації до корпіння над такими домашками у мене було, відповідно, нуль. А коли нема мотивації, то сидіння над тими завданнями могли затягуватися на години, бо, відверто кажучи, колупатися в носі і справді було набагато цікавішим заняттям, аніж запам'ятовування законів термодинаміки.
Це я до того, що якшо дитині не цікаво, не подобається, не йде той предмет, то ти її і не вмотивуєш. Ніяк. Діти різні, і комусь по приколу просто щось вчити, аби було шось нове, а комусь то все просто не сходиться з інтересами в житті. Які, я нагадую, в їхньому віці варіюються від покемонів до любовних інтересів, і туди валентність хімічних елементів не входить.
Мені здається, більшість проблем з домашніми завданнями не існували б, якби діти могли вчити те, що їм дійсно цікаво, але це мій дуже наївний погляд на світ, бо освітою займаються ті, хто в неї вміє. Ну знаєте, ті люди, яким цікаво займатись освітою.
Про нашу освітню систему я ладний бухтіти без кінця, бо вважаю, що вона сама по собі безбожно відстала від усіх реалій сучасного світу разом узятих. Що шкільна освіта, що вища — просто не виконують своїх функцій через страшенний тягар квадратно-гніздового совіцького підходу, орієнтуючись не на побудову освітнього процесу, а на таку собі "підготовку кадрів" під умовне "державне замовлення", яке саме по собі нежиттєздатне через відсутність необхідности в ньому.
Але є одна річ, універсальна, по суті, для усіх підходів до освіти, і це домашні завдання. Я не буду сьогодні говорити про їхню доречність чи недоречність взагалі, а хочу зупинитися на такій цікавій темі, як мотивація учнів до їх виконання. Ну бо прозвучала до мене питання як я мотивую своїх дітисьок робити ті кляті домашки.
У нас вдома працює дуже просте правило, що ми сваримо за погані оцінки тільки в тому випадку, якщо вони отримані за відсутність роботи над ними. Тобто якщо дитина зловила умовну двійку за завдання, над яким пихтіла, кряхтіла, але не стягнула — тут претензій немає зовсім, намагаємося якось те питання вирішити, повторити тему, пробуємо розібратись разом, всяке таке. А от якшо двійка прилітає за то шо схалявили, "забули" (ага, знаєм ваше забули, покемона прокачать не забули, а математику зробить забули), не зробили — тоді збираються чорні хмари, віє вітер з півночі і винуватці викликаються на сувору розмову. Чи можна такий підхід вважати мотивацією? Можливо. Ми від самого початку домовилися максимально захистити дітей від парадигми "мєня мама за двойку убйот!!11", але певну відповідальність усе ж таки на них покладаєм.
Час від часу говоримо їм, що навчання то їхня робота, яку вони мають виконувати так, як можуть, ну от всяке таке. З однієї сторони непогана аналогія, а от з іншої виникає питання — а де зарплата, начальник? Ну в тому сенсі, я так подумав, що дитина отримує в результаті? Адже дуже часто ту домашку й не перевіряє ніхто, бо це ж типу для "самовдосконалення", закріплення пройденого матеріалу. А який в тому дитині прикол? Ну зробила вона десяток однакових прикладів, закрила того зошита та й погнала далі кормить покемонів. На тому вся її взаємодія з тим матеріалом закінчується до найближчої контрольної.
Усе, що ми вимагаємо від дітей, це щоб їхні домашні завдання були зроблені. Ну або хоча б були докладені якіссь зусилля до їхнього виконання. Виходить, дається матеріал — чудово; йде тяжко, треба розібратися — ну давай сядем розберемся. Примусу чи якоїсь супер спеціальної мотивації нема, бо нафіга?
Я от згадую себе. Математика мені давалася легко, і я із задоволенням, навіть для розваги сидіти й рішати задачки, часто намагаючись самотужки розібратися з тими самими задачками з зірочкою. А от якась біологія мене не то шоб дуже й цікавила, я й так знаю скільки срак у жаби, а інші ольвеолярії з зіготами мені були просто побоку. І мотивації до корпіння над такими домашками у мене було, відповідно, нуль. А коли нема мотивації, то сидіння над тими завданнями могли затягуватися на години, бо, відверто кажучи, колупатися в носі і справді було набагато цікавішим заняттям, аніж запам'ятовування законів термодинаміки.
Це я до того, що якшо дитині не цікаво, не подобається, не йде той предмет, то ти її і не вмотивуєш. Ніяк. Діти різні, і комусь по приколу просто щось вчити, аби було шось нове, а комусь то все просто не сходиться з інтересами в житті. Які, я нагадую, в їхньому віці варіюються від покемонів до любовних інтересів, і туди валентність хімічних елементів не входить.
Мені здається, більшість проблем з домашніми завданнями не існували б, якби діти могли вчити те, що їм дійсно цікаво, але це мій дуже наївний погляд на світ, бо освітою займаються ті, хто в неї вміє. Ну знаєте, ті люди, яким цікаво займатись освітою.
#мислівслухі
Йобана, блядь, русня.
Ця фраза вкарбувалася в наш побут на підсвідомому рівні, ставши універсальною реакцією на все, що відбувається навколо нас. І, на відміну від "ой, леле" чи "от халепа" або "та йобаний в рот", цей вислів має під собою чітке підґрунтя та джерело роздратування.
Ця фраза багатогранна як коштовний діамант, бо позначає безліч рівнів нашого емоційного стану, увібравши в себе увесь спектр внутрішнього спустошення, від легкої незадоволености від того, що не вдалося забрати посилку з Нової Пошти через повітряну тривогу до киплячої злости від чергових новин про руйнування та жертви.
Це не просто вигук зпересердя, бо за ним стоять уже дев'ять місяців напруги, стресу, розчарування та нервових зривів. За ним стоять сльози розпачу та засліплююча ненависть до росіян та їхньої псевдодержави, за ним — десятки годин в укриттях, сотні незроблених справ, тисячі задоначених на Армію гривень. Цей вигук став бойовим кличем на безлічі полів бою, однаково кристалізуючи нашу злість як при пострілі гармати, так і під час особистої внутрішньої боротьби десь в глибині наших пошарпаних душ.
Йобана, блядь, русня. Це втілення усього, що ми переживаємо тут і зараз, це відображення світу в нас самих. Але це, по суті, усе, чого добилася та сама русня від нас, українців, за увесь цей час терору. Не закликів валити нашу владу, не невдоволення діями нашої Армії, не всеохоплюючої паніки чи розпачу, а ось цього простого, зцідженого крізь зуби "йобана русня" у відповідь на агонічні спроби знищити наш дух.
Я думаю, що ми пронесемо це крізь наші життя, і колись це стане простою приказкою, можливо навіть звучатиме дещо іронічно для прийдешніх поколінь, але ми з вами завжди знатимемо, що то за русня, і чому саме вона йобана. Це з нами назавжди.
Так само, як і назавжди вони залишаться для нас простою, ницою, жалюгідною та нікчемною, йобаною, блядь, руснею.
Йобана, блядь, русня.
Ця фраза вкарбувалася в наш побут на підсвідомому рівні, ставши універсальною реакцією на все, що відбувається навколо нас. І, на відміну від "ой, леле" чи "от халепа" або "та йобаний в рот", цей вислів має під собою чітке підґрунтя та джерело роздратування.
Ця фраза багатогранна як коштовний діамант, бо позначає безліч рівнів нашого емоційного стану, увібравши в себе увесь спектр внутрішнього спустошення, від легкої незадоволености від того, що не вдалося забрати посилку з Нової Пошти через повітряну тривогу до киплячої злости від чергових новин про руйнування та жертви.
Це не просто вигук зпересердя, бо за ним стоять уже дев'ять місяців напруги, стресу, розчарування та нервових зривів. За ним стоять сльози розпачу та засліплююча ненависть до росіян та їхньої псевдодержави, за ним — десятки годин в укриттях, сотні незроблених справ, тисячі задоначених на Армію гривень. Цей вигук став бойовим кличем на безлічі полів бою, однаково кристалізуючи нашу злість як при пострілі гармати, так і під час особистої внутрішньої боротьби десь в глибині наших пошарпаних душ.
Йобана, блядь, русня. Це втілення усього, що ми переживаємо тут і зараз, це відображення світу в нас самих. Але це, по суті, усе, чого добилася та сама русня від нас, українців, за увесь цей час терору. Не закликів валити нашу владу, не невдоволення діями нашої Армії, не всеохоплюючої паніки чи розпачу, а ось цього простого, зцідженого крізь зуби "йобана русня" у відповідь на агонічні спроби знищити наш дух.
Я думаю, що ми пронесемо це крізь наші життя, і колись це стане простою приказкою, можливо навіть звучатиме дещо іронічно для прийдешніх поколінь, але ми з вами завжди знатимемо, що то за русня, і чому саме вона йобана. Це з нами назавжди.
Так само, як і назавжди вони залишаться для нас простою, ницою, жалюгідною та нікчемною, йобаною, блядь, руснею.
Доброго дня, котики! Сьогодні четвер, а значить — #день_кукухи на каналі, день, коли ми говоримо про все, що з нами сталося хорошого, поганого, сумного та веселого, шукаємо підтримки та підтримуємо один одного.
Тиждень цей пройшов максимально розкорячено і вперекіс усім планам, які були на нього заплановано. Але чи стало мені від того сумно? Чи це якимось чином взагалі вплинуло на мій настрій? Як виявилося, уже ні. Я просто пробурмотів "йобана, блядь, русня" і просто передомовився та перепланував усе.
Я взагалі став помічати, що ми усе менше й менше уваги звертаємо на речі, що за "старого" життя видавалися б нам чимось надзвичайним та катастрофічним. Ну уявіть собі, рік тому вам кажуть "наступну добу не буде світла, гарячої води і опалення через обстріли критичної інфраструктури росіянами". Не знаю, як ви, а я б уже лежав в ліжку, важко хекав і дуже сильно нервував. Ну і панічну атаку б зловив, це як льоду. А сьогодні? Перевіряєш, чи всі банки в хаті на зарядці, наливаєш у ванну води, купляєш ще якогось їдла, яке не треба готувати, докладаєш ще свічок на поличку зі свічками, дістаєш із шафи шерстяного светра. Ось і вся твоя паніка. Ось і вся твоя істерика.
Нас попаяло. Нас поплавило. Нам байдуже до того, від чого ми самі ще певний час тому мали б сиву сраку. І, як би це не звучало цинічно чи ще якось, але на мою думку саме оця задубілість і допоможе нам усім разом пережити ці важкі часи. Саме завдяки цій попаяності ми й рухаємся вперед, бо нерви втратили чутливість, нам уже не боляче. Плакати будем з вами потім, коли дійдемо до кінця цієї дороги.
А я, щоб не сплавитись, сиджу сьогодні в Івано-Франківську, готуюсь до виступу ввечері, роблю слайди, і хоча б на кілька годин поринаю в "як тоді", коли у нас майже усе було добре. Бо у нас усе й буде добре. А для цього нам треба, щоб зараз хоча б у голові була хоча б видимість порядку. Чим ми й маємо з вами займатись, сонечка мої.
Тиждень цей пройшов максимально розкорячено і вперекіс усім планам, які були на нього заплановано. Але чи стало мені від того сумно? Чи це якимось чином взагалі вплинуло на мій настрій? Як виявилося, уже ні. Я просто пробурмотів "йобана, блядь, русня" і просто передомовився та перепланував усе.
Я взагалі став помічати, що ми усе менше й менше уваги звертаємо на речі, що за "старого" життя видавалися б нам чимось надзвичайним та катастрофічним. Ну уявіть собі, рік тому вам кажуть "наступну добу не буде світла, гарячої води і опалення через обстріли критичної інфраструктури росіянами". Не знаю, як ви, а я б уже лежав в ліжку, важко хекав і дуже сильно нервував. Ну і панічну атаку б зловив, це як льоду. А сьогодні? Перевіряєш, чи всі банки в хаті на зарядці, наливаєш у ванну води, купляєш ще якогось їдла, яке не треба готувати, докладаєш ще свічок на поличку зі свічками, дістаєш із шафи шерстяного светра. Ось і вся твоя паніка. Ось і вся твоя істерика.
Нас попаяло. Нас поплавило. Нам байдуже до того, від чого ми самі ще певний час тому мали б сиву сраку. І, як би це не звучало цинічно чи ще якось, але на мою думку саме оця задубілість і допоможе нам усім разом пережити ці важкі часи. Саме завдяки цій попаяності ми й рухаємся вперед, бо нерви втратили чутливість, нам уже не боляче. Плакати будем з вами потім, коли дійдемо до кінця цієї дороги.
А я, щоб не сплавитись, сиджу сьогодні в Івано-Франківську, готуюсь до виступу ввечері, роблю слайди, і хоча б на кілька годин поринаю в "як тоді", коли у нас майже усе було добре. Бо у нас усе й буде добре. А для цього нам треба, щоб зараз хоча б у голові була хоча б видимість порядку. Чим ми й маємо з вами займатись, сонечка мої.
Доброго вам дня, котики!
Сьогодні п’ятниця, день, коли ми традиційно запускали НезамовленийХепіМіл на вшанування дітей, вбитих росіянами, та, на жаль, офіційна кількість загиблих сягла позначки, коли ми уже просто не встигаємо завершити цей збір за день (нагадаю, що першого разу ми збирали 153 “ХепіМіли” і завершили збір менше ніж за годину). На сьогодні ж це 440 дітей. Тому якщо ви однак хочете підтримати дитячий центр “Мрія Марти”, то ось реквізити:
💳 МОНО 4441114446633370
👛 PayPal cityofgoodnessukr@gmail.com
🪙 BitCoin (Binance) 12YzUqVdKRxWvEhoemyAr8w2bjgrUiXygN
Повний список реквізитів на сайті проєкту “Місто Добра”
Сьогодні п’ятниця, день, коли ми традиційно запускали НезамовленийХепіМіл на вшанування дітей, вбитих росіянами, та, на жаль, офіційна кількість загиблих сягла позначки, коли ми уже просто не встигаємо завершити цей збір за день (нагадаю, що першого разу ми збирали 153 “ХепіМіли” і завершили збір менше ніж за годину). На сьогодні ж це 440 дітей. Тому якщо ви однак хочете підтримати дитячий центр “Мрія Марти”, то ось реквізити:
💳 МОНО 4441114446633370
👛 PayPal cityofgoodnessukr@gmail.com
🪙 BitCoin (Binance) 12YzUqVdKRxWvEhoemyAr8w2bjgrUiXygN
Повний список реквізитів на сайті проєкту “Місто Добра”
Доброго понеділкового ранку, котики! Розпочинаємо з вами новий тиждень, а значить треба зібрати себе докупи, посміхнутися собі, сказати "я краще за усіх!" та впевнено рушити назустріч майбутньому, яким би воно не було.
Ну бо маєм розуміти, що райдужним та безтурботним воно у нас не буде ані в тривалій перспективі, ані, тим паче, в перспективі ближній. З іншої сторони я не збираюсь бігати і на увесь інтернет стогнати, що буде гірше, треба вдягати чисте і лягати вмирати вже. Ні, я абсолютно усвідомлюю, що краще не стане найближчим часом, йобана русня так само намагатиметься унеможливлювати нам життя, будуть обстріли, будуть відключення, але так само від обстрілів нас захищатимуть супергерої з Сил ППО, так само відновлюватимуть інфраструктуру надлюди-комунальники, так само союзники допомагатимуть нам відновлюватись.
Усе, що залежить від нас — це не дати самій країні поринути в хаос, а це значить, що треба працювати наскільки це можливо, зціпивши зуби, триматися одне одного, допомагати та підтримувати, помагати Армії та Державі. А все інше з часом виправиться.
Гарного вам дня, повільного тижня та якомога більше мертвої кацапоти, любі мої!
Ну бо маєм розуміти, що райдужним та безтурботним воно у нас не буде ані в тривалій перспективі, ані, тим паче, в перспективі ближній. З іншої сторони я не збираюсь бігати і на увесь інтернет стогнати, що буде гірше, треба вдягати чисте і лягати вмирати вже. Ні, я абсолютно усвідомлюю, що краще не стане найближчим часом, йобана русня так само намагатиметься унеможливлювати нам життя, будуть обстріли, будуть відключення, але так само від обстрілів нас захищатимуть супергерої з Сил ППО, так само відновлюватимуть інфраструктуру надлюди-комунальники, так само союзники допомагатимуть нам відновлюватись.
Усе, що залежить від нас — це не дати самій країні поринути в хаос, а це значить, що треба працювати наскільки це можливо, зціпивши зуби, триматися одне одного, допомагати та підтримувати, помагати Армії та Державі. А все інше з часом виправиться.
Гарного вам дня, повільного тижня та якомога більше мертвої кацапоти, любі мої!
Ну, поки не йобнуло нам світло знову, давайте трошки наперед гривнів зберемо для наших котиків з 1-ї ОБрСпП ім. Івана Богуна.
https://send.monobank.ua/jar/4dMRQTE3B7
P.S. СТО, до речі, майже зібрано, дасть Одін, завтра викладу звіт
https://send.monobank.ua/jar/4dMRQTE3B7
P.S. СТО, до речі, майже зібрано, дасть Одін, завтра викладу звіт
#мислівслухі
Зимові вітри над айтішечкою. 1/2
Ця зима буде жорстокою. Ні, не холодною, саме жорстокою до багатьох аспектів нашого звичного життя, нашого побуту, нашого дозвілля та роботи. Дозволю собі зробити декілька прогнозів щодо стану нашої ІТ галузі, відштовхуючись виключно від власного досвіду, інформаційної бульбашки та некомпетентности загалом.
Почнемо з ринку ІТ вакансій. І от йому буде хуйово. Дуже хуйово. Ознаки цього ми можемо бачити уже сьогодні, коли кількість пропозицій уже суттєво нижча за кількість шукачів роботи. Особливо для початківців. З цим усе максимально просто, прозоро та зрозуміло — роботодавці бздять. Ті, які не бздять — сцуть. А тих, хто не бздить і не сцить, насправді мало. Інші просто по тихій воді намагаються перевести свої проєкти за межі України. Ні, ви не подумайте, вони підтримують нас, і всіляко намірені наймати в першу чергу українськи спеціалістів, але — не в Україні. Великі компанії, звичайно, перенесуть це легше, не скажу як точно, але їм банально за рахунок ресурсу буде легше маневрувати з проєктами, які відвалюються, бо десь відвалиться, десь приклеїться.
А ще ми нарешті перестанемо вийобуваться і знову будемо поголовно ходити в офіс. Я пишу ці рядки, сидячи в обіцяній ЛьвівОблЕнерго темряві, що настала чітко згідно обіцянки "4 через 8", тобто 4 години світла після 8 без. Ну й тепер теж типу має буть попереду 8. Нахуя мені о другій ночі завтра світло, я поки не придумав, але шо вдієш. Так от. Зранку світла теж не було, і я був в офісі, хоча я спеціяльно домовлявся перед підписанням контракту, шо я туди тіко на бухачі ходитиму. А зараз уже не до вийобувань, бо офіс — єдине місце, яке може мені гарантувати світло та зв'язок.
І скидається на те, що ті жартики про "вибиратимуть компанію за потужністю генератора" не такі уже й жартики, а цілком собі реалії нашого життя. Тепер наявність автономного електропостачання та доступу до інтернету є одним з ключових факторів у робочих стосунках з компанією, бо цілком можливо, що світла в робочий час у мене вдома може не бути взагалі. І в дорослому житті відмазка "у мене вдома світла не було" не проканає, бо його, блядь, ні в кого не було. А в офісі є.
Найпопулярнішим вхідним бонусом стануть, певно, павербанки на 30000 мА у компаній побідніше і всілякі ЕкоФлоу у компаній побагатше, бо нахуя тобі айфон останньої моделі, якшо ти його зарядить не можеш? Нам буде цікаво не те, скільки плейстейшенів і іксбоксів стоїть в кімнаті відпочинку, а чи має укриття два виходи, і чи забезпечено енергією та зв'язком. Наші цінності змінилися вже, і їх буде гнути ще далі, нас в першу чергу цікавитиме безпека роботи, а не кількість корпоративів на рік. Ті компанії, які адаптуються швидше за усіх, можуть стати новими лідерами ринку. Якщо матимуть клієнтів, звичайно.
І, з іншої сторони, якраз зараз найкращий шанс для українських продуктових компаній, які можуть переорієнтуватися на закордон, якщо цього не зробили вже, і запропонувати закордонному ринку новий рівень послуг, спираючись на власний досвід максимально швидкої адаптації до зміни обставин. Тобто надавати настільки гнучкі послуги, про які там і не чули. Та й взагалі, продуктам нині буде простіше, бо на іноземний ринок вони постачають власне результат своєї праці, а не саму працю, і клієнта в принципі не обходить, де саме було зроблено роботу, головне, що він отримує сервіс.
Зимові вітри над айтішечкою. 1/2
Ця зима буде жорстокою. Ні, не холодною, саме жорстокою до багатьох аспектів нашого звичного життя, нашого побуту, нашого дозвілля та роботи. Дозволю собі зробити декілька прогнозів щодо стану нашої ІТ галузі, відштовхуючись виключно від власного досвіду, інформаційної бульбашки та некомпетентности загалом.
Почнемо з ринку ІТ вакансій. І от йому буде хуйово. Дуже хуйово. Ознаки цього ми можемо бачити уже сьогодні, коли кількість пропозицій уже суттєво нижча за кількість шукачів роботи. Особливо для початківців. З цим усе максимально просто, прозоро та зрозуміло — роботодавці бздять. Ті, які не бздять — сцуть. А тих, хто не бздить і не сцить, насправді мало. Інші просто по тихій воді намагаються перевести свої проєкти за межі України. Ні, ви не подумайте, вони підтримують нас, і всіляко намірені наймати в першу чергу українськи спеціалістів, але — не в Україні. Великі компанії, звичайно, перенесуть це легше, не скажу як точно, але їм банально за рахунок ресурсу буде легше маневрувати з проєктами, які відвалюються, бо десь відвалиться, десь приклеїться.
А ще ми нарешті перестанемо вийобуваться і знову будемо поголовно ходити в офіс. Я пишу ці рядки, сидячи в обіцяній ЛьвівОблЕнерго темряві, що настала чітко згідно обіцянки "4 через 8", тобто 4 години світла після 8 без. Ну й тепер теж типу має буть попереду 8. Нахуя мені о другій ночі завтра світло, я поки не придумав, але шо вдієш. Так от. Зранку світла теж не було, і я був в офісі, хоча я спеціяльно домовлявся перед підписанням контракту, шо я туди тіко на бухачі ходитиму. А зараз уже не до вийобувань, бо офіс — єдине місце, яке може мені гарантувати світло та зв'язок.
І скидається на те, що ті жартики про "вибиратимуть компанію за потужністю генератора" не такі уже й жартики, а цілком собі реалії нашого життя. Тепер наявність автономного електропостачання та доступу до інтернету є одним з ключових факторів у робочих стосунках з компанією, бо цілком можливо, що світла в робочий час у мене вдома може не бути взагалі. І в дорослому житті відмазка "у мене вдома світла не було" не проканає, бо його, блядь, ні в кого не було. А в офісі є.
Найпопулярнішим вхідним бонусом стануть, певно, павербанки на 30000 мА у компаній побідніше і всілякі ЕкоФлоу у компаній побагатше, бо нахуя тобі айфон останньої моделі, якшо ти його зарядить не можеш? Нам буде цікаво не те, скільки плейстейшенів і іксбоксів стоїть в кімнаті відпочинку, а чи має укриття два виходи, і чи забезпечено енергією та зв'язком. Наші цінності змінилися вже, і їх буде гнути ще далі, нас в першу чергу цікавитиме безпека роботи, а не кількість корпоративів на рік. Ті компанії, які адаптуються швидше за усіх, можуть стати новими лідерами ринку. Якщо матимуть клієнтів, звичайно.
І, з іншої сторони, якраз зараз найкращий шанс для українських продуктових компаній, які можуть переорієнтуватися на закордон, якщо цього не зробили вже, і запропонувати закордонному ринку новий рівень послуг, спираючись на власний досвід максимально швидкої адаптації до зміни обставин. Тобто надавати настільки гнучкі послуги, про які там і не чули. Та й взагалі, продуктам нині буде простіше, бо на іноземний ринок вони постачають власне результат своєї праці, а не саму працю, і клієнта в принципі не обходить, де саме було зроблено роботу, головне, що він отримує сервіс.
#мислівслухі
Зимові вітри над айтішечкою. 2/2
Українське ІТ не зникне як галузь, не колапсує, але суттєво зміниться, адаптується, еволюціонує, набуде якісно інших рис. І те, через що від нас зараз відмовляються, стане якраз нашими найпривабливішими сторонами в майбутньому. Бо у нас уже буде досвід, якого немає ні в кого в світі — побудова робочих процесів в умовах катастрофічних ситуацій, розробка продукту під час тривалого форс-мажору, або ж індивідуальний досвід, коли того самого розробника не зупиняє робити роботу навіть під час ракетних обстрілів, аби було укриття та тепло. Такого досвіду немає ні у кого в світу, і, хай буде на те воля богів, не буде більше ні в кого.
До речі, надзвичайно важливим фактором, на який звертають увагу закордонні інвестори — це успіхи ЗСУ на фронті. Ми уже бачили з вами приклад, коли гроші говорять гучніше за політиків, і це — повернення McDonald's до України. Повірте, вони повернулися не тому, що їм жаль нас, бідних українчиків, а тому, що підрахували, що їхній бізнес захищений достатньо, аби бути прибутковим. Це було промовистіше за найкрасномовніші обіцянки політиків західного світу. Тому, як хочете влітку мати роботу в ІТ — підтримуйте ЗСУ зараз. Бо саме завдяки їм ми можемо сидіти і обирати собі додому екофлоу та писати багато слів про те, як мають адаптуватися ІТ-компанії. Без них ми б адаптувалися хіба до підвалів російських катівень.
Так, котики мої, з ІТ, на мою думку, буде хуйово. Але потім стане краще. А потім — взагалі заєбісь. Аби дожити.
Зимові вітри над айтішечкою. 2/2
Українське ІТ не зникне як галузь, не колапсує, але суттєво зміниться, адаптується, еволюціонує, набуде якісно інших рис. І те, через що від нас зараз відмовляються, стане якраз нашими найпривабливішими сторонами в майбутньому. Бо у нас уже буде досвід, якого немає ні в кого в світі — побудова робочих процесів в умовах катастрофічних ситуацій, розробка продукту під час тривалого форс-мажору, або ж індивідуальний досвід, коли того самого розробника не зупиняє робити роботу навіть під час ракетних обстрілів, аби було укриття та тепло. Такого досвіду немає ні у кого в світу, і, хай буде на те воля богів, не буде більше ні в кого.
До речі, надзвичайно важливим фактором, на який звертають увагу закордонні інвестори — це успіхи ЗСУ на фронті. Ми уже бачили з вами приклад, коли гроші говорять гучніше за політиків, і це — повернення McDonald's до України. Повірте, вони повернулися не тому, що їм жаль нас, бідних українчиків, а тому, що підрахували, що їхній бізнес захищений достатньо, аби бути прибутковим. Це було промовистіше за найкрасномовніші обіцянки політиків західного світу. Тому, як хочете влітку мати роботу в ІТ — підтримуйте ЗСУ зараз. Бо саме завдяки їм ми можемо сидіти і обирати собі додому екофлоу та писати багато слів про те, як мають адаптуватися ІТ-компанії. Без них ми б адаптувалися хіба до підвалів російських катівень.
Так, котики мої, з ІТ, на мою думку, буде хуйово. Але потім стане краще. А потім — взагалі заєбісь. Аби дожити.
Доброго вечора, сонечка мої! Пишу вам цей звіт в повній та абсолютній темряві, подарованій нам аварійними відключеннями через йобану, блядь, русню. Але я не злюсь, не дратуюсь з цього приводу, бо знаю, що мене захищають найкращі в світі котики-богунівці, і вони обов'язково дадуть кацапоті тріскучих піздов. А щоб робити їм це було зручніше та ефективніше, якраз ми з вами час від часу збираємо гривні, за допомогою яких валькірія перетворює списки потреб від котиків на цілком собі осяжні коробки, які забирають хлопці з відділень Нової Пошти. А вони, в свою чергу перетворюють нашу допомогу на мерту русню. Найкращий обмінний курс гривні до дохлого москаля, я щитаю.
Отож, останній збір у нас називався "СТО на всі сто", і його метою було зібрати 100_000 гривень на закупівлю приладдя для обладнання мобільного ремонтного пункту авто в польових умовах. Витратили на усе обладнання ми 89_119 гривень, а от зібрали... А зібрали ми навіть більше, ніж планували! На саму банку було переказано 100_304 гривні, а ще минулої суботи відбувся один етер, під час якого айтішна спільнота переказала для богунівців ще 20_200 гривень. Таким чином, наступний коштозбір ми починатимемо уже не з нуля, тож будемо питати котиків, що їм потрібно зараз.
На фото — приладдя з початкового списку в роботі, після того ми ще відправляли усілякі домкрати, але ще не маємо на то фоток.
Дякую вам, сонечка, що допомагаєте допомагати ЗСУ бити йобану русню!
Отож, останній збір у нас називався "СТО на всі сто", і його метою було зібрати 100_000 гривень на закупівлю приладдя для обладнання мобільного ремонтного пункту авто в польових умовах. Витратили на усе обладнання ми 89_119 гривень, а от зібрали... А зібрали ми навіть більше, ніж планували! На саму банку було переказано 100_304 гривні, а ще минулої суботи відбувся один етер, під час якого айтішна спільнота переказала для богунівців ще 20_200 гривень. Таким чином, наступний коштозбір ми починатимемо уже не з нуля, тож будемо питати котиків, що їм потрібно зараз.
На фото — приладдя з початкового списку в роботі, після того ми ще відправляли усілякі домкрати, але ще не маємо на то фоток.
Дякую вам, сонечка, що допомагаєте допомагати ЗСУ бити йобану русню!
Доброго ранку, котики! Сьогодні четвер, а значить — #день_кукухи на каналі, день, коли ми говоримо про все, що з нами сталося хорошого, поганого, сумного та веселого, шукаємо підтримки та підтримуємо один одного.
А кукуху нам плавить усе крепше й крепше. Ще якийсь місяць тому я й подумати не міг, що мене буде нервувати той факт, що вдома досі не виключили світло, хоча б уже мали. Нова реальність вривається в двері з ноги і не питає, чи ми її чекаємо, вносячи до нашого побуту "нову норму" ледь не щотижня. І ми до цієї норми такс само швидко звикаємо.
Чому? Не знаю за усіх, але мені здається, що ми просто десь підсвідомо налаштувались на якийсь економний режим, заощаджуючи нерви та внутрішній ресурс за рахунок ігнорування усіх незручностей. Погодьтесь, те, що нам вимикають світло час від часу, це лише незручности на фоні того, що теоретично могло би бути. Тому у мене це все просто проходить повз, потрапляючи в категорію "похуй, могло буть гірше". Наступного тижня в цю ж категорію, швидше за все, попаде те саме "гірше", ставши новою нормою. Але нервувати з цього приводу я уже не буду.
Просто я знаю, що все, що від мене треба в даний час — стягнути. Фізично, морально — стягнути. І стягувати мені набагато легше, знаючи, що навколо є люди, які мене захищають, які допомагають, які тримають на собі нашу безпеку і саме життя.
Не те, щоб у мене було багато новин за цей тиждень, тим більше хороших. Ну хіба провели прикольний стрім від Першої Львівської Фронтярні та зібрали копійочку для богунівців. А поміж того довелося на невизначений час відкласти менторство та лекції через те, що банально не вдавалося усім разом зібратися коли у всіх є світло. Взагалі, планувати щось стало надзвичайно важко. Ну якось так. Може, дасть Одін, вийде цього тижня пограти трохи на іксбоксі хоч ).
А чим хотілося б поділитися вам, мої золоті?
А кукуху нам плавить усе крепше й крепше. Ще якийсь місяць тому я й подумати не міг, що мене буде нервувати той факт, що вдома досі не виключили світло, хоча б уже мали. Нова реальність вривається в двері з ноги і не питає, чи ми її чекаємо, вносячи до нашого побуту "нову норму" ледь не щотижня. І ми до цієї норми такс само швидко звикаємо.
Чому? Не знаю за усіх, але мені здається, що ми просто десь підсвідомо налаштувались на якийсь економний режим, заощаджуючи нерви та внутрішній ресурс за рахунок ігнорування усіх незручностей. Погодьтесь, те, що нам вимикають світло час від часу, це лише незручности на фоні того, що теоретично могло би бути. Тому у мене це все просто проходить повз, потрапляючи в категорію "похуй, могло буть гірше". Наступного тижня в цю ж категорію, швидше за все, попаде те саме "гірше", ставши новою нормою. Але нервувати з цього приводу я уже не буду.
Просто я знаю, що все, що від мене треба в даний час — стягнути. Фізично, морально — стягнути. І стягувати мені набагато легше, знаючи, що навколо є люди, які мене захищають, які допомагають, які тримають на собі нашу безпеку і саме життя.
Не те, щоб у мене було багато новин за цей тиждень, тим більше хороших. Ну хіба провели прикольний стрім від Першої Львівської Фронтярні та зібрали копійочку для богунівців. А поміж того довелося на невизначений час відкласти менторство та лекції через те, що банально не вдавалося усім разом зібратися коли у всіх є світло. Взагалі, планувати щось стало надзвичайно важко. Ну якось так. Може, дасть Одін, вийде цього тижня пограти трохи на іксбоксі хоч ).
А чим хотілося б поділитися вам, мої золоті?
Котики, а пам'ятаєте, ми колись з вами збирали нашим богунівцям на метеостанцію для снайперів? Ми тоді, завдяки феям, змогли придбати її буквально за день. Ось вам її фото в роботі. Снайпер з 1-ї ОБрСпП ім. Івана Богуна уважно дивиться на неї та робить поправки до розрахунків пострілу, щоб куля вразила ворога прямісінько в центр прийняття рішень — тобто в сраку.
Тож, навіть коли страшно, коли виє сирена і літає бледіна, знайте — ми з вами також докладаємось до спільної Перемоги і наші маленькі внески, як от ось ця метеостанція, наближають нас до миру.
Дякую вам!
Тож, навіть коли страшно, коли виє сирена і літає бледіна, знайте — ми з вами також докладаємось до спільної Перемоги і наші маленькі внески, як от ось ця метеостанція, наближають нас до миру.
Дякую вам!
Доброго ранку, котики! Сьгодні четвер, а значить — #день_кукухи на каналі, день, коли ми говоримо про все, що з нами сталося хорошого, поганого, сумного та веселого, шукаємо підтримки та підтримуємо один одного.
Для моєї кукухи цей тиждень пройшов під знаком великого питання. Тиждень тому зі мною сталося дещо, що змусило переглянути ставлення до присутности деяких речей в моєму житті, а внутрішні наслідки цієї події переслідували мене ще декілька днів. Тож мою кукуху було виведено з ладу на декілька днів, і збирався я докупи з величезними зусиллями. З іншої сторони саме ця подія і саме за таких обставин обернулася для мене швидше позитивно — я пізнав деяких людей з неочікуваної для себе сторони, а також наважився почати докорінно змінювати деякі звички. Хоч і дорогою ціною кількох днів самозневаги та марних переживань.
І це стало початком моєї вимушеної відпустки від ведення каналу. Коли розсіялася темна мряка вищезгаданих подій, я зрозумів, що мені варто би було на деякий час зникнути з радарів, присвятивши час собі. Я уже давно помічав, що почав ставитися до каналу як до роботи, часом змушуючи себе писати дописи лише для того, щоб підтримувати активність, не зважаючи на якість чи цінність думок. Тож я вирішив взяти невеличку перерву, яку закінчую саме сьогодні. За цей час я зміг просто спокійно видихнути, не заморочуючи собі голову тим, що неодмінно мушу щось написати. І саме через це у мене з'явилися нові думки та ідеї. Я нарешті зрозумів, що відпочивати потрібно навіть від найулюбленіших справ.
Також дуже хочу подякувати усім, хто писав мені, турбуючись через мою відсутність, це приємно та надзвичайно важливо для мене — відчувати вашу підтримку навіть в такі темні дні.
До речі, про темряву. Адаптувавшись так-сяк до графіку відключень, ми почали проводити більше часу разом, як сім'я. Коли відсутній інтернет, а подивитися щось можна лише на татовому ноутбуці, то, виявляється, це уже не такий і поганий спосіб дозвілля. Саме так ми усією сім'єю переглянули новий серіал "Венздей", який я надзвичайно рекомендую до перегляду саме у сімейному форматі, а вчора почали дивитися "Альфа". Так-так, того самого, з ICTV-шною озвучкою. І атмосфера якась така вдома тепер, знаєте, для мене особисто ностальгічна, як колись, коли ми також усі разом навпроти телевізора сідали ввечері подивитися якийсь серіал чи шоу, а якщо повезе і в суботу батьки будуть добрі, то вдавалося навіть переглянути одну серію "Секретних матеріалів".
Ось таким був мій тиждень, сповнений відкриттів, одкровень та протермінованих зізнань самому собі. А чим би хотілось поділитися вам, моїй золоті?
Для моєї кукухи цей тиждень пройшов під знаком великого питання. Тиждень тому зі мною сталося дещо, що змусило переглянути ставлення до присутности деяких речей в моєму житті, а внутрішні наслідки цієї події переслідували мене ще декілька днів. Тож мою кукуху було виведено з ладу на декілька днів, і збирався я докупи з величезними зусиллями. З іншої сторони саме ця подія і саме за таких обставин обернулася для мене швидше позитивно — я пізнав деяких людей з неочікуваної для себе сторони, а також наважився почати докорінно змінювати деякі звички. Хоч і дорогою ціною кількох днів самозневаги та марних переживань.
І це стало початком моєї вимушеної відпустки від ведення каналу. Коли розсіялася темна мряка вищезгаданих подій, я зрозумів, що мені варто би було на деякий час зникнути з радарів, присвятивши час собі. Я уже давно помічав, що почав ставитися до каналу як до роботи, часом змушуючи себе писати дописи лише для того, щоб підтримувати активність, не зважаючи на якість чи цінність думок. Тож я вирішив взяти невеличку перерву, яку закінчую саме сьогодні. За цей час я зміг просто спокійно видихнути, не заморочуючи собі голову тим, що неодмінно мушу щось написати. І саме через це у мене з'явилися нові думки та ідеї. Я нарешті зрозумів, що відпочивати потрібно навіть від найулюбленіших справ.
Також дуже хочу подякувати усім, хто писав мені, турбуючись через мою відсутність, це приємно та надзвичайно важливо для мене — відчувати вашу підтримку навіть в такі темні дні.
До речі, про темряву. Адаптувавшись так-сяк до графіку відключень, ми почали проводити більше часу разом, як сім'я. Коли відсутній інтернет, а подивитися щось можна лише на татовому ноутбуці, то, виявляється, це уже не такий і поганий спосіб дозвілля. Саме так ми усією сім'єю переглянули новий серіал "Венздей", який я надзвичайно рекомендую до перегляду саме у сімейному форматі, а вчора почали дивитися "Альфа". Так-так, того самого, з ICTV-шною озвучкою. І атмосфера якась така вдома тепер, знаєте, для мене особисто ностальгічна, як колись, коли ми також усі разом навпроти телевізора сідали ввечері подивитися якийсь серіал чи шоу, а якщо повезе і в суботу батьки будуть добрі, то вдавалося навіть переглянути одну серію "Секретних матеріалів".
Ось таким був мій тиждень, сповнений відкриттів, одкровень та протермінованих зізнань самому собі. А чим би хотілось поділитися вам, моїй золоті?
Доброго ранку, котики!
Сьогодні п’ятниця, день, коли ми традиційно запускали НезамовленийХепіМіл на вшанування дітей, вбитих росіянами, та, на жаль, офіційна кількість загиблих сягла позначки, коли ми уже просто не встигаємо завершити цей збір за день (нагадаю, що першого разу ми збирали 153 “ХепіМіли” і завершили збір менше ніж за годину). На сьогодні ж це 430 дітей. Тож, якщо ви маєте бажання долучитися до акції, то ви можете підтримати чернівецький дитячий центр “Мрія Марти”, то ось реквізити:
💳 МОНО 4441114446633370
👛 PayPal cityofgoodnessukr@gmail.com
🪙 BitCoin (Binance) 12YzUqVdKRxWvEhoemyAr8w2bjgrUiXygN
Повний список реквізитів на сайті проєкту “Місто Добра”
Сьогодні п’ятниця, день, коли ми традиційно запускали НезамовленийХепіМіл на вшанування дітей, вбитих росіянами, та, на жаль, офіційна кількість загиблих сягла позначки, коли ми уже просто не встигаємо завершити цей збір за день (нагадаю, що першого разу ми збирали 153 “ХепіМіли” і завершили збір менше ніж за годину). На сьогодні ж це 430 дітей. Тож, якщо ви маєте бажання долучитися до акції, то ви можете підтримати чернівецький дитячий центр “Мрія Марти”, то ось реквізити:
💳 МОНО 4441114446633370
👛 PayPal cityofgoodnessukr@gmail.com
🪙 BitCoin (Binance) 12YzUqVdKRxWvEhoemyAr8w2bjgrUiXygN
Повний список реквізитів на сайті проєкту “Місто Добра”