Так от, доповідаю, котики!
Разом з вами ми за цей тиждень зробили неймовірну справу! Ми таки змогли дозібрати кошти на 10 комплектів «зарядний пристрій + інвертор»! 4 Комплекти уже приїхали і дісталися передка, саме тому на фото їх три а не чотири. Ну і бонусна фотка ліхтариків, бггг. І ще шість ми вже оплатили і їх відправляться нашим богунівцям найближчим часом. Разом це обійшлося в 81810 гривень:
Зарядні — 2×2520 + 2×2600 + 6×2595 = 25810 гривень.
Інвертори — 10×5600 = 56000 гривень
От такі ви у мене молодці.
І та, до речі, саме тому, шо ми відправляємо всі придбані для котиків хороші штуки напряму, у нас нема фоток, де я в бікіні, а кругом коробки, і саме тому ми постійно задовбуємо наших богунівців за фотки, бо як проєбав зловити, то добро вже поїхало куда нада. А там хлопцям і дівчатам не до фотосесій.
І так, прямо відразу розказую про наступну мету. До тих десяти комплектів ми ще докупили 3 гелієві акумулятори за 22200 гривень, а котики просять, щоб усього було порівну. Тобто треба ще 7. Один коштує 7400 грн, а 7 штук, відповідно — 51800 гривень. Завтра ще зроблю окремий допис за ці акумулятори. Кстаті, одна така фігня важить 26 кіл.
Я, канєшна, розумію, шо я не Притула, і ви мені 17 мільйонів долярів за три дня не наскирдуєте, тому будемо рухатися так, як зможемо. І вкотре повторюсь — мені не важлива сума донату, важливо скільки людей долучиться. А то з деякими поповненнями картки я вже за ім’ям по батькові вітаюсь, ну. Закиньте 10, 20, 50 гривень, розкажіть про цей коштозбір друзям та знайомим, най вони теж кинуть невелику копійочку. Повірте, набагато краще отримати 100 поповнень по 10 гривень, аніж чекати день на одне в 1000.
💳 5375411201963670
👛 https://send.monobank.ua/jar/tTTtrH6eQ
P.S. Передбачаю хвилю відписок, бо заєбав ти, Бабіч, гроші випрошувать, їй богу.
Разом з вами ми за цей тиждень зробили неймовірну справу! Ми таки змогли дозібрати кошти на 10 комплектів «зарядний пристрій + інвертор»! 4 Комплекти уже приїхали і дісталися передка, саме тому на фото їх три а не чотири. Ну і бонусна фотка ліхтариків, бггг. І ще шість ми вже оплатили і їх відправляться нашим богунівцям найближчим часом. Разом це обійшлося в 81810 гривень:
Зарядні — 2×2520 + 2×2600 + 6×2595 = 25810 гривень.
Інвертори — 10×5600 = 56000 гривень
От такі ви у мене молодці.
І та, до речі, саме тому, шо ми відправляємо всі придбані для котиків хороші штуки напряму, у нас нема фоток, де я в бікіні, а кругом коробки, і саме тому ми постійно задовбуємо наших богунівців за фотки, бо як проєбав зловити, то добро вже поїхало куда нада. А там хлопцям і дівчатам не до фотосесій.
І так, прямо відразу розказую про наступну мету. До тих десяти комплектів ми ще докупили 3 гелієві акумулятори за 22200 гривень, а котики просять, щоб усього було порівну. Тобто треба ще 7. Один коштує 7400 грн, а 7 штук, відповідно — 51800 гривень. Завтра ще зроблю окремий допис за ці акумулятори. Кстаті, одна така фігня важить 26 кіл.
Я, канєшна, розумію, шо я не Притула, і ви мені 17 мільйонів долярів за три дня не наскирдуєте, тому будемо рухатися так, як зможемо. І вкотре повторюсь — мені не важлива сума донату, важливо скільки людей долучиться. А то з деякими поповненнями картки я вже за ім’ям по батькові вітаюсь, ну. Закиньте 10, 20, 50 гривень, розкажіть про цей коштозбір друзям та знайомим, най вони теж кинуть невелику копійочку. Повірте, набагато краще отримати 100 поповнень по 10 гривень, аніж чекати день на одне в 1000.
💳 5375411201963670
👛 https://send.monobank.ua/jar/tTTtrH6eQ
P.S. Передбачаю хвилю відписок, бо заєбав ти, Бабіч, гроші випрошувать, їй богу.
#мислівслухі 1/2
Сьогодні, в продовження вчорашнього мислівслуху, хочу трошки розказати про те, де мені саме комфортно працювати, зокрема, про проєкти, компанії, команди, і про те, чому зараз мене переманити кудись навіть за грубі гроші практично нереально.
За свою недовгу кар’єру я працював в доволі різних форматах, від маленьких стартапів, до великих лідерів ринку на сраканадцять тисяч людей, і, відразу забігаючи наперед, скажу, що саме ось такі лідери ринку відбили у мене бажання в подальшому працювати в великих компаніях. Чому — трошки згодом.
Отже, найперший мій досвід став, мабуть, найпоказовішим в цьому плані, адже, коли я прийшов в компанію, яку можна вважати продуктом, в ній було щось близько десятка людей, і то, якшо рахувати ще кавомашину в коридорі. І, можливо, саме це й наклало відбиток на мене, бо я тоді відчув, що таке бути важливим в продукті, в проєкті, що значить на нього впливати, що значить коли до твоїх ідей дослуховуються, навіть коли ти ще дурачок з вулиці, а не старий бородатий Бабіч. І, як я вчора й писав, коли компанія виросла, магія зникла. Я став просто одним з. Так, типу в очах людей, що прийшли під час росту, можливо ми й були якісь круті, типу стояли у витоків продукту, але по факту — ми поставили процес на потік і далі просто хуячили говнокод. І це стало не останньою причиною того, що я наважився змінити роботу і переїхати за пів України до Львова. Ну ще зарплата, да.
І тоді я вперше потрапив на, як заведено зневажливо називати, «галєру», на якій так само я відчував себе тупо гвинтиком, при чому тривалий час я навіть не розумів нахуя я тут вопше, бо робив непонятно шо, а потім проєкт закрився к чорту, бо платформа, під яку я шото там розробляв якісь апки, тупо загнулась. Так, потім був цікавіший трохи проєкт, на якому я познайомився з чудовими людьми, і працювати з ними було круто, але в цілому я розумів, що я просто деталька, яку замінять протягом двох тижнів. До речі, саме в цій компанії я вперше в житті стикнувся з еталонним ілітарним гівноїдом, але це тема для окремого допису.
Так от, пішов я звідти, особливо не жалкуючи ні про що, і перейшов теж до великої доволі компанії, але там, що дивно, при приблизно такому ж масштабі, я відчував себе потрібним. Я відчував себе серед людей, а не просто абізяной на проєкті. Ми мали чудові стосунки між командами, між відділами, з тих часів у мене залишилася купа приємних знайомств, що тривають і досі. Загадка, чому ж так, чому ніби і там велика компанія, і там, а настільки різні досвіди? А тому, що тут намагалися побачити в тобі щось особливе, підтримували в різних починаннях, давали розвиватися.
До наступної компанії я перейшов виключно через гроші, бо на той час мені запропонували стільки, скільки я попросив, а попросив я стільки, шо мене мали послать нахуй такого жадного. І тут теж була цікава ситуація, бо ніби я вже й не був хуй з гори, і компанія типу залучала в різні двіжухи, і типу тоже типу підтримувала, але особисто мені це видавалося як таким собі цяцьканням, шоб не пиздів дуже много. Якщо я не правий, я перепрошую, але саме таке враження у мене було і є. Не останнім фактором, до речі, був саме опенспейс, я ніяк не міг відчути себе частиною якоїсь команди, це важко, погодтесь, коли вас в одному цеху 200 людей сидить. І це дуже суттєво вплинуло на моє самовідчуття в структурі компанії — я, хоч і важлива й дорога, але усе таки мурашка. Чесно, якщо брати окремо, то ніби і те було добре, і те, і тут зручно, і тут слухали, і там кликали, але чомусь воно для мене докупи не клеїлось. І так, розійшлись ми з компанією полюбовно, але усе ж без сентиментів.
далі буде…
▼▼▼
***
➔ Коштозборим на акумулятори
Сьогодні, в продовження вчорашнього мислівслуху, хочу трошки розказати про те, де мені саме комфортно працювати, зокрема, про проєкти, компанії, команди, і про те, чому зараз мене переманити кудись навіть за грубі гроші практично нереально.
За свою недовгу кар’єру я працював в доволі різних форматах, від маленьких стартапів, до великих лідерів ринку на сраканадцять тисяч людей, і, відразу забігаючи наперед, скажу, що саме ось такі лідери ринку відбили у мене бажання в подальшому працювати в великих компаніях. Чому — трошки згодом.
Отже, найперший мій досвід став, мабуть, найпоказовішим в цьому плані, адже, коли я прийшов в компанію, яку можна вважати продуктом, в ній було щось близько десятка людей, і то, якшо рахувати ще кавомашину в коридорі. І, можливо, саме це й наклало відбиток на мене, бо я тоді відчув, що таке бути важливим в продукті, в проєкті, що значить на нього впливати, що значить коли до твоїх ідей дослуховуються, навіть коли ти ще дурачок з вулиці, а не старий бородатий Бабіч. І, як я вчора й писав, коли компанія виросла, магія зникла. Я став просто одним з. Так, типу в очах людей, що прийшли під час росту, можливо ми й були якісь круті, типу стояли у витоків продукту, але по факту — ми поставили процес на потік і далі просто хуячили говнокод. І це стало не останньою причиною того, що я наважився змінити роботу і переїхати за пів України до Львова. Ну ще зарплата, да.
І тоді я вперше потрапив на, як заведено зневажливо називати, «галєру», на якій так само я відчував себе тупо гвинтиком, при чому тривалий час я навіть не розумів нахуя я тут вопше, бо робив непонятно шо, а потім проєкт закрився к чорту, бо платформа, під яку я шото там розробляв якісь апки, тупо загнулась. Так, потім був цікавіший трохи проєкт, на якому я познайомився з чудовими людьми, і працювати з ними було круто, але в цілому я розумів, що я просто деталька, яку замінять протягом двох тижнів. До речі, саме в цій компанії я вперше в житті стикнувся з еталонним ілітарним гівноїдом, але це тема для окремого допису.
Так от, пішов я звідти, особливо не жалкуючи ні про що, і перейшов теж до великої доволі компанії, але там, що дивно, при приблизно такому ж масштабі, я відчував себе потрібним. Я відчував себе серед людей, а не просто абізяной на проєкті. Ми мали чудові стосунки між командами, між відділами, з тих часів у мене залишилася купа приємних знайомств, що тривають і досі. Загадка, чому ж так, чому ніби і там велика компанія, і там, а настільки різні досвіди? А тому, що тут намагалися побачити в тобі щось особливе, підтримували в різних починаннях, давали розвиватися.
До наступної компанії я перейшов виключно через гроші, бо на той час мені запропонували стільки, скільки я попросив, а попросив я стільки, шо мене мали послать нахуй такого жадного. І тут теж була цікава ситуація, бо ніби я вже й не був хуй з гори, і компанія типу залучала в різні двіжухи, і типу тоже типу підтримувала, але особисто мені це видавалося як таким собі цяцьканням, шоб не пиздів дуже много. Якщо я не правий, я перепрошую, але саме таке враження у мене було і є. Не останнім фактором, до речі, був саме опенспейс, я ніяк не міг відчути себе частиною якоїсь команди, це важко, погодтесь, коли вас в одному цеху 200 людей сидить. І це дуже суттєво вплинуло на моє самовідчуття в структурі компанії — я, хоч і важлива й дорога, але усе таки мурашка. Чесно, якщо брати окремо, то ніби і те було добре, і те, і тут зручно, і тут слухали, і там кликали, але чомусь воно для мене докупи не клеїлось. І так, розійшлись ми з компанією полюбовно, але усе ж без сентиментів.
далі буде…
▼▼▼
***
➔ Коштозборим на акумулятори
▲▲▲
#мислівслухі 2/2
І ось завихорило мене життя до нинішнього продукту, до нинішньої команди, і я відчуваю, що поки ми не переступимо корпоративну межу, я звідти не піду навіть за дуже грубі гроші. А мені їх регулярно пропонують. Та я відмовляюсь. Бо коли кличуть на дуже грубі гроші, це зазвичай «лідер ринку, корпорація, ви будете частиною команди в тисєчу чоловік», отето всьо. І я чітко розумію, що мені за много долярів пропонують знову стати гвинтиком. Хай і дуже дорогим, просто жменька таких гвинтиків приносить много більше доходу.
А чи можуть гроші перебити можливість впливати на те, що я реально впливаю на продукт? За скільки я можу продати можливість сперечатись з СЕО? Скільки коштує можливість працювати так, як пасує мені, а не системі звітування? Чи можна виміряти курсом долара стосунки, які існують в нашій маленькій, але міцній та дружній команді? Сумніваюсь. Відверто кажучи, моя нинішня робота виглядає мені як винагорода за різну дич, яка випала на мій кар’єрний шлях, і я дуже хочу вірити, що так воно надалі і буде.
Бо для мене супер важливо, щоб мене оточували люди, з якими я на одній хвилі, з якими ми робимо спільну справу, ми не просто педалимо черговий проєкт, ми разом творимо те, на чому взагалі існує компанія. Кожен з нас зацікавлений в успіху, а не в просиджуванні бюджету, у нас є одна мета, і кожен докладає зусиль, щоб ми разом її досягли. Це саме те, про що я казав на початку — я постійно відчуваю себе потрібним, моя думка важлива, тут я не гвинтик, я — людина і спеціаліст.
І я вірю, що кожен з нас може знайти, а то й сформувати таку команду мрії, і не витрачати час на те, що для нас некомфортно. Хтось дійде до того раніше, у когось шлях буде довшим, але одного дня ми всі раптом розуміємо, що найкращий кар’єрний здобуток це не зарплатня з багатьма нулями, а те, що ти досі не йобнувся і не хочеш всіх навколо передушити шнурком від чайного пакетику.
Бо найважливіше це те, хто навколо нас, а не скільки доларів тобі платять за те, шоб цих людей терпіть.
***
➔ Коштозборим на акумулятори
#мислівслухі 2/2
І ось завихорило мене життя до нинішнього продукту, до нинішньої команди, і я відчуваю, що поки ми не переступимо корпоративну межу, я звідти не піду навіть за дуже грубі гроші. А мені їх регулярно пропонують. Та я відмовляюсь. Бо коли кличуть на дуже грубі гроші, це зазвичай «лідер ринку, корпорація, ви будете частиною команди в тисєчу чоловік», отето всьо. І я чітко розумію, що мені за много долярів пропонують знову стати гвинтиком. Хай і дуже дорогим, просто жменька таких гвинтиків приносить много більше доходу.
А чи можуть гроші перебити можливість впливати на те, що я реально впливаю на продукт? За скільки я можу продати можливість сперечатись з СЕО? Скільки коштує можливість працювати так, як пасує мені, а не системі звітування? Чи можна виміряти курсом долара стосунки, які існують в нашій маленькій, але міцній та дружній команді? Сумніваюсь. Відверто кажучи, моя нинішня робота виглядає мені як винагорода за різну дич, яка випала на мій кар’єрний шлях, і я дуже хочу вірити, що так воно надалі і буде.
Бо для мене супер важливо, щоб мене оточували люди, з якими я на одній хвилі, з якими ми робимо спільну справу, ми не просто педалимо черговий проєкт, ми разом творимо те, на чому взагалі існує компанія. Кожен з нас зацікавлений в успіху, а не в просиджуванні бюджету, у нас є одна мета, і кожен докладає зусиль, щоб ми разом її досягли. Це саме те, про що я казав на початку — я постійно відчуваю себе потрібним, моя думка важлива, тут я не гвинтик, я — людина і спеціаліст.
І я вірю, що кожен з нас може знайти, а то й сформувати таку команду мрії, і не витрачати час на те, що для нас некомфортно. Хтось дійде до того раніше, у когось шлях буде довшим, але одного дня ми всі раптом розуміємо, що найкращий кар’єрний здобуток це не зарплатня з багатьма нулями, а те, що ти досі не йобнувся і не хочеш всіх навколо передушити шнурком від чайного пакетику.
Бо найважливіше це те, хто навколо нас, а не скільки доларів тобі платять за те, шоб цих людей терпіть.
***
➔ Коштозборим на акумулятори
Доброго ранку, котики!
Сьогодні п’ятниця, день, коли ми традиційно запускали НезамовленийХепіМіл на вшанування дітей, вбитих росіянами, та, нажаль, офіційна кількість загиблих сягла позначки, коли ми уже просто не встигаємо завершити цей збір за день (нагадаю, що перший раз ми збирали 153 “ХепіМіли” і завершили збір менше ніж за годину). На сьогодні ж це 361 дитина. Тому якщо ви однак хочете підтримати дитячий центр “Мрія Марти”, то ось реквізити:
💳 МОНО 4441114446633370
👛 PayPal cityofgoodnessukr@gmail.com
🪙 BitCoin (Binance) 12YzUqVdKRxWvEhoemyAr8w2bjgrUiXygN
Повний список реквізитів на сайті проєкту “Місто Добра”
***
А ми з вами продовжуємо дарити радість для наших котиків з Першої Окремої Бригади Спеціального Призначення ім. Івана Богуна і зараз збираємо на 7 гелієвих акумуляторів вартістю 51800 грн. За вчора вдалося зібрали 5500 гривень.
💳 5375411201963670
👛 https://send.monobank.ua/jar/tTTtrH6eQ
Сьогодні п’ятниця, день, коли ми традиційно запускали НезамовленийХепіМіл на вшанування дітей, вбитих росіянами, та, нажаль, офіційна кількість загиблих сягла позначки, коли ми уже просто не встигаємо завершити цей збір за день (нагадаю, що перший раз ми збирали 153 “ХепіМіли” і завершили збір менше ніж за годину). На сьогодні ж це 361 дитина. Тому якщо ви однак хочете підтримати дитячий центр “Мрія Марти”, то ось реквізити:
💳 МОНО 4441114446633370
👛 PayPal cityofgoodnessukr@gmail.com
🪙 BitCoin (Binance) 12YzUqVdKRxWvEhoemyAr8w2bjgrUiXygN
Повний список реквізитів на сайті проєкту “Місто Добра”
***
А ми з вами продовжуємо дарити радість для наших котиків з Першої Окремої Бригади Спеціального Призначення ім. Івана Богуна і зараз збираємо на 7 гелієвих акумуляторів вартістю 51800 грн. За вчора вдалося зібрали 5500 гривень.
💳 5375411201963670
👛 https://send.monobank.ua/jar/tTTtrH6eQ
Котики, сьогодні вечірнього мислівслуха не буде. А буде одне, маленьке прохання до вас — відкладіть в сторону телефони, обійміть своїх коханих, близьких, якщо вони не поряд — подзвоніть, надішліть СМС чи скиньте фотку. Подаруйте собі спокійний, наскільки це можливо, п’ятничний вечір.
Подивіться разом той фільм, який уже півроку лежить скачаний на ноутбуці, чи сядьте поряд на балконі з улюбленим вином і разом подивіться на захід сонця. Чи просто скажіть одне одному, як ви кохаєте.
Наш час настільки бентежний, що ми не знаємо, чи прокинемось завтра, і я відмовляюсь витрачати відведений мені час на псування собі нервів, я відмовляюсь тривожитись, я відмовляюсь боятись. Я хочу кохати, бути коханим, я хочу, щоби в цьому світі стало хай на трошечки, але більше любови.
Тож давайте сьогодні просто подаруємо цьому світу ще трошечки добра і світла. Обійміться і без слів скажіть одне одному все, що не можете сказати словами.
Гарного вам вечора, котики.
Подивіться разом той фільм, який уже півроку лежить скачаний на ноутбуці, чи сядьте поряд на балконі з улюбленим вином і разом подивіться на захід сонця. Чи просто скажіть одне одному, як ви кохаєте.
Наш час настільки бентежний, що ми не знаємо, чи прокинемось завтра, і я відмовляюсь витрачати відведений мені час на псування собі нервів, я відмовляюсь тривожитись, я відмовляюсь боятись. Я хочу кохати, бути коханим, я хочу, щоби в цьому світі стало хай на трошечки, але більше любови.
Тож давайте сьогодні просто подаруємо цьому світу ще трошечки добра і світла. Обійміться і без слів скажіть одне одному все, що не можете сказати словами.
Гарного вам вечора, котики.
Привіт, котики ) Сподіваюсь, хоч хтось з вас задався питанням, де я пропав, а як нє, то мені буде дуже сумно. Бо я таки трохи пропав, і мав деякі плани на вихідні, але вони через певні обставини пішли лісом, тож доведеться ті всі плани або надолужувати, або переплановувати нафіг.
Так от, завтра у нас який день? Правильно, День Державного Прапора. І уже сьогодні стартуватиме нова лотерея до цього свята, а розіграш відбудеться не далі, аніж завтра. Я уже впевнений в собі стрімер, бо мені знову помагатиме ще десяток Бабічів.
Ще я починаю потрошечки пробувати нову для себе ідею (хто слідкує в лінкедіні, вже мали бачити про це допис), маю перших бажаючх, і, щойно я зроблю кілька пробних бесід і зрозумію формат, усе розкажу вам.
А ще буквально сьогодні домовився про класну співпрацю з класними людьми і вже скоро ми з ними анонсуємо випуск live-подкасту з порадами від мене для новачків в ІТ. Ми не Малєєви, звичайно, але усі великі справи починаються з маленьких кроків.
А заразя піду вип’ю чаю я піду в калідор, може потім сходжу на тренування і напишу дуже життєвий і сумно-життєстверджуючий мислівслух, навіянний подіями останніх днів.
P.S. Таки скучив за вами, вже не можу без канала, аж ломка прямо.
Так от, завтра у нас який день? Правильно, День Державного Прапора. І уже сьогодні стартуватиме нова лотерея до цього свята, а розіграш відбудеться не далі, аніж завтра. Я уже впевнений в собі стрімер, бо мені знову помагатиме ще десяток Бабічів.
Ще я починаю потрошечки пробувати нову для себе ідею (хто слідкує в лінкедіні, вже мали бачити про це допис), маю перших бажаючх, і, щойно я зроблю кілька пробних бесід і зрозумію формат, усе розкажу вам.
А ще буквально сьогодні домовився про класну співпрацю з класними людьми і вже скоро ми з ними анонсуємо випуск live-подкасту з порадами від мене для новачків в ІТ. Ми не Малєєви, звичайно, але усі великі справи починаються з маленьких кроків.
А зараз
P.S. Таки скучив за вами, вже не можу без канала, аж ломка прямо.
Що ж котики, прямо зараз, прямо в цю секунду починається лотерея «Прапор для Перемоги» на честь Дня Державного Прапора та на користь наших котиків з Першої Окремої Бригади Спеціального Призначення ім. Івана Богуна. Зокрема, дуже сподіваюсь, що у нас вийде нарешті закрити коштозбір на гелієві акумулятори для зв’язківців з бригади.
І лотом буде — ось цей неймовірний прапор, який наші котики самі й розмалювали, спеціально для вас, до речі! Важливо — валькірія до комплекту не входить, самі знайдіть собі таку жінку.
Умови точнісінько такі самі, як і минулого разу:
— Робите донат за реквізитами;
— Обов’язково в примітці до переказу вказуєте ім’я та контакт — телефон, телеграм, будь-що, за чим ми можемо з вами зв’язатись;
— Кожні 50 гривень донату гарантують вам номерок для участі в розіграші;
— Донати для участі приймаються від моменту публікації цього допису і до 18:00 23 серпня 2022 року божого. Всі перекази, отримані після 18:00 будуть прийняті з радістю, але участі в лотереї не гарантуватимуть;
— Я розіграю приз онлайн, завтра, 23.08, о 20:00, з допомогою ще десяти Бабічів на фоні.
UPD: Час сплив!
Удачі!
І лотом буде — ось цей неймовірний прапор, який наші котики самі й розмалювали, спеціально для вас, до речі! Важливо — валькірія до комплекту не входить, самі знайдіть собі таку жінку.
Умови точнісінько такі самі, як і минулого разу:
— Робите донат за реквізитами;
— Обов’язково в примітці до переказу вказуєте ім’я та контакт — телефон, телеграм, будь-що, за чим ми можемо з вами зв’язатись;
— Кожні 50 гривень донату гарантують вам номерок для участі в розіграші;
— Донати для участі приймаються від моменту публікації цього допису і до 18:00 23 серпня 2022 року божого. Всі перекази, отримані після 18:00 будуть прийняті з радістю, але участі в лотереї не гарантуватимуть;
— Я розіграю приз онлайн, завтра, 23.08, о 20:00, з допомогою ще десяти Бабічів на фоні.
UPD: Час сплив!
Удачі!
#мислівслухі
Я по жизні жуткий розпіздяй, і для того, шоб був хоч якийсь порядок, я маю всьо планувати, причому не просто планувати, а ледь не вести ретельний облік справ, бо якшо просто покластися на власне відчуття відповідальности, то я прокрастінірую все к хуям. І, відповідно, випадковості для мене — найстрашніший ворог, бо якшо я шось запланував, і шось пішло не так, то мене це вибиває з моральної рівноваги.
А з іншої сторони практично все моє життя і, власне те, де я є зараз — результат якраз випадковостей різного штибу і розміру. І якраз їм я маю завдячувати усім класним і не дуже подіям, що зі мною сталися. Ось така абсурдна дволикість життя.
Це я до чого все? А до того, що не далі, як вчора, одна така випадковість повністю змінила мої плани, забравши у мене цілий день, який я збирався присвятити вирішенню багатьох питань, і, здається, ну тільки ж день, але саме затримка на цей день, з однієї сторони, здорово підісрала одним планам, а з іншої — зкоригувала інші і змусила взяти до уваги нові обставини, про які я вчора ще не знав.
Мені давно пора змиритися, що моїм життям керує не чітка спланованість, а те саме розпіздяйство у виконанні бога, всесвіту, чи в які там ще ктулхи хто вірить. Не дарма є приказка про те, що як хочеш розсмішити вищу силу, то введи її в курс своїх планів. Іноді я просто відмовляюсь розуміти, як влаштований цей світ, і виникає думка що це все планування, це не спосіб забезпечити контроль над своїм власним життям, а всього-навсього спроба окреслити приблизний список справ, які було б заїбісь зробити, але якшо нє, то й хуй з ним. Особливо зараз, коли горизонт планування звузився до наступної повітряної тривоги.
Можливо, в цьому і є сенс — жити тут і зараз, і не намагатися розписати своє життя на роки вперед, бо однак то все може піти по пизді? Відверто, я все частіше перестаю саме планувати, і усе більше думок переходять з категорії «зроблю це точно сраканадцятого сересня» до категорії «було б заєбісь зробить до того, як прилетить». І саме через це більшість речей ти вже не плануєш, а тупо робиш, бо коли як не зараз?
Погляд на життя змінився кардинально, і, можливо, саме через ось це відчуття приречености, через ось цей дамоклів меч, що постійно лоскоче нам тім’ячко, особисто я почав думати по іншому, і почав реалізувати ідеї, які за інших обставин такі лишилися б ідеями, про які я б мріяв, лежачи в ліжечку, щоб швидше заснути.
І все сильнішими піздюлями починаєш заганяти в темну печеру внутрішнього перфекціоніста, бо поки він діждеться свого моменту «вот щас точно можна», то його можеш не діждаться ти. Бери і роби. Таку пораду я часто давав багатьом людям, але сам завжди знаходив безліч відмазок. Чому — пояснити важко, але цей внутрішній перфекціоніст мені точно гарної служби не послужив. Тому нахєр його.
Бери і роби.
Ніколи так сильно не хочеться жити, як тоді, коли все, що ти знаєш наперед це те, що ти вопше ніхуя не знаєш наперед. Тому й живеш так, ніби це останній день твого життя.
Бо хуй його зна, може й да, смисл ждать?
***
Поширення текстів вітається та заохочується за умови атрибуції автора
***
Лотерея «Прапор для Перемоги»
Я по жизні жуткий розпіздяй, і для того, шоб був хоч якийсь порядок, я маю всьо планувати, причому не просто планувати, а ледь не вести ретельний облік справ, бо якшо просто покластися на власне відчуття відповідальности, то я прокрастінірую все к хуям. І, відповідно, випадковості для мене — найстрашніший ворог, бо якшо я шось запланував, і шось пішло не так, то мене це вибиває з моральної рівноваги.
А з іншої сторони практично все моє життя і, власне те, де я є зараз — результат якраз випадковостей різного штибу і розміру. І якраз їм я маю завдячувати усім класним і не дуже подіям, що зі мною сталися. Ось така абсурдна дволикість життя.
Це я до чого все? А до того, що не далі, як вчора, одна така випадковість повністю змінила мої плани, забравши у мене цілий день, який я збирався присвятити вирішенню багатьох питань, і, здається, ну тільки ж день, але саме затримка на цей день, з однієї сторони, здорово підісрала одним планам, а з іншої — зкоригувала інші і змусила взяти до уваги нові обставини, про які я вчора ще не знав.
Мені давно пора змиритися, що моїм життям керує не чітка спланованість, а те саме розпіздяйство у виконанні бога, всесвіту, чи в які там ще ктулхи хто вірить. Не дарма є приказка про те, що як хочеш розсмішити вищу силу, то введи її в курс своїх планів. Іноді я просто відмовляюсь розуміти, як влаштований цей світ, і виникає думка що це все планування, це не спосіб забезпечити контроль над своїм власним життям, а всього-навсього спроба окреслити приблизний список справ, які було б заїбісь зробити, але якшо нє, то й хуй з ним. Особливо зараз, коли горизонт планування звузився до наступної повітряної тривоги.
Можливо, в цьому і є сенс — жити тут і зараз, і не намагатися розписати своє життя на роки вперед, бо однак то все може піти по пизді? Відверто, я все частіше перестаю саме планувати, і усе більше думок переходять з категорії «зроблю це точно сраканадцятого сересня» до категорії «було б заєбісь зробить до того, як прилетить». І саме через це більшість речей ти вже не плануєш, а тупо робиш, бо коли як не зараз?
Погляд на життя змінився кардинально, і, можливо, саме через ось це відчуття приречености, через ось цей дамоклів меч, що постійно лоскоче нам тім’ячко, особисто я почав думати по іншому, і почав реалізувати ідеї, які за інших обставин такі лишилися б ідеями, про які я б мріяв, лежачи в ліжечку, щоб швидше заснути.
І все сильнішими піздюлями починаєш заганяти в темну печеру внутрішнього перфекціоніста, бо поки він діждеться свого моменту «вот щас точно можна», то його можеш не діждаться ти. Бери і роби. Таку пораду я часто давав багатьом людям, але сам завжди знаходив безліч відмазок. Чому — пояснити важко, але цей внутрішній перфекціоніст мені точно гарної служби не послужив. Тому нахєр його.
Бери і роби.
Ніколи так сильно не хочеться жити, як тоді, коли все, що ти знаєш наперед це те, що ти вопше ніхуя не знаєш наперед. Тому й живеш так, ніби це останній день твого життя.
Бо хуй його зна, може й да, смисл ждать?
***
Поширення текстів вітається та заохочується за умови атрибуції автора
***
Лотерея «Прапор для Перемоги»
#мислівслухі
Я не знаю, яке геральдичне значення має наш прапор, я не впевнений, що синій то небо, а жовтий то нива, я не можу стверджувати, яке сакральне значення полягає в поєднання цих кольорів. Я знаю точно тільки те, що наш стяг для мільйонів українців по всьому світу — це символ надії. Його пронесли крізь покоління окупації та еміграції, він пережив не одну імперію, і, судячи з усього, переживе ще одну, уособлюючи в собі оту внутрішню незламність українського народу, яка століттями тримала на собі усе те, що ми сьогодні вважаємо українським.
Сьогодні для нас це не просто прапор, не просто офіційний стяг держави Україна, який вивішують на свята, ну й який висить у особливо упоротих, ні, сьогодні це символ боротьби за справжню Незалежність, це система свій-чужий, це оберіг, це маячок надії в темній ночі сьогодення. Дві маленькі смужечки, які без жодних слів можуть сказати так багато — тут свої, тут захистять.
У школі нас ніби вчили поважати символи Держави — Гімн, Прапор, Тризуб, але самі знаєте, як рафіновано та непривабливо це відбувалося, та, тим не менш, попри увесь той нафталін освітньої системи, ніби й навіть заперечуючи її, ось ця любов до наших символів зросла, зміцніла сама по собі, і я завжди із гордістю тримав, тримаю і триматиму наш прапор. Просто тому, що цей стяг наповнений особливим значенням для кожного українця, тим паче сьогодні.
Мій син завжди, ніби вперше, зі справжнім щирим та притаманним лише дітям захопленням кричить «Дивіться, Прапор України, Україна!» щоразу як побачить його десь. Чи то величезний стяг, чи то маленький прапорець — він щиро радіє. Не знаю, що він при цьому відчуває, та знаю точно, що ця маленька людина завжди знатиме та відчуватиме, що де є наш прапор, там є Люди.
У багатьох країнах прапор став буденною частиною життя, у деяких же він став ознакою ненаситности, жовчної ненависти та дикунства, а наш… Наш став тією крицею, що боронить наші серця, наші душі, даруючи щодня ще одну крихту надії, даючи щодня ще одну крихту сил боротися, борсатися в чорних хвилях буремности життя, став путівною зіркою, що мерехтить над обрієм та веде вперед, він втішає, надихає та живить дух. Бо це не просто дві кольорові смужки. Це — ми, зіткані в одне безмежне полотно, що тріпотить під вітрами та бурями, що намагаються його пошматувати, але намарно, бо кожен з нас це саме та маленька ниточка, що міцно вчепилась за такі самі маленькі ниточки і тримається з останніх сил. І не рветься.
І прийде день, коли наш стяг замайорить над кожним куточком нашої країни, а люди дивитимуться на нього і посміхатимуться. Радісно. Впевнено. Спокійно.
З Днем Державного Прапора, котики.
Я не знаю, яке геральдичне значення має наш прапор, я не впевнений, що синій то небо, а жовтий то нива, я не можу стверджувати, яке сакральне значення полягає в поєднання цих кольорів. Я знаю точно тільки те, що наш стяг для мільйонів українців по всьому світу — це символ надії. Його пронесли крізь покоління окупації та еміграції, він пережив не одну імперію, і, судячи з усього, переживе ще одну, уособлюючи в собі оту внутрішню незламність українського народу, яка століттями тримала на собі усе те, що ми сьогодні вважаємо українським.
Сьогодні для нас це не просто прапор, не просто офіційний стяг держави Україна, який вивішують на свята, ну й який висить у особливо упоротих, ні, сьогодні це символ боротьби за справжню Незалежність, це система свій-чужий, це оберіг, це маячок надії в темній ночі сьогодення. Дві маленькі смужечки, які без жодних слів можуть сказати так багато — тут свої, тут захистять.
У школі нас ніби вчили поважати символи Держави — Гімн, Прапор, Тризуб, але самі знаєте, як рафіновано та непривабливо це відбувалося, та, тим не менш, попри увесь той нафталін освітньої системи, ніби й навіть заперечуючи її, ось ця любов до наших символів зросла, зміцніла сама по собі, і я завжди із гордістю тримав, тримаю і триматиму наш прапор. Просто тому, що цей стяг наповнений особливим значенням для кожного українця, тим паче сьогодні.
Мій син завжди, ніби вперше, зі справжнім щирим та притаманним лише дітям захопленням кричить «Дивіться, Прапор України, Україна!» щоразу як побачить його десь. Чи то величезний стяг, чи то маленький прапорець — він щиро радіє. Не знаю, що він при цьому відчуває, та знаю точно, що ця маленька людина завжди знатиме та відчуватиме, що де є наш прапор, там є Люди.
У багатьох країнах прапор став буденною частиною життя, у деяких же він став ознакою ненаситности, жовчної ненависти та дикунства, а наш… Наш став тією крицею, що боронить наші серця, наші душі, даруючи щодня ще одну крихту надії, даючи щодня ще одну крихту сил боротися, борсатися в чорних хвилях буремности життя, став путівною зіркою, що мерехтить над обрієм та веде вперед, він втішає, надихає та живить дух. Бо це не просто дві кольорові смужки. Це — ми, зіткані в одне безмежне полотно, що тріпотить під вітрами та бурями, що намагаються його пошматувати, але намарно, бо кожен з нас це саме та маленька ниточка, що міцно вчепилась за такі самі маленькі ниточки і тримається з останніх сил. І не рветься.
І прийде день, коли наш стяг замайорить над кожним куточком нашої країни, а люди дивитимуться на нього і посміхатимуться. Радісно. Впевнено. Спокійно.
З Днем Державного Прапора, котики.
Котики, хочу нагадати, що до завершення нашої експрес-лотереї «Прапор для Перемоги» трошки більше трьох годин!
На даний момент ми маємо уже 18 учасників, що задонатили уже 12286,2 гривень, а це майже-майже два акумулятори для наших відважних зв’язківців-богунівців!
Тож, якщо хочете отримати щанс виграти бомбезний прапор, розписаний нашими воїнами, то ще маєте трошки часу ;)
УМОВИ УЧАСТИ
P.S. Сонечка мої, як завжди, є декілька переказів, в яких не вказано контакт! Перевірте свої перекази, і якщо ви забули вказати — напишіть мені, будь-ласка, інакше, на жаль, я не зможу вас додати до розіграшу!
На даний момент ми маємо уже 18 учасників, що задонатили уже 12286,2 гривень, а це майже-майже два акумулятори для наших відважних зв’язківців-богунівців!
Тож, якщо хочете отримати щанс виграти бомбезний прапор, розписаний нашими воїнами, то ще маєте трошки часу ;)
УМОВИ УЧАСТИ
P.S. Сонечка мої, як завжди, є декілька переказів, в яких не вказано контакт! Перевірте свої перекази, і якщо ви забули вказати — напишіть мені, будь-ласка, інакше, на жаль, я не зможу вас додати до розіграшу!
Посиланнячко тут: https://youtu.be/d4Dz5N8vyz0
YouTube
Розіграш «Прапор для Перемоги»
Що ж, сонечка мої, розіграш завершено, і щасливим власником прапору від наших котиків з 1-ї Окремої Бригади Спеціального Призначення став Єгор Ярошинський! З чим ми його і вітаємо!
Я ще разу дякую усім вам, ви неймовірні котики, і робите велику справу! Уже завтра ми замовимо наступну партію акумуляторів і продовжимо разом з вами наближати таку омріяну Перемогу!
Гарного і мирного усім вечора!
P.S. Но в нас ще є й інші, не менш цікаві речі від не менш цікавих людей. Протріть пилюку з ваших книжкових поличок про всяк випадок.
Я ще разу дякую усім вам, ви неймовірні котики, і робите велику справу! Уже завтра ми замовимо наступну партію акумуляторів і продовжимо разом з вами наближати таку омріяну Перемогу!
Гарного і мирного усім вечора!
P.S. Но в нас ще є й інші, не менш цікаві речі від не менш цікавих людей. Протріть пилюку з ваших книжкових поличок про всяк випадок.
#мислівслухі
З Днем Незалежности, котики.
Цьогоріч цей день особливо символічний, особливо яскравий, особливо сумний та, водночас, радісний. Вперше за багато років ми, нарешті, осягнули, що Незалежність не здобувається простою декларацією на папері, ми зрозуміли, що вона, як би це страшно не звучало, повинна омитись кров’ю, щоб змити залишки імперії, яка тримала нас в своєму брудному, гидкому тілі, повільно затягуючи нас в гнійні глибини, нашіптуючи, заколисуючи, щоб ми не пручалися, і тихо заснули, розчинившись, перетравлені потворою.
Та ми прокинулися і вириваємося, обриваючи усі ті гидкі судини та щупальця, що вчепилися в нас, ми пручаємося та борсаємося, гриземо та рвемо усе, що нас зв’язує з цією потворою. Саме тому ця гидь показала врешті-решт усьому світу своє істинне лице, оскаливши гострі ікла та сапаючи нас своїми кігтями. Так, ми спливаємо кров’ю, ми тепер маємо глибокі рани, що досягають самого серця, і більшість із них ніколи не загояться і болітимуть довіку, але тим самим вони нагадуватимуть нам ніколи більше не наближатися до почвари. А ще краще — потвору знищити, щоб зникла вона з лиця землі і не завдавала горя більше нікому.
Ось про це наш сьогоднішній День Незалежности, без парадів, без пишних урочистостей, без салютів. Сьогодні замість парадів — колони техніки, що йдуть в зони бойових дій, замість урочистостей — нагородження посмертно, замість салютів — вибухи. Сьогодні ми святкуємо життя. Не тільки своє, а й життя України як такої, ми святкуємо наше право існувати.
Сьогодні кожен свідомий цієї мети українець здобуває справжню Незалежність, кожен на своєму місці, у кожного своя роль в цій боротьбі, і кожен з нас стає сьогодні частинкою справжньої історії, яку ми, нарешті, пишемо самі. Сьогодні ми омиваємо нашу Незалежність нашими кров’ю, потом та слізьми для того, аби нашим дітям не довелося робити це за нас.
Сьогодні ми нарешті палаємо гнівом, сьогодні саме ми — те атомне полум’я, що випалює усе довкола. Ми вируємо, бо нарешті зрозуміли, що таке бути дійсно незалежними. І нікому більше не дозволимо забрати у нас право бути собою.
З Днем Незалежности, мої любі, незламні, суворі, ніжні, прекрасні українці.
З Днем Незалежности, котики.
Цьогоріч цей день особливо символічний, особливо яскравий, особливо сумний та, водночас, радісний. Вперше за багато років ми, нарешті, осягнули, що Незалежність не здобувається простою декларацією на папері, ми зрозуміли, що вона, як би це страшно не звучало, повинна омитись кров’ю, щоб змити залишки імперії, яка тримала нас в своєму брудному, гидкому тілі, повільно затягуючи нас в гнійні глибини, нашіптуючи, заколисуючи, щоб ми не пручалися, і тихо заснули, розчинившись, перетравлені потворою.
Та ми прокинулися і вириваємося, обриваючи усі ті гидкі судини та щупальця, що вчепилися в нас, ми пручаємося та борсаємося, гриземо та рвемо усе, що нас зв’язує з цією потворою. Саме тому ця гидь показала врешті-решт усьому світу своє істинне лице, оскаливши гострі ікла та сапаючи нас своїми кігтями. Так, ми спливаємо кров’ю, ми тепер маємо глибокі рани, що досягають самого серця, і більшість із них ніколи не загояться і болітимуть довіку, але тим самим вони нагадуватимуть нам ніколи більше не наближатися до почвари. А ще краще — потвору знищити, щоб зникла вона з лиця землі і не завдавала горя більше нікому.
Ось про це наш сьогоднішній День Незалежности, без парадів, без пишних урочистостей, без салютів. Сьогодні замість парадів — колони техніки, що йдуть в зони бойових дій, замість урочистостей — нагородження посмертно, замість салютів — вибухи. Сьогодні ми святкуємо життя. Не тільки своє, а й життя України як такої, ми святкуємо наше право існувати.
Сьогодні кожен свідомий цієї мети українець здобуває справжню Незалежність, кожен на своєму місці, у кожного своя роль в цій боротьбі, і кожен з нас стає сьогодні частинкою справжньої історії, яку ми, нарешті, пишемо самі. Сьогодні ми омиваємо нашу Незалежність нашими кров’ю, потом та слізьми для того, аби нашим дітям не довелося робити це за нас.
Сьогодні ми нарешті палаємо гнівом, сьогодні саме ми — те атомне полум’я, що випалює усе довкола. Ми вируємо, бо нарешті зрозуміли, що таке бути дійсно незалежними. І нікому більше не дозволимо забрати у нас право бути собою.
З Днем Незалежности, мої любі, незламні, суворі, ніжні, прекрасні українці.
Доброго ранку, котики! Сьогодні четвер, а значить — #день_кукухи на каналі, день, коли ми ділимося з нашою маленькою спільнотою усім, чим хочеться поділитися: хорошим, сумним, наболілим, шукаємо підтримки та підтримуємо інших.
За останній тиждень сталося багато чого, як приємного, позитивного, так і нехорошого, а часом і відверто поганого. Але вчорашній день вкотре показав мені, яка надзвичайна нація ми, українці. Навіть незважаючи на трагедію в Чаплине, ми не впали у відчай, не розгубилися, не втратили здатности мислити чітко та ясно. Навпаки, ми вкотре показали, що ми лише гартуємося від ударів, нас не залякати ніякими повітряними тривогами і ракетами, а смерті наших співгромадян лише додають нам люті, чистої, холодної, прозорої люті, яку ми спрямовуємо на досягнення спільної для усіх українців мети — Перемоги.
Це не може не підбадьорювати, коли ти знаєш, що навколо безліч таких самих, як і ти, злих, зосереджених людей, що навіть не мають в думках здаватися, опускати руки, а лише хуярять, зціпивши зуби, кожен на своєму місці, що призначила їм така примхлива доля.
Сьогодні я починаю свій день з новим натхненням до нових справ, бо знаю, що коли поруч такі неймовірні люди, усе в нас вийде, як не крути. Кукуха на місці, вправлена просто космічним рівнем відданості мільйонів незнайомих мені людей одній єдиній справі — вижити, знищити скажену імперію, а потім знову мирно й тихо сратися, сваритися, і, між іншим, будувати наше з вами майбутнє.
Щодо мене, то я надзвичайно втішений тим, як ми з вами круто допомагаємо нашим захисникам-богунівцям, трошки пізніше відзвітую вам про акумулятори, до речі. Взагалі, цей тиждень пройшов трошки горбато щодо особистих планів, але врешті-решт усе склалося на краще.
Що ж, а як пройшов ваш тиждень, котики?
За останній тиждень сталося багато чого, як приємного, позитивного, так і нехорошого, а часом і відверто поганого. Але вчорашній день вкотре показав мені, яка надзвичайна нація ми, українці. Навіть незважаючи на трагедію в Чаплине, ми не впали у відчай, не розгубилися, не втратили здатности мислити чітко та ясно. Навпаки, ми вкотре показали, що ми лише гартуємося від ударів, нас не залякати ніякими повітряними тривогами і ракетами, а смерті наших співгромадян лише додають нам люті, чистої, холодної, прозорої люті, яку ми спрямовуємо на досягнення спільної для усіх українців мети — Перемоги.
Це не може не підбадьорювати, коли ти знаєш, що навколо безліч таких самих, як і ти, злих, зосереджених людей, що навіть не мають в думках здаватися, опускати руки, а лише хуярять, зціпивши зуби, кожен на своєму місці, що призначила їм така примхлива доля.
Сьогодні я починаю свій день з новим натхненням до нових справ, бо знаю, що коли поруч такі неймовірні люди, усе в нас вийде, як не крути. Кукуха на місці, вправлена просто космічним рівнем відданості мільйонів незнайомих мені людей одній єдиній справі — вижити, знищити скажену імперію, а потім знову мирно й тихо сратися, сваритися, і, між іншим, будувати наше з вами майбутнє.
Щодо мене, то я надзвичайно втішений тим, як ми з вами круто допомагаємо нашим захисникам-богунівцям, трошки пізніше відзвітую вам про акумулятори, до речі. Взагалі, цей тиждень пройшов трошки горбато щодо особистих планів, але врешті-решт усе склалося на краще.
Що ж, а як пройшов ваш тиждень, котики?
Що ж, сонечка мої, прийшов час розповісти вам про наш коштозбір на акумулятори для наших рідних уже котиків з 1-ї Окремої Бригади Спеціального Призначення імені Івана Богуна.
Отже, після того, як відкинувши усі інші запити, ми забезпечили котиків такими необхідними для них зарядними пристроями та інверторами, ми разом з вами усіма правдами і неправдами розпочали збір на 10 гелієвих акумуляторів, щоб обладнання у котиків працювало навіть тоді, коли немає під рукою генераторів, і вони могли слухати притулів супутник і різати русню.
Акумулятори ми закупили в два заходи, але квитанцій тут три. Чому? А бо спочатку ми, маючи кошти, що лишилися після придбання попереднього обладнання, проплатили 17600 гривень за, як ми думали, чотири акумулятори, і дуже зраділи, які ми умнічки, найшли потрібні акумулятори так дешево, за 4400 гривень! А потім постачальник дуже ізвінявся і сказав, шо вони, як і комунікація нашої держави з народом, нємножко проїбались, і акуми насправді коштують 7400 гривень за штуку. «Та блядь!», сказали ми з валькірією, поняли шо чотири штуки ми не стягнем, і докинули ще 4600 гривень шоб оплатити хоча б 3 акумулятори. Таким чином перша партія обійшлася нам в 22200 гривень.
І відносно цієї вартости ми й продовжили коштозбір на решту 7 штук, на суму 51800 гривень. Щось ми залучили на донатах, і, до речі, дуже значну суму залучили за допомогою експрес-лотереї до Дня Прапора. Аж тут дуже компетентна людина підказала нам, що можна взяти майже такі самі акумулятори, але трошечки дешевше. По 6500 гривень за штуку. Ми, звичайно ж, відразу перепиталися котиків, чи пасують їм такі, і вони сказали нам «Так!». Таким чином, другу партію ми викупили за 45500 гривень, які прям ледь не гривня в гривню лежали в нашій монобаночці «На котиків». І знаєте, що найкрутіше в цій історії?
Акумулятори вже прямують до котиків. Завдяки усім вам.
І за це я вас усіх дуже-дуже люблю.
P.S. Квитанції додаю в коментарях до допису, бо телеграм не вміє нормально файли прикріпляти.
Отже, після того, як відкинувши усі інші запити, ми забезпечили котиків такими необхідними для них зарядними пристроями та інверторами, ми разом з вами усіма правдами і неправдами розпочали збір на 10 гелієвих акумуляторів, щоб обладнання у котиків працювало навіть тоді, коли немає під рукою генераторів, і вони могли слухати притулів супутник і різати русню.
Акумулятори ми закупили в два заходи, але квитанцій тут три. Чому? А бо спочатку ми, маючи кошти, що лишилися після придбання попереднього обладнання, проплатили 17600 гривень за, як ми думали, чотири акумулятори, і дуже зраділи, які ми умнічки, найшли потрібні акумулятори так дешево, за 4400 гривень! А потім постачальник дуже ізвінявся і сказав, шо вони, як і комунікація нашої держави з народом, нємножко проїбались, і акуми насправді коштують 7400 гривень за штуку. «Та блядь!», сказали ми з валькірією, поняли шо чотири штуки ми не стягнем, і докинули ще 4600 гривень шоб оплатити хоча б 3 акумулятори. Таким чином перша партія обійшлася нам в 22200 гривень.
І відносно цієї вартости ми й продовжили коштозбір на решту 7 штук, на суму 51800 гривень. Щось ми залучили на донатах, і, до речі, дуже значну суму залучили за допомогою експрес-лотереї до Дня Прапора. Аж тут дуже компетентна людина підказала нам, що можна взяти майже такі самі акумулятори, але трошечки дешевше. По 6500 гривень за штуку. Ми, звичайно ж, відразу перепиталися котиків, чи пасують їм такі, і вони сказали нам «Так!». Таким чином, другу партію ми викупили за 45500 гривень, які прям ледь не гривня в гривню лежали в нашій монобаночці «На котиків». І знаєте, що найкрутіше в цій історії?
Акумулятори вже прямують до котиків. Завдяки усім вам.
І за це я вас усіх дуже-дуже люблю.
P.S. Квитанції додаю в коментарях до допису, бо телеграм не вміє нормально файли прикріпляти.
UPD: Місця кончились, групу набрано.
Оголошення-блискавка.
Котики, маю для вас супер-пупер унікальну, обмежену в часі пропозицію. Я вирішив зібрати маленьку групу людей, які хочуть вивчати html+css+js з нуля, і в понеділок уже проводитиму перше заняття. Пропозиція дуже обмежена, бо маю тільки максимум три місця.
Якщо хочете приєднатися до цієї групи і почати вчити основи фронтенду, пишіть мені в ПП! Нагадую, що місць суто три, бо я давно не викладав, і хочу почати з маленької групи, щоб не розчаровувати багато людей за один раз.
Оголошення-блискавка.
Котики, маю для вас супер-пупер унікальну, обмежену в часі пропозицію. Я вирішив зібрати маленьку групу людей, які хочуть вивчати html+css+js з нуля, і в понеділок уже проводитиму перше заняття. Пропозиція дуже обмежена, бо маю тільки максимум три місця.
Якщо хочете приєднатися до цієї групи і почати вчити основи фронтенду, пишіть мені в ПП! Нагадую, що місць суто три, бо я давно не викладав, і хочу почати з маленької групи, щоб не розчаровувати багато людей за один раз.
#мислівслухі
Не то шоб я дуже сильно сидів і слідкував за новинами, а особливо хто шо там пропердів ротом в болотостані, але сьогодні перед мої очі випливла «новина» про їхнього дресированого медведа, який час від часу виривається зі свого блядського цирку і шото ляпає в етер.
Я вже давно і повністю впевнився, шо вони там геть йобнулись і, в основному, шото пиздять виключно для внутрішнього споживання, шоб підтримувати у своїх болотців відчучття гордости за свою свєрхдєржаву, і це в 100% якась така потойбічна хтонь, шо Ктулху, певно, почувши яку добірну хуйню там несуть, крякнув би тихенько своє «фхтагн» і булькнув назад в безодню океану, шоб ніколи того йобаного стиду не видіти і не чути.
Та, на жаль, отеє белькотіння божевільних час від часу проривається до нашого інфопростору, і сьогодні один з тих нещасних днів, коли привиди ідіотизма прориваються до нашої реальности і носяться поміж людей, знижуючи світовий середній рівень інтелекту до значень кімнатної температури. Так от, цей дурачок написав у себе, шо, мовляв, спєциатєльна воєнна опірація іде строго згідно плану, і короче, первий сценарій завершення це досягнення всіх цілей (яких, блядь, получить ше німножечко піздов?!), а вот від второго я хрюкнув так, шо сусіди прийшли розбиратися, якого хуя ми держим кнура в хаті. Короче, держіться, вторий сценарій, значить, це, блядь, військовий переворот, а потім тіпа побєда.
Військовий переворот. Блядь. Військовий переворот. Це така, курва, паралельна реальність, шо вона за всіма правилами гіперкосмічної геометрії, не повинна перетинатися з нашим Всесвітом в жодній точці часово-просторового континіууму. І тим не менш, вони реально таке ляпають. Військовий переворот це коли, по-перше, вся армія прям піздєц ненавидить владу і прямо жде, коли уся верхівка Збройних Сил дасть відмашку «хуяр єго», а по-друге, в контексті цієї гарячкової маячні, армія ше й має одностайно хотіти дружить з росією.
Це блядь, як?! Воюють вони, значить, воюють, з кацапами, щодня і щоночі, гинуть їхні побратими, рідні, знайомі, і вдруг всі такі — «да ну нахуй, всьо, ми за росію, Залужний, дай команду». Нє, мені ця шапка тупо на голову не налазить. Нє, ну рускім понятно, там голова маленька, їм ше не таку хуйню натягують, вони реально вірять в знищені дівізіони гімарсів і ппо севастополя, яке в перший же день збило притулин супутник.
Це не прірва між нами, шановні. Це різні світи і рівні існування, Доктор Стрендж атвічає, він весь Мультивсесвіт перерив, а таких довбойобів не бачив. Я просто не уявляю, як це — жити у вигаданому світі, коли у тебе зі стін гівно тече, а ти ходиш гордий, бо живеш в «сільнєйшей странє міра». Весь цивілізований світ уже не то шо не боїться, він уже на хую їх крутить в різні сторони і зі змінною швидкістю, шоб цікавіше було.
Просто нагадаю, що такого єднання держави, армії і народу не було, напевно, ніде і ніколи в історії, і військовий переворот у нас можливий хіба в одному випадку, коли військовий робить на турніку підйом-переворот. А вот всяким дресированим дурачкам варто було б задуматись, чи не перевернуть їх їхні ж бойові буряти, особливо коли жрать лишиться тільки ягель ісцяки щі. Хоча… Мені здається, що це така проєкція, знаєте, типу «ето не я плачу, ето ти плачеш!». Бздять вони, бояться до дрижаків в сраці, що й дійсно, прокинеться якийсь їхній генерал якось і подумає: та ну його нахуй. І поведе своїх п’яних ванєк брать москву. І візьме.
Хай бздять. Коли боїшся — починає всяке ввижатись. Наприклад бандерівці-асасіни.
…чи не ввижатись?
Не то шоб я дуже сильно сидів і слідкував за новинами, а особливо хто шо там пропердів ротом в болотостані, але сьогодні перед мої очі випливла «новина» про їхнього дресированого медведа, який час від часу виривається зі свого блядського цирку і шото ляпає в етер.
Я вже давно і повністю впевнився, шо вони там геть йобнулись і, в основному, шото пиздять виключно для внутрішнього споживання, шоб підтримувати у своїх болотців відчучття гордости за свою свєрхдєржаву, і це в 100% якась така потойбічна хтонь, шо Ктулху, певно, почувши яку добірну хуйню там несуть, крякнув би тихенько своє «фхтагн» і булькнув назад в безодню океану, шоб ніколи того йобаного стиду не видіти і не чути.
Та, на жаль, отеє белькотіння божевільних час від часу проривається до нашого інфопростору, і сьогодні один з тих нещасних днів, коли привиди ідіотизма прориваються до нашої реальности і носяться поміж людей, знижуючи світовий середній рівень інтелекту до значень кімнатної температури. Так от, цей дурачок написав у себе, шо, мовляв, спєциатєльна воєнна опірація іде строго згідно плану, і короче, первий сценарій завершення це досягнення всіх цілей (яких, блядь, получить ше німножечко піздов?!), а вот від второго я хрюкнув так, шо сусіди прийшли розбиратися, якого хуя ми держим кнура в хаті. Короче, держіться, вторий сценарій, значить, це, блядь, військовий переворот, а потім тіпа побєда.
Військовий переворот. Блядь. Військовий переворот. Це така, курва, паралельна реальність, шо вона за всіма правилами гіперкосмічної геометрії, не повинна перетинатися з нашим Всесвітом в жодній точці часово-просторового континіууму. І тим не менш, вони реально таке ляпають. Військовий переворот це коли, по-перше, вся армія прям піздєц ненавидить владу і прямо жде, коли уся верхівка Збройних Сил дасть відмашку «хуяр єго», а по-друге, в контексті цієї гарячкової маячні, армія ше й має одностайно хотіти дружить з росією.
Це блядь, як?! Воюють вони, значить, воюють, з кацапами, щодня і щоночі, гинуть їхні побратими, рідні, знайомі, і вдруг всі такі — «да ну нахуй, всьо, ми за росію, Залужний, дай команду». Нє, мені ця шапка тупо на голову не налазить. Нє, ну рускім понятно, там голова маленька, їм ше не таку хуйню натягують, вони реально вірять в знищені дівізіони гімарсів і ппо севастополя, яке в перший же день збило притулин супутник.
Це не прірва між нами, шановні. Це різні світи і рівні існування, Доктор Стрендж атвічає, він весь Мультивсесвіт перерив, а таких довбойобів не бачив. Я просто не уявляю, як це — жити у вигаданому світі, коли у тебе зі стін гівно тече, а ти ходиш гордий, бо живеш в «сільнєйшей странє міра». Весь цивілізований світ уже не то шо не боїться, він уже на хую їх крутить в різні сторони і зі змінною швидкістю, шоб цікавіше було.
Просто нагадаю, що такого єднання держави, армії і народу не було, напевно, ніде і ніколи в історії, і військовий переворот у нас можливий хіба в одному випадку, коли військовий робить на турніку підйом-переворот. А вот всяким дресированим дурачкам варто було б задуматись, чи не перевернуть їх їхні ж бойові буряти, особливо коли жрать лишиться тільки ягель і
Хай бздять. Коли боїшся — починає всяке ввижатись. Наприклад бандерівці-асасіни.
…чи не ввижатись?
Доброго ранку, котики!
Сьогодні п’ятниця, день, коли ми традиційно запускали НезамовленийХепіМіл на вшанування дітей, вбитих росіянами, та, нажаль, офіційна кількість загиблих сягла позначки, коли ми уже просто не встигаємо завершити цей збір за день (нагадаю, що перший раз ми збирали 153 “ХепіМіли” і завершили збір менше ніж за годину). На сьогодні ж це 377 дітей. Тому якщо ви однак хочете підтримати дитячий центр “Мрія Марти”, то ось реквізити:
💳 МОНО 4441114446633370
👛 PayPal cityofgoodnessukr@gmail.com
🪙 BitCoin (Binance) 12YzUqVdKRxWvEhoemyAr8w2bjgrUiXygN
Повний список реквізитів на сайті проєкту “Місто Добра”
***
Ну і, звичайно, нікуди не ділися наші котики з Першої Окремої Бригади Спеціального Призначення ім. Івана Богуна. Ми зараз в процесі уточнення нагальних і довгострокових потреб, бо зрозуміли, що пора переходити на більш далекоглядне планування. Тож, якщо маєте бажання і змогу закинути 50 гривень замість ранкової кави, то реквізити незмінні:
💳 5375411201963670
👛 https://send.monobank.ua/jar/tTTtrH6eQ
Сьогодні п’ятниця, день, коли ми традиційно запускали НезамовленийХепіМіл на вшанування дітей, вбитих росіянами, та, нажаль, офіційна кількість загиблих сягла позначки, коли ми уже просто не встигаємо завершити цей збір за день (нагадаю, що перший раз ми збирали 153 “ХепіМіли” і завершили збір менше ніж за годину). На сьогодні ж це 377 дітей. Тому якщо ви однак хочете підтримати дитячий центр “Мрія Марти”, то ось реквізити:
💳 МОНО 4441114446633370
👛 PayPal cityofgoodnessukr@gmail.com
🪙 BitCoin (Binance) 12YzUqVdKRxWvEhoemyAr8w2bjgrUiXygN
Повний список реквізитів на сайті проєкту “Місто Добра”
***
Ну і, звичайно, нікуди не ділися наші котики з Першої Окремої Бригади Спеціального Призначення ім. Івана Богуна. Ми зараз в процесі уточнення нагальних і довгострокових потреб, бо зрозуміли, що пора переходити на більш далекоглядне планування. Тож, якщо маєте бажання і змогу закинути 50 гривень замість ранкової кави, то реквізити незмінні:
💳 5375411201963670
👛 https://send.monobank.ua/jar/tTTtrH6eQ
#короткий_зміст_попередніх_серій
8 серпня — 25 серпня
#мислівслухі
— Єбем красні хрести з гамнесті інтернешенел
— День кукухи 11 серпня
— Бабіч і поїзд. Плацкарта.
— Бабіч і поїзд. Купе.
— Бабіч і поїзд. Люкс.
— Бабічу 35 годіков
— Майно лайно, а справжній скарб — це…
— Надія
— Шо я маю сказать за офіси
— День кукухи 18 серпня
— Про мої враження від компаній, великих і маленьких, ч.1
— Про мої враження від компаній, великих і маленьких, ч.2
— П’ятниця для себе
— Новий тиждень
— Я по жизні жуткий розпіздяй
— Наш Прапор.
— З Днем Незалежности, котики.
— День кукухи 25 серпня
— Військовий переворот мєдвєдєва
#коштозбори
— Звіт за акумулятори
#казочка
— Бавовна, ч.1
— Бавовна, ч.2
8 серпня — 25 серпня
#мислівслухі
— Єбем красні хрести з гамнесті інтернешенел
— День кукухи 11 серпня
— Бабіч і поїзд. Плацкарта.
— Бабіч і поїзд. Купе.
— Бабіч і поїзд. Люкс.
— Бабічу 35 годіков
— Майно лайно, а справжній скарб — це…
— Надія
— Шо я маю сказать за офіси
— День кукухи 18 серпня
— Про мої враження від компаній, великих і маленьких, ч.1
— Про мої враження від компаній, великих і маленьких, ч.2
— П’ятниця для себе
— Новий тиждень
— Я по жизні жуткий розпіздяй
— Наш Прапор.
— З Днем Незалежности, котики.
— День кукухи 25 серпня
— Військовий переворот мєдвєдєва
#коштозбори
— Звіт за акумулятори
#казочка
— Бавовна, ч.1
— Бавовна, ч.2