це моя проповідь на Євангеліє минулої неділі, в другу неділю Посту https://youtu.be/8k9VCE8o46s

Запис онлайн бесіди про Потоп та Завіт Бога з Ноєм та людством

https://youtu.be/wyGeU9gAoJA

Цікава бесіда вийшла у моєї чарівної та розумної дружини, доктора і богослова!
https://www.youtube.com/live/0qyMcgqWKxM?feature=share

Астрономічні та історичні основи православного літочислення. Юліанський календар; Григоріанський календар; Новоюліанський календар; Юдейський календар. Як і чому вираховують різні пасхалії. Календарні перспективи Вселенської церкви і ПЦУ.

Моя лекція сьогодні в Львівській духовній семінарії.

https://youtu.be/ibQJSXZXvR8

Літургіне життя Православної Церкви України. Лекція у Львівській духовній семінарії
https://youtu.be/2Akej7uzrmM

Якщо ви раптом ще чомусь не бачили, поділюся з вами своїм відео про таїнство Соборування. Як мені здається, тут найкращим чином пояснюється все головне.

https://youtu.be/I3fDGnGGASI

У нас в Спасо-Преображенському соборі в Києві соборування буде проводитися у неділю завтра та в наступну неділю о 15:00.

Соборуватися зовсім не обов'язково, але якщо Вам хочеться пособоруватися, то приходьте до нас! :)

Рішення №22 Священного Синоду Православної Церкви України

«Про надання благословення на видання другої частини Служебника і Часослова українською мовою (в редакції 2023 р.)»

[...]

На перехідний період надати дозвіл за рішенням священнослужителя використовувати практику освячення Святих Дарів під час Божественної літургії за чином свт. Василія Великого або у відповідності до попередніх редакцій перекладу, або у відповідності до редакції перекладу 2023 р. (без додатку, внесеного з Божественної літургії за чином свт. Іоана Золотоустого і відсутнього в грецьких і давніх слов’янських текстах) за наступним чином:

«Священник: Тому, Владико Пресвятий, і ми, грішні і недостойні раби Твої, що сподобилися служити святому Твоєму жертовнику не за праведні діла наші, бо ми не вчинили нічого доброго на землі, а через милість Твою і милосердя Твоє, що Ти їх багато вилив на нас, насмілюємось приступити до святого Твого жертовника і, принісши образи Святого Тіла й Крові Христа Твого, молимось Тобі і благаємо Тебе, Святий над Святими, щоб благоволінням Твоєї благості Дух Твій Святий зійшов на нас і на ці предложені дари, і благословив їх, і освятив, і явив

Диякон, вклонивши голову, показує орарем на святий хліб і тихо промовляє: Благослови, владико, святий хліб.

Священник благословляючи святий хліб, промовляє:

Священник: Хліб цей – самим Чесним Тілом Господа і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.

Диякон: Амінь.

І знову диякон:

Диякон: Благослови, владико, святу чашу.

Священник: А чашу цю – самою Чесною Кров’ю Господа і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.

Диякон: Амінь.

Священник, благословляючи ті й другі Святощі, промовляє:

Священник: Що пролилася за життя світу.

Диякон: Амінь, амінь, амінь.»

І далі відповідно до чину.

В наявних до цього українських перекладах, які раніше орієнтувалися на офіційні церковнослов’янські видання, за літургією свт. Василія священику приписується благословляти третій раз дари, промовляючи: «Перетворивши Духом Твоїм Святим». Ці слова відсутні у давніх списках чину літургії свт. Василія Великого і є пізнішою вставкою з анафори свт. Іоана Златоуста, яка порушує синтаксис грецької мови в оригінальному тексті анафори свт. Василія.

На помилковість цієї вставки вказували, зокрема, преподобний Никодим Святогорець і проф. В. В. Болотов. У «Підаліоні», виданому 1790 р., прп. Никодим Святогорець зауважував: «Священики, коли служать літургію святого Василія, не повинні в момент перетворення та освячення Таїн казати: “Перетворивши Духом Твоїм Святим”, бо це є додатком якогось невігласа і зухвалого, який, протидіючи, як здається, латинянам, взяв ці слова з літургії Златоуста та вніс їх у літургію Василія. Тому вони ані в старих рукописних літургіях не знаходяться, як ми досліджували, ані за синтаксисом ці слова не мають там місця». Ця вставка відсутня й у слов’янських рукописах і з’явилась уперше в київських друкованих виданнях Служебника 1629 і 1639 р. Натомість у Ієратиконах, що видаються у Вселенському Патріархаті та Церкві Греції, священнику приписано благословляти третій раз дари під час фрази «Що пролилася за життя світу».

В епіклезі анафори свт. Василія Великого слова «молимось… щоб… Дух Твій Святий зійшов на нас і на ці предложені дари, і благословив їх, і освятив, і явив…» мають той самий сенс і зміст, які містяться у фразі свт. Іоана Златоуста «перетворивши Духом Твоїм Святим», тобто ці слова є закликанням Духа Святого на дари, щоби дією божественної благодаті вони стали Тілом і Кров’ю Христовими. Тому додавати слова «Перетворивши Духом Твоїм Святим» у літургію свт. Василія Великого означає двічі просити про перетворення дарів Святим Духом.

Крім того, тоді як у літургії свт. Іоана Золотоустого суб’єктом дії в реченні, до якого входить «перетворивши…», є Бог Отець, суб’єктом дієслів літургії свт. Василія Великого «благословив», «освятив» і «явив», так само як і фраз «хліб цей…», «чашу цю…», які граматично є частинами одного речення, є Святий Дух.

Відповідно, коли до анафори свт. Василія додається фраза «перетворивши Духом Твоїм Святим», відбувається неоголошена зміна суб’єкта та привноситься грубий недолік до синтаксично бездоганного тексту.

Будь-яка людина з більш-менш здоровим моральним відчуттям, а таких серед нас (на щастя) багато, буде співчувати та солідаризуватися з тим, кого переслідують, утискають, над ким знущаються. Співчуття викликає жертва, а не насильник. Саме тому я часом можу зрозуміти, але жодним чином не можу виправдати жорстокі дії по відношенню до представників чи громад УПЦ (Онуфріївської) з боку деяких представників ПЦУ чи місцевого самоврядування. Насильство, яке коїться в ім'я якоїсь релігії, насправді працює проти цієї релігії. Дуже прикро, що деякі не в міру ревні діячі цього не розуміють.

Керівництво УПЦ (ніби не МП) вчора видало письмову "заборону" архімандриту Авраамію, монаху Києво-Печерської лаври, який долучився до ПЦУ. Указ оприлюднено приблизно через три години після того, як стало відомо про рішення о. Авраамія (яке, наскільки я знаю, він прийняв набагато раніше, тільки про це не оголошували). В діях керівництва УПЦ я бачу суцільне лицемірство. Адже ЖОДНОЇ заборони не було видано відкритим колаборантам, підсанкційним та позбавленим громадянства єпископам, а також тим, хто перейшов з УПЦ в пряме підпорядкування Москві.

https://news.church.ua/2023/03/29/za-uxilennya-v-rozkol-zaboronenij-u-svyashhennosluzhinni-kolishnij-naselnik-kijevo-pecherskoji-lavri/#2023-03-30

ЗАЯВА З ПРИВОДУ ЦЕРКОВНОГО КОНФЛІКТУ В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКУ

Ми, представники духовенства і вірян ПЦУ і УПЦ, що беруть участь у міжцерковному діалозі, наразі спостерігаємо загострення довготривалого конфлікту між православними юрисдикціями в Україні. 28 березня 2023 р. в Івано-Франківську стався прикрий інцидент навколо приналежності храму Різдва Христового.

Ми засуджуємо будь-які силові способи вирішення цього та інших конфліктів чи прояви насильницьких дій щодо будь-яких релігійних спільнот, незалежно від назв і юрисдикційної приналежності, оскільки це докорінно суперечить засадничим принципам Євангелія Христового і Заповідей Божих. Зневага до вівтаря і насильницькі дії щодо живих ікон, якими є всі люди безвідносно до юрисдикції, радикально суперечать християнському етосу і не можуть сприйматися як належне. Вважаємо неприпустимим застосування принципу колективної відповідальності з боку одних груп вірян щодо інших і вкотре наголошуємо, що єдиним правдивим християнським шляхом до розв'язання конфліктних чи спірних питань є формат діалогу в дусі Євангельських миру та любові.

Ці дії також суперечать стандартам, сформульованим самою ПЦУ, а також Декларації порозуміння між духовенством ПЦУ та УПЦ від 05.07.2022, у якій ідеться про "необхідність відмови від агресії, стереотипів, упередженості й мови ультиматумів та ворожнечі у спілкуванні один з одним та в публічному просторі," «відходу від вузькокорпоративних інтересів у міжправославному діалозі," "існування різних моделей співіснування православних юрисдикцій"; "різні підходи до практики зміни юрисдикції (при спільному розумінні того, що вони мають відбуватися шляхом вільного і законного волевиявлення її членів)".

Ми цілком усвідомлюємо ширший контекст, у якому відбулася ця локальна подія: повномасштабна війна Росії проти України, неготовність єпископату УПЦ однозначно розірвати стосунки з РПЦ, факти колаборації, виявлені СБУ серед членів УПЦ, проросійські настрої деяких священників і вірян – і непропорційність співставлення конфлікту в Івано-Франківську та ролі РПЦ в агресії проти України.
Цілком розуміючи емоції українського суспільства щодо великої частини УПЦ, ми, однак, не можемо виправдати протиправні дії, в яких виражаються ці емоції. Ці вчинки не лише суперечать Євангелію, а й наносять непоправну шкоду міжнародному іміджу українського православ’я і держави загалом. Натомість, вони сприяють прокремлівській риториці та підважують довіру до України з боку Заходу, підтримки якого ми зараз потребуємо.

Окрім того, агресивна поведінка з боку надміру ревних прибічників ПЦУ підриває багаторічні зусилля з досягнення єдності українського православ’я. Застосування насильства в розв'язанні міжцерковних конфліктів зазвичай має протилежний ефект; до того ж, сама ПЦУ не потребує людей, які приходили б до неї із нещирим серцем.

На наших очах зараз відбуваються значні перетворення в церковному житті України. Ми не хочемо, щоб події в Івано-Франківську стали парадигмою вирішення спірних ситуацій у церковному полі України в майбутньому. Сучасна Українська Церква не може керуватися середньовічним гаслом «мета виправдовує засоби», а радше обрати модель “відкритого православ'я”.

Про чоловіка і жінку. Сподобалася цитата з книги мого друга.

«В івриті слово "чоловіче" (захар) пов'язане з минулим (зехер - пам'ять, минуле), а жіноче (некева) - з майбутнім, з народженням. В шлюбі це проявляється в тому, що чоловік, коли він одружується, дивиться на жінку, яка вона є на даний момент, і якщо жінка через 20 років змінилася, то чоловіки почасти бувають розчаровані: "Я одружився на одній, а ти тепер інша". А жінка виходить заміж за того чоловіка, яким він стане в майбутньому, і якщо чоловік за 20 років не змінився, то жінка буває розчарована: "Я тебе вже 20 років виховую, а ти досі залишився, яким був".
Жінка бачить у чоловікові його потенціал, вона виховує цей потенціал і розкриває його. Для жінки дуже важливо "виростити" свого чоловіка до достойного рівня. Найважливіша творчість жінки - створення чоловіка, якого вона зможе продемонструвати суспільству. Тому для чоловіка, якщо він хоче чогось досягти в житті, потрібно обрати таку жінку, яка буде правильно його виховувати.
Створення жінки описана в книзі Буття (2:18) як створення "езер ке-негдо", буквально "помічника-супротивника", противаги. Чоловіку для правильного розвитку потрібні сильна опозиція і критика, подібно до того як для підйомного крану потрібна серйозна противага, щоби він міг піднімати дійсно важкий вантаж. Тому легко відрізнити розумного чоловіка від глупого: достатньо подивитися на його дружину. Якщо це розумна, глибока жінка, значить, і чоловік розумний: він обрав собі серйозного і непростого опонента по життю. А якщо він обрав дружину, яка інтелектуально і духовно слабша за нього, яка тільки дивиться йому в рота і ним захоплюється, значить цей чоловік насправді не дуже розумний, тому що вирішив обрати собі легшу противагу, тобто підсвідомо він остерігається свого опонента, і тому навряд чи буде серйозно розвиватися».

Друзі, скажу чесно: мені приємно було бачити сьогодні це фото. Митрополит Павло Лебідь в залі суду.

В природі людини є прагнення справедливості. Це дуже важливо. Біблія вчить нас, що і Бог є той, хто прагне справедливості. Водночас Бог є любов, і в цьому є антиномія (те, що здається протиріччям). Але справедливість і любов доповнюють і збалансовують одне одне.

Любов без правди - слабкість. Правда без любові - жорстокість.

Багато українців прагнуть бути свідками того, як вершиться суд над злом, яке спіткало наш народ і нашу вітчизну. Це природне, зрозуміле, і вірне відчуття. Такі почуття не треба приховувати. Вони личать християнам. Я особисто хотів би бачити на лаві підсудних і керівника російської держави, і керівника російської церкви. Але поки на лаві підсудних ми бачимо тільки одного з найбільш одіозних представників московського патріархату в Україні, і це також тішить.

Особисто мене емоційно дуже зачепили розмови, які сьогодні оприлюднило СБУ. Особливо щодо Херсону. Це мене зачепило більше, ніж його дурнуваті прокльони. Уявіть собі, ця нехороша людина раділа окупації.

Але з нього роблять зараз цапа відбувайла. Не забуваймо, що його очільник Онуфрій хитрий дід, який розділяє вповні всю відповідальність за дії намісника К-П Лаври. Та іже з ним...

Сьогодні після літургії сказав кілька слів по поточну церковно-суспільну ситуацію в нашій країні (посилання з таймкодом):
https://www.youtube.com/live/f3wqqr6-aHo?feature=share&t=7115

Не кожен, хто зображає з себе щирого патріота, як то носить вишиванку чи одяг, схожий на військову форму, виголошує "Слава Україні" чи співає Гімн, або ж змагається проти "московської церкви", є насправді патріот.

Більше патріотизму волію бачити в тому, коли людина відкидає брехню, допомагає ближнім, сумлінно працює, поважає кордони інших та не бере хабарів.

Прошу мене вірно зрозуміти. Жодних симпатій не маю до усього, що пов'язане з ворогами України чи з чим асоціюється агресія та війна. Безумовно, вищий патріотизм являють зараз бійці, завдяки подвигу яких ми можемо досі жити та зокрема дискутувати у соцмережах.

Ми всі, думаю, чітко розуміємо, проти чого ця війна.

Але нам також потрібно усвідомити, ЗА що ми боремось, виборюючи Перемогу. Зрозуміло, за нашу свободу і право вільно жити на власній землі. Але якою буде ця вільна країна? Наприклад, це буде країна, де всі зможуть вільно розвиватися і працювати, чи це буде країна, де певним категоріям буде дозволено порушувати закон?

Підвалини цього закладаються вже зараз.

І ми як християни мали би це розуміти і про це говорити.

Бо дотримання Божих заповідей (і я не тільки про 10 заповідей, а взагалі про біблійні принципи) - це основа здорового суспільства.

Справедливе судочинство є таким засадничим біблійним принципом для здорового суспільства.

Закон - один для всіх. Відповідальність - відповідно закону, безвідносно посад, кумів, священних санів, дзвінків чи рівня патріотизму.

Недільна проповідь на Євангеліє
https://youtu.be/Qd-3Ff9o3Wg

Саїд Ісмагілов пише з Бахмуту:

На росії потужно запалало з приводу будівництва мечеті в Москві. Ситуація накалена побільше ніж у нас навколо виселення Московського Патріархату з Київо-Печерської Лаври. Дійшло до того, що російські військові окупанти, що воюють в Україні, погрожуючи зброєю записали звернення до Московської влади з вимогою заборонити будівництво мечеті в Косіно-Ухтомському районі Москви.
І що наша українська інформаційна політика? Розвернить нападки на нашу державу, проти самих ворогів, що забороняють російським мусульманам мати нову мечеть в столиці. Волайте з кожного утюга на весь світ, що порушуються права мусульман на росії, і їм забороняють мати свою власну культову споруду для праведних молитов! А в нас тиша. Наші ЗМІ замість атаки на ворога, в‘яло виправдовуються, що Київо-Печерська Лавра це власність держави, і держава сама вирішує, хто там буди правити молитви. Зробили б мене замміністром, я би вам виграв південно-східний (читай - мусульманський) інформацій фронт, але не хочу, бо в мене на Бахмутському фронті роботи повно.
Так от що відбувається на моськовських болотах: російські православні християни почали масово скаржитися, погрожувати, і збиратися на мітинги вимагаючи не дозволити будувати мечеть. Московським мусульманам відкритим текстом пропонують молитися вдома, або валити в свої рідні місця. І це при тому, що в Москві проживає понад 3 мільйони мусульман, і є всього 4 мечеті. Наприклад в Лондоні проживає понад 3,5 мільйона мусульман, а кількість мечетей сягає більше 60. Тому мусульмани в Москві в дні свят і моляться на вулицях в калюжах. Найближчий такий двіж ви зможете спостерігати 21 квітня в день свята Рамадан-Байрам, коли мусульмани знову заполонять вулиці і будуть молитись на всіх прилеглих до чотирьох існуючих мечетей клаптиках землі прямо в калюжах. І щось я не чую обурення російських муфтієв, які страшенно обурювались виселенням Московського Патріархату із Лаври, бо стосовно мечетей ФСБ не надало методичок.
Найкращий захист - це контрнаступ. По хорошому, ми би мали страшенно обурюватись на весь світ дискримінацією мусульман на росії, тим що їх фактично прогоняють зі столиці, а чиновникам погрожують зброєю, якщо вони дозволять будівництво мечеті. Де обурення наших високопосадовців, муфтієв, представників християнських Церков? Російські муфтії обурились подіями навколо Лаври? Давайте ще більше обуримось дискримінацією мусульман в Москві. Давайте назвемо це ісламофобією, ксенофобією, сатанізмом врешті-решт! Давайте пообіцяємо російським мусульманам 60 мечетей в Москві, та релігійні права і свободи в разі нашої перемоги у війні, та повної і безоговорочної капітуляції росії.
Коротше, в нас тут у Бахмуті купа ідей, так що звертайся коли дозрієте.

Це ілюструє менталітет багатьох в УПЦ МП.

Натомість я завжди розумів присягу (а в тексті присяги йдеться зазвичай про клятву, і це, до речі, ще велике питання про доречність клятв у християнстві, Засновник якого заповідав взагалі не клястися!) як вірність передусім Церкві Христовій, а не якійсь конкретній церковній адміністрації чи юрисдикції.

Часом може трапитися, що для того, щоб бути вірним Церкві Христовій, треба вийти з юрисдикції, в якій перебував.

Хоч Церква і не є армією, але це щось подібне до того, що ті військові, які на момент проголошення Незалежності та референдуму 1991 служили, склавши присягу радянській армії, потім ставали військовими ЗСУ. Їм що, треба було відмовитися захищати Україну?