Вітаю, друзі.
Я чесно планувала інший допис, але ... інтернет знов кипить, і знов по темі насильства. "Пісня наша гарна й нова, починаєм її знов" 👇

...

Чого вони? Бо себе не поважають.
І я зараз не про сторону, що постраждала від насильства й яку часто називають словом «жертва», плутаючи екзистенційну позицію та реальні обставини загрози життю чи цілісності людини. Я стільки раз це пояснювала. Але розумію, інформацію неможливо дати, її можна тільки взяти. Хто хотів, той розібрався.

Тому ще раз запитаю, чого вони? – б’ють, п’ють, ґвалтують, шантажують, погрожують, маніпулюють, лякають і звинувачують іншу сторону у своїй незрілій, жорстокій, садистичній поведінці? Бо себе не поважають. Бо в цей момент переходять із позиції Переслідувача в позицію Жертви. Ці ролі в трикутнику Клода Штайнера не статичні. Аб’юзеру вигідно стати «жертвою», щоб не нести відповідальність.

Далі він піде до «друзів», розкаже свою версію й запросить їх у позицію «рятівників», тим самим легалізуючи своє дисфункційне «право» на насильство. Набереться сил, зарядиться підтримкою — і повернеться додому вже в ролі переслідувача. І так по колу.

доволі часто «тригер» для насильницьких дій, у т.ч сексуального характеру виникає на перетині трьох стимулів: збудження, відчуття контролю й влади над постраждалим та впевненість у безкарності.

Чого це вони? Бо себе не поважають, але хочуть, щоб їх боялися (і не залишали), щоб рятували, опікувалися ними, брали відповідальність за них. Щоб легалізувати свій звичний спосіб вирішення проблем і задоволення потреб — насильство.

Чого це вони? Бо так навчилися з дитинства, бачили відповідні приклади, обрали ідентифікацію з агресором.

Чого це вони? Бо отримують більше підтримки, ніж ті, кого самі ж скривдили чи налякали.
Чого це вони? Бо не знають і часто не хочуть знати, як діяти інакше. Як знімати свій страх, сором, невпевненість.

Чого це вони? Бо жодного разу не несли тверезої, дорослої відповідальності за свої дії.
Чого це вони? Бо знають, достатньо перечекати шквал, перетерпіти осуд, дочекатися, поки знизиться емоційна реакція суспільства. У крайньому випадку записати відео з поясненнями: «був нетверезий, винен, розумію» (і відчепіться).

Чого це вони? Бо хочуть. Є люди, яким подобається робити погані речі, відчувати свою силу й контроль за рахунок інших. І ні, не всі вони "нарцисо-психопати". Більшість це діти, які виросли в культурі насильства, ставши біологічно дорослими та емоційно незрілими.

***

У культурі насильства завжди є місце звинуваченню постраждалих. Саме слово «жертва» — відлуння цієї толерантності до насильства. Більшість порад «як не стати жертвою» або «як уникнути нападу» не допомагають і фактично перекладають відповідальність із того, хто вчинив насильство, на того, хто постраждав.

▫️ Віктимблеймінг — перекладання відповідальності за злочин на потерпілу сторону. Часто супроводжується расистськими, сексистськими або класистськими твердженнями.
▫️ Віктимшеймінг — публічне приниження постраждалого, частіше в контексті сексуального насильства, із закликами «соромитися» за нібито провокативну поведінку: «сама винна», «не треба було…», «треба було…» тощо.

Це невід’ємні атрибути культури насильства.

Навіть коли є очевидні докази,
людина свідомо завдала фізичного болю, змусила зробити щось проти волі, принижувала, маніпулювала, шантажувала, погрожувала або застосовувала токсичну владу й контроль, культура насильства одразу вмикає DARVO. Це тактика агресора, коли одночасно використовуються заперечення, брехня, проєкція та перекладання провини, внаслідок чого постраждалий виглядає винним і в очах інших, і у власних.

Культура ж нульової толерантності до насильства пропонує інший підхід: рекомендації та коррекція тут у першу чергу для агресора. Для того, хто усвідомлює свої особистісні риси, через які може бути схильним до насильства, і розуміє свою відповідальність.

Бо насильство — це вибір і відповідальність того, хто його чинить.