Депутати, які ухвалювали скандальні Харківські угоди, що дозволяли Чорноморському флоту РФ залишатися в Криму в обмін на газову знижку - і досі сидять у Верховній Раді.

Це депутати, які багато років поспіль працювали на інтереси Росії. Вони підтримували "диктаторські закони" і агресію РФ від самого її початку в 2014 році, були симпатиками сепаратизму, у відкриту протидіяли боротьбі з корупцією, поширювали російську пропаганду.

Таких депутатів майже пів сотні. Так, частина з них утекли, сидять в СІЗО або загинули. Але більшість - дотепер у парламенті.

Про це - у нашому новому відео.

Що робити з цими депутатами? Чому їх не можна просто відкликати? Щоб дізнатися відповідь - дивіться відео до кінця.

І пам'ятайте: для нас дуже цінні ваші вподобайки, підписки і коментарі, і ми дуже вдячні всім, хто допомагає нам донатами!

P.S. Кому цікавіше читати і детально розглядати інфографіку - посилання на статтю

Після того, як Трамп заговорив про перемир'я, вигадана реальність, у якій живуть російські пропагандисти, так звані "воєнкори", почала стрімко руйнуватися.

У цій реальності Росія - найсильніша, всіх перемагає і силою бере те, що хоче. Однак Трамп пропонує зовсім не це. Він пропонує, щоб ця мрія розчинилася в дипломатичних перемовинах і обопільних поступках - і зрештою кожна зі сторін вийшла з цих перемовин незадоволеною і без досягнення своїх цілей.

Як показує наш моніторинг російських пропагандистських джерел, воєнкори проти будь-яких домовленостей і в цілому проти перемир'я. Вони впевнені, що ситуація на полі бою дає Росії можливість домогтися повної капітуляції України, і не треба робити поступки США та Європі щодо збереження "режиму Зеленського".

Водночас політичні посіпаки Кремля дотримуються більш поміркованої позиції. Вони дивуються тому, як швидко Трамп став на їхній бік, відносять США ледь не до союзників Росії, а як ворогів тепер здебільшого визначають Велику Британію та Євросоюз (і, звісно, Україну).

Цей розсинхрон у пропаганді може бути передвісником внутрішніх суперечностей у Росії. Влада з часом може опинитися в шпагаті. З одного боку, великі людські втрати на війні та проблеми в економіці підштовхуватимуть її до мирних компромісів, з другого - активна частина російського суспільства, яку уособлюють воєнкори, вимагатиме війни до кінця.

Як може змінюватися ця ситуація? Читайте в нашому моніторингу російської пропаганди

Хто б міг подумати, що ми будемо аналізувати ідеї, які звучать як опівнічні марення якихось фріків з інтернет-форумів - але насправді це буде філософія провідних представників нової влади США.

Ну що - така тепер реальність.

Сьогодні розбираємо, що в голові у віце-президента США Джей Ді Венса.

Джей Ді є креатурою американського бізнесмена Пітера Тіля. Саме Тілю він завдячує своїм стрімким діловим, а потім і політичним злетом. Тіль є для Венса ідеологом, а разом вони поділяють ідеї ще одного розробника програмного забезпечення з Кремнієвої долини, який згодом став придворним політичним філософом Тіля - Кертіса Ярвіна.

Ми вже згадували Ярвіна раніше і описували його химерний світогляд. Деякі з його ідей виглядають як маргінальне божевілля: наприклад, перетворити людей, яких він вважає "непродуктивними", на біодизель для міських автобусів. Проте, оскільки суспільство може не сприйняти це і визнати геноцидом, можна просто закрити "непродуктивних" в постійному одиночному ув'язненні, а щоб не протестували - підключити їх до інтерфейсу віртуальної реальності, де вони зможуть відчувати "багате, повноцінне життя в повністю уявному світі".

Раніше ми б жартома запитали - як тобі таке, Ілон Маск? Тепер не питаємо - бо знаємо, як.

Невідомо, чи поділяє Джей Ді Венс ідеї про біодизель або віртуальну реальність. А от те, що він, як і його ідеолог Тіль точно поділяє - це думку про те, що уряди в їхньому нинішньому вигляді мають бути зруйновані. На їх місці мають виникнути певні "клаптикові" структури, які будуть безроздільно розпоряджатися життями людей, що потраплять в їхнє підпорядкування.

Якщо врахувати, який вплив ці хлопці мають на Трампа, який і так близький до авторитаризму - то все це звучить дуже небезпечно. Докладно ситуацію розбирає видання The New Republic

"Я ніколи не вийду заміж за військового і не пов’яжу своє життя з військовою справою".

Так казала Катерина Ротаренко, яка зростала у родині військових і з дитинства надивилась на їхній побут.

Але у Всесвіту дивне почуття гумору. Тепер вона військова, чоловік військовий, її робота — шукати тіла загиблих військових.

Катерина Ротаренко — військовослужбовиця позаштатної групи пошукових та евакуаційних заходів при регіональному управлінні сил ТрО "Південь". Вона шукає тіла і рештки загиблих. Саме завдяки роботі таких, як вона, рідні мають змогу провести в останню путь воїна, попрощатися і поховати його.

Катерина не вірила, що почнеться велика війна. Відмахувалася від брата-військового: "Не нагнітай". Але коли почалося вторгнення, не зволікала: почала волонтерити. Так тривало кілька місяців. А потім вона вперше виїхала на пошукові роботи. Громадська організація, в якій працювала Катерина, раніше займалася пошуком решток військових, загиблих під час другої світової. Цей досвід став у пригоді.

"До цього я ніколи не торкалася мертвих. Раніше, коли помирав хтось із родичів, то не підходила або була в школі під час похорон", — згадує жінка. Тож на першому виїзді вирішила: треба спробувати торкнутися тіла і так зрозуміти, чи зможе далі працювати.

Після першого виїзду був другий, третій і багато інших. Київщина, Харківщина, Херсонщина…

Ця робота - складна і відповідальна, є дуже багато нюансів, які слід враховувати при пошуку. А ще вона важка психологічно. Катерина Ротаренко справляється, хоч і могла б знайти собі іншу роботу у війську.

"Я ефективна тут, можу тут розвиватися, мені це подобається, я хочу це робити і можу з цим справитися. Насправді мало хто може. Тому я не маю навіть морального права покинути цю роботу. Люди втрачають здоров’я, життя, захищаючи нас. Як я скажу, що втомилася, і піду зараз займатися чимось іншим?" — каже військова.

З чого складається робота пошуковиці, і як Катерина Ротаренко усвідомила важливість своєї місії — читайте в її розповіді

Можливо, натрапляючи в своїй стрічці на чергове відео, на якому український FPV-дрон знищує ворожу піхоту чи техніку, ви сприймаєте це як повсякденність. Буденність. Рутину.

Але це не рутина. Це частина епохальних змін, за якими стоять сотні, тисячі українців, які винаходили, розробляли, виготовляли такі дрони. І змінили хід війни, перекресливши велику частину планів російських загарбників. Зробивши FPV основним засобом для знищення противника.

У нашій сьогоднішній статті - про еволюцію FPV-дронів, які використовуються на полі бою впродовж великої війни.

Усе почалося з 15-річного підлітка Андрія Покраси, який зі свого FPV-дрона задетектив колону техніки окупантів на Житомирській трасі. Він скинув координати військовим, і ті артилерією підбили першу й останню машини в колоні. Так вони заблокували її на дорозі, а потім розгромили вщент. Це був перший день війни.

Сьогодні - 1134-й день, і FPV за цей час дуже наростили м'язи. Між першим днем і сьогодні - поява дронів зі скидами і дронів-камікадзе, важких бомберів з нічним баченням і FPV для дистанційного мінування, дронів з машинним зором, автоматичним наведенням на ціль і дронів-"королев". На FPV встановлюють дробовики і гранатомети, вони влаштовують російським розвідувальним дронам "небесний русоріз", ними управляють за допомогою оптоволокна і детектять ворожі дрони на оптоволокні. Одне з останніх досягнень - збиття російських шахедів за допомогою FPV-дронів.

І, впевнені, на цьому ми не зупинимось. Поки ми писали цю статтю, десь в Україні точно з'явились нові ідеї та технології для FPV.

Як такі ідеї втілювалися в реальність упродовж цих 1134 днів, і яких неймовірних змін зазнали колись маленькі і малозначимі FPV - читайте в нашому матеріалі

70% відео, які глядачі дивляться на YouTube, пропонує їм система рекомендацій відеоплатформи.

Хіба ж не чудово? Рекомендаційна система враховує вашу поведінку на платформі, тож ви завжди будете дивитися те, що відповідає вашим інтересам! Умовно кажучи, якщо ви захоплюєтеся риболовлею, вам не будуть підсовувати котиків і песиків - і навпаки.

Насправді ні. Будучи любителем відео про риболовлю, ви дуже легко можете самі втрапити на гачок - і вас "посадять у сітку", в якій ви почнете переглядати конспірологію, пропаганду та інші інформаційні маніпуляції. А ідеальна система рекомендацій, яка так гарно враховує ваші інтереси, тільки допомагатиме дедалі глибше занурювати вас у цю сітку.

Як це працює? Розповідаємо в нашому новому відео. Дивіться, підписуйтеся, ставте вподобайки і підтримуйте нас!

P. S. Якщо вам зручніший текстовий формат - дивіться наш проєкт з журналістики даних, який більш докладно висвітлює ідеї, викладені в цьому відео: https://texty.org.ua/d/2023/youtube-recommendations/

Росії не потрібен мир - їй потрібні вороги.

До того, як на політичну арену в якості президента не зійшов Дональд Трамп - головним ворогом Росії були Сполучені Штати. Саме їхньою "маріонеткою" у викривленому світі російської пропаганди була Україна. І разом з ними Велика Британія та інші англомовні країни вкладалися в поняття так званих "англосаксів", яких пропагандистська машина РФ проклинала на різні голоси.

Однак відтоді, як з боку Трампа та його команди прозвучали заяви, які дуже допомагають російській пропаганді, "англосакси" почали кудись щезати. Це слово дедалі рідше згадують в пропагандистських ЗМІ. "Англосакси" були ворогами, але тепер, коли їхня частина стала "хорошими американцями", вживання цього терміну втратило свій сенс.

Втім, якщо "англосакси" і щезають, то потреба російської пропаганди у ворогах нікуди не дівається. Росії потрібні зовнішні вороги - насамперед для того, щоб відвернути увагу від тієї перманентної катастрофи, яка десятиліттями панує в російському суспільстві. Зовнішні вороги потрібні, щоб зберігати у російського населення відчуття "обложеної фортеці" - і переконаність в тому, що лише кремлівська влада може захистити їх від загрози ззовні.

Нових ворогів пропаганда знайшла дуже швидко. Щоправда, тепер їх цілий список, і укласти їх в якесь єдине поняття типу "англосаксів" зараз дуже важко. Але пропагандисти намагаються. Як саме - читайте в нашому моніторингу російських медіа за лютий - березень 2025 року

Щовесни в Україні починають вирувати пожежі. І війна тут ні до чого: це селяни і фермери починають палити стерню. Цьогоріч, щойно встановилась тепла і суха погода, на полях знову запалало.

Ми провели аналіз супутникових даних NASA FIRMS за березень 2025 року. Він показує пряму залежність кількості пожеж від температури та опадів, особливо коли йдеться про ймовірні сільськогосподарські підпали.

За низьких температур осередків вогню мало. Коли починає теплішати - все залежить від кількості опадів. Щойно задощить - пожеж стає менше, і навпаки.

Ми створили інфографіку, щоб показати цю залежність.

Чому це проблема? Тому що, спалюючи стерню і суху траву, фермери завдають шкоди родючим грунтам. Унаслідок підпалів згоряє гумус, знищується екосистема - фактично, це гарантований спосіб швидко "вбити" чорноземи.

За правилами, після збору врожаїв слід проводити дискування: подрібнення і змішування стерні з верхніми шарами грунту за допомогою дискового плуга. Подрібнені рештки рослин угноять землю і таким чином зроблять її родючішою. Але деякі фермери і агрокомпанії палять стерню, виправдовуючись тим, що на дискування потрібно багато пального.

Ще один наслідок підпалів - забруднення повітря. Ми провели швидкий підрахунок і співставили обсяги двоокису вуглецю, який утворюється від випалювання стерні, із викидами усіх теплових електростанцій в Україні. Результати нас вразили. Читайте за посиланням

Це була операція на мільйон.

Український наземний дрон Ardal пройшов 17 кілометрів під вогнем і здійснив рідкісну натепер операцію: вивіз з лінії вогню трьох тяжко поранених бійців, яких місяць не могли евакуювати.

15 березня Ксенія Виноградова, яка раніше служила в управлінні Першого механізованого батальйону 154-ї бригади, написала на своїй фейсбук-сторінці про те, що шукає наземний дрон для порятунку трьох поранених військових, які вже три тижні залишаються на позиції. Евакуювати їх не могли, бо на тій ділянці точилися постійні бої. Військові мали серйозні поранення і не могли пересуватися самостійно.

На повідомлення відреагував директор конструкторського бюро BUREVII Віктор Долгоп’ятов. З цього почалася складна операція евакуації.

Для неї сформували цілу команду, до якої увійшли пів сотні військових з кількох підрозділів. Усі дії ретельно планували, адже ситуація на цій ділянці постійно змінювалася. Враховували навіть найдрібніші деталі - але гарантій успіху все одно не було.

Команда не відступила, навіть втративши перший дрон, який підірвався на двох протитанкових мінах. За кілька днів майже без сну хлопці дообладнали другий дрон, придбали й дорихтували ще один причіп. Цей дрон дістався до позиції і врятував бійців.

Орієнтовна вартість операції - майже мільйон гривень. Але життя безцінне.

Як усе було - читайте в нашому матеріалі

Це історія про те, як в Японії прості чоловіки середнього віку стали супергероями для дітей завдяки фентезійній картковій грі.

В японському містечку Кавара діти грають у карткову гру, де зірками є не фантастичні істоти чи герої аніме, а оджісани (чоловіки середнього і старшого віку) з місцевої громади Сайдошо. Серед них - пожежники, кухарі, електрики та інші чоловіки звичайних професій.

"Ми хотіли зміцнити зв'язок між дітьми та старшим поколінням у громаді. Тут так багато дивовижних людей. Я подумала, що дуже шкода, що про них ніхто не знає, - розповідає генеральна секретарка Ради громади, яка створила гру. - Відтоді, як карткова гра стала вірусною, так багато дітей починають дивитися на цих людей як на героїчні постаті".

Кожна картка в Ojisan TCG має різні атаки та відповідний тип стихії - як у класичній фентезійній картковій грі, але з гумористичним, реальним забарвленням. Мета гри - не перемогти суперника, а переграти його, використовуючи навички та здібності персонажів.

Після виходу гри діти почали відвідувати місцеві заходи і ставати волонтерами у громадській діяльності - лише заради шансу зустрітися з оджісаном зі своїх карток. Більше про те, як влаштована Ojisan TCG, читайте за посиланням

Зненацька проросійські блогери з України почали твітити англійською - і російськомовна щелепа не стала на заваді!

Чому Арестович і Шарій швидко перемкнулися на англійську? Чому Діана Панченко та Мирослав Олешко доклали зусиль, аби прокачати свої слабенькі скіли? Чому Олександр Дубінський "провів розслідування" прямо з-за грат, викотив його англійською, а ще поміняв світшот на костюм?

Усе просто: вони строчать доноси на Україну та українців і намагаються достукатися до Трампа та його команди.

Про що пишуть? Дивіться у нашому новому відео.

Підписуйтеся на наш канал, ставте вподобайки і натискайте дзвіночок, щоб не прогавити нові відео! Дякуємо всім, хто нас підтримує ❤️

Якщо вам більше подобаються текстові матеріали - прочитати статтю, яка лягла в основу цього відео, можна тут

Читаючи цей матеріал, ви відчуєте лють. Можливо, ненависть. Сум. Ви точно відчуєте біль - частину того болю, який пережили герої цієї статті.

Це історії шести українців, які зазнали серйозних поранень упродовж війни. Видання El Confidencial за допомогою 3D-моделей реконструювало поранення, завдані найпоширенішими видами озброєння Росії. Реальні травми. Реальні історії. Цивільні та військові.

Ірина втратила око і половину обличчя на початку війни. Випадкова кулеметна черга прошила її авто неподалік від Києва. Коли отямилась, була нажахана: "Без одного ока, звідусіль стирчать трубки, поголена після операції голова, розтрощена на друзки щелепа. Я була схожа на Франкенштейна".

Артем наступив на протипіхотну міну. Є відео, воно певний час було вірусним. Чоловік втратив ногу, та, переглядаючи відео, пересвідчився: робив усе правильно. "Але на війні робити все правильно недостатньо", - каже він.

Інший Артем був підприємцем у Харкові. А став солдатом. Він вижив під артилерійським обстрілом, та врятувати ногу не вдалося. Досі проходить реабілітацію у Львові. Він не шкодує, що пішов на війну. "Бувають часи, коли треба прийняти рішення, тому що наслідки його неприйняття гірші. Більшість чоловіків потім відчувають каяття через те, що не зробили того болючого вибору - піти воювати", - каже Артем.

В їхніх розповідях бринить дивовижна сила.

Подивіться на їхні обличчя, на їхні тіла. Вислухайте те, що вони кажуть. Розгляньте 3D-моделі озброєнь, які скривдили їх, і ситуації, в яких це сталося.

Іспанські журналісти питають героїв цього матеріалу, чи можливе прощення. Чи можливе?...

Читайте

У матеріалі є 3D-графіка, для коректного відображення на всіх пристроях залишаємо пряме посилання: https://texty.org.ua/projects/114680/spravzhnya-cina-rakety/

Повітря в Парижі стало значно чистішим після того, як влада обмежила рух автомобілів, замінивши частину автомобільних артерій на велодоріжки. Легше дихається й завдяки тому, що в місті побільшало зелених зон.

Незалежна група Airparif, яка відстежує якість повітря в столичному регіоні Франції, повідомила, що з 2005 року рівень діоксиду азоту в повітрі впав на 50%. Діоксид азоту - це речовина, яка утворюється внаслідок спалювання викопного палива.

20 років тому майже в кожному районі Парижа викиди діоксиду азоту перевищували встановлені в ЄС норми. За ці два десятиліття картина драматично змінилася.

"Ця зміна показує, як амбітна політика може безпосередньо покращити здоров’я у великих містах. Експерти в галузі охорони здоров’я часто називають забруднення повітря тихим вбивцею. Діоксид азоту пов’язують із серйозними проблемами зі здоров’ям, включаючи серцеві напади, рак легенів, бронхіт і астму", - йдеться у матеріалі Washington Post.

Про конкретні заходи, які здійснили в Парижі, аби досягти зменшення забруднень, читайте за посиланням

Україні було б добре теж опинитися серед лідерів цього списку. Як, наприклад, Албанії, яка є європейським лідером у впровадженні штучного інтелекту в урядуванні. Чому Албанії вдається, а нам - ні?

У цій статті йдеться про один із підвидів штучного інтелекту, великі мовні моделі (Large Language Models, LLM). LLM стали відомі передусім завдяки ChatGPT. У їх розробку активно інвестують держави та приватні компанії.

LLM можна застосовувати в багатьох галузях. Наприклад, в освіті: в Болгарії застосовують мовну модель BgGPT, яка зменшує навантаження на вчителів, допомагаючи учням виконувати завдання і відповідаючи на їхні запитання замість викладачів. Або в урядуванні: уже згадана Албанія розробила систему Virtual Assistant 2.0, яка автоматизує доступ до державних послуг. У сільському господарстві: в Нігерії є чатбот, який працює як гаряча лінія для фермерів і надає консультації. В медицині: кенійська мовна модель UlizaLlama дає поради щодо лікування людям, які не мають прямого доступу до медицини.

Інтеграція великих мовних моделей дедалі більше впливатиме на світ. Але Україна поки що відстає. Чому? Коротка відповідь - гроші. Докладно розповідаємо в нашому матеріалі

Хаотичні червоні лінії на зображеннях у цій статті - маршрути російських "Шахедів" в Україні.

На першому зображенні ви побачите маршрути всіх безпілотників, які рухаються до Києва з різних напрямків. На наступних - їхні шляхи до столиці по кожному окремому напрямку.

Чому останнім часом збивати шахеди стало важче?

Це пояснюється тим, що ворог шукає нові способи, аби обійти наші мобільні вогневі групи. Ще донедавна МВГ були дуже ефективними у протидії російським ударним БПЛА. Але останнім часом росіяни запускають БПЛА на великій висоті — від півтора до двох кілометрів, тому збиття із землі мобільними групами стає все менш результативним.

Використання німецьких "Гепардів" із двома 35 мм зенітними гарматами і радара Skynex теж уже не таке ефективне, як було раніше.

Також прикрий вплив чинять БПЛА "Пародія", покликані збивати з толку наші радари - ці хибні цілі зараз у великих кількостях запускають разом із шахедами.

Однак це не означає, що в України немає інших засобів, які можуть ефективно збивати шахеди - навіть на великій висоті. Натепер найкраще збивають летючий російський мотлох українські гелікоптери. Хто коли-небудь бачив, як гелікоптер збиває шахед, знає: це дуже ефектне видовище.

Та попри те, що гелікоптери дієві, їх теж не завжди можна застосовувати. Чому - докладно розповідаємо в нашій статті: https://texty.org.ua/articles/114887/

P.S. За датасет висловлюємо подяку каналу Монітор

Нарікати на чиновників — настільки звична справа в Україні, що цим уже нікого не здивуєш. А от те, що ми скажемо далі, може здивувати.

Державні службовці, чиновники, бюрократи — це скелет держави. Без них щоденне життя країни перетвориться на хаос. Зрештою, ми іноді бачимо кадри з країн, де держава розвалилася, як-от Сомалі чи Афганістан. Що розвиненіша країна, то складніші й різноманітніші функції виконують держслужбовці. Навіть у США критики нової Адміністрації Трампа кажуть, що бездумне й необережне скорочення чиновників може завдати непомірної шкоди.

Як і будь-яка інша сфера, державна служба мотивує чиновників заробітною платнею. Наскільки добре їй це вдається?

У цьому матеріалі з журналістики даних ми вирішили з'ясувати, як влаштована оплата праці чиновників в Україні. Скільки платить держава чиновникам різних рангів, які виконують різну роботу? Чи є справедливість в оплаті праці? Чи є чинники, які замість мотивувати - демотивують? Як так виходить, що деякі чиновники отримують більші гроші за аналогічні посади?

На перший погляд система оплати може видатися складною, але в ній є логіка. Ми відтворили її на інфографіці та інтерактивній графіці. Дивіться за посиланням: https://texty.org.ua/projects/114510/

Чому Ілон Маск минулого року назвав Texty.org.ua терористичною організацією?

Чому американські прихильники MAGA назвали один із наших журналістських матеріалів kill list?

Чому російська пропаганда - це не про "розіп'ятого хлопчика" та "пекельні борошна", а про пошук російськими спецслужбами реальних проблем в кожній країні та їх радикалізацію? Чому пропаганда - це про втручання РФ в політику інших держав - не тільки України, а й Європейського Союзу та США?

Чому Телеграм і ТікТок - найнебезпечніші соцмережі?

Головний редактор Texty.org.ua Роман Кульчинський знає відповіді.

Роман Кульчинський цікаво і просто розповідає про складні речі: про те, як різні люди потрапляють в різні інформаційні реальності, про те, як у нинішньому світі формується інформаційний вплив, і про те, чому росіяни так гарно вміють вибудовувати цей вплив. Ви також дізнаєтеся, що треба робити, аби не перетворитися на жертву російської дези, і як так стається, що іноді навіть українські патріоти перетворюються на "корисних ідіотів", які поширюють російські наративи.

Дивіться і слухайте в нашому подкасті!

А також - підписуйтеся на наш канал у ютубі, ставте вподобайки, спілкуйтеся з редакцією в коментарях! Кожна ваша реакція цінна для нас, і ми дуже вдячні за будь-яку підтримку! ❤️

Скільки б Дональд Трамп не говорив про "швидкий мир" - Росія не зменшила обстріли України.

Навіть навпаки: з моменту інавгурації Трампа російські агресори дедалі інтенсивніше обстрілюють Україну ракетами і шахедами, побільшало й влучань у прифронтових та прикордонних областях.

Ми зібрали з відкритих джерел та верифікували дані про обстріли за 2024 та перші місяці 2025 року. На основі цих даних ми створили інфографіку і позначили на ній час інавгурації Трампа. Різниця "до і після" - досить помітна.

Таке враження, що чим більше за океаном розповідають про мир і мирні переговори, тим більше росіяни відчувають впевненість у своїх силах і безкарність.

Дивіться в нашому матеріалі

Коли "друга армія світу" почала використовувати коней та віслюків, вона стала об'єктом глузувань.

І це мало сенс - адже росіяни були змушені використовувати копитних, бо втрати автомобільної техніки армією РФ перевищили всі розумні межі. Однак це не значить, що в’ючних тварин не можна застосовувати на фронті. Просто варто робити це з розумом - і орієнтуватися на якісний досвід.

Кінь, мул чи віслюк може стати надійним перевізником вантажів. Він пройде там, де й людина - навіть по вузькій стежці чи багнюці, де не зможе автомобіль або бронетехніка. Також ці тварини допомагають бійцям досягти важкодоступних ділянок фронту, де неможливе використання жодної техніки.

Так, наприклад, робили американці, які після терактів 11 вересня 2001 року США розпочали операцію "Нескорена свобода" в Афганістані . 12 "Зелених беретів" таємно висадилися в країні і пересувалися по місцевості на конях, оскільки застосування іншого транспорту було неможливим. Вони долали великі відстані через афганські гори, здійснювали глибинні рейди, переслідуючи противника, наводили авіаудари, патрулювали важкодоступні райони. Тобто, виконували бойові завдання фактично як кінна розвідка минулих часів.

Через 10 років військовим поставили пам’ятник у Нью-Йорку поруч із монументом жертвам теракту 11 вересня. Пізніше про цю спецоперацію зняли фільм "12 мужніх".

І це - лише один приклад. Американських морпіхів продовжують тренувати роботі з в’ючними тваринами.

Україна теж могла б перейняти цей досвід. Як можна використовувати коней, віслюків та мулів на фронті - читайте докладно в нашому матеріалі

Як це - бути мамою немовляти у Києві під час великої війни? Під час масованих ракетних обстрілів?

"До народження сина я не боялася смерті. Тепер боюся всього", - каже 33-річна Таня, яка після нічного обстрілу столиці написала колонку-рефлексію для ТЕКСТІВ.

Її сину Максиму - 9 місяців. А коли росіяни обстріляли дитячу лікарню "Охматдит", Максиму було 8 днів. Він лежав у Перинатальному центрі Києва на штучному диханні, втиканий крапельницями - хлопчик народився на два місяці раніше терміну з вагою 1630 грамів.

"Гупнуло так, що я аж присіла. Охматдит був лише за чотири кілометри від нас. Моє серце вилітало з грудей. Лікарі допомогли вивезти дитину з палати в безпечне місце - апарат штучного дихання залишився в палаті. Ми зі свекрухою сиділи і трусилися над Максимом, боялися, щоб його дихання не зупинилося, як кілька днів тому. А росіяни біснувалися і писали, що "ета вам за дєтєй данбаса", і їх геть не цікавив той факт, що саме вони почали цю війну.

То був перший обстріл, який пережив Максим. Потім обстріли Києва були знову. І знову. І знову. Війна не зупиняється.

"І так уже дев’ять місяців. Щодня. Щогодини. Щосекунди. І кожна моя ніч мов гра в рулетку: прилетить чи не прилетить, поцілить чи не поцілить, виживемо чи не виживемо", - каже Таня.

Інколи вона плаче, згадує про тих, чиє життя зруйнувала війна. Інколи, мов у лихоманці, пише повідомлення родичам і друзям, що з ними все добре. Інколи - відчуває вдячність. І щодня - продовжує рухатися вперед, жити, працювати. "Бо я доросла. Бо я мама. Бо я відповідальна за цю грудочку щастя".

Її розповідь повністю - за посиланням

"Усі українці - нацисти, а отже, пам'ять про них має бути стерта". Таким наративом керується Росія, встановлюючи пам'ятники на тимчасово окупованих українських територіях.

Будь-які символи, які нагадують про Україну та її історію, росіяни безжалісно знищують. Натомість на окупованих територіях знову з'являються Леніни.

І не тільки вони. Від початку повномасштабного вторгнення окупанти встановили на ТОТ 124 пам'ятники. "Бабуся з прапором", "герої Новороссії" - ці символи стосуються свіжих подій. Апелюючи до історії, Росія також встановлює пам'ятники персоналіям, які не мали стосунку до окупованих нею українських територій - наприклад, в Донецьку та Маріуполі вшановують у камені Олександра Невського, а в Донецьку, Маріуполі й Скадовську насаджують культ Федора Ушакова.

Окрема тема, яку Росія не втомлюється увіковічнювати в монументах - Друга світова війна (в РФ відома як "Вєлікая отєчєствєнная"). Пам'ятники, які стосуються тих часів, Росія встановлює так охоче, ніби багаторічна кровопролитна війна - це найкраще, що з нею сталося.

Texty.org.ua дослідили політику пам'яті, яку Росія застосовує як на окупованих, так і на своїх власних територіях, розглянувши, якими символами вона їх "засіває". Дивіться в нашому відео.

А якщо вам зручніший текстовий формат - ви можете прочитати матеріал на цю тему і подивитися інфографіку ось тут