Дружити з Росією, любити Росію - дуже шкідливо для здоров'я. Такого висновку дійшли роспропагандисти після того, що сталося з Фіцо, а потім з Раїсі. У першому випадку діяли укронацистські необандерівці, у другому західні спецслужби.

На цьому росЗМІ не спинилися: на їхню думку, жертвами всесвітньої необандерівсько-спецлужбістської змови ледь не стали Ердоган зі своїм режимом і спадковий принц Саудівської Аравії Мухаммед бен Салман. Менше пощастило японському прем'єру Сіндзо Абе: виявляється, за його вбивством в 2022 році стоять японські необандерівці.

Тож не дивно, що минулого тижня дезінформатори на всі горлянки прославляли Сі Цзіньпіна, який не побоявся продемонструвати всьому світові свою любов до Росії і персонально Путіна, запросивши його до Китаю. Ця подія викликала такий екстаз в російських ЗМІ, що вони не залишили без уваги жодну деталь. Писали не тільки про те, що Путін говорив, а й про те, що Путін їв і як йому смакувало, як сподобався китайцям його красивий і харизматичний зовнішній вигляд, і навіть якими квітами його зустрічали.

І ось на цьому місці пропагандистів трішки забанили в Вікіпедії. Квіти, з якими практично всюди стикався під час свого китайського вояжу російський диктатор, називаються антуріум. РосЗМІ запевняли, що було дуже феншуйно всюди понаставляти саме цих рослин, які є символом гостинності, свідчать про дружбу та інше подібне бла-бла. Але чомусь забули про те, що з антуріумом радять поводитися обережно, адже ці квіти мають отруйний сік.

І в цьому - вся геніальність Сі Цзіньпіна, гідного продовжувача тисячолітніх традицій політичних інтриг Піднебесної. Увесь цей антураж, усі ці качки по-пекінськи, усі ці запевнення в дружбі - лише ширма. А насправді, за допомогою антуріума він сказав Путіну: та щоб ти здох!

Хитрун Сі - захистив собі тили. Промовистий сигнал для західних спецслужб та їхніх необандерівських маріонеток, які тепер мусять відкласти набік уже нагострені ножі. Але недорікуваті російські пропагандисти так нічого й не помітили - і далі плазували перед китайцями з їхніми отруйними квіточками. Читайте в свіжому моніторингу

Як і в цивільному житті, в армії можна зустріти дуже різних людей. Іноді це прикольно і весело, іноді - дуже крінжово. А іноді при одній думці про певну людину вас охоплює світла печаль. Бо йдеться про командира, під орудою якого вам вже ніколи більше не воювати.

У новому розділі своєї книги "Усе на три літери" журналіст і військовослужбовець Дмитро Крапивенко розповідає про трьох дуже різних заступників командира батальйону.

Таких, як перший ЗКБ з позивним Кемел ви, мабуть, зустрічали в своєму житті. Роздуте его, купа історій про його минулі заслуги та подвиги. Але коли доходить до діла, виявляється, що він навіть на місцевості не орієнтується і не розуміє, де ворог. А коли починається серйозний бій - Кемел замість того, щоб командувати боєм, десь у тилу шикує п'яничок...

Другий, Крук - командує серйозно, без зайвих психів. Зустріти на позиціях його важко, радше почуєш в радіоефірі. Він зайнятий, керує боєм - і керує вдало. Все йде добре, добре, добре... Але врешті-решт Крук чомусь "ламається" - і його відправляють дослужувати в ТЦК...

Третя історія - про Глобуса. Міцний чолов’яга в старій блакитній десантній тільняшці. Він не козиряє минулим, знає людей - інтуїтивно розуміє, де слід трохи "затягнути", а де дати більше волі. Він самодостатній, не любить лизоблюдів. Цитує Гашека, Екзюпері - видно, що в дитинстві він правильні книжки читав.

Він людина слова, справи і честі.

Коли він гине 14 лютого, автор мусить перебрати його речі. Знаходить ще одну блакитну тільняшку - і стискає її так, як ще недавно тиснув його руку. Перед тим, як Глобус пішов у хуртовину, з якої більше не повернувся...

Хороший розділ. Радимо почитати

💰26,7 мільйонів гривень. У таку суму щодоби обходиться киянам втрата часу через обмеження руху Південним мостом.

Заборона проїзду призводить до зростання добового пробігу автомобілів більш ніж на 130 тис. км, загальний час їзди зростає на більш ніж 200 тис. год на добу. А кількість СО2 в повітрі столиці зростає на понад 15 тонн.

Для чого всі ці витрати? Навіщо й досі існує ця заборона? І, головне, яка міфічна установа видає перепустки на проїзд? Ми докопалися до суті

Це майже детективна історія. Один із наймолодших журналістів Текстів, який має 17 років, втерся в довіру до керівництва одного з "офісів" - так в народі називають шахрайські кол-центри. Він працевлаштувався туди, аби зрозуміти, як працюють ці офіси, кого вони наймають, на чому заробляють і чи протидіють правоохоронці їхній діяльності.

Місце, куди влаштувався наш журналіст, наймало студентів та інших молодих людей, яким важко знайти іншу зручну й нормально оплачувану роботу. Їхнім завданням було прикидатися привабливими українками та польками в онлайні і виманювати у іноземців гроші. Потенційних жертв на внутрішньому сленгу називають “мамонтами”. На них “полюють”.

Це не єдиний спосіб "полювання на мамонтів". Є також фейкове працевлаштування за кордоном та заманювання клієнтів на неіснуючі онлайн-платформи для інвестицій.

Дедалі більше української молоді йде працювати в ці "офіси" - ніхто їм не каже, що така робота передбачає кримінальну відповідальність. Масштаб явища поки що незрозумілий, але він уже досить помітний - пісні про "офіси" навіть вірусяться в Тік-Току.

Що з цим робити? Що вже роблять? Читайте, що з'ясував Володимир Литвинов під час свого "працевлаштування"

Наскільки ефективно працює російська пропаганда в колі ваших друзів і знайомих? Сьогодні наш традиційний огляд росдези - без традиційних жартів. Є три наративи, які пропагандисти активно шерили минулого тижня. Ми хочемо зрозуміти, чи дієві ці наративи.

Отже, перший: підрив мобілізаційної кампанії в Україні. Інформаційна обслуга Кремля закликає українців не виконувати закон, ховатися від працівників ТЦК, виїжджати за кордон будь-якими методами. Запевняють, що новобранців без будь-яких навчань кидають на фронт. Тих, хто вже воює, закликають здаватися в полон або самовільно залишати частини - бо краще сісти в тюрму, ніж воювати. Ці наративи спрямовані на те, щоб змусити українців здатися, відмовитися від боротьби - і зробити Україну легшою здобиччю, ніж вона є зараз, бо окупанти не в силах впоратися з українським спротивом.

Другий: українська влада нехтує долею полонених бійців. Пропагандисти запевняють, що Росія намагається віддати полонених - але Україна не бере. Визволяють, максимум, азовців - а інших солдатів викреслюють зі списків і вдають, що вони зникли безвісти. Мета цього наративу - посіяти розбрат, недовіру, змусити родичів полонених виходити на протести.

Третій: Зеленський - нелегітимний. Ця інформаційна атака спрямована на провокування штучної політичної кризи в Україні. Інша мета - посіяти сумніви серед партнерів України та зменшити міжнародну підтримку.

Які з цих наративів ви чули від своїх друзів, родичів, знайомих, в своїй "бульбашці"? В якому виконанні - тобто, наскільки близькі за змістом ці наративи були до пропагандистського "оригіналу"?

Будь ласка, напишіть в коментарях. І прочитайте свіжий моніторинг. І, якщо серед вашого кола є люди, які шерять ці наративи - пояснюйте їм, що такі розмови не допомагають нам, а працюють на перемогу ворога і нашу поразку. Критичне мислення зараз - це як щит, який захищає від ворожих атак. Ворогів більше як на полі бою, так і в інформаційному середовищі, і там, і там вони намагаються взяти масою, кількістю. Тож пильнуйтеся

Ви, мабуть, теж бачили цей пропагандистський ролик: боєць прощається з родиною, а потім вирушає на фронт... ні, не він - а його родина!

Цей ролик зняли росіяни в межах концепції "Захід веде війну з Росією до останнього українця". "Російські вуха" стирчать за цим відео настільки виразно, що у українців не залишається жодних сумнівів у його походженні.

Не було цих сумнівів і у нас. Але, щоб усе довести, ми вирішили з'ясувати, хто усі ці люди, які знялися в ролику.

Автор цього матеріалу іронізує: "Пропагандисти, не зупиняйтеся! Чому б вам не зняти кілька роликів про остаточну перемогу і парад на Червоній площі? Або в Берліні чи Парижі. А чому б і ні, якщо під це будуть бюджети!"

Згодом ми дізналися, що ця іронія дуже виправдана: ролик спрацював зовсім на іншу аудиторію, ніж очікувалося. Читайте за посиланням

Запрошуємо долучитися до роботи над нашим дослідницьким проєктом, спрямованим на виявлення маніпулятивних технік у дописах українських новинних та політичних Telegram-каналів. Ми будемо тренувати ШІ-модель для автоматичного розпізнавання маніпуляцій.

Це оплачувана робота, перед якою ми проводимо інструктаж. Якщо ви зацікавлені - читайте більша за посиланням, і заповнюйте анкету

Алгоритми YouTube і досі залишаються непрозорими - вони можуть сприяти поширенню чуток, фейкових новин та інших маніпуляцій. Журналісти можуть не тільки виявляти маніпулятивні кампанії - а й підсвічувати, як кожна платформа сприяє або протидіє їх поширенню, впевнена керівниця напрямку дослідження російської дезінформації у Texty.org.ua Юлія Дукач.

Хочете навчитись? Записуйтеся на вебінар-практикум, який Юлія Дукач проведе в середу, 12 червня, об 11:30.

Докладно про те, як долучитися - за посиланням

Після ухвалення нового закону про мобілізацію ми в редакції замислилися: які питання для звичайних військовозобов'язаних залишає відкритими цей закон? Які життєві випадки не мають очевидного рішення в законі? Ми знайшли сім таких запитань:

1️. В який ТЦК іти, якщо повістку на уточнення даних видали на блок-посту під час подорожі?
2. А якщо на кордоні - хоча ви маєте право на перетин і зареєстровані в Резерв+?
3. Як визначатимуть, кому видавати повістки на робочому місці?
4. А в ОСББ?
5. За яким алгоритмом видаватимуть повістки співробітники СБУ та СЗР?
6. Що робити, якщо людина отримала кілька повісток - наприклад, поштою, на роботі та від керівника ОСББ?
7. У ДПСУ кажуть, що для них Резерв+ не існує, потрібні дані з реєстру. Як усунути цю суперечність?

Усі ці запитання ми поставили Міноборони.

Відповіді отримали, хоч і не зразу. А коли вчиталися, зрозуміли: тут все по Орвелу. В своєму есеї "Політика і англійська мова" письменник доводить, що політики використовують заплутані формулювання, щоб уникати відповідальності.

Читайте повну відповідь Міноборони - можливо, вам вдасться її дешифрувати

​Багатомісячні політичні ігрища в американському конгресі щодо надання допомоги Україні зіпсували українцям купу нервів, "подарували" нам багато люті та обурення.

Хто ці люди, які затримували допомогу, коли вона була так необхідна?

Чому вони так діяли - в той час, коли Україна втрачала кілометри фронту і, на жаль, багато життів?

Щоб з'ясувати це, ми створили проєкт з журналістики даних, який назвали "Американські гойдалки".

У ньому - про політиків і журналістів, блогерів і громадських діячів та цілі організації, які ставили палиці в колеса рішенню про допомогу, ходили на протести, писали в ЗМІ і записували відео для соцмереж. Майже пів тисячі людей, але перелік не претендує на вичерпність.

Багато з них заражені російськими наративами - і досі поширюють цей вірус. Деякі вже виїхали в Росію і працюють там. Зв'язок багатьох із нашим ворогом важко або неможливо довести. Хтось шкодив Україні свідомо, хтось несвідомо - корисних ідіотів у США не бракує.

В нашому проєкті - повна картина + база даних + візуалізація + мережі + ключові особи та організації. Є також переклад англійською. Читайте, дивіться і поширюйте!

Прикра невдача спіткала минулого тижня російських пропагандистів. Їм довелося усвідомити, що треба малювати нові "червоні лінії" - бо старі вже не працюють.

Цьому передували рясні повідомлення у світовій пресі про дозволи різних країн бити їхньою зброєю по території РФ. Вишенькою на торті стала така згода від США. І ось тоді-то пропагандисти пройшли усі стадії моделі Кюблер-Росс, що описує, як людина, яка дізналася щось погане, спочатку заперечує інформацію, а наприкінці ланцюжка внутрішніх станів приймає реальність.

"Західна зброя для нас не така вже й страшна!" - кричали вони на стадії заперечення.

"Потрібна жорстка реакція!" - закликали на стадії гніву.

"ЗСУ і НАТО вже давно б'ють по Росії. І що? І нічого!" - запевняли на стадії торгу.

"Ну все... Тепер точно буде ядерна війна..." - бідкалися на стадії депресії.

Та зрештою настала й стадія прийняття. І на цій стадії спостерігати за пропагандистами було кумедно, адже навіть прийняти обставини, які складаються не на їхню користь, і визнати, що самі в цьому винні - по-людськи вони не зуміли. Мовляв, це станеться, ну що ж, окей - хай воно так і буде, ми цього не боїмося, можна й так воювати. Це ж іще не найстрашніше! Справді страшно стане, якщо зловісний Захід надасть Україні ядерний захист. Тоді вже точно - Третя світова і далі по списку. Тому завдання Росії - воювати вже як є, але за всяку ціну не допустити, щоб Україна отримала цей самий ядерний захист. І це є найновіша і найчервоніша з усіх червоних ліній.

Парадокс у тому, що про ядерну зброю для Києва ніхто навіть не натякає ні в Україні, ні серед союзників. Тому Росія та її пропагандисти вкотре пропускають у свої ворота гол - і намагаються зобразити гарненький писок при дуже поганій грі. Читайте в свіжому моніторингу пропаганди

В українських військах ця професія проходить як ВЦС - військово-цивільна співпраця. Але так ніхто не говорить. Говорять "сімік" - так само, як англійською, від CIMIC — civil-military cooperation.

Хто такі сіміки і що вони роблять? Про це - в свіжому розділі майбутньої книжки "Усе на три літери", як завжди, з люб'язної згоди автора, військовослужбовця та письменника Дмитра Крапивенка.

Сіміки, як капелани чи психологи, - екзотичні птахи в українській армії, розповідає Дмитро. Їхня діяльність на бригадному рівні помітна, а от вже на батальйонному з цим важче. Але є купа питань, які мають вирішувати сіміки. Наприклад:

- чи не насмілився найближчий сільмаг тихцем продавати горілку військовим?
- чи є шанс відновити електропостачання в населеному пункті?
- де розквартирувати особовий склад, причому так, щоб місцеві не відправили в якусь неопалювану занедбану халупу?
- машина зламалась - де взяти зварювальний апарат?
і, зрештою - чи можна пити воду з даної конкретної криниці?

Здебільшого сіміки контактують з жінками. Так, саме сільські та містечкові "берегині", невтомні трудівниці, які всіх і все знають, найбільше і найкраще допомагають військовим в різноманітних прифронтових закапелках нашої країни. Але й жінок треба вміти "читати", аби не звернутися по допомогу до тієї, яка ладна завдати шкоди.

Як це відбувається на практиці - читайте

Білогорівка - одна із найвпертіших ділянок східного фронту, понад два роки тут тривають бої.

Білогорівка - наче смертоносний полігон, де постійно випробовують нові партії саморобних FPV-дронів, розвідують нові частоти, вдосконалюють РЕБ і шукають ідеальну формулу для ефективних скидів.

Бійці батальйону безпілотних систем “Небесна кара” 54-ї ОМБр розповіли нам, як невтомно роблять свою роботу в цій ключовій точці битви за Донбас.

34-річний командир розрахунку БПЛА з позивним Вертушка і 25-річний оператор FPV-дронів Бобер кажуть, що росіяни щодня пробують намацати слабкі ділянки в обороні. Іноді їдуть на мотоциклах із люльками, зазвичай не доїжджають. Але їх заміняють нові й нові. І так щодня. Час від часу на горизонті зʼявляються цілі колони техніки, які також потрібно знищувати.

Одне з головних слів у цій статті - економія. Вертушка і Бобер економлять на всьому: на дронах, на скидах, та навіть на годинах, коли можна поспати... А ще вони постійно експериментують і шукають можливість стати ефективнішими. Читайте розповідь бойових побратимів

"Дуже сподіваюся, що є підрозділи, де все не так, як у нас".

Про це говорить військовослужбовець, який після поранення потрапив на службу до тилової частини. На папері в цій частині все ідеально, і мало кого цікавить, який стосунок до дійсності це має (спойлер - та майже ніякого). Військовий певен, що увесь ресурс, усі зусилля цієї частини спрямовані саме на створення цих паперів - без жодного стосунку до дійсності.

У таких підрозділах перевіряльники перевіряють, щоб форма була одноманітна. Щоб під кітелем обов'язково була військова футболка, а не поло. І щоб шкарпетки не були світлого кольору. Щоб журнали обліку журналів були заповнені правильно і якнайповніше.

“Пиши більше, а то п***дять, що мало написано”, - кажуть командири.

Наявність боєкомплекту не цікавить - бо навіщо БК, коли в солдата охайно заправлена форма?

Це і є та "маленька радянська армія", яка досі функціонує в межах великої української. Хороший текст про непоборну українську паперову армію - цей рудимент, який марнує купу ресурсів та нервових клітин з нульовим ККД. Як такі підрозділи взагалі-то допомагають перемагати? Шукаємо відповідь

У мирний час російське суспільство вкрай атомізоване. Росіяни не довіряють одне одному і радше ворожі, ніж дружні до своїх співвітчизників. І це легко пояснити: конформізм, кумівство, слабке верховенство права та корупція не надихають на єднання та співпрацю.

Та коли Росія починає війну - усе зненацька змінюється. Є багато прикладів: Чечня, Грузія, Сирія. Під час кожної з тих війн росіяни демонстрували куди більшу єдність, ніж у мирний час. Україна продовжує цей ряд, але зі своїми особливостями. За час цієї війни Росія зазнала велетенських втрат. Йдеться не тільки про загиблих і скалічених, а й про економічні втрати, санкції, міжнародну ізоляцію. Більше того, продовжуючи цю війну, злочинна російська верхівка спалює у ній ресурси, які були призначені для майбутнього.

Здавалось би, після всього цього росіяни мали б дедалі менше підтримувати війну. Але все навпаки: вони єдині, як ніколи, вони моляться на свого диктатора, вони зливаються в шовіністичному екстазі.

Чому? І чи можливо в такому разі спинити російського самодержця, підтримуваного більшістю його підданих?

(Коротка відповідь: так).

Цікаві спостереження американської письменниці та соціальної історикині Анастасії Адель. Фахівчиня російського походження провела своє дитинство в СРСР. Вона пояснює, чому війна - це єдине, що оживляє мертвотну Росію

Гліб не бачив свого сина і не говорив із ним від початку повномасштабного вторгнення - посварився з його матір'ю, вона схопила дитину і поїхала за кордон.

Ігор перед тим, як піти служити, скористався "каламутним" методом, аби поїхати на кілька днів до Польщі і побути з сином.

Олексій тішиться - після довгих років і місяців його дружина з синами Орестом та Олесем невдовзі повернеться до України.

У кожного з цих батьків, яких війна розлучила з їхніми синами, дуже різні емоції та думки. Розлука завдає нестримного болю, але вони тримаються.

❤️Це три дуже різних історії про різні родини, різних людей. Але їх об’єднує одне — батьківська любов. Читайте

Перші в світі міста були не в Месопотамії, на території нинішнього Іраку, а в причорноморських степах - і це були трипільські поселення.

Вони старші від месопотамських на кілька тисяч років!

Археологи довго мали за догму те, що міста вперше виникли в Месопотамії. Навіть коли у 1971 році українські вчені знайшли й почали дослідувати давні міста, цій знахідці на Заході не приділили належної уваги.

Радянським вченим просто не вірили.

Лише згодом, після того, як Україна здобула незалежність, імениті західні археологи взялися до діла.

Впливова швейцарська газета Neue Zürcher Zeitung розповідає про дослідження вченого Йоганнеса Мюллера. Він не має сумніву, що поселення на території нинішньої України були першими в світі спланованими містами. Що розповів про трипільські мегасайти - читайте в нашому перекладі

Цей чудовий проєкт - про фантастичних звірів, і де їх шукати.

І не тільки про звірів. Майже 40 років тому близько 2,5 тис. квадратних кілометрів в Україні перетворилися на непридатну для життя зону. Ми добре знаємо причину - Чорнобильська аварія, найбільша техногенна катастрофа в історії людства.

Відтоді, як звідси пішли люди, згорнули свою господарську діяльність - царицею тут стала природа. Тут є зо півтори сотні коней Пржевальського, а здичавілі корови створили власну ієрархію і чудово обходяться без стійла. 8 зграй вовків бігають між Україною і Білоруссю. На тутешніх грунтах ростуть лісові лілії та сибірські півники, у водах плаває мінога українська, а в небі панують кажани та хижі птахи.

Частину з цього різноманіття ми намалювали - і навіть даємо послухати звуки тварин. Ми також запитали науковців, чи не шкодить флорі і фауні в зоні відчуження радіація. Читайте і дивіться в цьому дивовижному матеріалі

Усе, що ви хотіли знати про російські розвідувальні безпілотники - і про те, чому ЗСУ не завжди вдається їх збивати.

Ми підготували багато інфографіки про ворожі БПЛА. Ви побачите найбільші - Оріон і Форпост, трохи менші, але дуже поширені Орлан і Zala, а також маленькі й маловідомі зразки - наприклад, Елерон, Гранат і Добриня.

Також показуємо українську зброю, яка може протидіяти цим безпілотникам: від найменших Stinger i Starstreak - до великих ЗРК, як от Бук та Iris-T.

У нашому матеріалі пояснюємо, чому протидіяти російським розвідувальним БПЛА не завжди просто - і не завжди дешево. Читайте у нашому матеріалі, і дивіться багато інфографіки

Минулого тижня сталася подія, глибоко неприємна, гидка та осоружна для російських пропагандистів - Глобальний саміт миру. Але, як відомо, росіяни люблять страждати. Тож як ті їжачки, які плакали, кололись, але все одно лізли на кактус - російські пропагандисти верещали про саміт з кожної праски.

Парадокс, але зробивши саміт головною темою в своїх ЗМІ, вони старанно намагались применшити його значення. Наприклад, коли вони говорили про кількість учасників, які відвідали подію, на них нападала вибіркова сліпота. Вони впритул не хотіли бачити усіх учасників саміту, намагалися нарахувати їх менше, ніж було насправді. Для цього використали простий прийом: якщо якась із країн була представлена не президентом або головою уряду, а кимось нижчим за рангом, то ця країна "не рахувалася".

Таким чином, у роспропагандистів вийшло не 92 країни, як було насправді, а всього 56.

Росіяни - дуже інфантильний народ. Вони вже не раз це демонстрували, повномасштабна війна - один із яскравих прикладів їхньої інфантильної безвідповідальності. І, як діти, якщо відбувається щось неприємне або страшне, вони намагаються заплющити очі: не бачу - значить, його немає.

Але "не побачити" своїх "друзів" Туреччину, Угорщину та Словаччину, які підписали підсумкове комюніке саміту, пропагандистам не вдалося. Тож довелося проявити винахідливість, аби пояснити, чому ж це сталося. Як викручувалися - читайте в свіжому моніторингу пропаганди

Це один із досвідів Texty.org.ua: одного разу новина в нас на сайті про вибір навушників, яка була проілюстрована фото доньки Джонні Деппа, зібрала значно більше переглядів, ніж суспільно-важливі матеріали з чудово виконаною інфографікою.

Сучасним журналістам доводиться працювати в світі скролінгу. Тому важливо не тільки знайти і розповісти цікаву історію. Слід ще й додати їй певних "вау-ефектів", які зацікавлять читача, змусять його припинити гортати стрічку і прочитати наш матеріал.

Такі ефекти ми використовуємо, працюючи з графіками, інфографікою, візуалізаціями - складовими журналістики даних. Як ми це робимо? Як це роблять люди, які нас надихають?

Розповідають керівниця напрямку журналістики даних Євгенія Дроздова та керівниця напрямку дослідження російської дезінформації Юлія Дукач