Привіт! Серед європейців поширене таке уявлення: "Русь дорівнює Росія. А Україна... Що таке Україна? Це частина Росії?"

Відповісти на запитання про те, звідки взявся цей міф, дуже просто. Це псевдознання європейцям прищеплюють з дитинства - через дитячі книжки з історії. У цьому пересвідчилася наша авторка, яка живе зі своєю дитиною у Великій Британії. Натрапивши вперше на російський наратив у дитячому підручнику з історії, вона вирішила перевірити: а що ж робиться в інших дитячих книжках?

Вона вирушила до книгарні та бібліотеки і перегорнула цілі гори, цілі "еверести" дитячих книжок. І чим довше вона це робила, тим більше розлючувалась. Виходить ось що: Росія створила грандіозний історичний міф - і змусила весь світ у нього повірити!

Що пишуть про нашу історію у британських історичних книжках? Що з цього приводу кажуть українські історики? Чи можуть іноземці знайти альтернативу надзвичайно поширеному історичному російському наративу? Читайте докладно

Цими днями у видавництві «Твоя підпільна гуманітарка» вийшло друком наукове-популярне видання «Мова-меч: як говорила радянська імперія»📕
У ста розділах авторка книжки, письменниця, перекладачка та дослідниця Євгенія Кузнєцова, описала те, як у часи Радянського Союзу мечем стала російська мова. Рідна ж мова у боротьбі з імперіями має бути щитом🛡

19 липня о 17:00 Євгенія Кузнєцова долучиться до марафону благодійних подій «Вокс Україна» та у форматі онлайн-лекції розповість:
📝 як саме російська мова стала в СРСР мовою престижу і як її статус утримується досі,
📝 про радянські, часто неусвідомлені нами, сліди у сучасній мові,
📝 про «велику» російську літературу та традиції радянського перекладу.
Також йтиметься про вплив тоталітаризму на мову, про мовні права та мовну травму.

Для участі у події потрібно задонатити на підтримку ЗСУ та зареєструватися.

Озброюймо себе корисними знаннями та добрими справами!

@vox_ukraine

Привіт! На місці, де колись було Каховське водосховище, утвориться пустеля - а міста, які брали воду з нього, потерпатимуть через її відсутність. Це - лише два поширені аргументи, якими послуговуються прихильники відновлення греблі. Як і чимало інших аргументів, вони не витримують критики.

Ніяка пустеля не утвориться, а забезпечувати міста водою можна і по-іншому, певна кандидатка географічних наук, доцентка кафедри географії та геоекології ЦДПУ імені Винниченка Ольга Гелевера. Вона пояснює, чому відновлювати Каховську ГЕС не потрібно. Тезово:

- після підриву греблі з'явилося 2 тисячі квадратних кілометрів земель - і ці землі можуть приносити користь

- зрошувати землі можна за допомогою крапельного поливу, а не каналів від Дніпра. І це дозволить вирощувати культури, які даватимуть більше прибутку, ніж зернові

- завдяки відсутності застою, заболочування та цвітіння якість води в Дніпрі стане кращою

- люди, які пережили трагедію внаслідок підтоплення, навряд чи знову захочуть опинитися під такою загрозою, навіть гіпотетично

- окрім греблі і водосховища, є ще багато способів відновити навігацію по Дніпру

- замість того, щоб відновлювати "радянського монстра", можна скористатися прикладом США та ЄС, де вже демонтовано тисячі гребель. Там керуються сучасними підходами в природокористуванні.

Докладно аргументи науковиці читайте за посиланням

Привіт! Сьогодні у нас дуже цікавий матеріал з графікою та супутниковими знімками, який дозволяє відповісти на запитання, чому український наступ має повільний темп.

Раніше ми вже писали про суцільне щільне мінування та про парну роботу саперів та снайперів, яка дозволяє долати цю перешкоду. А сьогодні розкажемо про російську систему укріплень - оті "три лінії оборони", про які так часто згадують у ЗМІ.

Як вони влаштовані? Якщо ви подивитеся на мапу російських укріплень - то побачите купу маленьких червоних трикутничків. І, швидше за все, подумаєте, що йдеться про якісь окремі окопи. Але це не так. Російські лінії оборони півдня - це не просто мережа окремих опорних пунктів, а ціла фортеця, в якій усі елементи пов'язані між собою. Тому український контрнаступ схожий не на наступ серед “чистого поля”, а більше на штурм величезної укріпленої фортеці.

Ми детально показуємо, як влаштовано цю фортецю. Розповідаємо, які переваги вона створює для росіян. І наводимо фактори, які, на нашу думку, вказують на те, що російські війська програють цю битву. Читайте і дивіться

Привіт! Сьогодні матеріал в розвиток теми про підрив Каховської ГЕС. А саме - як і що можна вирощувати на землях, де бракує води.

Зараз багато говорять про те, що після здійснення росіянами цього злочину український Південь, який славиться рослинництвом, не зможе продовжувати працювати, як раніше. Без системи зрошення, яка діяла за рахунок каналів з Каховського водосховища, люди втратять можливості для поливу - а з ними й рентабельність та прибутки. І тоді вони згорнуть свої підприємства - а Південь на багато років перетвориться на безплідну пустку.

Похмура картина. Але чи й справді усе буде саме так?

ТЕКСТИ познайомилися з Василем Сокирським - українцем, який має 350 гектарів землі в Омані. Ця країна з точки зору рослинництва - одна з найекстремальніших у світі. Це пустеля, де дощ - велике свято, яке трапляється раз на три роки, а шар родючих грунтів (тобто, пісків) рідко де сягає більше ніж 40 сантиметрів (в Україні, для порівняння, може бути й кілька метрів!)

І тим не менш, наш земляк вирощує на своїх ділянках та в теплицях томати, огірки, дині та кормову траву. Трохи менше половини його землі - під поливом. Василь добре знає, які рослини потребують менше води, як працюють зрошувальні системи, як наявність або відсутність води впливає на собівартість урожаю, і як знайти воду там, де її, здавалося б, немає. Читайте його розповідь

Привіт! Герої нашого сьогоднішнього матеріалу - власники книгарні у Рівному, пральні в Києві, клініки у Львові та фермери, які вирощують яблука на Одещині. Всі вони отримали грант від урядової програми підтримки малого бізнесу "Є-робота".

Ця програма надає лише невелику частку коштів, необхідних для відкриття бізнесу - близько чверті. Про решту підприємцям треба подбати самотужки. Але й це, кажуть, вигідно - програма передбачає, що підприємець поверне кошти державі, сплачуючи податки упродовж наступних кількох років після старту роботи підприємства. "Це все одно що безвідсотковий кредит на три роки", - каже одна з героїнь матеріалу.

За умовами програми, підприємець має працевлаштувати щонайменше одну людину. Тут є деякі підводні камені, які подобаються не всім - наприклад, можна наймати лише людей з певних вразливих категорій. Але попри це, наші співрозмовники задоволені. Читайте за посиланням про їхній досвід

Привіт! Режим, який упродовж понад двох десятиліть Путін вибудовував у Російській Федерації, пішов тріщинами. І це стало очевидним для всіх після невдалого бунту Пригожина. Якими ж будуть наслідки? Над цим розмірковують аналітики вашингтонського центру The Jamestown Foundation - наводимо переклад.

Після цього бунту більшість росіян намагається сором'язливо відводити очі від проблем, які у них накопичилися за всі ці роки. Так само, як вони воліють не помічати озвучених Пригожиним справжніх мотивів вторгнення Росії до України. Але цей удаваний спокій лише поверхневий.

Головною проблемою РФ є те, що вибудуваний натепер режим є недієздатним. Він базується не на прозорій роботі державних інституцій і не на законі. Його основа - нескінченні змови еліт та угоди між різними привілейованими групами. І прямо зараз одну з цих груп намагаються позбавити її привілеїв.

До речі, схожу систему недієздатних інституцій, ручного керування та привілейованих еліт колись намагався збудувати в Україні Віктор Янукович. Згодом він був змушений утікати з країни, бо українське суспільство (разом із зацькованими елітами) показало йому, що устрій, який він запозичив у Росії, в Україні неможливий.

В Росії немає активного суспільства. Але з'явилися еліти, які зазнають цькування. Висновок вашингтонських аналітиків можна описати українською приказкою "де тонко, там і рветься". То де ж "прорве" наступного разу? Хто очолить наступний бунт в РФ? Відповідь знайдете в нашому перекладі

Привіт! Для багатьох із нас телеграм став важливим джерелом інформації. Ми шукаємо тут новини, сповіщення про характер повітряних тривог, розважальний контент тощо. У багатьох із нас є друзі, знайомі та родичі, які служать - тож шукаємо інформацію про "своїх" та їхніх побратимів в телеграм-каналах українських військових підрозділів. Але нещодавно ТЕКСТИ помітили, що в екосистемі каналів українських бригад завівся "черв'ячок".

Поштовхом став лист нашого читача, який повідомив, що натрапив на підозрілу інформацію на каналі, який буцімто представляє одну з бригад. Ми перевірили цей канал під назвою "36 бригада ВМСУ - МИ ЖИВІ" - і зрозуміли, що він фейковий. Канал ніби й пише про успіхи українського війська, але серед патріотичних постів тишком-нишком поширює зраду, фейки, проросійські наративи.

І тоді ми вирішили з'ясувати, чи є інші канали, які вдають, що представляють українські військові бригади? А якщо є, то про що вони пишуть?

Ми зібрали інформацію про соцмережі 187 військових підрозділів. Знайшли їхні телеграм-канали. А потім почали "копати", шукаючи за назвами бригад, аби виявити їхні фейкові "дублі".

І знайшли.

Що це за канали, яку інформацію вони поширюють, яка за цим проглядається мета, і як відрізнити справжні канали українських військових підрозділів від несправжніх - читайте в нашому дослідженні

Привіт! Адмін каналу ТЕКСТІВ (тобто я 🙂) цього тижня у відпустці. Але сьогодні виходжу на зв'язок - адже у нас вийшов новий класний матеріал з журналістики даних.

За рік, від липня 2022-го до червня 2023-го, Росія істотно збільшила корабельний трафік у Каспійському морі. Кораблів стало значно більше біля російських та іранських портів - пишуть автори матеріалу.

Що це за кораблі? Що вони перевозять? Чи є вантажі військового призначення? Читайте, що вдалося задетектити нашим журналістам даних - і дивіться інфографіку

Привіт! Ми повернулися) І одразу - з дуже цікавим матеріалом.

Поки моніторинг російської пропаганди у відпустці, ми продовжуємо досліджувати російські наративи та діяльність тамтешніх пропагандистів. І сьогодні мова про двох таких діячів - це секретар Ради Безпеки РФ Микола Патрушев і Постійний представник Росії в ООН Василь Небензя. Окрім основної роботи кожен з них виконує й пропагандистську - при цьому, кожен має своє власне завдання.

Микола Патрушев має справу з російською аудиторією. Василь Небензя намагається проштовхувати роспропаганду на світовому рівні, використовуючи для цього ООН.

Кому з них не пощастило більше? Вочевидь, Небензі. Адже Патрушев має постійний "доступ до мікрофона" на багатьох різних майданчиках, а Небензя мусить обмежуватися лише одним. Крім того, Патрушев має справу зі значно краще підготованою до сприйняття пропаганди аудиторією, яка, до того ж, має дуже сумнівний інтелектуальний рівень. Тож іноді йому не треба старатися: він запускає в ефір повні нісенітниці і зовсім уже абсурдні вигадки, які російський піпл радо "схаває".

Натомість Небензі таки слід поворушити мізками перш ніж щось розповісти з трибуни ООН, в надії на те, що хто-небудь та й купиться. Тому він здебільшого працює з "альтернативними фактами" та своєрідним трактуванням реальності.

Яка мета цієї пропагандистської діяльності? Чого так прагне досягти Патрушев, і що не дає спати Небензі? Читайте в нашому матеріалі

Привіт! На відміну від розвиненого, цивілізованого Заходу, країни умовного глобального Півдня - зокрема, Африки та Південної Америки - куди більш прохолодно реагують на тему російсько-української війни. Менше підтримують Україну, менше допомагають, менше співчувають. Чому так відбувається?

Розібратися в цій темі пропонує старший радник Центру аналізу європейської політики (CEPA), міжнародний експерт з інформаційної безпеки Едвард Лукас. Він пише про те, що байдужість Африки до війни Росії в Україні спричинена не лише політикою РФ щодо африканських країн, а й лицемірством Заходу.

Те, що говорять африканські лідери про Україну - навіть ті, які співчувають Україні - звучить цинічно. Але не тому, що їхнє ставлення до України якесь не таке. Справа в тім, що ставлення світу до Африки "якесь не таке", це задавнена рана, яка все ще продовжує боліти.

І цим охоче користується Росія. І Китай також.

А українці? Українці платять ціну, на яку не заслужили.

Читайте пояснення Едварда Лукаса в нашому перекладі

Привіт! У нас сьогодні "свіжачок" - новий матеріал з журналістики даних, який уже сколихнув соцмережі.

Ми проаналізували 18 тисяч годин відеоконтенту з українського YouTube, аби з'ясувати, які спікери (військові та політичні експерти, а також т.зв. "хороші росіяни") - у топі за кількістю відео та переглядів від початку повномасштабного вторгнення.

Хочемо представити вам переможця:

“Це людина-фейк, у людини немає ніякого уявлення, розуміння, глибини занурення в те, про що він говорить. Людина, яка в день дає шість інтерв’ю, не може розбиратися в тих питаннях, про які вона намагається говорити. Не кажучи вже про те, що це людина, відрізана абсолютно від будь-яких достовірних джерел інформації”.

Так про лідера нашого рейтингу відгукувався голова фонду “Повернись живим” Тарас Чмут.

І якщо ви думаєте, що цей топ-експерт - Арестович, то ви помиляєтесь. Це інший персонаж із велетенською, але не обгрунтованою медійністю.

Хто він - і хто інші експерти, які змагаються з ним за лідерство в українському YouTube? Хто ті "хороші росіяни", які досі знаходять собі українську аудиторію - і які канали їх до себе кличуть? Читайте в нашому матеріалі з журналістики даних - і дивіться інфографіку

Привіт! У продовження вчорашньої теми.

Після того, як ми виклали матеріал про найпопулярніших "експертів" у ютубі, було багато реакцій від читачів. Такий суспільний резонанс спонукав нас знайти список людей, які й справді мають якісну військову експертизу.

Цей список склав головний редактор "Новинарні" і військовий запасу Дмитро Лиховій, а нагадала нам про нього авторка просвітницької ініціативи "Як не стати овочем" Оксана Мороз.

Перелік не є повністю вичерпним, але допоможе відкривати тему війни з різних експертних сторін. У ньому - люди з різною експертизою, аналітикою та поінформованістю, але разом вони дають досить повну картину.

Дивіться за посиланням

Привіт! Від початку своєї повномасштабної навали Росія зруйнувала в Україні 144 тисячі будинків, із них 17 тисяч - багатоквартирні. Як усе відбудувати?

Колись на це питання шукала відповідь Європа. Тамтешні міста після Першої та Другої світових війн лежали в руїнах. Ми вирішили віднайти досвід "з перших рук" про відбудову в Європі - і з нами погодилися поспілкуватися представники муніципалітетів французького міста Реймс та німецього Аахена.

Досвід цих міст дуже різний. Однак є дещо спільне: і в Реймсі, і в Аахені брали до уваги не тільки будівлі, а й суспільний простір. В обох містах думали над тим, як поєднати сучасне й історичне. І там, і там громади містян згуртувалися й самотужки вирішували, якими вони хочуть бачити свої міста.

До речі, з обома містами нещодавно встановив дружні відносини український Чернігів - розірвавши дружбу з російським Псковом. Про досвід, корисний не тільки для Чернігова, а й для багатьох інших українських міст, читайте в нашому матеріалі - і дивіться фотодобірки

Привіт! Уявляючи лінію бойового зіткнення, ми схильні думати, що там дуже "гаряче". Рвуться снаряди, палає техніка, горять ліси і поля... І усе це - в літню спеку. Та чи так все насправді? Ми вирішили це перевірити.

І вирішили не просто так. Вісім років тому, в 2015 році, коли тривала гаряча фаза війни, ми помітили аномалію на супутникових знімках. Колір рослинності на лінії фронту помітно відрізнявся від кольору на прилеглих територіях, куди не сягали бойові дії. Там, де тривали бої, на знімках було видно широку смугу необроблених (себто нерозораних) сількогосподарських ділянок, що простягалася від Широкиного і Маріуполя аж до Дебальцевого. Згідно з нашою гіпотезою, на цій території люди остерігалися розорювати та засівати землю - тож дика рослинність густо розросталася на полях, візуально відображаючись як темніша смуга на знімках.

Ми вирішили перевірити - а що відбувається зараз? Для цього проаналізували дані супутника MODIS, який фіксує температуру поверхні землі впродовж літніх місяців, починаючи від 2000 року. Як і в 2015-му, лінія фронту знову помітна - і, згідно з "тепловими" знімками, там прохолодніше, ніж на прилеглих землях!

Це означає, що наша гіпотеза має сенс: на територіях, не зайнятих сільським господарством (через активні бойові дії), температура землі дещо нижча, ніж на інших землях, які обробляють. Який вигляд це має на мапах - дивіться

Вітання! Сьогодні публікуємо дуже цікаву розмову з поведінковими експертами, які розповідають про українців, які виїхали за кордон впродовж війни, про тих, хто повернеться і не повернеться, і про те, як зробити так, аби наші люди хотіли приїхати на батьківщину і брати участь у спільній відбудові країни.

Наші співрозмовники - директор Інституту поведінкових досліджень Володимир Вахітов та його колега, дослідниця Наталя Заїка.

Зараз одна з гарячих тем, яку активно обговорюють - це пропозиція заборонити виїзд чоловікам за кордон після війни. Перше, на що наші співрозмовники звертають увагу: якщо це зробити - то спрацює з точністю до навпаки, і про це свідчать дослідження поведінкових моделей. Люди завжди знайдуть можливість обійти заборону. Якщо щось забороняти, до чогось змушувати, чимось погрожувати - у людей не буде великого бажання позитивно взаємодіяти з такою державою. Заборона і примус - це не про демократію і не про свободу, за яку, власне, й триває війна.

Інша важлива тема: серед українців, які впродовж війни виїхали за кордон, збільшується кількість охочих там і залишитись.

Як зробити, щоб люди, навпаки, прагнули повернутися?

Готових рецептів експерти не дають, але говорять про напрямки, в яких можна діяти. Один із них - це запропонувати людям "відчуття причетності".

Що це означає, і як це працює - читайте за посиланням

Привіт! Сьогодні у нас - цікавий репортаж зі США та про те, як американці підтримують (або не підтримують) Україну. Цей репортаж привіз журналіст Юрій Луканов, який провів у Штатах майже три тижні, проїхавши Техас, Мічиган, Пенсільванію, Північну Кароліну, Нью-Йорк і Вашингтон.

"Є момент, коли ми повинні дійсно відстоювати наші цінності та наші переконання. Українці воюють за всіх нас. У нас нема іншого виходу, крім підтримки України". Ці слова Луканов почув від стариганя-мера американського містечка Гілсборо, і вони розчулили його до сліз.

А 58-річна Діана Канкро щосили допомагає Україні, хоч і мала про нашу країну не дуже приємні враження. Вона працювала в Одесі у 90-х і потрапила туди якраз в часи рекету та бандитизму. В Україні у неї загинуло кілька знайомих, вона повернулася до США з посттравматичним синдромом. Однак, щойно розпочалася повномасштабна війна, Діана кинулася збирати допомогу і навіть організувала ініціативу "Детройт допомагає Києву".

66-річний пенсіонер Девід Рут колись працював у Департаменті сільського господарства, їздив з діловими поїздками в Україну, має багато добрих знайомих серед українців. Зараз він має багато вільного часу - тож щотижня їздить зі свого містечка Дамаск округу Монтгомері штату Меріленд до Білого дому у Вашингтоні, аби взяти участь у акціях на підтримку України.

Але так чинять далеко не всі американці. Зокрема, від республіканців можна почути досить цинічні висловлювання щодо України, а в разі перемоги Трампа на виборах їхні слова можуть перерости у наміри та дії.

Чому так відбувається? Читайте, що вдалося з'ясувати Юрію Луканову

Привіт! "Економічна магія" - це словосполучення використовує британський тижневик The Economist, аби описати справжнє диво розвитку, яке відбулося в китайському місті Хефей.

Це місто розташоване в провінції Аньхой, яка є однією із найменш популярних в країні. Не так давно "найсучаснішими" тут були технології для сільського господарства. Тепер у Хефеї є "Квантовий бульвар", на якому чи не найбільша в світі концентрація передових технологічних фірм. Чиновники з усього Китаю їздять сюди, аби дізнатися, як Хефею це вдалося - співробітник державної інвестиційної фірми каже, що наступного місяця фірма буде вщерть заповнена відвідувачами з інших міських адміністрацій.

The Economist вважає, що причина такого бурхливого розвитку - державний капіталізм у його найкращому прояві. Що це означає, а також яку роль в Хефеї зіграла освіта - читайте в нашому перекладі

Привіт! Сьогодні у нас матеріал про те, скільки зброї має Росія. І в ньому є як хороші, так і погані новини.

Хороші новини полягають в тому, що найсучасніша зброя та техніка, яка була у країни-агресорки, приїхала в Україну на початку повномасштабного вторгнення разом із найбільш тренованими частинами військових. І разом зі значною частиною цих військових, цю зброю та техніку було знищено.

А погані новини - в тому, що у Росії ще дуже і дуже багато цього залізяччя - стільки, що вистачить на кілька років інтенсивних бойових дій. Скільки саме, і якого саме? Ми вирішили порахувати.

Для спойлера, найсучасніша техніка, яка є у Росії - авіаційна: літаки, гелікоптери. Усе інше - танки, бронетранспортери, гармати, реактивні системи і так далі - здебільшого було зроблено ще в Радянському союзі. Так, деяка техніка проходить модернізацію - наприклад, як танки. Але модернізація не перетворює радянські Т-62 на Абрамси.

Скільки Росія вже втратила, скільки у неї "консерв", що ці "консерви" теоретично вміють - читайте, дивіться на фото та інфографіці

Нещодавно у росіян виник новий привід для паніки - той самий, який викликав у українців стільки веселощів і втіхи. Російський рубль опустився нижче позначки 100 за американський долар - а значить, він коштував менше одного цента. Таким чином рубль став однією з найгірших у світі валют за 2023 рік.

"Матюкатися" з цього приводу почав аж цілий радник Путіна, Максим Орєшкін - він написав колонку, де казав, що рубль має бути сильним. Відповідальність за падіння він поклав на російський Центробанк.

Там не забарилися - і швиденько підвищили процентну ставку. Але допомогло це десь приблизно так само, як мертвому припарка. Рубль "заколивався" лише ненадовго і якось невпевнено, а потім знову почав втрачати в ціні.

Що відбувається? Чому це відбувається? І що це все означає для майбутньої здатності РФ вести війну?

Аналізує британський тижневик The Economist - читайте в нашому перекладі

Вітання! Нещодавно частина команди ТЕКСТІВ відвідала тренінг з домедичної допомоги. Звичайно, один день таких занять не зробив із нас спеціалістів - але принаймні дозволив зрозуміти алгоритм дій на випадок небезпечної ситуації.

Ми - не виняток, інтерес до теми першої допомоги зараз дуже великий. В умовах війни, постійних ракетних обстрілів, активних бойових дій догоспітальна допомога може врятувати чиєсь життя.

Подібних курсів в Україні багато, тож, здавалось би, є можливість задовольнити попит для всіх охочих. Але є одне але. Плануючи навчання, завжди варто перевіряти, хто його проводить - аби не навчитись нефахових, шкідливих порад, небезпечних для життя або здоров'я.

У сьогоднішньому матеріалі розповідаємо про Ярослава Вуса - інструктора з надання першої медичної допомоги, який став дуже медійним і роздає свої поради навіть через телебачення. І це - шкідливі поради. Це очевидно навіть для нефахівців, які один день повчились на курсах - а для фахівців і поготів.

Разом з інструкторами з тактичної медицини Іваном Ніколенко та Машою Назаровою ми розібрались, в чому проблема порад Ярослава Вуса, і як слід робити правильно. Читайте за посиланням