Вітання! Попри те, що Польща є тією країною, яка чи не найбільше допомагає Україні та українцям під час війни, суперечливі питання між нашими країнами залишаються. А саме - політичним чинником залишається історія. Про це свідчать хоча б нещодавні заяви тамтешнього очільника уряду Матеуша Моравецького про недопустимість героїзації Бандери.

Історик Святослав Липовецький зробив для ТЕКСТІВ розвідку, в якій вивчає, чому українські націоналісти на початку ХХ століття були певною мірою спадкоємцями своїх польських попередників. Він також розмірковує про те, як міжвоєнна Польща, яка по суті була поліцейською державою, спонукала українських націоналістів до дії.

"Стан свідомості українців був наче фотографією стану свідомості поляків 1860-1863 роках", - нагадує Липовецький. Про що йдеться - читайте докладно

Привіт! Роздратування і образа - такі емоції зчитувалися в творіннях російських пропагандистів на тижні, що минув. Також вони підміняли причини й наслідки, продукували добірну "аналітику для божевільних" і вірили в казки.

Спонукали цей сплеск різнобарвних емоцій повідомлення про постачання нової зброї для України - а ще більше те, що надаватимуться озброєння якісно іншого рівня.

Обіцянка Емануеля Макрона надати Україні колісні танки АМХ-10 збісила роспропагандистів настільки, що вони не добирали епітетів для французького президента. Найніжніша заява про Макрона - що він "повний дебіл", також робили припущення щодо того, чи все у нього в порядку з головою. Така безсила лють свідчить тільки про те, що якість наданої "броні" викликає неабияке підгоряння деяких частин тіла пропагандистів.

Втім, ображалися не тільки на Макрона, але й на американських, британських та французьких виробників зброї. Мовляв, саме цим людям вигідне продовження війни, і саме вони його прагнуть, аби й далі постачати в Україну своє "сміття". В рамках "аналітики для божевільних" добалакалися навіть до того, що західна зброя - це головна причина страждань українців. Ну звісно - зовсім не росіяни зі своїм миршавим диктатором спричинили війну, а американська зброя!

На тлі подібного маразму дуже несподівано лунали окремі тверезі голоси пропагандистів (так, виявляється, інколи там настає й тверезість!). Зокрема, були заяви про те, що танки Леопард обов'язково надійдуть в Україну, і це "вплине на обстановку на фронті". А висновок про те, що їх "доведеться вибивати", прозвучав навіть дещо приречено.

Втім, реалізм у російських пропагандистських ЗМІ - рідкісний товар. Здебільшого вони займаються самозаспокоєнням, возвеличуючи російську зброю (досі!) та запевняючи, що західна броня є "брухтом", "непотребом" та "шкаралупками", які їм легко вдасться розколювати з великої дистанції без жодного ризику для окупантів.

Що ж, можна констатувати - стадія заперечення все ще триває. З нетерпінням чекаємо на гнів, депресію, прийняття - і поповнюємо запаси попкорну! А поки що читайте свіжий моніторинг російської пропаганди

Іноземні зброярі хочуть війни і змушують українців страждати, а Ніколу Пашиняну підготували гірку чашу "русофобії" і "нацизму". Свіжий моніторинг

Привіт! Сьогодні говоримо на не таку вже й просту тему. Зараз в Україні є багато людей, які з різних причин не можуть виїхати з країни. Але є також люди, які виїхати можуть і, здавалося б, це для них було б найбільш логічним рішенням. Але вони не їдуть. Саме так діє авторка нашої сьогоднішньої статті.

Ми всі пам'ятаємо, яким був жовтень 2022 року в нашій країні. Перші масовані ракетні атаки, перші рої іранських дронів в нашому небі, перші влучання в електростанції, відключення світла, відсутність опалення і води... Саме незадовго до жовтня авторка матеріалу повернулася в Київ зі своїм 4-річним сином.

А до того - вона була у родичів у Флориді. І там було все для комфорту: приязна родина, власна кімната, садочок для хлопчика зовсім поруч, океан, сонце, українські друзі і вдосталь грошей на найнеобхідніше.

Усе це вони залишили позаду. Зараз, коли умови життя в Україні зовсім не легкі, могли б виїхати знову - але не хочуть. Чому?

Жінка не зразу змогла відповісти на це запитання навіть самій собі. Але зрештою пояснила причину - і вона виглядає переконливо. Можна сперечатися про те, чи правильно вона робить, однак "правильно" для кожного своє - і авторка впевнена, що для неї краще саме так. Читайте

P.S. Якщо й ви маєте змогу виїхати, але залишаєтеся - напишіть кілька слів про причини такого рішення в коментарях

Привіт! В нашій практиці було чимало матеріалів із журналістики даних, для створення яких треба було добряче поміркувати, як візуалізувати наявні дані. Але з сьогоднішнім матеріалом по-іншому: важко було не візуалізувати, а насамперед збирати дані. Морально важко.

Бо в ньому йдеться про катівні. І про поховання - масові й поодинокі - наших мирних співгромадян, які загинули від рук окупантів.

Ми усвідомлюємо, що історія, яку ми розповідаємо сьогодні, лише часткова - адже наші землі на сході та на півдні все ще під окупацією, тривають бої, триває агресія проти мирних людей. Знаємо, що ця історія матиме продовження - хоч як би цього й не хотілося. Та сподіваємося, що всі злочини російських загарбників проти українців зафіксують і розкриють, а зло буде покаране.

Але це буде згодом. Зараз - лише початок.

Ми почали цю роботу тому, що впевнені: кожна історія про муки та страждання українців заслуговує бути розказаною - і бути почутою. І певну частину з цих історій ми зібрали та візуалізували - дивіться в нашому матеріалі

Привіт! Після останніх ракетних ударів РФ по Україні наша редакція міркує про те, як події розвиватимуться далі. Що відбудеться раніше: наша енергосистема таки впаде - чи у Росії закінчаться ракети?

Розраховувати на друге було б надто самонадіяно, адже РФ має тисячі одиниць старого залізяччя, яке б'є з малою точністю - і це призводить до таких трагедій, як у Дніпрі. Тож відповідь швидше песимістична.

Наша енергосистема ризикує впасти навіть попри те, що Захід надає дедалі більше озброєнь для протиповітряної оборони. Відремонтувати швидко усі пошкоджені об'єкти теж навряд чи вийде: адже наші трансформатори та інше обладнання специфічні, і на Заході їх не виготовляють, а самі ми швидко виготовляти не можемо.

Якщо так буде, то наша економіка і стійкість України в цілому теж "попливуть". Партнерам буде дедалі важче нас підтримувати. Як уникнути цих ризиків?

"Єдина гарантія миру - це приземлення американських Томагавків на російський аеродром для стратегічних бомбардувальників Енгельс", - каже наша редакція. І не тільки на цей аеродром. Чому ми впевнені в тому, що на цей раз Захід має позбутися своєї боязливості та обережності і вдарити першим - докладно пояснюємо в нашому матеріалі

​Щодня сотні людей допомагають на прифронтових та тимчасово окупованих територіях. Для того, аби волонтери відчували підтримку та могли розвиватися, Українська Волонтерська Служба запустила проєкт «Близькі».

Якщо ти волонтериш у тимчасово окупованих, деокупованих та прифронтових областях, то можеш отримати круті можливості:

💛Навчальна програма з волонтерського менеджменту, комунікацій та фандрайзингу, а після успішного завершення — можливість отримати стипендію. Щоби податися на програму, реєструйся за лінком: https://bit.ly/3XlrFx3

💛 Безплатна юридична консультація від волонтерів ЮрШтабу з питань волонтерської діяльності чи особистої безпеки. Подавай свій запит тут: http://bit.ly/3XaQJGL

💛Безплатна психологічна підтримка: Заповнюй форму тут: http://bit.ly/3WXrHuF

Географічно проєкт охоплює тимчасово окуповані, деокуповані та прифронтові області:
📍Київська
📍Чернігівська
📍Сумська
📍Харківська
📍Дніпропетровська
📍Запорізька
📍Херсонська
📍Одеська

Ти можеш проживати і в інших регіонах України, але допомагати — саме регіонам зі списку.

🔎 Читай більше про проєкт за посиланням: http://bit.ly/3XrHTUI

Подавайся самостійно або поширюй можливості серед знайомих волонтерів.
#УкраїнціУкраїнцямБлизькі

Привіт! Сьогодні в нас матеріал з візуалізацією, який з'явився в тому числі завдяки вам. Пам'ятаєте, ми просили прислати дані щодо того, в які години у вашому будинку або ЖК вимикають електроенергію? Багато хто відгукнувся - дякуємо за це! На основі отриманих від вас даних, а також даних з відкритих джерел ми візуалізували усереднену кількість відключень у Києві та Львові.

Важливо: дані не репрезентують ситуацію для жодного міста. Але дають можливість зафіксувати найтемніші періоди останніх трьох місяців 2022 року. Або згадати про "магію", яку подарували енергетики українцям на Різдво.

На інфографіці ви також побачите, як корелюють найтемніші періоди з масованими ракетними обстрілами, здійсненими країною-терористкою Росією.

За посиланням - візуалізація за останні три місяці, також можна погортати галерею і побачити, як вимикали світло в окремих ЖК обох міст

Привіт! Не знаємо, чи пам'ятаєте ви, але в Радянському Союзі було дуже оригінальне уявлення про "велич". У тій великій країні бракувало буквально всього - від їжі та одягу до автомобілів і житла, та навіть туалетний папір у звичайних радянських мешканців з'явився десь наприкінці 70-х років. Зате не бракувало бомб, танків, набоїв, ракет та іншої зброї - хоч це, як засвідчив приклад Афганістану, ніяк і не посприяло військовим перемогам. Схоже, в уявленні сучасної РФ про "велич" все точнісінько так само, як було у "совку" - принаймні, про це свідчить моніторинг тез, якими оперували їхні пропагандисти упродовж останнього тижня.

Ну от, наприклад, вони подавали "взяття" Соледара не тільки як доконаний факт, але й як велетенську перемогу. Більшої значущості цій перемозі додавали заяви про "котел, утворений в центрі міста, в якому тривають міські бої". До цієї вигадки додавалася й інша - про резерви, які буцімто Залужний перекидає із заходу України, аби утримати стратегічні міста на східному фронті. Що такого стратегічного угледіли пропагандисти у Соледарі, заледве більшому за селище міського типу, вони, звичайно ж, не пояснюють.

Хоча те, що поруч із переможними реляціями найпопулярнішою темою стала чергова пропозиція "мирних переговорів", яка упаковується у погано приховані погрози, свідчить - росЗМІ усвідомлюють, якою ціною їм далася "велична перемога".

На тлі життєрадісного камлання по Соледар новини з самої Росії виглядають зовсім прикро. Як і очікувалося, в РФ виник дефіцит ліків - і не тільки якихось специфічних препаратів, а й звичайнісінького жарознижувального. І тут уже пропагандистам доводиться добряче повпрівати, аби пояснити своїй аудиторії, яка вдень з вогнем не може знайти медикаменти, чому так склалося.

Ось ця ситуація дуже типова: на тлі пафосних імперських наративів виявляється, що громадянам бракує найнеобхіднішого. Тож перспективу видно дуже чітко: поки одні російські громадяни горітимуть в українських окопах, інші, за браком ліків, горітимуть від лихоманки. Що ж, мабуть, вони мають утішитися перед кроком у потойбіччя останніми мареннями - які, з огляду на відсутність логічного мислення, будуть не про відчай, а про "велич". Більше читайте в свіжому моніторингу російської пропаганди

​Те, що для українців стало очевидним, не завжди є таким для решти світу: російські “мантри” про мету і причини вторгнення в Україну є лише інформаційним шумом. Вони вже навіть не намагаються гратися в логіку.
Нацисти, сатаністи чи НАТО? Аналітики ТЕКСТів мають беззаперечні докази нікчемності аргументації росіян.

Пропонуємо дискусію про те, як змінювалось обґрунтування російської агресії впродовж 2022 року.

У вівторок, 24 січня о 14.00 ТЕКСТИ представлять свій огляд року 2022 у фокусі російської пропаганди часів війни. Ми щотижня моніторимо російський порядок денний, а у підсумках року надамо свої висновки і рекомендації тим, хто працює зі спростуваннями дезінформації від країни-агресора.

Для участі у презентації та дискусії з аналітиком ТЕКСТів Юрієм Малаховим просимо зареєструватися: https://forms.gle/jPRLbwCrL684f81U7

Тривалість події - до 1 години.

Посилання на онлайн-подію буде надіслано зареєстрованим учасникам напередодні презентації.

Якщо ви не знайомі з нашим досвідом у сфері моніторингу дезінформації, відвідайте наш дашборд “Деза війни” https://topic-radar.texty.org.ua/, де також можна ознайомитися із тижневими випусками моніторингу.

Привіт! Ми думаємо, що незламність українців, про яку зараз так багато говорять і яку ми виявляємо у найтяжчі часи, виникла не сьогодні і не на порожньому місці. Свою незламність ми успадкували від людей, які зберігали її навіть у найжорсткіших, найогидніших умовах - як от Мирослав Симчич, повстанський командир УПА, сотенний "Кривоніс", який днями, доживши до ста років, відійшов у вічність.

Про Мирослава Симчича ТЕКСТАМ розповідає історик Святослав Липовецький. І це розповідь про дивовижний життєвий шлях.

В цій історії йдеться про засідку на НКВС, організовану "Кривоносом", в якій загинули сотні більшовиків, а головний серед них - генерал-майор, згодом через безславну смерть у бою з бандерівцями понижений у званні до підполковника.

Липовецький розповідає і про жорстокі допити, і про десятиліття найсуворіших концтаборів, які випали на долю Симчича, і про його здатність згуртувати довкола себе інших українських політв'язнів, і про неймовірну фізичну та духовну силу, яка змушувала навіть запеклих кримінальників боятися Кривоноса та інших українських "політичних".

В житті Кривоноса було багато справжнього кошмару. Але він витримав, не зламався. Читайте його історію

Привіт! Ця лекція Валерія Маркуса викликало фурор і швидко стала хітом українського ютубу. Приводом для розмови став випадок дерезрирства на фронті, однак висвітлено не тільки це, а й багато інших цікавих речей. Маркус зараз працює головним сержантом 47 Бригади "Маґура", його розповідь - для інших сержантів, яких набрано в бригаду. Якщо ви читали книжку "Сліди на дорозі", то знаєте, з чим довелося стикнутися Маркусу, коли він вперше подався в десантники - то була армія часів Януковича. Ця лекція показує, наскільки чітким є його бачення щодо того, яким має бути сучасне військо.

І йдеться не тільки про озброєння - а й про те, як працюють люди. Зокрема - молодший командний склад. У самого Маркуса, вочевидь, вже чимало досвіду у цій сфері, є й багато негативу, який йому довелося на себе прийняти, та багато викликів, які довелося вирішити. Тепер він показує іншим, що вирішувати можна все, що бригада - це свого роду сім'я, в якій командний склад все ж зберігає певну дистанцію, і в якій сержанти роблять те саме, що й усі інші - але більше.

З його лекції ми зробили повний текстовий варіант - читайте за посиланням

Привіт! Сьогодні хочемо розповісти історію про Кубу Сташека - 28 річного волонтера з Польщі. У перший же день війни він скочив з друзями в авто і перетнув кордон, аби допомагати людям в Україні.

Спершу не знав, де його допомога знадобиться найбільше. Тепер у нього досить своєрідна професія - евакуатор. Куба допомагає вивозити людей із зони бойових дій.

Останні його вилазки були на Бахмутському напрямку. І от там, де ворожий вогонь дуже щільний, де постійно літають над головою снаряди - він щодня має справу з упертюхами, які їхати не хочуть, навіть попри те, що в них є діти.

Як волонтер їх переконує? Як йому вдалося врятувати вже сотню людей? Якими були найгостріші моменти? Читайте в його інтерв'ю

Привіт! Сьогодні в нас матеріал із тих, над якими редакція працює не один місяць. Це лонгрід про те, як був окупований Енергодар, як російські війська перетворили розташовану там Запорізьку АЕС на свій щит, як вони почали ядерний шантаж, як самі себе обстрілювали для створення інформаційної картинки та як дурили місію МАГАТЕ.

Зібрати дані з окупованого міста - завдання не з легких. У цьому нам допомогли тамтешні журналісти, які зберегли зв'язки у місті. Зібрані дані лягли на календар на початку матеріалу - ви побачите, коли відбувалося захоплення міста, коли енергодарці виходили на протести, коли були обстріли, випадки шантажу та ядерних погроз, коли у місті діяла офіційна місія МАГАТЕ.

Рухаючись далі, ви потрапите на супутникову мапу Запорізької АЕС. І далі - подорожуйте картою і за нашими підказками дивіться, коли і на яких саме локаціях відбувалися ті чи інші події.

“Ми в безпеці, в нас АЕС, сюди не зайдуть, тут не стрілятимуть, з таким не жартують”. Так думали мешканці Енергодара до окупації. Дійсність виявилася іншою. Якою була історія міста впродовж останніх 11-ти місяців - читайте і дивіться в нашому лонгріді.

(Рекомендуємо перегляд на десктопі - графіки в матеріалі багато, і вона досить об'ємна)

Привіт! Одинадцять місяців поспіль російська пропаганда продавала своїй аудиторії перспективу швидкої перемоги над Україною. Спочатку це була перемога за три дні. Потім - ну, максимум, за місяць. Трохи згодом від України мали відвернутися країни Заходу, які почали потерпати від високих цін. Також мали не відбутися постачання західної зброї, а коли почали відбуватися - потік мав швидко вичерпатися. Потім Україна мала замерзнути - разом з Європою. І в кожному з цих випадків Україна мала зазнати нищівної поразки, а Росія отримати тріумфальну перемогу.

Тепер усе змінилося - і нарешті, нарешті російські ЗМІ в депресії. Після стількох місяців агресивної риторики та розпалювання війни пропагандисти почали продавати зовсім інший товар.

Ні, це не поразка Росії. Це - “кошмарная перспектива кровавого, многолетнего конфликта”.

Чому ж у росіян попереду весь цей кошмар? РосЗМІ пояснюють, що в НАТО не вичерпаються запаси зброї. Натякають, що скоро в Україну надійдуть не лише танки, а й літаки. Повідомляють, що європейські країни та США налагоджують додаткове виробництво снарядів, стрілецької зброї, мінометів, ракет і пороху для ЗСУ. Називають Україну найбільшим з часів Другої світової війни полігоном для американської зброї. І лише в поодиноких випадках висловлюють слабкі сподівання, що західні танки в Україні "горітимуть", та погрожують, що Захід ще пожалкує - бо драматично помиляється щодо можливості України здобути хоч який-небудь успіх на полі бою.

Питається: якщо у України не було й не буде ніяких успіхів, то чому Росії світить кошмарна перспектива тривалої війни? Це питання пропагандисти залишають без відповіді.

І ось на цьому страшному тлі для простих росіян у них хороших новин на майбутнє немає. Безтурботне життя їм не світить. Але не будемо спойлерити і псувати вам насолоду: читайте в свіжому моніторингу російської пропаганди

Привіт! Днями ми розповідали про Кубу Сташека - польського волонтера, який допомагає евакуювати людей з лінії фронту. Сьогодні продовження історії: Аби зробити репортаж, наша кореспондентка попросилася в машину до Куби і його напарників - і провела разом з ними один день у Бахмуті.

І це був моторошний день. Бо в Бахмут не їздять - туди літають. Кожна дорога до міста прострілюється. Машину беруть таку, щоб у разі небезпеки не шкода було кинути її й тікати.

Бахмут палає. Щось схоже на нормальне життя є лише у тамтешніх пунктах незламності - з їжею та гарячим чаєм, опаленням, зарядкою для телефонів і навіть інтернетом. За межами цих трьох підвалів - виживання. І виживають не всі.

Та навіть страх імовірної смерті не змушує деяких мешканців Бахмута вичистити зі своїх голів сміття російських наративів і рятувати своїх дітей. У місті й досі проживає понад дві сотні дітлахів.

Чому у деяких мешканців міста й досі є тільки відповідь "Ні" на всі вмовляння про евакуацію - читайте в репортажі

"За нашими медиками цілеспрямовано полюють російські снайпери, наші евакуаційні машини накривають прицільним вогнем. Такого не було в жодному конфлікті сучасності".

Так говорить військовий лікар Крістіан, який приїхав із Франції рятувати на війні поранених українських бійців. Він побував на багатьох війнах - але того, що витворяють росіяни, не бачив ніде.

За його словами, протоколи НАТО щодо "золотої години", коли поранених можна забрати з поля бою, аби швидко доправити до шпиталю, тут не працюють. Іноді бійцям доводиться чекати, аж поки не почне смеркатися - адже якщо медики спробують забрати їх у світлу пору доби, окупанти почнуть прицільно по них стріляти.

Чому росіяни полюють на військових лікарів, чи можна якось спромогтися пришвидшити евакуацію поранених, і чому медикам іноді доводиться порушувати протоколи, аби врятувати життя військових?

Читайте його розповідь

Вітання! Серед наших співгромадян, які рятуються від війни у країнах Європи, чимало вірян православної церкви. Багатьом із цих людей потрібна підтримка, адже здебільшого це жінки різного віку, з дітьми та онуками на руках, у складних життєвих обставинах. До яких церков вони ходять за кордоном у пошуках допомоги та розради?

Як виявилося, попри те, що Російська православна церква підтримала вторгнення РФ в Україну, а патріарх Кіріл пообіцяв повне відпущення гріхів російським солдатам, які йдуть в Україну вбивати, але гинуть самі - чимало українців в європейських країнах вчащають до російської церкви.

Однак треба розуміти, що структура РПЦ за кордоном дуже розгалужена. Ми вирішили з'ясувати, як влаштовано цю мережу церков, чи всі російські парафії слід автоматично вважати представництвами ФСБ, а також чому українцям варто шукати альтернативи навіть “опозиційним” росхрамам. Розповідаємо - і показуємо на інфографіці - що ми з'ясували. Також даємо відповідь на питання, які парафії слід обрати, аби гарантовано не стати мішенню "русского міра". Читайте в нашому лонгріді

Привіт! Однією з багатьох дивовиж для країн Заходу, які скептично ставилися до здатності України протидіяти російському вторгненню, стало те, що за весь цей час Росія так і не змогла здобути панування в повітрі. Далебі, повідомлення російської пропаганди про "знищення всієї української авіації" та "всієї протиповітряної оборони", які розповсюджувалися як на початку війни, так і згодом, зараз виглядають просто смішно.

Утім, Україна теж не має переваги в повітрі. Як пише The Economist, Україна не підтверджує, скільки літаків і пілотів вона втратила, але вона, безсумнівно, відчуває наслідки річного виснаження. Гірше того, постійні обстріли російськими військами об'єктів критичної інфраструктури та житлових районів призвели до того, що запаси зенітних ракет в Україні стали небезпечно низькими.

На цьому тлі Україні, безсумнівно, стали б у пригоді західні винищувачі. Мабуть, усі ви, як і ми, вже напам'ять знаєте причини, на які посилаються західні країни, кажучи про неможливість надання літаків. Це, зокрема, і "ескалація", і "складність техніки", і "відсутність належно обладнаних злітно-посадкових смуг". Та хоч нам ці причини можуть здаватися просто відмовками, за ними дійсно стоять суто практичні речі, з якими так чи інакше доведеться впоратись.

Що потрібно для того, щоб подолати всі перешкоди та отримати літаки? Що з цього Україна вже почала робити? Читайте в нашому перекладі матеріалу The Economist

Привіт! Пам'ятаєте, наскільки масовано на початку війни російська пропаганда використовувала слова "денацифікація" та "демілітаризація" в якості пояснення причин вторгнення? РосЗМІ "форсили" ці "меми" на всіх доступних майданчиках, силоміць втовкмачуючи їх у голови своєї аудиторії. Але в процесі їм, мабуть, таки стало ясно: жоден кулемет не хоче стріляти кулями з гівна. Тож довелося змиритися з тим, що слова на букву "д" не приживаються - і тепер вони майже цілковито відійшли у забуття.

А що ж натомість? А натомість цілком невимушено в лексиконі пропагандистів з'являється інше слово: "поражение". Ні, не так, а ось так: ПОРАЖЕНИЕ.

Як ми не без задоволення помічаємо під час підготовки наших моніторингів, про поразку РФ у війні тамтешні пропагандисти пишуть дедалі частіше. Якою саме вони бачать цю поразку, що найбільше їх тригерить? До якого варіанту поразки вони намагаються привчити свою аудиторію? Давайте подивимось.

Насамперед, прикметно те, що слово поразка зазвичай вживається не саме по собі, а в словосполученні. Як от, наприклад, "повна поразка". Або, ще краще, "тотальна поразка". Ну а далі варіанти. Це, зокрема:

- рефедералізація російської держави
- створення вільних і незалежних держав на постросійському просторі
- розпад Росії
- окупація території РФ західними країнами за прикладом Німеччини у 1945-му році
- відділення окремих російських територій та приєднання їх до інших країн

На цьому тлі дуже сміховинно виглядають запевнення, що від думок про поразку росіяни лише міцнішають, стають впевненішими і от-от здобудуть "повну і тотальну перемогу". Ще смішніше читати про те, що Путін і тільки Путін вирішує, чи зможе Україна утримати ті позиції, на яких вона перебуває сьогодні. Ну а цитування дипломата-пенсіонера Кіссінджера про те, що Росії слід дозволити залишитися серед "хороших" країн і що РФ є повноцінною частиною Європи вже навіть не смішні, а жалюгідні, і зчитуються як завуальовані благання зглянутися й не добивати...

А пам'ятаєте, як усе бравурно починалося? Взяти Київ за три дні, еге ж... Що ж, побачимо, якою буде поразка Росії в дійсності - а поки що читайте в нашому свіжому моніторингу, який контекст і наратив створюють для свого майбутнього краху тамтешні пропагандисти

Привіт! Такі матеріали, як сьогодні, викликають сильні емоції - співчуття, обурення, гнів... Розповідаємо про густонаселений район Харкова, Північну Салтівку - та про те, як вона зимує після всього того лиха, яке було заподіяне російськими окупантами.

Від самого початку вторгнення і до травня 2022 Північну Салтівку обстрілювали - щодня! У людей на очах руйнувалися їхні домівки, лишаючи їм щемкі спогади про те, як вони тут жили, як були щасливими, як зростали їхні діти... У багатьох, хто на початку війни поїхав з Харкова і згодом повертався до рідного мікрорайону, аби подивитися, що з будинком, були надії - а може, не зачепило... Та у більшості - таки зачепило.

Це можна побачити на інтерактивній карті, яку ми створили разом із харківськими журналістами, які допомагали збирати дані та готувати матеріал. На цій карті будинки, які постраждали, позначено червоним. Червоний - майже весь мікрорайон...

А втім, Салтівка не журиться, не втрачає надії. Багато людей зимують - і потроху ремонтують свої квартири, допомагають сусідам, доглядають двори і годують покинутих тварин. Про розстріляну, але нескорену Салтівку - читайте наш матеріал, дивіться фото, відео і мапу, слухайте подкаст

Привіт! У найближчі десятиліття Китай занепадатиме, США - розвиватимуться, і все це пов'язано з демографією. Так само частково з демографією пов'язаний і напад Росії на Україну.

"Росія захотіла урвати додатковий кусень пирога - більше населення й домінування над багатою, але мирною Європою, що старіє", - певен автор цього матеріалу, Олексій Соболєв, який на момент написання статті був директором ДП "Прозорро.Продажі", а зараз працює заступником міністра економіки.

Коливання кількості населення, звісно, не єдина відповідь на всі-всі запитання, але її вплив чималий, - пояснює Соболєв. І наводить дані, які красномовно свідчать про те, як житимуть ті чи інші країни Європи та світу залежно від того, скільки у них є - і буде в майбутньому - працездатного населення, дітей, пенсіонерів. Є дані й про Україну - втім, треба розуміти, що в нас багато чого залежить від війни.

Ми підготували багато інфографіки, щоб проілюструвати цей дуже цікавий матеріал. Читайте і дивіться!