Мало розмовляє. Більше діє. Будь-якого справжнього чоловіка творять саме вчинки, а вже потім слова. Тому те, що спроби взяти в нього інтерв’ю врешті обвінчалися успіхом, було так само неочікувано, як побачити град у Сахарі.

Власне, свій позивний «Град» отримав коли під час першого бою взяв до рук РПГ (ручний протитанковий гранатомет). В Ірпені під Києвом. «І з першого пострілу так вдало «шмальнув» по ворожому угрупуванню, що боєць, який спостерігав у тепловізор, — згадує Сергій, — радісно вигукнув: «Бінго! Аж кінцівки по гілках дерев розлетілися!».

В азартних іграх є багато схожих висловів об’єднаних сенсом — новачкам щастить. На війні, як правило, все навпаки. Непідготовлені та недосвідчені, ризикують загинути першими. «Град» навіть «строкову» не служив і додаткових занять не проходив. Але то був час, коли ворог стояв біля воріт столиці. Добровольцем у військкомат пробитися не зміг. Знайшов друзів, які ще до «повномасштабки» проходили курси підготовки. Ті якраз збиралися їхати у свій підрозділ. «Тоді впав їм на хвіст. Приїхали. Дали автомат. І майже одразу в бій», — дивовижно просто каже він, ніби на звичайну вечірку поїхав.

А «вечірка» тривала з вечора до ранку. Сім годин! Акцентуємо: перший бій у житті — і без жодної підготовки. Тим більше, усім відомо, що оборонятися легше, ніж наступати. А тут — контрнаступ. Із зачистками будинків, лісосмуг та іншими «радощами» штурмовика. На шаленому адреналіні. Сам Сергій майже пів року не зазнавав жодного серйозного поранення. Але скільки мотузочку не крути, а кінець буде… Одного разу від летальних наслідків (а може, й від смерті) Сергія врятував… матрац. «Під Бахмутом відбили двоповерховий будинок. По нас почав працювати танк. Першим пострілом зніс другий поверх. Ми були нижче. За секунди я встиг накинути на себе матрац, — розповідає «Град». —- Добре, що він був на якісних пружинах, широкий та щільний».

Сергій і сам такий: пружиниста хода, щільно збита статура. Недарма після короткого терміну в ТрО, його забрали у «спецуру». Робочий день там починався з 15-кілометрової пробіжки: з доланням перешкод, протигазами, стрільбою та всім іншим, що вчить діяти «через не можу». Знадобилося, коли Сергій під ворожим вогнем тягнув на собі пораненого офіцера. «Чесно кажучи, я його, знесилений, рази два… кидав, — зізнається жартуючи «Град». — Але щоб повернутися з допомогою. Бо думав, що їжака народжу. Але доніс». Він зробив це не тільки через «не можу», а й тому, що, з його слів: навіщо зайвий раз наражати хлопців на небезпеку, якщо можеш сам?

Не сам він уже 20 років. Дружина — «Валькірія» медик із бойовим досвідом. Разом вони вже рік служать у 428-му ОБ БпС «Тінь». До війни наш герой працював на будівництві висотником-монолітником. Тож зовсім не дивно, що він зараз має монолітну сім’ю, переконання та віру в майбутнє країни.

Підпісуйся на канал

📱 Донать! 📱 Instagram
📱 Facebook 📱 YouTube