До перемоги завжди готові: вона настане, а в нас красиво! На об’єктах КП «Харківські теплові мережі» висаджують розсаду квітів. Кожен клаптик землі посеред асфальту оздоблюється квітучими рослинами. Вербена, петунії, сальвія – усе розподіляється згідно вибагливості культури : хтось любить сонце, хтось затінок – головне створити оптимальні умови для довгого та красивого цвітіння кожної квітки. Керує процесом начальниця адміністративно-господарчого відділу Тетяна Татарчук. Вона ж за сумісництвом і головний агроном , і ландшафтний дизайнер. 
Як каже Тетяна Олексіївна, минулого року, у розпал війни, вони втрьох із водієм та завідуючою складом, висадили понад 1300  горщиків із квітами. Працювати довелося три дні поспіль, але результат був того вартий: клумба піднімала настрій та  милувала око співробітників КП «Харківські теплові мережі»  аж до морозів та першого снігу.  Цього року, каже Тетяна  Татарчук,  з квітами трохи дефіцит.  Але  і то не біда.  Клумба під вишнею на території управління  КП «Харківські теплові мережі» – результат жіночої дружби багатьох поколінь підприємства. Тут і папороть , і хоста і  півонії – багаторічні рослини співробітниці теплових мереж приносили з домашніх запасів.
Одна з таких агрономів і одна з трьох добровольців, які саджали  квіти у травні 2022 року,  Лариса Лазебник – завідуюча складом. Каже, після двох місяців бомбардувань, які бачила у вікно власної квартири, така робота була в радість навіть слюсарю, який ,за сумісництвом,  став і столяром, і садівником.
Цього року «садівники» «Харківських теплових мереж» вдосконалили агротехніку і влаштували на клумбі крапельний полив. Кажуть, він і воду заощаджує, і людям менше роботи. Бо слюсарям все-таки квіти поливати ніколи. У них розпочалася ремонтна кампанія.

Лариса Лазебник – інженер за фахом і завідуюча складом – за посадою, з першого дня війни - у Харкові.  У вікна власної квартири бачила вибухи і на Рогані , і на Північній Салтівці.  Але  поїхати з міста не було й гадки. На руках  - старенька мама, та ще й люди, які потребують допомоги. Жінка пригадує, як з першого дня війни «волонтерила та гуманітарила», здобуваючи ліки і харчі для одного хворого знайомого.  Доводилося йти пішки до єдиної аптеки, яка працювала, через приватний сектор під час обстрілів.  У той час, як двоюрідна сестра падала навколішки після кожного «баху», Лариса Лазебник просто дивилася: де що вибухнуло.  Єдине, що турбувало жінку – життя рідних. Коли начальниця попросила вийти на роботу 1 травня, навіть зраділа. Бо на роботі було якось веселіше і оптимістичніше.  Лариса пригадує, як три дні поспіль втрьох саджали квіти на клумбах. І вже в той момент жінка  знала, що перемога обов’язково буде, бо всі співробітники КП «Харківські теплові мережі» до неї готувалися з першого дня війни. Сама жінка відверто зізнається, щоб гідно зустріти свято Перемоги, вона записалася на фітнес. Вважає, що потрібно до цього дня тримати себе у формі і бути  красивою.  Єдине, про що мріє – побачити онуку, і спілкуватися з нею значно частіше, ніж раз на півроку.

Бойове хрещення цим агрегатам довелося проходити саме під час війни. Одна з таких котелень вже рік поспіль є невід’ємною частиною ландшафту маленького дворика в Холодно гірському районі. ЇЇ потужності у 144 кіловата цілком вистачає, щоб зігріти старий триповерховий будинок із високими стелями . За словами начальника управління експлуатації КП «Харківські теплові мережі» Сергія Мельниченка, стара підвальна котельня , побудована одразу після другої світової війни, давно застаріла, давала збої і становила небезпеку для мешканців. А нова котельня – екологічно безпечна та напрочуд заощадлива. ЇЇ ККД на 15-20% вищий за старе радянське обладнання. Крім того, під час блекаутів, мобільна котельна установка без проблем живилася від бензинового генератора лише на 3 кіловата потужності. Як каже Сергій Мельниченко, для старої котельні це фантастика. Оцінили технічне ноу- хау і мешканці будинку. Пригадують, що у найважчі часи вони були хоч і без світла, але з теплом. Не було і перегріві восени та навесні. Як тільки на вулиці теплішає, автоматика з погодним регулюванням налаштовує котельню на менш інтенсивну роботу. За словами Сергія Мельниченка , наразі триває процес встановлення ще 13-и мобільних котелень у різних районах міста. Усі вони мають бути готові до роботи на початок наступного опалювального сезону.

Дмитро Тихоненко співробітник служби безпеки, режиму та зв'язку КП "Харківські теплові мережі"

Підполковник МВС на пенсії Дмитро Тихоненко вже три місяці поспіль старший лейтенант у лавах ЗСУ. Але війна для нього почалася 24 лютого 2022 року, на цивільному «бойовому» посту. Тиждень поспіль чоловік під обстрілами охороняв підприємство, і не міг залишити своє робоче місце. 9 березня сталося найжахливіше – у його квартиру на Докучаєва потрапив ворожий снаряд, сталася пожежа, а вдома була мама, якій уже – 86 років. На щастя, жінку встигли евакуювати небайдужі сусіди. Сам Дмитро Тихоненко теж вирвався з роботи, для того, щоб вивезти із зони бойових дій усю родину, а сам повернувся до Харкова, який перебував на лінії вогню. У червні минулого року чоловік прийшов працювати до служби безпеки, режиму та зв'зку КП «Харківські теплові мережі». Тут теж війна була зовсім поруч, але почуття боргу перед країною та молодшими побратимами схилило чашу терезів до військової справи. У свої 53 роки кадровий офіцер не зміг лишитися осторонь і пішов на фронт. Каже, там зовсім інша атмосфера: молоді хлопці дорослішають, а старші, як не дивно, молодшають. Бо бойові завдання у всіх однакові, треба якось повертати собі гарну фізичну форму. Крім того, чоловік має армійський досвід ще з кінця радянських часів. Він закінчив вище військове училище авіаційного напрямку. Але у Незалежній Україні усі навички віддав службі у правоохоронних органах. Тепер, каже, час усе згадати і по можливості передати молодому поколінню, яке втратило військову підготовку як таку ще у шкільні часи. А вона , насправді, допомагає бути більш ефективним на фронті. «Обстановка зараз військова. Тож треба усім чоловікам, які можуть тримати в руках зброю, підніматися і йти на фронт.» - підсумовує коротку розмову старший лейтенант ЗСУ Дмитро Тихоненко. А про мрії після війни каже коротко: «Повернутися до Харкова і обійняти дружину. Та щоб із рідними все було добре!».

Велич ратного подвигу українського народу у розгромі нацизму в Другій світовій війні не підлягає девальвації часом. А памʼять про ті буремні роки та страшну ціну, яку заплатив світ вільних людей за перемогу над насильством і диктатурою, живе у серці кожного українця. І житиме вічно у памʼяті наступних поколінь.

Зараз, коли будь-які спогади про війну минулу неодмінно впираються у війну нинішню, ми це усвідомлюємо особливо гостро.

Війну, в котрій, як і тоді, весь світ об'єднався в боротьбі проти агресивної людиноненависницької ідеології, яку зараз сповідує росія. Війну, основним полем битви якої знову стала українська земля, воїнами світла — українські захисники, а загарбниками — онуки та правнуки тих, з ким пліч-о-пліч вісім десятків років тому наші батьки, діди та прадіди боролися проти спільного ворога.

Низький уклін і безмежна вдячність тим, хто віддав і віддає своє життя за щасливе майбутнє нащадків під мирним українським небом!

З Днем пам'яті та примирення!
З Днем перемоги над нацизмом у Другій світовій війні!