Привіт! Сьогодні рубрика #similar_words у форматі снек-контенту і нова пара слів: calendar vs calender.

The calender is very good at handling polymer…

Який полімер? До чого тут календар? Що відбувається?

Calender — це прес для тканин чи паперу, який використовується або щоб розгладити матеріал і спресувати волокна, або щоб поєднати між собою кілька матеріалів, які інакше з’єднати не вийде. Пам’ятаєте, у вашому дитинстві були такі перші пральні машинки, з якими треба було віджимати одяг вручну, за допомогою двох валиків і ручки щоб їх крутити? Каландр — це те саме, тільки велике. Процес відтискання чогось каландром називається calendering.

Також calender інколи називають арабських аскетів-мандрівників суфіїв.

А знайомий нам календар, система відліку часу — це calendar. З календарями все складно, існує багато різних, але головне, що всі їх, в цілому, об'єднує це слово. До речі, теж — не лише іменник, але й дієслово, як-от: should we calendar this meeting, з дієприкметником calendaring (хоч і використовують його рідко, а знати не завадить).

Привіт! Сьогодні  —  пост-оголошення і супер-секретна-пропозиція, якої немає навіть на сайті.

Є одна чудова книга, яку я не тільки прочитала сама, але й подекуди перечитую з учнями і цитую: "The culture map" від Erin Meyer. Це книга про культурні подібності і розбіжності, про довіру, конфлікти і людей. В першу чергу  —  про людей. Вона написана непростою, але не перевантаженою англійською мовою, цікава… Коротше, вона ідеальна для дискусійного клубу.

Це і є моя пропозиція: дискусійний клуб англійською мовою довкола книги "The culture map", зі мною як модераторкою, в форматі групових занять. Обіцяю багато спілкування, та розширення мовних і культурних горизонтів, доброзичливу атмосферу і підтримку.

Цей формат підійде для людей, які вже мають певний вокабуляр та/або непогано читають англійською, але відчувають складнощі у висловлюванні думок. Він також може підійти людям, яким важко довести щось до кінця чи втримати увагу на довгому завданні самостійно  —   через ADHD або інші особливості нервової системи.

Коштувати це буде 15 євро за урок з людини за умови покупки місячного абонементу (4-5 зустрічей/місяць)  —  вигідніше, ніж індивідуальні заняття.

Якщо ви зацікавилися, напишіть мені у коментарях або в особисті повідомлення, і ми обговоримо деталі.

#mila_teaches

Привіт! Сьогодні рубрика “А ви знаєте, що…”, бо я недавно розповідала про це на уроку, а тепер і з вами поділюся.

Назви країн, особливо інтернаціональні, це делікатна річ: вони змінюються з політичних причин, з історичних, з найрізноманітніших — навіть з “щоб не плутали з їжею” причин.

Так сталося, наприклад, з Туреччиною, яка на міжнародній арені англійською мовою довго була Turkey — як індичка. “The government has become increasingly image conscious”, цитуючи відеосюжет на цю тему. Воно й не дивно: кому подобається ділити слово з такими значеннями як “a large North American gallinaceous bird”, “a theatrical production that has failed”, “three successive strikes in bowling”, чи ще краще, “a stupid, foolish, or inept person”?..
Тож зустрічайте і вчіться вимовляти правильно: Türkiye.

Ще одна країна, яка намагається змінити свій бренд на міжнародній арені, це Нідерланди. Як і у нас, в англомовному світі є тенденція називати цю країну Holland, хоча Голандії, Північна та Південна — лише частинка земель країни. І, власне, прохання у королівства просте: будь ласка, називайте нас the Netherlands, дуже дякуємо.

А от Грузію, здається, влаштовує, що в англомовному варіанті її плутають з американським штатом. Проте, всіх, хто кличе цю країну за похідним від російського “Грузия” (тобто, нас в тому числі) влада ввічливо, але наполегливо просить користуватися або Georgia, або Sakartvelo.

А найдовша офіційна назва з відомих особисто мені, це повна церемоніальна назва міста Бангкок: Krung Thep Mahanakhon Amon Rattanakosin Mahinthara Ayuthaya Mahadilok Phop Noppharat Ratchathani Burirom Udomratchaniwet Mahasathan Amon Piman Awatan Sathit Sakkathattiya Witsanukam Prasit. Влада, щоправда, повідомила, що іноземці можуть і надалі називати його як їм зручно.

Яке полегшення! Я б зламала язик. А які ви згадаєте приклади такого ребрендингу? Бо ж я, насправді, лише почала…

#mila_teaches

Привіт! Сьогодні — незвичайна рекомендація. Вона про зіткнення культур на практичному прикладі, і це не снек-контент, але я все одно раджу звернути увагу.

Це відео про зіткнення культур на прикладі британців, які покинули свою країну внаслідок Брекзиту, бо не бажали залишитися без зручностей Європейського Союзу. Тож вони переїхали до Франції, і стався culture clash.

Цей репортаж, про труднощі та невзгоди життя британців у французькій провінції, підіймає не тільки стереотипні питання про мову або історичну неприязнь. Він про різницю в темпі життя, про суто побутові проблеми (“вони приїхали з грошима і купили всі наші будинки, і тепер тут стало дорожче жити”/”вони нічого не хочуть робити, вони не працюють, тільки жаліються”). І, звісно, це хороша нагода потренувати сприйняття різноманітної англійської на слух: як типової “дикторської” вимови, так і мовлення людей, які в житті не думали, що хтось буде навчатися на їхніх скаргах.

Enjoy!

#mila_recommends

Привіт! Сьогодні хочу поговорити, що не так з “англійською за ціною чашки кави”. Зазвичай таким грішать не окремі викладачі, а школи мови.

Це не пост заздрісного конкурента. Я не здивована, але стабільно засмучена тенденцією “а давайте заманимо учня на урок обіцянками дуже дешевих групових занять та наявності нейтів спікера”, тож хочу щоб ви розуміли, на що очікувати, і могли тверезо оцінити, хочете ви саме цього, чи ні.

Не буду тримати інтригу, говоритиму про три речі: якісний час, невидима робота, фіксація на носії мови.

1. Якісний час.
Щоб заняття англійською були рентабельними, є певні мінімальні кошти, які школа має отримати. Це зарплата викладача, зарплата інших співробітників, витрати на оренду приміщення, амортизацію приладів (тих же комп’ютерів) і таке інше. Якщо ціна за заняття — чашка кави, школі потрібно набрати багато учнів в группу, щоб заняття було рентабельним. Це значить, що під час заняття, після пояснення матеріалу (підібраного під всіх одразу), вчитель має дуже мало часу на будь-яку індивідуальну роботу. Розмовна практика, корекція помилок, запити клієнта — все це приноситься в жертву, щоб пояснити уніфікований шматок матеріалу максимальному числу слухачів. На вас просто не звертатимуть уваги. Не тому що учитель поганий — просто вас багато, а він один.

2. Робота викладача не закінчується в класі, і це, до речі, стосується не тільки англійської. Вчитель готує методичний матеріал, готується до уроку, перевіряє домашні завдання і тестові роботи. Це великий об’єм роботи. За все це йому мають заплатити з тих грошей, які дали клієнти. Якщо клієнти платять чашку кави, а позакласної роботи на години, то вчитель або піде, бо йому не доплачують, або не робитиме свою роботу якісно, або… можливо, йому не вистачає кваліфікації чи мотивації, щось влаштуватися кудись, де буде краще.

3. І, нарешті, мода на нейтів спікерів. Спілкування з носієм мови, це чудова можливість попрактикувати сприйняття на слух. Але інколи такі викладачі не знають методів викладання, бо ні лінгвістичної, ні педагогічної освіти у них немає. Вони вчать за принципом “я інтуїтивно знаю що це так, просто запам’ятайте”, й учню це жодної надійної бази в результаті не дає. Чому так? Тому що іноземний спеціаліст з релевантними знаннями коштує дорого. А іноземний студент, який шукає підробіток — дешево.

Крім того, впевненість у кращості носія мови просто по факту того, що це носій (з певної країни та певним бекграундом), ще й дискримінаційна: це ідеологічне явище вже описане і зветься native-speakerism, і колись, якщо захочете, я напишу про це детальніше.

Це стара тема, але сподіваюся, що завдяки мені ви знайшли в ній щось нове. Якщо у вас є аргументи проти, або запитання — пишіть у коментарях!

#mila_teaches

Привіт. Річниця чорнобильської катастрофи — день, щоб задуматися про людську хоробрість, відповідальність, та вплив людства на природу, А ще — про те, як екосистема підлаштовується під зміну обставин. І це, обіцяю, значно цікавіше, ніж міфічні двоголові соми.

Ми звикли, що радіація — це така шкідлива штука, яка вбиває все живе, і її, у кращому випадку, можна обмежено використовувати в науці, медицині та технологіях. А як вам новина про те, що деякі гриби (fungi, not mushrooms) із задоволенням… харчуються радіацією?

Після чорнобильської катастрофи, у дев’яностих, вчені знайшли колонії чорних грибків, які буквально тягнулися у напрямку пошкодженого реактора: по землі, стінах, ближче і ближче, допоки не поселилися на стінках самої споруди. Але це ще не вся історія.

У 2007 році група вчених відкрила, що перетворювати іонізуючу радіацію на смачний суп грибкам допоміг меланін. Той самий, який у нашій шкірі та волоссі, так. Та на цьому нічого не закінчилося.

“Гм, а що буде, як відправити наш чорний грибок у космос? Може, він буде корисним для людей?” подумали вчені NASA, і у 2016 році так і зробили. І не помилилися: грибкова колонія не тільки вижила, а й зменшила рівень опромінення космонавтів приблизно на 2% за рахунок радіації, яку вона з’їла.

Схоже, що грибні кораблі зі Star Trek: Discovery не така вже й нісенітниця, гм?.. А ви що скажете: чи є майбутнє у синтезі техніки та природи?

Привіт! Сьогодні рубрика #engwise_idioms і вираз з чудовою історією подорожей:

Not my circus, not my monkeys

Його значення — “не мої проблеми і не моя відповідальність”, і коли я загуглила походження, виявилося, що вираз цей — польський, доволі новий. Його появу — в такому, принаймні, вигляді зафіксували у 1993 році.

Я пишу “в такому вигляді”, бо і це не оригінал, а версія, прийнятна для сімейного святкування та виступів на телебаченні. Оригінал же звучить так:

Nie mój burdel, nie moje kurwy

А переклад, я думаю, ви й без мене розумієте.
Гарної неділі!

Привіт!

Сьогодні відзначається Всесвітній день ментального здоров’я — подія, як бачите, такого масштабу, що і я вийшла з затяжного dead-to-the-world сну й повертаюся до вас з цінними інсайтами.

Але жарти в сторону.

Чому психічне здоров’я — тема, актуальна саме тут і зараз? Бо все впливає на нього, а воно впливає на все, ось так просто. Якщо не вірите мені — почитайте план ВООЗ по ментальному здоров’ю, текст буде в коментарях ⬇️

Останні п’ять років були особливо жорстокими до психіки людей по всьому світу: пандемія, вторгнення росії в Україну, Газа, розквіт ультраправого популізму та підвищення цін на їжу по всьому світу… Моє фізичне та ментальне здоров’я тут — не виключення.

Тож сьогодні я хочу нагадати: психічне здоров’я — не мета, а шлях, який потребує щоденних зусиль. Збереження режиму, їжа, соціалізація, мінімальна фізична активність — все це точки опору, які допомагають нам втриматися у вихорі цього буремного буття. А ще, хочу нагадати, що і я є на цьому шляху. Я маю досвід роботи з клієнтами з ментальними розладами, нейровідмінністю, і готова бути опорою і гідом з мапою на шляху до опанування англійської мови.

Тож пишіть мені в коментарі або особисті повідомлення, and let the journey begin!

На сьогодні планувала запостити милу фотографію з кисонькою-супервайзером моїх уроків. Мала чудовий робочий день. А потім зламалась. Просто раз і все – може треба у відпустку? Може…

Поплакала, покричала в голові і голосових другу, розрахувала мілкшейк, щоб виповнити план по протеїну і клітковині. Бо кожен інцидент незрозумілих виплесків має отримати хук з правої. Їм їжу, як треба, ннна! І води пила скільки треба, отримуй в лоба! В блокноті розписала всі свої горювання, уууу, ми сьогодні сама небезпека! Шо ти, ініціативу не прокинуло? Буває))) Сумно бути знищеним у відповідь на підлу sneak attack, так? Отож.

А ви сьогодні як? Я от ще в чудовий сімулятор пограла, рекомендую. Заліза пігулку випила по таймеру. Зараз ще ото протеїнового коктейлю хильну, пігулкою снодійного заїм, і вдарю по противнику довгим сном. І завтра буде новий день.

Нові виклики і нові відповіді на них. І коли англійському вчу, кажу те ж саме. Сьогодні не вишло — спробуєм завтра знов. Step by step. One step at a time, знаєте ж? В коментарях бонус.

​​Сьогодні перший день саміту ✨ The English Without Limits Summit ✨, а я там навіть спікер. І якби я була тим порядним блогером з якого я питаю за свій успіх, у вас би тут були оголошення, анонси, нагадування. Але реальна я зараз дещо втомлена і мрію, щоб воно там якось само крутилось, а я займалась би улюбленою частиною роботи — людьми. Вірите чи ні, але мені складно брати відпустки іноді, через те, що мені взагалі-то подобається це робити, я надихаюсь цими процесами і інтелектуальним пінг-понгом. І якби люди приходили в мою інтелектуальну печеру сами, почув про генія-філософа-мільярдера-філантропа, то мене в блогах би і не було, напевно, бо потребу ділитись класним я через студентів і закриваю:))

Тому я попрошу вас подивитись мій виступ саме на саміті. А ще я чекліст про лагідне до себе навчання написала. Не дарма ж старалась? Там все безкоштовно, потрібна лише мінімальна реєстрація. 

Stay tuned💛

Silly tired playful me повертається до вас з статтею на почитати і відео 🔝на споглядати.

А ось цю частину не читайте, поки не прочитаєте статтю: тут буде про мій шлях інтеграції знань, а також особисте про зону росту.

Мій спосіб інтегрувати здобуток знання в життя — це ділитись цим знанням з вами, і з тими, хто зі мною працює і цікавиться схожими темами. Довкола цієї статті ми на занятті розбудували годинну розмову, з прикладами з ютуба, який я дивилась напередодні, про те, як вчені за допомогою ШІ зробили огого який прорив у галузі антибіотиків.

Тобто, бачите? Я дивлюсь для себе різний цікавий контент, занотовую теж, іноді одразу надсилаю як матеріал на обговорення, але загалом це скоріш шлях збагачення пасивного, який вже потім використовую в бесідах на уроках. Я обожнюю Dogme approach у навчанні, бо він про свободу тем, про можливість розмовляти про те, що турбує тут і зараз, шукати шляхи досягнення сьогоднішніх задач, а цікавість як черта мого характера знаходить підтримку і позитивне підкріплення. Тому я знаю так багато, тому я не втомлююсь від розмовних сесій і не боюсь непередбачуваності, я ніколи не буду наполягати на праці з нецікавим підручником через страх, що без цього я не дам людині достатньо. Є і мінуси: через оцю шалену цікавість я маю проблему піти у відпустку, і через неї, коли я закінчила активну роботу на день, мені не хочеться робити роботу довкола бізнеса. Я знаю, що треба працювати work ON the business instead of IN the business only, і це моя зона роста.

Скажіть, чи було вам цікаво? Як вам стаття? Чи буває у вас FOMO, коли здається, що світ скаче вперед гігантськими стрибками, а ти одненький нікому непотрібний не встигаєш еволюціонувати? Боретесь чи приймаєте?