Привіт! Поговорімо про MUSTurbating, або "я маю поводитися певним чином, бо так заведено / хтось має поводитися саме так як я хочу".

У житті ми часто керуємося так званим "суспільним договором": нашими уявленнями про неписані закони суспільства, про те, що ми можемо очікувати від оточуючих і що оточуючі мають очікувати від нас. Але чи ми не хочемо забагато від себе та інших?

Я знайшла цікаву статтю "MUSTURBATION: STOP RUBBING YOURSELF THE WRONG WAY" від докторки наук Shonda Lackey, і ця стаття змусила мене задуматися про власний підхід до зобов'язань.

Іноді установка "я мушу" лежить так глибоко всередині, що ми навіть не розпізнаємо її. Таким чином вона впливає на наше життя і робить нас нещасними, а ми не можемо протидіяти, адже не бачимо її. Як щодо того щоб спробувати осягнути свої установки та очікування? Прийняти їх, або відмовитися від них, але зробити це чесно, у першу чергу заради власного блага. Звучить складно, але давайте я для початку наведу приклад очікувань від себе самої — і як корисно буває не... musturbate too much.

Як ми можемо зіткнутися зі своїм "МУШУ" і зменшити його вагу.

Раніше я уникала конфліктів, втікала від них, бо інакше не почувалася в безпеці. Я МУШУ приховувати своє розчарування. Мушу реагувати так, щоб догодити людям. І ніколи не показувати свою агресивну сторону.

Але чи мушу я?
Агресія — це захист кордонів. Коли я побачила, що у відповідь на мою агресію люди справді відступають і дають мені необхідний простір і зважають на те, чи почуваюся я захищеною, я перестала хотіти огризатися на людей. Я перестала придушувати свою реакцію.
Коли я побачила, що конфлікт — це не кінець стосунків, як уявляла тривожна частина мене, то почала відчувати, як у мені зростає довіра. Не швидко, не до всіх навколо, але моя базова недовіра теж трохи зменшилася.

І до навчання. У скількох з нас, хто вивчає мову, є МУШУ? Мабуть, у кожного.
"Я мушу займатися щодня" — "Але сьогодні я зайнятий, втомився або просто не хочу" — "Це значить що я лінива нездара", "Я поганий, я прокрастинатор"

Але чи спостерігали ви за своїми звичками в пошуках тієї, яка ідеально підійде для того, щоб додати до неї іншу?
Чи думали ви про зміну методу навчання? Наприклад, слухати подкаст замість того, щоб вчити граматику.
Чи роздумували ви над своїм розкладом, щоб краще інтегрувати навчальний процес у життя?

Розкажіть в коментарях.

#mila_TIL #engwise_productivity

Shopify: рік політики обмежених зустрічей

У вас на роботі складалося коли-небудь враження, що ваша робота (якою б вона не була) перетворилася на бескінечний ланцюжок мітингів заради мітингів? І це відволікає вас від, власне, посадових обов’язків та будь-якого натяку на продуктивну роботу? І було б чудово, якщо цих мітингів поменшало? Ви не самі. У січні минулого року Shopify, компанія-розробник програмного забезпечення для магазинів, скасувала повторювані необов’язкові мітинги, і таким чином звільнила своїм співробітникам близько 322 000 годин на рік. COO Shopify, Kaz Nejatian, пізніше пояснив своє рішення таким чином: “Meetings are a bug, not a feature of work”. Що ми можемо сказати через рік, і які були його наслідки — для Shopify і не тільки?

По-перше, сама хвиля обговорень щодо meeting culture: чи потрібно нам стільки зустрічей? Вчинок компанії raised a fuss fuss, до речі, може бути як і дієсловом, так й іменником у бізнес-середовищі, змусивши всіх писати про цю проблему і сперечатися щодо того, наскільки вдалим — чи ризиковим — був крок Shopify, а також пропонувати альтернативи.

По-друге, Shopify не просто відмінили частину мітингів: вони побудували модель з фінальною ціллю “make teams to default to asynchronous communication” — тобто, взяли за вихідну точку для комунікації електронні листи та інші повідомлення у всіх ситуаціях, які не потребують негайної відповіді, і згодом виявили, що продуктивність працівників дійсно підвищилася.

По-третє, їхня сміливість (і успіх) змусила і інші великі компанії переглянути політику щодо зустрічей (особливо повторюваних) та cut it out — і це перервало постковідну тенденцію до постійного зростання кількості зустрічей заради зустрічей.

Для працівників це також означало збільшення uninterrupted time of work та можливість краще зосередитися на роботі.

Чи був цей перехід 100% успішним? Невідомо. Shopify не ділиться інформацією про виклики на своєму шляху, а критики слушно зазначають що "it fails to account for hours of rework that result from misalignment or lack of coordination." Але можна сказати, що тенденція скоріше позитивна, і, за наявності налагоджених процесів, слугуватиме на благо як рядових працівників, так і власників будь-якого бізнесу.

А ви що думаєте з цього приводу? Чи часто вам доводиться перериватися заради непотрібних дзвінків?

#mila_TIL

Привіт!

Ми всі чули про snowflakes — не як погодне явище, а про людей, які занадто тендітні і прекрасні для життя в суспільстві, легко ображаються, зависокої думки про власну унікальність і взагалі крихкі як кришталеві вази. Чак Паланік у “Бійцівському клубі” був першим, хто використав snowflakes у значенні “унікальна людина” (в цитаті "you are not special, you are not a beautiful and unique snowflake"), а пізніше, вже у 2010 х, це слово поширилося як сленгове. Спочатку у Великобританії, а потім і в усьому світі, поки його не привласнили собі Дональд Трамп і його прибічники — і не охрестили “поколінням сніжинок” абсолютно усіх молодих американців лівого спрямування.

Сьогодні я дізналася, що на Тайвані є свій відповідник цьому терміну: strawberry generation. Його активно почали використовувати приблизно починаючи з 2007, і означає він молодь, яка занадто крихка, не здатна протистояти навколишньому середовищу і яку легко пошкодити чим завгодно — просто як полуницю, яку не можна піддавати жодному тиску. Серед іншого, полуниць звинувачують у песимізмі, звичці легко здаватися, “моді” на ментальні хвороби, зіпсованості та непристосованості до життя — і якщо вже так, то ці атрибути полуниці розділяють не тільки зі сніжинками, але й з кожним представником “сучасної молоді”. Адже першими на розбещену молодь, яка втратила традиційні цінності, почали жалітися ще в Античній Греції.

Визначення “полуничне покоління” здається мені дотепним через свою наочність, хоча й часто несправедливим, адже немає нічого поганого в турботі про своє ментальне здоров’я, а в нинішні часи песимізм — абсолютно виправдана реакція на новини.

Це одна з тем, яку ми з учнями якраз підіймали на сьогоднішньому занятті: хто з нас радий визнати себе представником strawberry generation і спокійно ставиться до різноманітних звинувачень, а хто хотів би дистанціюватися від цього терміну та/або явища. Якщо вам також цікаво підняти свій рівень англійської і заодно подискутувати зі мною про це (або не тільки), подивіться на пропозиції ось тут

Чи зустрічали ви якісь подібні цікаві терміни, які розсмішили вас чи змусили задуматися? Можливо, також пов’язані з їжею? Діліться в коментарях.

#mila_TIL

Привіт! Сьогодні я хочу розказати вам про категорію учнів, в яких ви, можливо, впізнаєте й себе: false beginners.

Як викладач, я співпрацюю з різними категоріями людей, але є певний тип учнів, який я бачу напрочуд рідко: це absolute beginners, новачки, які не знають про англійську мову нічого взагалі. Зате інша, популярна категорія людей, false beginners, часто характеризує себе саме так: “я повний нуль”.

Бути “нулем” в середовищі, насиченому англійськими фільмами, піснями, різноманітним контентом — все одно що пройти крізь зливу без парасольки і залишитися сухим.

Міло, чому це взагалі важливо?

Підхід до навчання абсолютного новачка і псевдо-новачка відрізняється. І методологічно — зі сторони викладача, і у цілепокладанні та реалістичних строках — зі сторони учня. Абсолютний новачок починає вчити мову з алфавіту, його навчання схоже на заповнення порожньої сторінки. Це навчання як більшість його собі уявляє: by the textbook, від “абвг” і “мама мила раму” до Террі Пратчетта (якщо учень хоче читати Пратчетта). Прогрес скоріше за все буде поступовий, рівномірний.

Навчання псевдо-новачка починається з детективної роботи: визначення того, що учень вже знає. Можливо, він вже починав вчити англійську і кинув, але певні знання про правила, певна лексика і граматика вже закріпилися. Скоріше за все, він знає який набір слів та фраз завдяки поп-культурі, хоча не усвідомлює це знання. Це тільки звучить як простіше завдання для вчителя і учня: якщо навчати людину тому що вона вже знає, вона швидко знудиться, і прогресу не буде. А якщо на основі певних обмежених знань в окремих областях викладач зробить висновок що учню можна давати складніші завдання — учень фруструється, бо до цього треба було знайти і заповнити базові прогалини.

Тож на початку занять з учнями я обов’язково визначаю їхні слабкі та сильні сторони, навіть якщо вони кажуть що є в англійській повними нулями. В цьому є і психологічний аспект: інколи людина боїться бути занадто нескромною, тому вона краще применшить і знецінить свої знання. Одна з моїх задач тут — виявити їх не тільки для себе, а й для учня.

А ви часто схильні нівелювати свої знання? Доводилося бути false beginner у певній сфері?

#mila_teaches

Привіт! Заходять якось у бар британець, американець та австралієць…

Я не здивую вас новиною, що у британській англійській та американській англійській різниця не лише у вимові, але й у значенні певних слів: “can you check if there everything's fine with my pants?”, наприклад, доволі нейтральне прохання у США, тоді як у Великій Британії воно щонайменше спровокує непорозуміння, а можливо і звинувачення у непристойній пропозиції. Але чи задумувалися ви про те, чи легко британцям і американцям порозумітися ще з однією категорією native English speakers: австралійцями? Австралійська англійська за словником, вимовою та написанням більше нагадує британську, ніж американську англійську, але звісно що історичний і географічний контексти зумовили певні розбіжності. Щодо порозуміння між австралійцями і американцями ж… Достатньо сказати, що існує цілий онлайн-перекладач між двома цими англійськими мовами.

Тож сьогодні я пропоную розслабитися і почитати добірку слів, які мають різне значення у трьох версіях англійської мови.

Почнемо з cactus: для американців та британців це рослина, як і для нас. Для австралійців “it’s cactus” = “it’s broken”.

Американці бігають у sneakers, британці — у trainers (“нащо ви взуваєтеся у тренерів?”, спитає тут американець), австралійці носять runners (що логічно).

“Як щодо перекусити sango?”, спитає австралієць, і його ніхто не зрозуміє. Коли він подивиться у здивовані очі співрозмовників, то згадає, що у них ця штука зветься “sandwich”. В Британії його також можуть назвати “sarnie”, але нечасто.

Sorry в Австралії частково перетворилося в евфемізм щодо справ, пов’язаних зі смертю: в основному в культурі аборигенів. “Sorry business”, “sorry ceremony” (замість “funeral business/ceremony”) — словосполучення, які навряд чи зрозуміють приїзжі, але для місцевих ці фрази мають однозначні конотації, які містять інформацію про емоцію події, соціальний пласт та культурні зв’язки людини.

Але мій персональний фаворит це blue, слово що може бути прикметником для непристойної (сексуальної) поведінки загалом, як у фразі a blue joke/a blue movie; синонімом до “сумний”, як у she’s a bit blue today; позначати представників аристократії (blue-blood) або робітників (blue-collar), тощо. У британській англійській blue означає також політичних консерваторів, а в австралійській — сварку, щиру людину (у словосполученні true blue) і когось з рудим волоссям (“bluey”). We have a winner here!

#mila_TIL #similar_words

Привіт! Сьогодні пропоную поговорити про те, чому нам потрібні групи з танців, книжкові клуби, та таблиця лідерів у додатку Duolingo: про peer pressure.

Peer pressure involves people within the same group influencing others in the group to engage in a behavior or activity that they may not otherwise engage in.

Тобто, це форма соціального примусу, те саме “а що люди скажуть”, котре штовхає нас на певні слова, вчинки, манеру поведінки та житті в цілому. Різниця лише в тому, що у випадку соціального контракту ми маємо на увазі весь соціум де ми живемо (сусід, кіт, продавчиня в Сільпо, співгромадянин з Тернополя), а у випадку peer pressure — члена одного з нами соціального кола: друга, одногрупницю, колегу, сокомандника в онлайн-грі, інших членів спільноти, тощо.

Peer pressure поділяють на групи, елементи якої можуть формувати різні типи тиску:
Spoken And Unspoken Peer Pressure.
Direct And Indirect Peer Pressure.
Positive And Negative Peer Pressure.

Spoken Peer Pressure — це пряме прохання або вимога зробити щось, щоб бути частиною групи: “пішли розважимося”, “та випий з нами”, “що значить ти не любиш рибу? З’їж рибу, вона смачна” абощо. Не біда, якщо просить хтось один, бо одній людині такого ж соціального статусу зазвичай протистояти не складно. Але peer тому й peer, тому що до прохання чи вимоги часто підключається все більше людей, аж до цілої групи.

Unspoken Peer Pressure містить в собі все, що не проговорюється прямо.

Direct Peer Pressure — це прямий примус до дії. Приклад про “випий з нами”, це саме прямий проговорений тиск, але і мовчки вручити людині напій теж буде прямим тиском, просто вже непроговореним.

Indirect Peer Pressure цікавий тим, що іноді група навіть не усвідомлює, що вимагає поводитися, одягатися чи робити щось певним чином. Якщо 29 з 30 студентів палять, то їм не треба вимагати, щоб тридцятий почав палити: ймовірно, він почне просто щоб мати можливість відчути себе частиною колективного ритуалу, мати привід завести розмову.

Але найбільше мене, як викладачку, цікавить саме третя група: Positive And Negative Peer Pressure. Про негативний вплив були всі мої попередні приклади, і я впевнена, що ви згадаєте ще більше, а як щодо позитивних?

Там, де є community, є peer pressure: ось чому так важливо добирати собі ком’юніті та друзів правильно. Якщо ваші друзі поділяють цінності турботи про себе, про ментальне та фізичне здоров’я, вони спонукають і вас дотримуватися таких цінностей, просто власним прикладом. Якщо в танцювальній групі, куди всі прийшли новачками, є прогрес, помітний для вас — ви “заразитеся” оптимізмом від цього прогресу і більше вкладатиметеся у тренування. І навіть leaderboard у Дуолінго заохочує нас вивчати мову, коли показує прогрес друзів чи людей в тій самій лізі, що й ми. Це штучно створене соціальне коло, але воно працює.

Тож, підсумовуючи, peer pressure — це явище, яке супроводжує нас поки ми лишаємося соціальними створіннями. Воно не негативне і не позитивне саме по собі: результат залежить від того, в яких соціальних колах ми знаходимося, тож частково ми здатні створити саме той peer pressure, який потрібен нам для успіху. Чи розглядали ви цей феномен з такої точки зору? Або дотримувалися думки, що тиск — це неминуче зло? І, найцікавіше: чи відчуваєте ви себе як людиною, яка піддається тиску, так і людиною, яка створює цей тиск?

А я розкажу про себе, якщо запитаєте у коментарях.

#mila_teaches

Привіт. Сьогодні поговоримо не про англійську, а про певні коучингові штуки.

Продовжуючи тему про peer pressure і ком’юніті, хочу розказати про мережу-антипод Інстаграму, яка, на мій погляд, створює той самий позитивний тиск: BeReal. Це додаток, який надсилає сповіщення у випадковий момент дня, і у користувача є дві хвилини щоб зробити фото одночасно на фронтальну та задню камери і викласти його у стрічку (для друзів, чи тільки для себе). Можна пізніше, але тоді біля фото з’явиться позначка “late” (зверніть увагу, це теж невеличкий елемент тиску, щоб спонукати нас фотографувати швидко, без роздумів про ракурс і композицію).

Це допомагає нам також зберігати контакт з людьми, з якими ми не спілкуємося щоденно, але за яких хвилюємося (в Україні таких чимало зараз, чи не так?): о, ця людина зробила фото. Я точно знаю, що воно свіже, значить, людина як мінімум жива, з цілими кінцівками і має можливість зробити селфі. Це не той намір, звісно, який закладали розробники додатку, але якщо це допомагає нашому психічному здоров’ю, то в чому проблема?

А ідея розробників була в тому, що ми не тільки викладаємо необроблені фотографії, але й бачимо інших людей, які роблять те ж саме, і це нормалізує всі наші маленькі недоліки, неприбрану кімнату або відсутність макіяжу, адже всі довкола — такі самі люди, як і ми, з таким самим безладом, або прищиком, або синцями під очима.

Тож я пропоную вам експеримент: добровільно і усвідомлено спробувати такий peer pressure, встановити BeReal, додатися в друзі (ось тут мій аккаунт), і відслідкувати, чи зміниться ваше сприйняття себе або інших людей за, скажімо, тиждень — а в наступну п’ятницю обговоримо це. Такий експеримент, як на мене, особливо стане у нагоді, якщо ви — почесний завсідник інстаграм-бьюті-сторінок, але підійде будь-кому, чий внутрішній голос дзижчить “Ти маєш бути ідеалом”.

Впродовж тижня, якщо захочете, приходьте у коментарі до цього посту, щоб обговорити ваші відчуття від програми, себе, та ідеї в цілому. Що скажете? Let’s go and be real?

Десять років і один день тому я ще не підозрювала, які виклики чекають на мене попереду: окупація, інвалідність, переїзд, докорінні зміни у кожній сфері життя.

Десять років тому почалася війна.

Бажаю нам усім стійкості і витримки.

​​Сьогодні, в День пам’яті Небесної Сотні, згадуємо тих, хто поклав своє життя за наше майбутнє.

20 лютого 2014 року став найтрагічнішим днем Революції Гідності, коли силовики вбили понад 70 протестувальників.

Боремось та памʼятаємо кожного загиблого від бойових куль за дерев’яним щитом.

Слава Небесній Сотні 💙💛

@kitty_soloma

Привіт! Обговорімо сьогодні концепцію безіменних справ.

“Концепція безіменних справ” це не науковий термін, а побутова назва для феномену, з яким ми постійно зіштовхуємося у повсякденному житті: наявності купи маленьких справ, які ми навіть не сприймаємо як справи, але які необхідно зробити щоб виконати щось більше.

Наведу два приклади.

Моя задача: написати цей текст. Здається, що це одне завдання, адже текст — один, до того ж, невеликий. Але насправді мені потрібно: знайти тему, знайти джерела інформації, продумати план тексту, написати текст, відредагувати і оформити його, знайти картинку і опублікувати. Це вже не кажучи про час, який треба запланувати на написання.

Або побутове: приготувати їжу. Придумати що поїсти, перевірити наявність інгредієнтів, сходити в магазин, розкласти продукти, помити їх, порізати…

Чому це важливо? Тому що тіло і мозок мають обмежену кількість енергії, і для її грамотного розподілу необхідно розуміти, куди ми витрачаємо сили, щоб потім не дивуватися несподіваній відсутності сил “хоча я ніби нічого й не робила”. Ми витрачаємо сили на сотню справ, які навіть не помічаємо.

Чому не помічаємо? Бо частково ці справи можуть бути доведені до автоматизму: ми розкладаємо продукти поки робимо чай, або продумуємо структуру тексту побіжно, поки чистимо зуби вранці. Іноді безіменних справ у списку трохи менше: ми вже точно знаємо що хочемо з’їсти, і про що написати. Тоді кількість енергії, яку треба витратити на велике завдання, скорочується.

Пастка настає тоді, коли безіменних справ, які треба зробити для виконання завдання, не Х, а Х+2/3/5, але ми автоматично розрахували сили тільки на Х. Приготувати їжу: а посуд вчора ввечері хтось помив? А плиту звільнив? Написати текст: а тема тексту нам знайома?.. А сили у нас сьогодні є, чи все болить? Бо якщо болить — наше депо енергії не працюватиме на 100%, і навіть на 80%.

Я звертаю на це увагу, тому що вивчення англійської не відрізняється у цьому аспекті ні від готування, ні від текстів, ні від походу на вечірку. Задача “вивчити англійську” ділиться на задачі “організувати і виділити час, знайти гроші, знайти підходящий робочий формат та вчителя” (кожна з цих задач має безіменні підзадачі) тільки на підготовчому етапі. Коли ми доходимо до вчителя, з’являються інші маленькі задачі: зробити домашнє завдання, проаналізувати його самостійно (що було складно, що ні, що зацікавило, де є невпевненість у своїх силах), прийти на заняття…

Тож підсумок і порада: приділіть час щоб проаналізувати в деталях що ви насправді робите, коли чимось займаєтеся. Скільки задач виконуєте в процесі виконання “задачі Х”? Можливо, щоб можна оптимізувати, щось — делегувати, щось взагалі викинути.

Тут я пропоную вам проаналізувати ваше навчання і сказати мені, які безіменні справи ви можете ідентифікувати для себе. Що вам треба зробити насправді, щоб виконати завдання “урок англійської”?

#mila_reflects

Привіт! Розкажу про те, як пройшла частинка мого робочого дня.

Сьогодні ми спілкувалися з людиною, яка отримала офер на посаду в повністю англомовній компанії. Ми повторювали модальні дієслова, а потім перейшли до умовних речень (до цього я помітила, що учень їх або уникає, або будує неправильно, або уникає саме тому що неправильно будує, тож поставила собі за мету відслідкувати цей аспект).

Наша задача була не лише детально розібрати умовні речення, а й ефективно інтегрувати їх у живу мову, адже в процесі будь-якої дискусії, будь-якого обговорення можливого майбутнього, результатів дій, ми неодмінно використовуватимемо саме цей тип речень. Загальновідомі істини? Zero conditional. Малоймовірна подія у майбутньому і її наслідок? Second conditional. Подія, якої не сталося в минулому, і ймовірні наслідки, якщо б вона сталася? Third conditional. Тож треба натренувати їх до автоматизму.

З іншим студентом ми обговорювали словотворення у англійській мові (наприклад, що чіткої кореляції між суфіксом слова та його частотністю не існує), та словотворення від запозичень (що “achievement” перетворилося на “ачівка” — спростилося до зручної для українського вуха та мовленнєвого апарату форми). А потім перейшли до того, що радянський і пост-радянський підхід вивчення англійської мови у школі передбачав не стільки здатність цією мовою розмовляти, скільки здатність читати написане. Так з’явилися люди, в тому числі в айті-сфері, які можуть, наприклад, зрозуміти технічну документацію англійською, але комунікувати на теми складніші за “Вітаю, як справи?” — зась. Тому буває, що навіть прожект менеджера певні компанії наймають в першу чергу для комунікації англійською мовою і для перекладу з технічної (української чи англійської) на звичайну.

А закінчили ми наш урок Wordly, грою, яку я дуже люблю і постійно раджу своїм студентам. Вона допомагає тренувати мозок, збільшувати словниковий запас, та й взагалі розважає, і, до речі, стала настільки популярною, що в Україні у неї є кілька своїх версій: ось вам перша, і ось — друга. Спробуєте розгадати сьогоднішнє слово в англійській версії? Чи, може, і в українській теж?

#mila_teaches

Привіт! Я хочу розпочати важливу тему: довготривала мотивацію у загальному сенсі, і в контексті вивчення англійської. Це мав бути компактний п’ятничний пост, але в процесі виявилося, що тема занадто об’ємна. Тож сьогодні почну, а у вівторок продовжу.

Мотивація — напевне, найболючіша тема як для викладачів, так і для учнів: завжди сумно, коли студент кидає навчання через розчарування, і вдвічі сумніше розуміти, що і він себе гризе за раптовий непереборний напад “не хочу, не можу, не буду, остогидло”. Спричиняє розчарування сотня чинників: тема уроку нецікава, прогрес сповільнився, граматика не дається, мріялося дійти до advanced за півроку, але робота-життя-форс-мажори, а от у інших все одразу виходить, а я…

Зупинимося на “інших”, бо це важливо. Ми ніколи не знаємо, через що насправді проходять інші на шляху до ідеального чого завгодно (хай буде англійської). Ми бачимо результат і припускаємо, що людина досягла його а) швидко, б) лінійно, в) без особливих зусиль та вклавши помірну кількість ресурсу. І вважаємо, що маємо зуміти так само, адже це єдиний нормальний шлях, і умови для вивчення мови у всіх однакові. А мотивація — це щось, що магічно існує у нормальних людей і ніколи не вичерпується.

Тим часом, найнеобхідніша навичка для збереження мотивації і хоча б приблизної оцінки часу для опанування діяльності — це self-awareness. Знання і розуміння себе, свого місця у цьому світі, вмінь, привілеїв та обмежень.

Існує ціла діаграма від Cambridge University Press, в якій час, необхідний для досягнення певного рівня англійської, оцінюється залежно від віку учня, наявності доступу до якісного навчального матеріалу, вчителів, методології, групової динаміки, рідної мови, і навіть переконань, пов’язаних з вивченням мови. Через це час, необхідний для однакового рівня прогресу, у різних учнів варіюється мало не вдвічі, а то й більше. І це нормально.

Окрім знання своїх даних, треба оцінити нащо взагалі це все відбувається (мій слоган: “свідома англійська”, так). Кому потрібно вивчення англійської: мені, моїй мамі, моєму оточенню? Зовнішня мотивація довго не тримається, як і мотивація почуттям сорому чи провини: це токсично для психіки і вона знайде зрештою шлях до самосаботажу. Працює те, що важливо особисто: мої вибори, мої мрії, мої цілі. Тоді навіть маленькі перемоги дають порцію дофаміну і стимул продовжувати навчання.

(продовження у вівторок)

#mila_teaches #mila_reflects

Привіт! Сьогодні продовжую розповідь про довгострокову мотивацію. Перша частина ось тут.

До речі, про дофамін і перемоги. Підтримуйте себе навіть у дрібницях: я сьогодні прийшла на урок, я молодець. Я сьогодні подивилася серію серіалу з англійськими субтитрами та знайшла там кілька нових фраз, я молодець. Я повторила 10 карток Anki cards, і посприяла тому, щоб в мозок і довгострокову пам'ять провалилася корисна інформація. Я супермолодець, піду скажу це собі у дзеркалі. Це здається дрібницею, але закріплює асоціативний ряд "англійська — успіх — почуття задоволення".

Спробуйте інтегрувати ваше навчання в рутину, разом із ранковою кавою або поїздкою у громадському транспорті. Це треба робити грамотно: не ламати себе, свої звички та графік щоб знайти час для навчання, а додати англійську до розпорядку, який вже існує — як танцівник вивчає складні рухи на основі простих. Успіх інтеграції залежить в першу чергу від тверезої оцінки своїх особливостей та обмежень: чи здатна я взагалі вчитися під каву, але до сніданку (я-Міла не здатна, бо коли голодна — не тільки відволікаюся, а ще й зла)? Коли мій мозок працює краще, вранці чи ввечері? Які фактори відволікають мене від навчання? Якщо я стою в черзі, чи можу використати цей час для прочитання і аналізу якогось допису англійською мовою — чи я тривожуся, бо несвідомо контролюю все що відбувається довкола, і до навчання просто не здатна? І взагалі: що можна зробити для себе, щоб навчатися цікавіше і ефективніше?

Ми також знаходимо мотивацію у процесі соціальної взаємодії (якщо пам’ятаєте мій допис про peer pressure): завдяки дружбі та конкуренції, які можна використовувати як окремо, так і разом.

Необхідність відчувати свою приналежність до групи спонукає нас не лише шукати когось зі спільними інтересами, але й більше цікавитися іншими хобі та заняттями учасників — особливо, якщо вони сповнені ентузіазму і щедро його розповсюджують. Це працює як зі шкідливими звичками, так і з корисними. До того ж, нам буває важливо обговорити нові відкриття, попросити поради чи пожалітися на складнощі — і отримати розуміння.

Конкуренція, з іншого боку, інструмент, який здатен як значно збільшити нашу мотивацію, так і вбити її повністю. Вона продуктивна, якщо ми ставимо перед собою реалістичні цілі, конкуруємо з людьми, які знаходяться на нашому або трошки вищому рівні, і не прив’язуємо успіх чи невдачу до нашої самооцінки та образу “я”. Не вдалося? Вийде наступного разу (а не “зі мною щось не так, я невдаха”). Вдалося? Круто!

Тож моя думка зводиться до того, що хоча довгострокову мотивацію зберегти не завжди просто, нею можна управляти — якщо знати в першу чергу себе, а в другу — як внутрішні та зовнішні чинники допомагають її зберегти. Бажаю вам удачі!

#mila_teaches

Привіт! Робота індивідуального підприємця — це не лише діяльність згідно КВЕД, а й різноманітна соціалізація.

Наприклад, в п’ятницю я виголосила цілу десятихвилинну промову перед колегами-підприємицями, шановним послом України в Естонії Максимом Кононенком та пані заступницею посла Нідерландів в Естонії Ліндою Пірста на Дні Натхнення: заході, організованому естонською Радою у справах біженців.

Говорила про свій досвід біженства, підприємництво та інтеграцію в Естонії, про те, з якими викликами зіштовхуюся через проблеми зі здоров’ям і про те, які якості допомагають мені у роботі і житті.

Всі ці думки в результаті звелися до трьох опорних точок: адаптивності як найважливішої якості, яку варто в собі розвивати і через призму якої потрібно сприймати світ (адаптація до нової країни, умов, культури, до ринку, не пристосованого до підприємців з disabilities), вмінні проходити крізь страх, приймати його, признавати і при цьому не зупинятися у своєму розвитку, та суб’єктності як навички та бажання брати на себе відповідальність за своє життя та рішення.

Зізнаюся чесно, необхідність підготуватися і виголошувати надихаючу промову для мене як інтроверта була неабиякою перевіркою на всі три якості. Але я задоволена результатом, і, можливо, навіть колись повторю.

Привіт! Ті, хто зі мною давно, знають мою звичку цікавитися всім на світі, від каліграфії до особливостей харчового регламенту в одній конкретній австралійській лабораторії. А сьогодні я занурилася у подробиці біографії леді Агати Крісті — і зараз розкажу вам, що конкретно дізналася. Це дуже п’ятничний, розслаблений пост, тож готуйте собі чай та вмощуйтеся зручніше.

Частина цікавинок взята з ось цієї величезної статті про передумови і деталі зникнення Агати Крісті на 11 днів, ще частина — ось звідси. Обидві статті, до речі, я раджу у якості читальної практики, якщо зможете їх прочитати і зрозуміти — особливо першу — приходьте хвалитися у коментарях!

Чи знали ви, що Агата Крісті любила спорт? Є навіть фото, де вона позує на роликових ковзанах. А ще вона була однією з перших британських підданих, хто навчився серфінгу стоячи. Зараз це вважається популярним спортом, але у 1920х роках інтерес до серфінгу в цілому був невеликим. Агата Крісті закохалася у серфінг та навчалася йому у Південній Африці та на Гаваях, і описала свій досвід в автобіографії:

"I learned to become expert – or at any rate expert from the European point of view – the moment of complete triumph on the day that I kept my balance and came right into shore standing upright on my board!"

Вона провела десять місяців у подорожах Канадою, Південною Африкою та іншими куточками тогочасної Британської Імперії разом зі своїм чоловіком, Арчибальдом Крісті. Їхні стосунки поступово погіршувалися, і коли за чотири роки, у 1926, вона зникла на 11 днів, саме її чоловік, побоюючись що репортери дізнаються про їхню з дружиною сварку, виказав думку що Агата зникла навмисно — ця версія, трансформувавшись пізніше у майже конспірологічне “Агата Крісті хотіла звинуватити чоловіка у власному вбивстві і помститися йому таким чином” доживе й до наших днів. Зверніть увагу на лексику представника upper-middle class першої чверті двадцятого століття:

“It is absolutely untrue to suggest that there was anything in the nature of a row or a tiff between my wife and myself on Friday morning … I strongly depreciate introducing any tittle-tattle into this matter … ”

З цікавинок, які стосувалися ставлення до роботи леді Агати — вона, наприклад, не любила ідентифікувати себе як письменницю. Здавалося б: слава, неймовірний успіх, в тому числі фінансовий — але сама Агата Крісті завжди писала в графі “зайнятість” — “домогосподарка”.

А її детальні і продумані вбивства базувалися не лише на прискіпливому вивченні криміналістики-як-гобі, але й на робочому досвіді: у часи Першої Світової Війни Агата Крісті працювала медсестрою і отримала ґрунтовні знання з хімії, як написала Kathryn Harkup:

So she [Christie] had to do a lot of studying in chemistry both theoretical and practical to make sure that she got the right dose and she didn't mix the wrong drugs to hand out to people. It was also a time when lots of compounds that you just cannot get hold of today were still being prescribed as medicines. It was a good time to be a poisoner and it was not such a good time to be on the receiving end of some of these drugs.

Щоденно працювати зі стрихніном, миш’яком та цианідом щоб заспокоїти чиїсь нерви, полегшити біль, задля загального тонусу, або щоб розслабити м’язи — уявляю, як їй було страшно випадково переплутати дозу!

Але врешті-решт саме її досвід, від початку до кінця, подарував світу чудову письменницю, якою я щиро захоплююся.

А ви знали щось з цих подробиць? Що вас найбільше здивувало?

#mila_TIL

Привіт! Поновлюю давню рубрику #similar_words у форматі снек-контенту. Сьогодні — пара “affect/effect”. Зазвичай affect використовують як дієслово, а effect — як іменник, але є нюанси.

Affect: (дієслово)
Впливати, як фізично, так і емоційно. She was affected by the divorce; it’s a disease that affects many people of my age.
Робити вигляд що щось відчуваєш чи думаєш. So you affect indifference, huh?
(формально і здебільшого негативно) Почати робити/носити щось, щоб змусити людей захоплюватися собою чи поважати себе. You affect these silly bohemian clothes, and you think it makes you a Sarah Bernhardt?

Affect як іменник використовується майже виключно у психології і означає зовнішні прояви емоційного стану.

Effect: (іменник)
Вплив (результат). This hangover has a terrible effect on me… I can’t think at all!
(у множині, effects) Спецефекти. That movie has great effects!

Effect як дієслово використовується у значенні впливу лише якщо цей вплив дійсно був непересічним: all this rain will effect a great harvest.

А для повсякденного життя можна користуватися правилом RAVEN: Remember: Affect is a Verb, Effect is a Noun.

Вчили, що в англійській мові не можна закінчувати речення прийменником? Забудьте.

Немає жодного правила, яке забороняє писати щось на кшталт “That’s a movie I was talking about” або “Singing is a hobby she’s good at”. Це не помилка.

Тож чому думка про помилковість такої побудови фрази взагалі з’явилася?

Коротко: це все мовний снобізм. Як завжди.

Розгорнуто: у сімнадцятому столітті жив-був формаліст на ім’я Джошуа Пул, який у своїй книзі “The English Accidence” висловлював занепокоєння некоректним розташуванням прийменників у реченні. У тому ж сімнадцятому столітті, але кількома десятиліттями пізніше жив і творив поет Джон Драйден, у якого занепокоєння кристалізувалося в категоричну, але повністю суб’єктивну думку “Не можна закінчувати речення прийменником”.

Насправді ж джерело цього мовного вірування скоріше за все лежить у спробах уніфікувати різноманітну як граматично, так і стилістично письмову англійську мову. Яким чином? Наблизивши її до певного “високого інтелектуального ідеалу”! Себто, латини, в якій речення через особливості синтаксису дійсно прийменником не закінчувалися.

З плином років таке бажання закріпилося як, якщо хочете, стилістичний маркер, що відділяє простого смертного від майстра словесності. Це питання елегантності і хорошого тону, невидимого бар’єру між людиною, яка розмовляє мовою та людиною, яка нею послуговується.

Тобто, чистий снобізм, на який не варто звертати жодної уваги, якщо він вас обмежує, а не викликає цікавість.

Тож, якщо ви хочете закінчувати речення with і починати з and — на вашому боці Merriam-Webster та моє благословення. Якщо ви не хочете — нічого поганого в цьому немає, просто тепер ви знаєте що й так можна теж. А якщо ви не задумувалися, як саме закінчуєте чи починаєте речення, спробуйте написати кілька таких зараз у коментарях: ось вам нагадування про те, які прийменники в англійській мові існують взагалі, а ось тут, у відповідях — безліч прикладів речень щоб надихнутися.

#EL_norms

Привіт! Сьогодні хочу знову поговорити про власні викладацькі цінності.

Згодна з висловлюванням про те, що є чотири види допомоги:

- робити за людину;
- навчити людину самостійній роботі;
- мотивувати її;
- робити разом із нею;

І розумію, що у своїй роботі використовую їх усі.

"Я роблю за тебе": розробляю стратегію нашого шляху до мовної мети, добираю захопливі та якісні матеріали, роблю приховані труднощі видимими, а отже, і переборними. Стежу за тим, щоб цілі досягалися, а ефективність спільної роботи зростала.

"Я вчу робити самому": а отже, допомагаю не впасти в безпорадність, навчаю не лише мови, а й ставити досяжні мовні цілі, дбайливо ставитися до себе, навіть коли тяжко й складно, бо вважаю, що жодне вчення не буде в радість, якщо з нього робити Damocles' sword.

"Я мотивую" робити все необхідне і трошки понад, допомагаю побачити успіх і пропоную порівняти до і після. Прогрес мого учня є для мене великою цінністю і радістю, і для цього я регулярно актуалізую свої знання і навички в методиках навчання дорослих і підлітків.

"Я роблю це разом із тобою". Я чудово знаю, як бути учнем, і це допомагає мені розуміти весь процес зсередини, а не тільки за книжками. Так я стаю провідником і підтримкою в дорозі.

Дізнайтеся більше про мої цінності на сайті, або підтримайте мене лайком, якщо поділяєте схожу точку зору. :)

#mila_teaches

Привіт! Сьогодні хочу порадити вам сайт з прикладами листів англійською мовою на (майже) будь-який випадок в житті.

Серйозно, я дуже вражена, тому що хтось дбайливо зібрав і відсортував тисячі прикладів листів для найрізноманітніших ситуацій: від прохання підвищити зарплату до довгого і проникливого листа “Я не можу забути тебе і дуже тебе кохаю”. Окрім, власне, прикладів, у розділі “Tips” можна знайти поради щодо структури, конкретних слів та словосполучень і навіть оформлення (як-от “ви можете прикрасити свій любовний лист засушеною пелюсткою квітки” у пораді про те, як писати послання такого штибу).

Але обережно, цей сайт стимулює до падіння у “Вікікролячу нору” не гірше за Вікіпедію! Тож не дивуйтеся, якщо почнете з статті “Як подякувати за пораду”, а закінчите “Як ввічливо відхилити пропозицію донату, якщо ви стартап”.

Привіт!

Хочу поділитися оновленнями, які викликають у мене багато радості.

По-перше, нещодавно я оновила сайт: він переїхав з Notion нa Carrd, трошки змінив дизайн та структуру, і тепер знаходиться ось тут. Буду рада, якщо ви подивитеся і скажете як вам!

Я також оновила розділи про послуги, і давайте заодно нагадаю вам, що у мене є:

✅ зі мною можна перевірити свій поточний рівень мови і обговорити, як саме досягти своїх мовних цілей — які інструменти допоможуть саме у цьому випадку, чи правильний вектор ви обрали і що робити, якщо прогрес не прогрес, а так. В результаті ви отримаєте цілий документ з індивідуально і дбайливо сформульованими рекомендаціями, порадами та інструкціями. Інтригує? Умови і деталі — на цій сторінці.

✅ індивідуальні заняття у класичному один-на-один та асинхронному (я даю вам завдання — ви виконуєте і пишете мені) варіантах. А також інтенсив для тих, кому потрібно досягти мети за три тижні. Все це — на цій сторінці.

✅ поліпшення видимості профілю в Лінкедині та його перетворення на сторінку, яка сприяє кар’єрному просуванню та нетворкінгу — ось тут.

✅ …або створення профілю з нуля, англійською мовою, якщо ви новачок і не знаєте як працювати з цією соцмережею. І цим я теж успішно займаюся.

Я більше ніж викладач, і хоча ми вчитимемо граматику/норми вимови/все, що наблизить вас до мети, моя найголовніша ціль — допомогти учню впоратися з тими викликами, які постали перед ним. Англійською мовою. Резюме та пошук роботи, переїзд, публічний виступ на лікарській конференції — все це потребує більшого, ніж просто знання форм дієслів і напрацьованого словникового запасу.

Я працюю з нейровідмінними дорослими та знаю, що нам часто потрібні нестандартні підхід та методика — і успішно підбираю їх.

Можливо, це те, що вам зараз потрібно? Тоді заповнюйте форму для вступного інтерв’ю.

Можливо, це потрібно комусь, хто важливий для вас? Тоді лайкніть і репостніть цей допис, щоб його побачило більше людей.

Дякую!