Что делать, если урок пошёл не по плану: одна из участниц групповой встречи “для двоих” не смогла присоединиться? Быстро найти занятие, которое будет полезным, но не потребует от преподавателя избыточной импровизации!
Решено: моя кухня становится базой для интерактивного 1,5-часового кулинарного мастер-класса. Свою визави я назначила шефом и попросила направлять мои действия согласно рецепту.
Люблю готовить, хорошо ориентируюсь в рецептах и технологиях, а так как есть задача поставлять себе сбалансированную диету, закапываюсь поглубже и многое узнала именно из англоязычных рецептов, потому что то, как в русскоязычном пространстве понимают концепт лечебной диеты, меня огорчает. Успешная импровизация — хорошо подготовленная импровизация. Из своих бездонных запасов я выбрала рецепт, который идеально вписывался в тайминг встречи и не требовал чего-то, чего у меня нет. Просто настал его час 🙂
Стоит отметить, выбранный мной chocolate ganache tart я готовила впервые.
Студентка мне говорила, что делать, сколько чего добавлять, переводила величины в удобные, какую посуду брать и т.д. Я поделилась тонкостями работы над десертами в целом, параллельно мы обсудили, почему доступные мне ингредиенты хороши (например, финики я покупаю без косточки). Время урока пролетело для нас обоих незаметно. Из плюсов для моей студентки — готовила я, а не она, из минусов — она не смогла попробовать результат, а он был хорош!
Если бы я планировала этот урок заранее, мы бы готовили и ели вкусноту синхронно. В чек-листе подготовки к уроку значилось бы “закупить необходимые продукты и подготовить посуду”.
Факт: многие мои студенты предпочитают доставку, а не готовить самим, и никто не любит готовить настолько, чтобы так заморачиваться. А жаль: я бы с удовольствием готовила с вами. Например, вот этот, уже отработанный мною до мелочей чизкейк, не требующий выпекания.
Совместные занятия на английском в принципе — нескучный способ разнообразить лексику и расслабленно провести время, узнавая что-то полезное. Если кому-то интересно, я могла бы периодически проводить не speaking clubs, а cooking clubs with Mila. Можете подавать заявки ))
Это был пример кризис-менеджмента в действии: из внештатной ситуации “отсутствует студент и нужно изменить план урока” с моей стороны и “ой, что-то пошло не по плану” — со стороны студентки, мы с достоинством вышли и придумали формат “давай пощупаем лексику в бытовом контексте, это только кажется простым”. Когда нужно дать инструкции “возьми ложку”, “порежь ножом” всё ещё идёт неплохо, но когда нужно “порезать кубиком и “взбить до мягких пиков”, становится сложнее. Получается наглядный выход из зоны комфорта и зоны “да в быту нет интересных слов”. Ага.
А как вы относитесь к спонтанным решениям? Легко идёте на эксперименты, или предпочитаете действовать по плану?
Решено: моя кухня становится базой для интерактивного 1,5-часового кулинарного мастер-класса. Свою визави я назначила шефом и попросила направлять мои действия согласно рецепту.
Люблю готовить, хорошо ориентируюсь в рецептах и технологиях, а так как есть задача поставлять себе сбалансированную диету, закапываюсь поглубже и многое узнала именно из англоязычных рецептов, потому что то, как в русскоязычном пространстве понимают концепт лечебной диеты, меня огорчает. Успешная импровизация — хорошо подготовленная импровизация. Из своих бездонных запасов я выбрала рецепт, который идеально вписывался в тайминг встречи и не требовал чего-то, чего у меня нет. Просто настал его час 🙂
Стоит отметить, выбранный мной chocolate ganache tart я готовила впервые.
Студентка мне говорила, что делать, сколько чего добавлять, переводила величины в удобные, какую посуду брать и т.д. Я поделилась тонкостями работы над десертами в целом, параллельно мы обсудили, почему доступные мне ингредиенты хороши (например, финики я покупаю без косточки). Время урока пролетело для нас обоих незаметно. Из плюсов для моей студентки — готовила я, а не она, из минусов — она не смогла попробовать результат, а он был хорош!
Если бы я планировала этот урок заранее, мы бы готовили и ели вкусноту синхронно. В чек-листе подготовки к уроку значилось бы “закупить необходимые продукты и подготовить посуду”.
Факт: многие мои студенты предпочитают доставку, а не готовить самим, и никто не любит готовить настолько, чтобы так заморачиваться. А жаль: я бы с удовольствием готовила с вами. Например, вот этот, уже отработанный мною до мелочей чизкейк, не требующий выпекания.
Совместные занятия на английском в принципе — нескучный способ разнообразить лексику и расслабленно провести время, узнавая что-то полезное. Если кому-то интересно, я могла бы периодически проводить не speaking clubs, а cooking clubs with Mila. Можете подавать заявки ))
Это был пример кризис-менеджмента в действии: из внештатной ситуации “отсутствует студент и нужно изменить план урока” с моей стороны и “ой, что-то пошло не по плану” — со стороны студентки, мы с достоинством вышли и придумали формат “давай пощупаем лексику в бытовом контексте, это только кажется простым”. Когда нужно дать инструкции “возьми ложку”, “порежь ножом” всё ещё идёт неплохо, но когда нужно “порезать кубиком и “взбить до мягких пиков”, становится сложнее. Получается наглядный выход из зоны комфорта и зоны “да в быту нет интересных слов”. Ага.
А как вы относитесь к спонтанным решениям? Легко идёте на эксперименты, или предпочитаете действовать по плану?
🔥11👍2
Все, кто занимается со мной улучшением своего уровня владения английским языком, знают, что я могу и буду спонтанно присылать всякие тиктоки, которые мне попадаются под руку и кажутся интересными/релевантными для этого человека. Шутим, что в пакет занятий входит подписка на рассылку “тиктоки от Милы”. Это приятный бонус, и потому нет обязательств внутри этой игры. Могу прислать котиков, а могу и сложное-познавательное, могу написать комментарий, почему мне кажется этот ролик интересным, а могу и нет. Свобода и спонтанность.
На этой неделе многим студентам отправила вот это видео. В нём девушка рассказывает о том, как важно понимать свою значимость для компании, иметь подтверждения своей ценности и уметь презентовать себя и свои достижения, свой вклад в общий результат. Рекомендую посмотреть всю историю целиком, она классная: про карьеру, про ситуацию на работе. Начинать отсюда. Если задача самопрезентации для вас актуальна, не пожалейте времени и внимания.
Разослала, потому что они сейчас работу или ищут, или планируют искать в будущем, и потому уже сейчас занимаются подтягиванием навыка презентации своих достижений и работают над своими soft skills в целом.
Навык говорить о себе на интервью или на ревью-сессии с начальником не сугубо языковой: не все легко и непринуждённо презентуют себя на родном языке, откуда же возьмется этот навык на иностранном?
У меня есть студенты, с которыми мы работаем над английским именно в разрезе бизнес-коммуникации. С кем-то это задача стояла изначально, с кем-то пришли со временем: люди меняются, их обстоятельства тоже. Я не карьерный коуч в традиционном понимании и не буду проводить карьерно-стратегических сессий для людей, которых не знаю.
О своих же студентах я знаю много. Они со мной работают из той социальной роли, где они — личность, а у личности есть карьера. (На работе же — в фокусе профессионализм, а не личность.) Погружаясь глубоко в контекст их карьерных задач, я много понимаю об их сильных сторонах и могу озвучить свои наблюдения. А значит, могу дать объективную обратную связь о том, как они общаются, какие речевые стратегии выбирают по умолчанию, и как ещё могут расширить диапазон своих возможностей.
На уроке выяснилось, что одна студентка начала смотреть первый ролик и бросила. В голове студентки произошёл рассинхрон с быстрой речью девушки в видео и быстрыми сабами. Ощущение “обоже я ничего не понимаю” случилось быстро.
Что мы сделали:
1. Попробовали транскрибировать минуту этого видео и попытались увидеть, сколько там НА САМОМ ДЕЛЕ слов, которые были не услышаны/не поняты.
2. Проанализировали эти пробелы, оценили, насколько на самом деле выпавшие слова важны для понимания речи в целом. (spoiler: не очень)
3. Посмотрели ещё разок: оценили понимание, обсудили, собственно, содержание ролика.
4. Я задала вопрос, мы попытались найти в видео ответ. Неожиданно, в этот момент выяснилось, что студентка старалась воспринимать ТОЛЬКО на слух и не пользоваться субтитрами. Зачем? Почему?
Моё упущение: я не дала отдельной инструкции, что после этапа транскрибирования теперь-то можно ими пользоваться. Но и bias тоже любопытный: я скидываю контент ради его содержания, а вовсе не для того, чтобы упороться в процессе, пытаясь ещё и “потренировать аудирование” там, где мы не собирались этого изначально делать. Наши “очевидно” в моменте не совпали: мне было “очевидно”, что как только мы закончили транскрибирование, субтитры могут и должны помогать. А ей было “очевидно”, что нужно продолжать превозмогать и стараться понять, используя только аудио канал, не опираясь ни на что больше.
На мой взгляд, это прекрасная иллюстрация того, как мы действуем, исходя из своих поведенческих стереотипов.
Лайфхак: как прекратить совершать лишние (и даже вредоносные) действия?
1. Осознайте их таковыми. 2. Осознав, что осознать не получается, найдите того, кто вам это отразит. У моих студентов для этого есть я.
А кто есть у вас?
На этой неделе многим студентам отправила вот это видео. В нём девушка рассказывает о том, как важно понимать свою значимость для компании, иметь подтверждения своей ценности и уметь презентовать себя и свои достижения, свой вклад в общий результат. Рекомендую посмотреть всю историю целиком, она классная: про карьеру, про ситуацию на работе. Начинать отсюда. Если задача самопрезентации для вас актуальна, не пожалейте времени и внимания.
Разослала, потому что они сейчас работу или ищут, или планируют искать в будущем, и потому уже сейчас занимаются подтягиванием навыка презентации своих достижений и работают над своими soft skills в целом.
Навык говорить о себе на интервью или на ревью-сессии с начальником не сугубо языковой: не все легко и непринуждённо презентуют себя на родном языке, откуда же возьмется этот навык на иностранном?
У меня есть студенты, с которыми мы работаем над английским именно в разрезе бизнес-коммуникации. С кем-то это задача стояла изначально, с кем-то пришли со временем: люди меняются, их обстоятельства тоже. Я не карьерный коуч в традиционном понимании и не буду проводить карьерно-стратегических сессий для людей, которых не знаю.
О своих же студентах я знаю много. Они со мной работают из той социальной роли, где они — личность, а у личности есть карьера. (На работе же — в фокусе профессионализм, а не личность.) Погружаясь глубоко в контекст их карьерных задач, я много понимаю об их сильных сторонах и могу озвучить свои наблюдения. А значит, могу дать объективную обратную связь о том, как они общаются, какие речевые стратегии выбирают по умолчанию, и как ещё могут расширить диапазон своих возможностей.
На уроке выяснилось, что одна студентка начала смотреть первый ролик и бросила. В голове студентки произошёл рассинхрон с быстрой речью девушки в видео и быстрыми сабами. Ощущение “обоже я ничего не понимаю” случилось быстро.
Что мы сделали:
1. Попробовали транскрибировать минуту этого видео и попытались увидеть, сколько там НА САМОМ ДЕЛЕ слов, которые были не услышаны/не поняты.
2. Проанализировали эти пробелы, оценили, насколько на самом деле выпавшие слова важны для понимания речи в целом. (spoiler: не очень)
3. Посмотрели ещё разок: оценили понимание, обсудили, собственно, содержание ролика.
4. Я задала вопрос, мы попытались найти в видео ответ. Неожиданно, в этот момент выяснилось, что студентка старалась воспринимать ТОЛЬКО на слух и не пользоваться субтитрами. Зачем? Почему?
Моё упущение: я не дала отдельной инструкции, что после этапа транскрибирования теперь-то можно ими пользоваться. Но и bias тоже любопытный: я скидываю контент ради его содержания, а вовсе не для того, чтобы упороться в процессе, пытаясь ещё и “потренировать аудирование” там, где мы не собирались этого изначально делать. Наши “очевидно” в моменте не совпали: мне было “очевидно”, что как только мы закончили транскрибирование, субтитры могут и должны помогать. А ей было “очевидно”, что нужно продолжать превозмогать и стараться понять, используя только аудио канал, не опираясь ни на что больше.
На мой взгляд, это прекрасная иллюстрация того, как мы действуем, исходя из своих поведенческих стереотипов.
Лайфхак: как прекратить совершать лишние (и даже вредоносные) действия?
1. Осознайте их таковыми. 2. Осознав, что осознать не получается, найдите того, кто вам это отразит. У моих студентов для этого есть я.
А кто есть у вас?
❤8👍3
Если английский не помещается в вашу жизнь, а вам без него никак, нужно проинспектировать ресурсы и выбрать формат, в котором вы сможете решить прицельно одну задачу.
Например, вы давно ни с кем не общались на английском, а у вас впереди собеседование. Что можно сделать?
Вариант 1. Не готовиться с преподавателем, а попробовать найти просто собеседника, чтобы “разговориться” и убедиться, что вы ещё вполне можете выражать себя и доносить мысль до него мысль. Возможно, вам этого будет достаточно.
Вариант 2. iTalki. Ищем прицельно преподавателя под вашу задачу и бюджет. Инвестиции в подготовку в этом случае будут выше, но и результат, вероятно, вы получите более контролируемый.
Вариант 3. Вы принимаете решение не стрессовать и выделяете в своём расписании место под регулярную практику. Даже за час в неделю регулярно вы сможете поддерживать свою уверенность и видеть свои зоны развития: что усилить и над чем поработать, когда будет больше времени, сил, денег и других ресурсов. Решая несрочные, но важные задачи планомерно, вы выигрываете стратегически.
Какие трудности, связанные с английским языком, актуальны для вас? Напишите, а я предложу в комментариях варианты. Наверняка, это будет полезно не только вам.
Например, вы давно ни с кем не общались на английском, а у вас впереди собеседование. Что можно сделать?
Вариант 1. Не готовиться с преподавателем, а попробовать найти просто собеседника, чтобы “разговориться” и убедиться, что вы ещё вполне можете выражать себя и доносить мысль до него мысль. Возможно, вам этого будет достаточно.
Вариант 2. iTalki. Ищем прицельно преподавателя под вашу задачу и бюджет. Инвестиции в подготовку в этом случае будут выше, но и результат, вероятно, вы получите более контролируемый.
Вариант 3. Вы принимаете решение не стрессовать и выделяете в своём расписании место под регулярную практику. Даже за час в неделю регулярно вы сможете поддерживать свою уверенность и видеть свои зоны развития: что усилить и над чем поработать, когда будет больше времени, сил, денег и других ресурсов. Решая несрочные, но важные задачи планомерно, вы выигрываете стратегически.
Какие трудности, связанные с английским языком, актуальны для вас? Напишите, а я предложу в комментариях варианты. Наверняка, это будет полезно не только вам.
👍9❤2
Классно, когда вы можете доверить организацию учебного процесса, например, преподавателю. При этом возможность объективно оценить, что вы получаете именно то, за чем пришли, важна. В бизнесе эффективность обучения измеряют с помощью таких моделей как The Kirkpatrick Model, The Phillips ROI Methodology, Brinkerhoff’s Success Case Method. Но это методы, определяющие именно результат обучения: отразилось ли оно на метриках и каких? Окупил ли бизнес расходы на обучение? Кто виноват, если нет: неверно спроектированное обучение или недостаточно прилежные сотрудники?
По каким же критериям можно оценить качество организации процесса изучения языка?
На мой взгляд, есть три ключевых критерия оценки качества организации учебного процесса:
1. Время. сколько времени есть на задачу и когда твоя голова посвежее и способна воспринимать. Если очень сжатые дедлайны и нет времени, можно и ночью заниматься, но это не должно быть нормой и вряд ли будет эффективно на дистанции
2. Качество подготовки к урокам и количество усилий. Любой результат пропорционален вложенным усилиям, и в изучении языка чудес не случается.Приходите без домашки, это ок, бить и ругать никто не будет, но так к великим целям не дойдешь. На уроке делается один шаг, а два шага вы делаете самостоятельно при усвоении материала, чем является домашка.
3. Целевые действия. Не нужно учиться мягко разговаривать, если основная задача, которую нужно решить прямо сейчас — наладить письменную коммуникацию с поставщиками оборудования.
То есть мы упираемся в цель и наличествующие ресурсы студента.
Треугольник “качество-стоимость-сроки”. Изучать язык дорого во всех смыслах, и важно делать именно то, что ведет вас к вашей текущей назначенной промежуточной цели.
Когда качество учебного процесса обеспечивается преподавателем, то есть мной, я замечаю и учитываю индивидуальные потребности студента, и в результате мы встраиваем язык в жизнь. Именно вы должны принимать решения, например, делать отбор лексики, которую именно вы хотите внедрить в свой активный словарь.
Согласны?
По каким же критериям можно оценить качество организации процесса изучения языка?
На мой взгляд, есть три ключевых критерия оценки качества организации учебного процесса:
1. Время. сколько времени есть на задачу и когда твоя голова посвежее и способна воспринимать. Если очень сжатые дедлайны и нет времени, можно и ночью заниматься, но это не должно быть нормой и вряд ли будет эффективно на дистанции
2. Качество подготовки к урокам и количество усилий. Любой результат пропорционален вложенным усилиям, и в изучении языка чудес не случается.Приходите без домашки, это ок, бить и ругать никто не будет, но так к великим целям не дойдешь. На уроке делается один шаг, а два шага вы делаете самостоятельно при усвоении материала, чем является домашка.
3. Целевые действия. Не нужно учиться мягко разговаривать, если основная задача, которую нужно решить прямо сейчас — наладить письменную коммуникацию с поставщиками оборудования.
То есть мы упираемся в цель и наличествующие ресурсы студента.
Треугольник “качество-стоимость-сроки”. Изучать язык дорого во всех смыслах, и важно делать именно то, что ведет вас к вашей текущей назначенной промежуточной цели.
Когда качество учебного процесса обеспечивается преподавателем, то есть мной, я замечаю и учитываю индивидуальные потребности студента, и в результате мы встраиваем язык в жизнь. Именно вы должны принимать решения, например, делать отбор лексики, которую именно вы хотите внедрить в свой активный словарь.
Согласны?
👍7
Поддерживаете ли вы актуальность профиля в LinkedIn (если он у вас есть)?
Зачем, спросите вы, если я не ищу работу прямо сейчас?
HR’ы и гугл говорят, что собеседоваться нужно минимум раз в полгода-год, чтобы оставаться “в рынке” и не выпадать из постоянно изменяющейся сферы. Приведенный в порядок профиль сам генерирует внимание.
Люди строят карьеру, прорабатывают стратегии достижения высоких должностей на несколько ступеней вперед, и делают это успешно при помощи LinkedIn. Для себя я увидела возможность решать прикладные задачи: разворачивать экспертность в тексте на английском языке. Поэтому последний год я посвятила глубокому изучению карьерной темы. Не скажу, сколько я потратила времени, денег, и прочих ресурсов, но много. Это же интересно! Кто-то платья покупает, кто-то путешествует, а у меня как обычно: обучение.
Так совпало, что и часть моих студентов ищет лучшего и обновляет свои карьерные ожидания. Когда мы смотрим на их профили вместе, я, видя шероховатости и недосказанности в их LinkedIn'ах, не могу остаться в стороне. У тебя же есть крутые результаты, ты почему их не оцифровываешь?
Сама идея вынести многообразие из области внутреннего знания в зону внешней самопрезентации, с одной стороны, лежит на поверхности, с другой — какая-то слишком объемная, и поэтому к ней бывает сложно подступиться. Люди и так знают о себе, какие они профессиональные профессионалы, но не пишут об этом. Наверно, надеются на телепатию.
Если работу с профилем можно включить в наш обычный процесс (чаще всего можно, потому что мои студенты изучают язык для чего-то, и чаще всего для построения более успешной карьеры), то считай, им повезло. Не нужно идти к карьерному коучу или в агентство и платить за это 600 фунтов.
Посчитала: за прошедшие полгода я привела в продающий вид 7 профилей, и с тремя из них работала проектно (то есть за отдельные деньги). Свежую рекомендацию одного счастливого клиента можно увидеть у меня в профиле (остальные показать не могу, NDA).
Над своим же bio я думала [драматическая пауза] минуты 3.
Во-первых, я все знаю про свое позиционирование, и мне это было легко облечь в слова.
Во-вторых, супер глубоко погрузиться и сделать профиль-класса-entrepreneur — это ещё часа 4, которые я-то себе я не оплачу! Я тоже человек, я тоже прокрастинирую.
Текущим состоянием своего профиля довольна: мои ценности он точно отражает.
Добавляйтесь ко мне, LinkedIn любит контакты.
Зачем, спросите вы, если я не ищу работу прямо сейчас?
HR’ы и гугл говорят, что собеседоваться нужно минимум раз в полгода-год, чтобы оставаться “в рынке” и не выпадать из постоянно изменяющейся сферы. Приведенный в порядок профиль сам генерирует внимание.
Люди строят карьеру, прорабатывают стратегии достижения высоких должностей на несколько ступеней вперед, и делают это успешно при помощи LinkedIn. Для себя я увидела возможность решать прикладные задачи: разворачивать экспертность в тексте на английском языке. Поэтому последний год я посвятила глубокому изучению карьерной темы. Не скажу, сколько я потратила времени, денег, и прочих ресурсов, но много. Это же интересно! Кто-то платья покупает, кто-то путешествует, а у меня как обычно: обучение.
Так совпало, что и часть моих студентов ищет лучшего и обновляет свои карьерные ожидания. Когда мы смотрим на их профили вместе, я, видя шероховатости и недосказанности в их LinkedIn'ах, не могу остаться в стороне. У тебя же есть крутые результаты, ты почему их не оцифровываешь?
Сама идея вынести многообразие из области внутреннего знания в зону внешней самопрезентации, с одной стороны, лежит на поверхности, с другой — какая-то слишком объемная, и поэтому к ней бывает сложно подступиться. Люди и так знают о себе, какие они профессиональные профессионалы, но не пишут об этом. Наверно, надеются на телепатию.
Если работу с профилем можно включить в наш обычный процесс (чаще всего можно, потому что мои студенты изучают язык для чего-то, и чаще всего для построения более успешной карьеры), то считай, им повезло. Не нужно идти к карьерному коучу или в агентство и платить за это 600 фунтов.
Посчитала: за прошедшие полгода я привела в продающий вид 7 профилей, и с тремя из них работала проектно (то есть за отдельные деньги). Свежую рекомендацию одного счастливого клиента можно увидеть у меня в профиле (остальные показать не могу, NDA).
Над своим же bio я думала [драматическая пауза] минуты 3.
Во-первых, я все знаю про свое позиционирование, и мне это было легко облечь в слова.
Во-вторых, супер глубоко погрузиться и сделать профиль-класса-entrepreneur — это ещё часа 4, которые я-то себе я не оплачу! Я тоже человек, я тоже прокрастинирую.
Текущим состоянием своего профиля довольна: мои ценности он точно отражает.
Добавляйтесь ко мне, LinkedIn любит контакты.
👍7❤3
Знаете, какой главный у меня способ запомнить незапоминающееся?
До отвратительного простой. Примитивный даже.
Нужно всего лишь… сделать так, чтобы в твоем инфопространстве было ТОЛЬКО ЭТО. Через день затошнит, через неделю не сможешь развидеть. Начнёшь видеть это везде уже и не нарочно — эффект Баадера-Майнхоф.
Вот взять, например, пассивный залог. Я пишу книгу, книга пишется мной. Нас не уведомили вовремя vs менеджер-предатель совсем о вас позабыл. Снятие ответственности через грамматику — ну не прелесть ли?
И вдогонку: мыть посуду или готовить под тикток — это не только про инфопространство, это ещё и о том, что переключить ролик ты не можешь!11 А, значит, прослушаешь одно аудио пару раз, пока руки освободятся, и чего-нибудь эдакое да подметишь. Тут словечко, там идиома, а словарный запас и растёт, будто бы сам собой. Чтобы так уметь, нужно наладить механизм это подмечать, конечно же. Обучаться в развлекательной среде — выбор не для каждого. :)
#learninghacks
До отвратительного простой. Примитивный даже.
Нужно всего лишь… сделать так, чтобы в твоем инфопространстве было ТОЛЬКО ЭТО. Через день затошнит, через неделю не сможешь развидеть. Начнёшь видеть это везде уже и не нарочно — эффект Баадера-Майнхоф.
Вот взять, например, пассивный залог. Я пишу книгу, книга пишется мной. Нас не уведомили вовремя vs менеджер-предатель совсем о вас позабыл. Снятие ответственности через грамматику — ну не прелесть ли?
И вдогонку: мыть посуду или готовить под тикток — это не только про инфопространство, это ещё и о том, что переключить ролик ты не можешь!11 А, значит, прослушаешь одно аудио пару раз, пока руки освободятся, и чего-нибудь эдакое да подметишь. Тут словечко, там идиома, а словарный запас и растёт, будто бы сам собой. Чтобы так уметь, нужно наладить механизм это подмечать, конечно же. Обучаться в развлекательной среде — выбор не для каждого. :)
#learninghacks
👍12❤2
Привет.
Знаю-знаю, давно не писала. Не буду, как у других блогеров водится, кокетничать и деланно на этом месте извиняться. Да и этот пост писать ужасно прокрастинировала — решения были приняты давно, в голове сто раз уже проговорены, вот выносить вовне уже и не хочется.
Если словом 2020 года было SURVIVE, 2021 — AUTHENTICITY, то в 2022 я на многое надеялась. HOPE, значит.
А год календарный 2023й начался сразу с плохого, к февралю стало ещё хуже. Любимый человек меня предал, здоровье моё радикально ухудшилось, и всё это время я нахожусь в состоянии, когда жить — это уже не by default, а выбор, который я зачем-то продолжаю делать.
Сегодня мне исполняется 30 и я выбрала не придумывать из этого дня ничего особенного: работа, тренировка, терапия, запить тяжёлым обезболом вместо шампанского.
В моей стране война и мы уже грустно научаемся узнавать всё новые модификации снарядов: от шахедов-мопедов до чего-то, издающего звук газонокосилки. В таких условиях мне писать тяжело, а ещё тяжелее писать на русском — языке агрессора. Поэтому, пожалуй, это и есть мой последний здесь пост на этом языке. Возможно, будут появляться посты українською, точно принесу ссылки на новые версии лендинга, где расписаны услуги. В остальном, канал останется памятником самому себе:) В фейсбуке я планирую писать на украинском, экзерсисы о преподавании на английском буду носить в linked in. В инсте (mila.engwise) контент смешанный, здесь будут анонсы этого всего. Когда я смогу писать чаще. Я всё ещё специалист, классный препод и искатель интересностей, но мне нужны силы выражать себя такую, а силы где-то прячутся между приёмом таблеток и незваным сном посреди дня.
Надеюсь, у вас всё хорошо.
Stay safe.
Mila
Знаю-знаю, давно не писала. Не буду, как у других блогеров водится, кокетничать и деланно на этом месте извиняться. Да и этот пост писать ужасно прокрастинировала — решения были приняты давно, в голове сто раз уже проговорены, вот выносить вовне уже и не хочется.
Если словом 2020 года было SURVIVE, 2021 — AUTHENTICITY, то в 2022 я на многое надеялась. HOPE, значит.
А год календарный 2023й начался сразу с плохого, к февралю стало ещё хуже. Любимый человек меня предал, здоровье моё радикально ухудшилось, и всё это время я нахожусь в состоянии, когда жить — это уже не by default, а выбор, который я зачем-то продолжаю делать.
Сегодня мне исполняется 30 и я выбрала не придумывать из этого дня ничего особенного: работа, тренировка, терапия, запить тяжёлым обезболом вместо шампанского.
В моей стране война и мы уже грустно научаемся узнавать всё новые модификации снарядов: от шахедов-мопедов до чего-то, издающего звук газонокосилки. В таких условиях мне писать тяжело, а ещё тяжелее писать на русском — языке агрессора. Поэтому, пожалуй, это и есть мой последний здесь пост на этом языке. Возможно, будут появляться посты українською, точно принесу ссылки на новые версии лендинга, где расписаны услуги. В остальном, канал останется памятником самому себе:) В фейсбуке я планирую писать на украинском, экзерсисы о преподавании на английском буду носить в linked in. В инсте (mila.engwise) контент смешанный, здесь будут анонсы этого всего. Когда я смогу писать чаще. Я всё ещё специалист, классный препод и искатель интересностей, но мне нужны силы выражать себя такую, а силы где-то прячутся между приёмом таблеток и незваным сном посреди дня.
Надеюсь, у вас всё хорошо.
Stay safe.
Mila
❤34
Чому не досягаються [мовні] цілі?
Ділюся спостереженнями з досвіду аудиту мови в людей з різним рівнем володіння. Reality-check (посилання на форму заявки у коментарях) — формат, який я пропоную для того, щоб розібратися з мовним маршрутом: що я хочу від англійської у своєму житті та як мені цього досягти.
Важливо, що прокачані мовні компетенції (C1-C2 level) аж ніяк не гарантують впевненості у своїй мові. Навіть на цьому рівні уявлення про ідеальний результат здатні зіпсувати настрій і життя.
Почнемо з головного.
Цілепокладання.
1. Готовність вкладатися не відповідає великій меті. Погоджуємося робити менше, ніж об'єктивно потрібно.
Наш мозок економний. Йому достатньо помріяти, щоб відчути приємне почуття володіння чим-небудь. І до дій часто не доходить: навіщо? у мене вже все є!
При вході в знайому нам кімнату мозок відтворює картинку з пам'яті. Щоб він вирішив все ж таки увімкнути зорову кору на 100%, знадобиться щось воістину несподіване! Доказ: Stimulus Predictability Reduces Responses in Primary Visual Cortex, The Journal of Neuroscience, February 24, 2010, 30(8):2960-2966
У випадку з вивченням мови від того, як побудовано процес — і наскільки в ньому мозок вмикається, а не їде передбачуваною колією, — залежатиме кількість зусиль, яких ви докладете.
Великій меті потрібен грамотний процес, здатний обдурити наш економний мозок.
2. Пред'являємо до себе завищені вимоги.
Nativ'ом можна народитися. Стати ним технічно неможливо. Можна наблизитися до рівня компетентності володіння мовою. Питання, конкретно вас це мотивує чи невротизує?
Ідея бути кимось великим заманлива. Я, наприклад, бачу себе відомою письменницею. Питання: чи готова я докладати до цього зусиль? Вивчати шлях інших письменників і купу матеріалів у пошуках як розгорнути крила своєї творчості. Писати без вихідних, не чекаючи натхнення. Писати та правити. Займатися власним просуванням: без популярності видавництво запропонує (у кращому разі) видаватися власним коштом. А відомим бути навіщо — я ж хочу цим заробляти? Схоже, що це просто приємна фантазія. Тому я чітко позиціюю creative writing як хобі, не зобов'язуючи себе писати регулярно. Спокійно ставлюся до того, що не займаюся розв'язанням прикладних задач, а тільки накопичую інформацію з цієї галузі.
Наскільки ми, піддавшись тренду позитивного мислення, забороняємо собі навіть думати про можливі перешкоди на шляху до своєї фантазії? Що більше ми мріємо, то менше в нас залишається енергії на реальні дії та менше зусиль ми здатні докладати. Positive fantasies about idealized futures sap energy
Перед вами результат помилки планування, яку я скоїла. Я сіла писати пост без певної мети й, захопившись дослідженням теми, витратила на нього годину. Згадала про мету і витратила ще 2 на редагування.
Я хотіла б вам проілюструвати та донести думку, поставити посилання на дослідження, додати структуру, подбати про читабельність. 3 години на 3500 символів. Чи доцільно це було?
Найсерйозніший ризик у регулярних надлишкових зусиллях - вийти з гри.
Якби з цього поста до мене прийшло 2 клієнти, я б виправдала ці зусилля. У реальності пост, який не створено спеціально для реклами, навряд чи щось продасть.
Можливо, ви хочете прийти до мене на аудит або на постійну роботу? Welcome. І це навіть не маніпуляція.
Без жартів: наступного разу я поставлю таймер. 30 хвилин на пост достатньо. Важливі вкладення співвідносяться з результатом: я веду цю сторінку і ділюся чимось важливим із вами, тими, кому це потенційно цікаво.
І лише іноді, коли дуже-дуже захочеться, я знову витрачу 3 години.
Саме мета визначає кількість зусиль, які ми маємо вкласти. Важливо перевіряти цілі на актуальність, посильність та адекватність зусиль.
Як давно ви перевіряли свої цілі?
#engwise_productivity
Ділюся спостереженнями з досвіду аудиту мови в людей з різним рівнем володіння. Reality-check (посилання на форму заявки у коментарях) — формат, який я пропоную для того, щоб розібратися з мовним маршрутом: що я хочу від англійської у своєму житті та як мені цього досягти.
Важливо, що прокачані мовні компетенції (C1-C2 level) аж ніяк не гарантують впевненості у своїй мові. Навіть на цьому рівні уявлення про ідеальний результат здатні зіпсувати настрій і життя.
Почнемо з головного.
Цілепокладання.
1. Готовність вкладатися не відповідає великій меті. Погоджуємося робити менше, ніж об'єктивно потрібно.
Наш мозок економний. Йому достатньо помріяти, щоб відчути приємне почуття володіння чим-небудь. І до дій часто не доходить: навіщо? у мене вже все є!
При вході в знайому нам кімнату мозок відтворює картинку з пам'яті. Щоб він вирішив все ж таки увімкнути зорову кору на 100%, знадобиться щось воістину несподіване! Доказ: Stimulus Predictability Reduces Responses in Primary Visual Cortex, The Journal of Neuroscience, February 24, 2010, 30(8):2960-2966
У випадку з вивченням мови від того, як побудовано процес — і наскільки в ньому мозок вмикається, а не їде передбачуваною колією, — залежатиме кількість зусиль, яких ви докладете.
Великій меті потрібен грамотний процес, здатний обдурити наш економний мозок.
2. Пред'являємо до себе завищені вимоги.
Nativ'ом можна народитися. Стати ним технічно неможливо. Можна наблизитися до рівня компетентності володіння мовою. Питання, конкретно вас це мотивує чи невротизує?
Ідея бути кимось великим заманлива. Я, наприклад, бачу себе відомою письменницею. Питання: чи готова я докладати до цього зусиль? Вивчати шлях інших письменників і купу матеріалів у пошуках як розгорнути крила своєї творчості. Писати без вихідних, не чекаючи натхнення. Писати та правити. Займатися власним просуванням: без популярності видавництво запропонує (у кращому разі) видаватися власним коштом. А відомим бути навіщо — я ж хочу цим заробляти? Схоже, що це просто приємна фантазія. Тому я чітко позиціюю creative writing як хобі, не зобов'язуючи себе писати регулярно. Спокійно ставлюся до того, що не займаюся розв'язанням прикладних задач, а тільки накопичую інформацію з цієї галузі.
Наскільки ми, піддавшись тренду позитивного мислення, забороняємо собі навіть думати про можливі перешкоди на шляху до своєї фантазії? Що більше ми мріємо, то менше в нас залишається енергії на реальні дії та менше зусиль ми здатні докладати. Positive fantasies about idealized futures sap energy
Перед вами результат помилки планування, яку я скоїла. Я сіла писати пост без певної мети й, захопившись дослідженням теми, витратила на нього годину. Згадала про мету і витратила ще 2 на редагування.
Я хотіла б вам проілюструвати та донести думку, поставити посилання на дослідження, додати структуру, подбати про читабельність. 3 години на 3500 символів. Чи доцільно це було?
Найсерйозніший ризик у регулярних надлишкових зусиллях - вийти з гри.
Якби з цього поста до мене прийшло 2 клієнти, я б виправдала ці зусилля. У реальності пост, який не створено спеціально для реклами, навряд чи щось продасть.
Можливо, ви хочете прийти до мене на аудит або на постійну роботу? Welcome. І це навіть не маніпуляція.
Без жартів: наступного разу я поставлю таймер. 30 хвилин на пост достатньо. Важливі вкладення співвідносяться з результатом: я веду цю сторінку і ділюся чимось важливим із вами, тими, кому це потенційно цікаво.
І лише іноді, коли дуже-дуже захочеться, я знову витрачу 3 години.
Саме мета визначає кількість зусиль, які ми маємо вкласти. Важливо перевіряти цілі на актуальність, посильність та адекватність зусиль.
Як давно ви перевіряли свої цілі?
#engwise_productivity
❤8👍1🎉1
Мені здавалося, що якщо я вже набридла всім своїм студентам повторами щодо принципів ефективного навчання, постійно бачу на цю тему тексти, пости й дослідження, то це вже відомо всім, писати нема чого. Але ось, приходять люди на консультацію, і в нас трапляються дивовижні відкриття. Тож тепер і мені хочеться узагальнити цей досвід. :) Для прикладу, звісно, візьму зараз англійську, бо 80% часу я викладаю саме її в різних варіаціях і напрямах.
Усвідомленість: розумій, що вчиш, не зубри зубріння заради, тримай у голові мету і лінієчку, за якою можна звірити результат реальний з результатом бажаним, нехай прогрес трохи сповільниться, але всі знання стануть навичками та не випаруються через місяць.
Ідеальний процес навчання - той, що вбудований у твоє життя, а не є тією справою, яку можна і на поличку відкласти, або яка вимагає ЗУСИЛЬ, щоб сісти та почати. Лінь сьогодні займатися граматикою за підручником? Ткни в рандомний тест в інтернеті на визначення рівня мови, розімни мізки об нього. Або взагалі подивися серіал, дістань з нього десяток крутих фраз, закинь їх кудись, де ти їх ще перечитаєш сто разів, похизуйся новим знанням кому-небудь. Тільки така втеча від несмачної тобі діяльності не має бути нескінченною, тобі все ж частенько доведеться вмикати й силу волі. Хороша новина в тому, що якщо зробити мову звичною частиною щоденного життя, сила волі вимагатиметься дедалі рідше, а задоволення від перемоги над невідомим ставатиме дедалі більшим.
Не вчи мову "загалом", вчи те, що тобі реально необхідно. Нашаровуй на фундамент граматики лексику за застосовними в житті темами, які тебе цікавлять. Не потрібно намагатися стати енциклопедією: на цьому слизькому шляху можна здобути лише невроз, але аж ніяк не всезнання.
Твоя мовленнєва діяльність уся побудована на досвіді. Є сенс в тому, щоб робити свій досвід різноманітнішим, вчити мову укупі з пізнаванням культури й картини світу англофонії, у цьому можна знайти й користь, і мотивацію, і розуміння, чи подобається тобі те, чого ти навчаєшся.
#engwise_productivity
Усвідомленість: розумій, що вчиш, не зубри зубріння заради, тримай у голові мету і лінієчку, за якою можна звірити результат реальний з результатом бажаним, нехай прогрес трохи сповільниться, але всі знання стануть навичками та не випаруються через місяць.
Ідеальний процес навчання - той, що вбудований у твоє життя, а не є тією справою, яку можна і на поличку відкласти, або яка вимагає ЗУСИЛЬ, щоб сісти та почати. Лінь сьогодні займатися граматикою за підручником? Ткни в рандомний тест в інтернеті на визначення рівня мови, розімни мізки об нього. Або взагалі подивися серіал, дістань з нього десяток крутих фраз, закинь їх кудись, де ти їх ще перечитаєш сто разів, похизуйся новим знанням кому-небудь. Тільки така втеча від несмачної тобі діяльності не має бути нескінченною, тобі все ж частенько доведеться вмикати й силу волі. Хороша новина в тому, що якщо зробити мову звичною частиною щоденного життя, сила волі вимагатиметься дедалі рідше, а задоволення від перемоги над невідомим ставатиме дедалі більшим.
Не вчи мову "загалом", вчи те, що тобі реально необхідно. Нашаровуй на фундамент граматики лексику за застосовними в житті темами, які тебе цікавлять. Не потрібно намагатися стати енциклопедією: на цьому слизькому шляху можна здобути лише невроз, але аж ніяк не всезнання.
Твоя мовленнєва діяльність уся побудована на досвіді. Є сенс в тому, щоб робити свій досвід різноманітнішим, вчити мову укупі з пізнаванням культури й картини світу англофонії, у цьому можна знайти й користь, і мотивацію, і розуміння, чи подобається тобі те, чого ти навчаєшся.
#engwise_productivity
❤8
Ось ми говорили про відпочинок для мозку і про те, що часом під час такого відпочинку трапляються інсайти й утворюються нові ідеї, а сьогодні побачила, як я, застрягши на одній справі, вмикаю Hearthstone і вирішила написати про такий цікавий метод розвантаження.
Беремо гру, таку, щоб не затягувала прямо надовго, але щоб був інтерес. І розважаємося, але бездумно, без ось цих ось багатоходівок і складних міркувань.
Максимум за пів години мені набридає і я йду завершувати справу зі свіжішою головою. Смішно, звісно, що я з такою метою використовую гру, яка загалом дуже навіть спонукає подумати, але період мого сильного нею захоплення закінчився кілька років тому, а з розвантажувальною метою вона працює чудово. До Hearthstone я так само використовувала Osu. Це взагалі та гра, яка страшенно затягує, якщо до неї підходити серйозно, але я в питаннях ігор страшенно ледача істота, тому мені дуже зручне поєднання улюбленої музики та механічної діяльності (встигнути ткнути на кружечок вчасно) і одночасно відсутність сторонніх подразників (а то як же тоді встигати ткнути вчасно). Мозок спочатку кипить над активним завданням, а потім частина моєї уваги залишається зосереджена на ньому, а інші ресурси витрачаються якраз на поміркувати над чимось важливим неігровим. Рекомендую метод, загалом.
Упевнена, що я взагалі не новатор і не винахідник, але якщо ви щось таке робите і застосовуєте, діліться досвідом, абощо :)
#mila_reflects
Беремо гру, таку, щоб не затягувала прямо надовго, але щоб був інтерес. І розважаємося, але бездумно, без ось цих ось багатоходівок і складних міркувань.
Максимум за пів години мені набридає і я йду завершувати справу зі свіжішою головою. Смішно, звісно, що я з такою метою використовую гру, яка загалом дуже навіть спонукає подумати, але період мого сильного нею захоплення закінчився кілька років тому, а з розвантажувальною метою вона працює чудово. До Hearthstone я так само використовувала Osu. Це взагалі та гра, яка страшенно затягує, якщо до неї підходити серйозно, але я в питаннях ігор страшенно ледача істота, тому мені дуже зручне поєднання улюбленої музики та механічної діяльності (встигнути ткнути на кружечок вчасно) і одночасно відсутність сторонніх подразників (а то як же тоді встигати ткнути вчасно). Мозок спочатку кипить над активним завданням, а потім частина моєї уваги залишається зосереджена на ньому, а інші ресурси витрачаються якраз на поміркувати над чимось важливим неігровим. Рекомендую метод, загалом.
Упевнена, що я взагалі не новатор і не винахідник, але якщо ви щось таке робите і застосовуєте, діліться досвідом, абощо :)
#mila_reflects
❤8🔥3
Привіт!
Після довгих розмов у приватному листуванні хочу прокоментувати, що регулярна терапія - "особливо must під час роботи з людьми" - це навіть не про те, що люди щось роблять тобі, і від цього потрібно захищатися. Це щоб і самій чогось не робити людям.
Наприклад, не проеціювати на них свої стереотипи й очікування, мати ресурс створювати поле для плідної діяльності, але не намагатися з нього викорчувати те, що росте, щоб подивитися на корені: підросли? А зараз? А тепер? Не змушувати студента слідувати за амбіціями викладача, не влаштовувати дисбалансу. Не вигорати, зрештою. Burn-out - це серйозна проблема, і її профілактикою потрібно займатися, а не вірити, що вже з тобою цього точно не станеться.
Окремо цікаво спостерігати за дискусіями колег: вони обговорюють, чи можна собі дозволити брати в роботу тільки тих, кого хочеться, як бути, якщо хочеться тільки тих, у кого гарантовано буде результат, яким можна хвалитися, і як жити, якщо тебе за це засуджують (ач, який!). З одного боку, ми вибираємо, нас вибирають, це нормально. З іншого, мені-студентці бути об'єктом "сортування" було б страшенно неприємно. Я-клієнтка абсолютно не лояльна до ситуацій, коли я приходжу за індивідуальним підходом, а мене засовують у потокове і штамповане.
Я бачу тут питання кордонів, і насамперед - особистісних кордонів.
Наразі у мене понад 160 годин особистої терапії, і цей досвід дав мені певні цінні навички та знання про себе: як про людину, так і про викладачку. Це і про толерування, і про роботу у різних режимах та з різною швидкістю. Частина цієї суперсили забезпечується також завдяки моєму інтересу до нейрорізноманіття (neurodiversity), що дозволяє мені ефективніше працювати з людьми із зовсім різними типами та особливостями мислення — але мій каменистий шлях до цього знання, це зовсім інша, хоч і цікава, історія. Давайте поки що повернемося до кордонів та психотерапевтичних відкриттів.
Моя самооцінка (особиста і професійна), наприклад, не зав'язана на те, щоб мої студенти обов'язково (without fail) одержували неймовірні результати, грамоти та олімпіадні перемоги (якщо не поставлено такого завдання). Мені окей, якщо людині більше подобається йти не швидким темпом. Мені нормально, коли це запит із серії "підтримувати мову", а не "стрибнути через рівень за три місяці". Моє завдання - показати, що в цьому режимі реалістично досягти ось цього, а якщо взяти такий, то буде ось так.
Не вирішувати за людину, а віддати їй її відповідальність за її (!) ж результати та процеси, і прийняти її рішення.Тобто, я даю інформацію і поле для роздумів, студент приймає рішення, і ми працюємо відповідно до нього.
От вам подобалося, коли в дитинстві вам щось нав'язували, бо "дорослому видніше" і "мама краще знає"?
Тепер дорослі - це ми, і ми маємо право йти до тієї мети, яку поставили самі. І дозволяти собі хотіти чогось неамбітного, якщо раптом заманеться. І амбітне дозволяти, і працювати з тими, хто подобається. Якщо це не ситуація класу "набираю групу студентів, але тільки вже і так готових до іспиту на 85%, щоб статистика після здачі була гарна і начебто це тільки я їм такий результат забезпечую", а коли процес добору (і сам факт, що він є) прозорий і всі розуміють, на що підписуються - у мене питань немає.
При цьому мені важливо, щоб у роботі були люди, з якими ми поділяємо цінності - це гарантує, що ми одне одному підходимо для того, щоб ефективно розв'язувати мовну задачу, не відволікаючись на соціальні ігрища, спроби протиснути чиїсь кордони, й надлишок емоцій загалом.
А як у вас? Є необхідність розробляти у своїй діяльності внутрішні критерії допустимого і попереджати неприємності заздалегідь? Бережетеся від вигорання чи працюєте на знос на благо великої мети?
#mila_teaches #mila_reflects
Після довгих розмов у приватному листуванні хочу прокоментувати, що регулярна терапія - "особливо must під час роботи з людьми" - це навіть не про те, що люди щось роблять тобі, і від цього потрібно захищатися. Це щоб і самій чогось не робити людям.
Наприклад, не проеціювати на них свої стереотипи й очікування, мати ресурс створювати поле для плідної діяльності, але не намагатися з нього викорчувати те, що росте, щоб подивитися на корені: підросли? А зараз? А тепер? Не змушувати студента слідувати за амбіціями викладача, не влаштовувати дисбалансу. Не вигорати, зрештою. Burn-out - це серйозна проблема, і її профілактикою потрібно займатися, а не вірити, що вже з тобою цього точно не станеться.
Окремо цікаво спостерігати за дискусіями колег: вони обговорюють, чи можна собі дозволити брати в роботу тільки тих, кого хочеться, як бути, якщо хочеться тільки тих, у кого гарантовано буде результат, яким можна хвалитися, і як жити, якщо тебе за це засуджують (ач, який!). З одного боку, ми вибираємо, нас вибирають, це нормально. З іншого, мені-студентці бути об'єктом "сортування" було б страшенно неприємно. Я-клієнтка абсолютно не лояльна до ситуацій, коли я приходжу за індивідуальним підходом, а мене засовують у потокове і штамповане.
Я бачу тут питання кордонів, і насамперед - особистісних кордонів.
Наразі у мене понад 160 годин особистої терапії, і цей досвід дав мені певні цінні навички та знання про себе: як про людину, так і про викладачку. Це і про толерування, і про роботу у різних режимах та з різною швидкістю. Частина цієї суперсили забезпечується також завдяки моєму інтересу до нейрорізноманіття (neurodiversity), що дозволяє мені ефективніше працювати з людьми із зовсім різними типами та особливостями мислення — але мій каменистий шлях до цього знання, це зовсім інша, хоч і цікава, історія. Давайте поки що повернемося до кордонів та психотерапевтичних відкриттів.
Моя самооцінка (особиста і професійна), наприклад, не зав'язана на те, щоб мої студенти обов'язково (without fail) одержували неймовірні результати, грамоти та олімпіадні перемоги (якщо не поставлено такого завдання). Мені окей, якщо людині більше подобається йти не швидким темпом. Мені нормально, коли це запит із серії "підтримувати мову", а не "стрибнути через рівень за три місяці". Моє завдання - показати, що в цьому режимі реалістично досягти ось цього, а якщо взяти такий, то буде ось так.
Не вирішувати за людину, а віддати їй її відповідальність за її (!) ж результати та процеси, і прийняти її рішення.Тобто, я даю інформацію і поле для роздумів, студент приймає рішення, і ми працюємо відповідно до нього.
От вам подобалося, коли в дитинстві вам щось нав'язували, бо "дорослому видніше" і "мама краще знає"?
Тепер дорослі - це ми, і ми маємо право йти до тієї мети, яку поставили самі. І дозволяти собі хотіти чогось неамбітного, якщо раптом заманеться. І амбітне дозволяти, і працювати з тими, хто подобається. Якщо це не ситуація класу "набираю групу студентів, але тільки вже і так готових до іспиту на 85%, щоб статистика після здачі була гарна і начебто це тільки я їм такий результат забезпечую", а коли процес добору (і сам факт, що він є) прозорий і всі розуміють, на що підписуються - у мене питань немає.
При цьому мені важливо, щоб у роботі були люди, з якими ми поділяємо цінності - це гарантує, що ми одне одному підходимо для того, щоб ефективно розв'язувати мовну задачу, не відволікаючись на соціальні ігрища, спроби протиснути чиїсь кордони, й надлишок емоцій загалом.
А як у вас? Є необхідність розробляти у своїй діяльності внутрішні критерії допустимого і попереджати неприємності заздалегідь? Бережетеся від вигорання чи працюєте на знос на благо великої мети?
#mila_teaches #mila_reflects
❤6
Сьогодні хочу розповісти вам детальніше про те, як проходять мої уроки англійської. Трошки у форматі "очікування — реальність", але не тільки про це.
Тож, як зазвичай люди уявляють собі типове заняття? Ми розкриваємо підручник рівня, наприклад, B1, intermediate, і читаємо історію про Джона, який готується до святкування Різдва у рідному містечку. Або слухаємо того-самого-дуже-британського-диктора-з-BBC, а потім студентка переповідає мені, що вона з цього тексту зрозуміла — і про це ми й дискутуємо. Старанно повторюємо граматичні правила, вчимо напам'ять типові теми для розмовної частини IELTS, пишемо есе.
Реальність? Вона подекуди зовсім не така.
Почнемо з того, що абстрактні ситуації та приклади значно гірше відкладаються у пам'яті, ніж теми, які дотичні до актуальної ситуації людини. Моїх студентів часто турбують питання соціалізації у новому середовищі: як підтримати невимушену бесіду ні про що (small talk), про що говорити можна, а про що краще не треба. Або — як відстояти свої кордони (boundaries) перед шефом та колегами: англійською мовою, ввічливо, послідовно, і без зайвих нервувань. Як влитися у компанію людей, які відрізняються як культурно, так і за способом мислення? Жоден мовний підручник, навіть найкращий, не дасть відповіді на таке комплексне питання, а тим більше з урахуванням історії кожної конкретної людини. Тут потрібен інший підхід.
У дитинстві я обожнювала читати книги про етикет, соціальні протоколи, і сприймала всі ці правила і закони цеглинками метамови, яка дозволяє миттєво надати важливий контекст у будь-якій ситуації. Наче ти шпигун і маєш спілкуватись через таємний код. Мій подальший досвід допоміг інтегрувати цю любов у заняття англійською, і розширити навчання від “можливість комунікувати” до “можливість адаптуватися”. Це має попит, і, що важливіше, це ефективно, бо мова — насправді значно більше, ніж просто мова. Це також соціум, його писані та неписані правила. Тож, це важлива частина моєї праці: розбір ситуацій, моделювання, виявлення відмінностей (divergences) та подібностей (similarities) у соціальних моделях, сильних та слабких сторін учня… і це я ще навіть не торкаюся теми асертивності (assertiveness)
Цей обсяг роботи точно не вміщується в один пост. Тож, якщо вам цікаво дізнатися більше — напишіть у коментарях свої запитання. Або розкажіть: чи стикалися ви з труднощами соціальної адаптації? Чи вдавалося підтримувати смолл-ток або скеровувати робочі комунікації у потрібне русло?
#mila_teaches
Тож, як зазвичай люди уявляють собі типове заняття? Ми розкриваємо підручник рівня, наприклад, B1, intermediate, і читаємо історію про Джона, який готується до святкування Різдва у рідному містечку. Або слухаємо того-самого-дуже-британського-диктора-з-BBC, а потім студентка переповідає мені, що вона з цього тексту зрозуміла — і про це ми й дискутуємо. Старанно повторюємо граматичні правила, вчимо напам'ять типові теми для розмовної частини IELTS, пишемо есе.
Реальність? Вона подекуди зовсім не така.
Почнемо з того, що абстрактні ситуації та приклади значно гірше відкладаються у пам'яті, ніж теми, які дотичні до актуальної ситуації людини. Моїх студентів часто турбують питання соціалізації у новому середовищі: як підтримати невимушену бесіду ні про що (small talk), про що говорити можна, а про що краще не треба. Або — як відстояти свої кордони (boundaries) перед шефом та колегами: англійською мовою, ввічливо, послідовно, і без зайвих нервувань. Як влитися у компанію людей, які відрізняються як культурно, так і за способом мислення? Жоден мовний підручник, навіть найкращий, не дасть відповіді на таке комплексне питання, а тим більше з урахуванням історії кожної конкретної людини. Тут потрібен інший підхід.
У дитинстві я обожнювала читати книги про етикет, соціальні протоколи, і сприймала всі ці правила і закони цеглинками метамови, яка дозволяє миттєво надати важливий контекст у будь-якій ситуації. Наче ти шпигун і маєш спілкуватись через таємний код. Мій подальший досвід допоміг інтегрувати цю любов у заняття англійською, і розширити навчання від “можливість комунікувати” до “можливість адаптуватися”. Це має попит, і, що важливіше, це ефективно, бо мова — насправді значно більше, ніж просто мова. Це також соціум, його писані та неписані правила. Тож, це важлива частина моєї праці: розбір ситуацій, моделювання, виявлення відмінностей (divergences) та подібностей (similarities) у соціальних моделях, сильних та слабких сторін учня… і це я ще навіть не торкаюся теми асертивності (assertiveness)
Цей обсяг роботи точно не вміщується в один пост. Тож, якщо вам цікаво дізнатися більше — напишіть у коментарях свої запитання. Або розкажіть: чи стикалися ви з труднощами соціальної адаптації? Чи вдавалося підтримувати смолл-ток або скеровувати робочі комунікації у потрібне русло?
#mila_teaches
❤7
Привіт!
Під час роботи я інколи стикаюся з цікавим, але небезпечним стереотипом що мову треба вчити або до superfluent, або ніяк. Таким собі перфекціонізмом у навчанні. Але сьогодні я пропоную вам задати собі питання: “чи дійсно мені потрібно вивчити англійську до C1 або C2, щоб досягти своїх цілей?”
Я приділяю багато часу усвідомленості у всіх аспектах свого життя, і допомагаю своїм учням розвинути ту ж саму навичку у навчальних цілях. Шлях до успішного навчання лежить через запитання “навіщо я це роблю?” і “як я можу робити це максимально ефективно”, адже мало хто володіє нескінченним джерелом ресурсу, який він може вкладати у вивчення чого завгодно. Тож, кому насправді не потрібно володіти “вільною англійською”?
Якщо англійська потрібна вам для споживання розважального контенту: серіалів, художньої літератури, коміксів, статей на реддіті. Кожному з нас корисно знати як виражати свої думки, але не кожен потребує навичок на рівні професійного письменника, особливо якщо відповідати “what a cutie pie!” на фотографію з котиком доводиться значно частіше, ніж писати літературний аналіз сонетів Шекспіра.
Якщо ваше хобі - подорожі, і мова потрібна вам, щоб комунікувати за кордоном. У такому випадку стане у пригоді великий словниковий запас на побутові теми, а от граматики достатньо простої.
Якщо робота не передбачає складної взаємодії мовою, яку ви вивчаєте (наприклад, не входить у ваші посадові обов’язки, і вам достатньо просто уміти читати технічну літературу).
Якщо у вас немає часу і сил, щоб опанувати мову на бажаному рівні - так, навіть якщо хочеться. Інколи мені доводиться радити своїм клієнтам зосередитися на необхідних тут і зараз аспектах мови: через брак сил, грошей, через напружений графік тощо. Фокус на конкретній цілі дозволить досягти помітного результату і отримати від цього задоволення. А підкорення мовного Евересту можна відкласти до періоду, коли ця ціль відчуватиметься реалістичнішою у досягненні.
Якщо ви відчуваєте, що ваш поточний рівень вас задовольняє. Навіть якщо він середній, а не просунутий. Не все доводити до ідеалу - це нормально!
Тож, які насправді ваші цілі? Чи не женетеся ви за ідеалом просто, тому що до цього вас спонукає суспільна думка про користь перфекціонізму і peer pressure? І чи є у вас на це сили, ще й так, щоб приділити увагу іншим важливим речам - адже ресурс кінцевий і його треба балансувати.
Як вам такий, не-ідеальний підхід до вивчення мови?
#mila_teaches
Під час роботи я інколи стикаюся з цікавим, але небезпечним стереотипом що мову треба вчити або до superfluent, або ніяк. Таким собі перфекціонізмом у навчанні. Але сьогодні я пропоную вам задати собі питання: “чи дійсно мені потрібно вивчити англійську до C1 або C2, щоб досягти своїх цілей?”
Я приділяю багато часу усвідомленості у всіх аспектах свого життя, і допомагаю своїм учням розвинути ту ж саму навичку у навчальних цілях. Шлях до успішного навчання лежить через запитання “навіщо я це роблю?” і “як я можу робити це максимально ефективно”, адже мало хто володіє нескінченним джерелом ресурсу, який він може вкладати у вивчення чого завгодно. Тож, кому насправді не потрібно володіти “вільною англійською”?
Якщо англійська потрібна вам для споживання розважального контенту: серіалів, художньої літератури, коміксів, статей на реддіті. Кожному з нас корисно знати як виражати свої думки, але не кожен потребує навичок на рівні професійного письменника, особливо якщо відповідати “what a cutie pie!” на фотографію з котиком доводиться значно частіше, ніж писати літературний аналіз сонетів Шекспіра.
Якщо ваше хобі - подорожі, і мова потрібна вам, щоб комунікувати за кордоном. У такому випадку стане у пригоді великий словниковий запас на побутові теми, а от граматики достатньо простої.
Якщо робота не передбачає складної взаємодії мовою, яку ви вивчаєте (наприклад, не входить у ваші посадові обов’язки, і вам достатньо просто уміти читати технічну літературу).
Якщо у вас немає часу і сил, щоб опанувати мову на бажаному рівні - так, навіть якщо хочеться. Інколи мені доводиться радити своїм клієнтам зосередитися на необхідних тут і зараз аспектах мови: через брак сил, грошей, через напружений графік тощо. Фокус на конкретній цілі дозволить досягти помітного результату і отримати від цього задоволення. А підкорення мовного Евересту можна відкласти до періоду, коли ця ціль відчуватиметься реалістичнішою у досягненні.
Якщо ви відчуваєте, що ваш поточний рівень вас задовольняє. Навіть якщо він середній, а не просунутий. Не все доводити до ідеалу - це нормально!
Тож, які насправді ваші цілі? Чи не женетеся ви за ідеалом просто, тому що до цього вас спонукає суспільна думка про користь перфекціонізму і peer pressure? І чи є у вас на це сили, ще й так, щоб приділити увагу іншим важливим речам - адже ресурс кінцевий і його треба балансувати.
Як вам такий, не-ідеальний підхід до вивчення мови?
#mila_teaches
❤8👍1
Сьогодні я працювала викладачем, а кітка - антистресом. І ми справилися з усіма справами.
Чесно кажучи, іноді я теж хочу бути кицею. Щоб отак тягнути лапку, а hooman миттєво кидався за камерою, щоб вхопити кадр.
Котиці це рутина життя. Приємна. Є і інші - наприклад, біль, який переслідує мене щоранку. Ми з ним ніби подружня пара у dysfunctional relationship: і разом ніяк, і нарізно нікуди.
Прокидаюсь важко: неважливо, о котрій годині, важко завжди. В моєму словнику немає слова "виспатись". Я знаю, що це таке, лише коли приймаю снодійні, але я на них погано реагую і тому приймаю дуже нечасто. Потім одразу біжу до комп'ютера, а всі відповідальні за якість урока пухнасті слідкують за мною.
Ні, не так.
Насправді спочатку я відкриваю очі. Міряю тиск, записую показники, про які маю звітувати лікарю. Несу до комп'ютера воду звичайну, воду-пробуди-мене-пепсі, воду для чаю. Обираю чай: сьогодні пуер.
На уроці кайф: спілкуємося про актуальну драму в компанії Open AI, дискутуємо, чи правду написали екс-працівники, вимагаючи провести розслідування дій СЕО.
Домашнє завдання: розбираємо лист, який написала учениця. Ціль: донести до фасилітатора не дуже приємний фідбек щодо якості його роботи. Розповісти, що дехто практикує stealing the spotlight, і що цю проблему треба вирішити. Але ми не хочемо бути максимально жорстким босом, тому вимірюємо кількість притаманних культурі IT-бізнес-комунікації реверансів.
Обираємо тему письма для наступного домашнього завдання: будемо писати ввічливу, але тверду відмову від гарного оферу. Мета: зберегти відносини з компанією.
Розбираємо лексику одного з юнитів, щоб попрактикувати прицільно її. У нашому підручнику є розділ бізнес-кейсів, що забезпечує можливість ресайклити (recycle) давно вивчені та вже трохи забуті фрази. Граємось словами, будуємо речення як дуже формальні, так і зовсім ні.
Перерва.
#mila_teaches #mila_reflects
Чесно кажучи, іноді я теж хочу бути кицею. Щоб отак тягнути лапку, а hooman миттєво кидався за камерою, щоб вхопити кадр.
Котиці це рутина життя. Приємна. Є і інші - наприклад, біль, який переслідує мене щоранку. Ми з ним ніби подружня пара у dysfunctional relationship: і разом ніяк, і нарізно нікуди.
Прокидаюсь важко: неважливо, о котрій годині, важко завжди. В моєму словнику немає слова "виспатись". Я знаю, що це таке, лише коли приймаю снодійні, але я на них погано реагую і тому приймаю дуже нечасто. Потім одразу біжу до комп'ютера, а всі відповідальні за якість урока пухнасті слідкують за мною.
Ні, не так.
Насправді спочатку я відкриваю очі. Міряю тиск, записую показники, про які маю звітувати лікарю. Несу до комп'ютера воду звичайну, воду-пробуди-мене-пепсі, воду для чаю. Обираю чай: сьогодні пуер.
На уроці кайф: спілкуємося про актуальну драму в компанії Open AI, дискутуємо, чи правду написали екс-працівники, вимагаючи провести розслідування дій СЕО.
Домашнє завдання: розбираємо лист, який написала учениця. Ціль: донести до фасилітатора не дуже приємний фідбек щодо якості його роботи. Розповісти, що дехто практикує stealing the spotlight, і що цю проблему треба вирішити. Але ми не хочемо бути максимально жорстким босом, тому вимірюємо кількість притаманних культурі IT-бізнес-комунікації реверансів.
Обираємо тему письма для наступного домашнього завдання: будемо писати ввічливу, але тверду відмову від гарного оферу. Мета: зберегти відносини з компанією.
Розбираємо лексику одного з юнитів, щоб попрактикувати прицільно її. У нашому підручнику є розділ бізнес-кейсів, що забезпечує можливість ресайклити (recycle) давно вивчені та вже трохи забуті фрази. Граємось словами, будуємо речення як дуже формальні, так і зовсім ні.
Перерва.
#mila_teaches #mila_reflects
❤7
Вмиваюсь, обираю фрукт, заїдаю їм ліки.
Граю декілька партій в Hearthstone, обдумую поточні справи. Бачу, що плани треба перебудувати: сьогодні наступна студентка не зможе прийти вчасно. Фруструюсь, бо фонова напруга під кінець тижня вже досить висока. Проговорюю собі це почуття: пропрацьовую емоцію.
Роблю собі сендвічі і новий план: до біса це планування, буду сидіти та читати відкриті сторінки з цікавинками. Згадую, що маю викласти пост, роблю це, поки не забула знов.
Наступний урок. Обговорюємо Thanksgiving, нову airborne інфекцію в Китаї, һера-фільтри, long COVID, dust mites, Indian English.
На все даю посилання, беремо звідти трохи лексики, натреновуємо попередньо вивчені синтаксичні структури. Кішка, на ім'я Кошка спостерігає і закликає зупинитись детальніше на питанні легальності перебування котів у орендованому житлі. Заспокоюємо її, що все добре, її двонога (я) платить щомісяця страхування житла саме для того, щоб попередити будь-які можливі питання.
Останній на сьогодні урок вже зовсім неформальний на теми.
Але між цим обговорюємо і багато важливого про стратегію вивчення мови і який далі план. Ситуація складна, бо людина у стресових обставинах і має відпочити, щоб мати сили на досягнення цілей, тому поки що обираємо не намагатись вхопити дракона за хвіст, а робити все поступово. Немає нічого поганого в тому, щоб знизити темп, якщо це контрольовано і обумовлено важливими факторами.
Восьма вечора.
Йду їсти: грію собі тюфтельки, що приготували у неділю до них гарнір і овочі. Якщо зовсім чесно, на цьому етапі в мене зазвичай вже немає сил і спочатку я йду полежати, але сьогодні пощастило і я можу поїсти відразу.
Чийсь нахабний хвіст вимазав чаєм весь стіл.
Було багато, як для мене, соціалізації: слухала подкаст у Твіттері про різні аспекти зборів грошей для ЗСУ: маркетинг, легальні нюанси, досвід.
Поговорила з важливою людиною про справи.
Справи недобрі, але в нас є ми. Ми встоїмо. Погралася трохи ще, приповзла до ліжка. Дурне безсоння.
Пишу от вам. На цю розповідь про один день в мене пішло вже сорок хвилин. А це я пишу прямо тут, не редагую, не супер рефлексую. Просто день. Один день людини, яка знає про себе, що в неї специфічні умови, рівень енергії, тому добре орієнтується в тому, як допомогти собі бути хоч якось ефективною попри все. А ви знаєте, як умови та досвід впливають на ваші можливості?
#mila_teaches #mila_reflects
Граю декілька партій в Hearthstone, обдумую поточні справи. Бачу, що плани треба перебудувати: сьогодні наступна студентка не зможе прийти вчасно. Фруструюсь, бо фонова напруга під кінець тижня вже досить висока. Проговорюю собі це почуття: пропрацьовую емоцію.
Роблю собі сендвічі і новий план: до біса це планування, буду сидіти та читати відкриті сторінки з цікавинками. Згадую, що маю викласти пост, роблю це, поки не забула знов.
Наступний урок. Обговорюємо Thanksgiving, нову airborne інфекцію в Китаї, һера-фільтри, long COVID, dust mites, Indian English.
На все даю посилання, беремо звідти трохи лексики, натреновуємо попередньо вивчені синтаксичні структури. Кішка, на ім'я Кошка спостерігає і закликає зупинитись детальніше на питанні легальності перебування котів у орендованому житлі. Заспокоюємо її, що все добре, її двонога (я) платить щомісяця страхування житла саме для того, щоб попередити будь-які можливі питання.
Останній на сьогодні урок вже зовсім неформальний на теми.
Але між цим обговорюємо і багато важливого про стратегію вивчення мови і який далі план. Ситуація складна, бо людина у стресових обставинах і має відпочити, щоб мати сили на досягнення цілей, тому поки що обираємо не намагатись вхопити дракона за хвіст, а робити все поступово. Немає нічого поганого в тому, щоб знизити темп, якщо це контрольовано і обумовлено важливими факторами.
Восьма вечора.
Йду їсти: грію собі тюфтельки, що приготували у неділю до них гарнір і овочі. Якщо зовсім чесно, на цьому етапі в мене зазвичай вже немає сил і спочатку я йду полежати, але сьогодні пощастило і я можу поїсти відразу.
Чийсь нахабний хвіст вимазав чаєм весь стіл.
Було багато, як для мене, соціалізації: слухала подкаст у Твіттері про різні аспекти зборів грошей для ЗСУ: маркетинг, легальні нюанси, досвід.
Поговорила з важливою людиною про справи.
Справи недобрі, але в нас є ми. Ми встоїмо. Погралася трохи ще, приповзла до ліжка. Дурне безсоння.
Пишу от вам. На цю розповідь про один день в мене пішло вже сорок хвилин. А це я пишу прямо тут, не редагую, не супер рефлексую. Просто день. Один день людини, яка знає про себе, що в неї специфічні умови, рівень енергії, тому добре орієнтується в тому, як допомогти собі бути хоч якось ефективною попри все. А ви знаєте, як умови та досвід впливають на ваші можливості?
#mila_teaches #mila_reflects
❤9
Привіт!
Сьогодні поговоримо про те, чи можна підготуватися до здачі екзамену за добу. За добу — ні, а за 24 години — так. Звучить як клікбейт? Можливо, трошки, але історія, якою я хочу сьогодні поділитися, в тому числі про керування часом. А також про рецепти успіху, стрес і уникнення стресу там, де можливо.
Один з наріжних каменів моєї роботи полягає в тому, що ми вчимо мову не для міфічного “ідеального володіння”, а для того, щоб використовувати її у повсякденному житті та досягати своїх цілей. Кейс моєї студентки, яка переїхала в США, був саме про це: їй потрібно було підготуватися до здачі теоретичної частини екзамену з водіння. Правила керування, закони, теорія — всі вони мають свій специфічний словник, важкий навіть для носія мови, що вже казати про людину, яка тільки вивчає англійську. Це стає додатковою перепоною у ситуації високого стресу (через важливість екзамену) та дуже обмеженого часу, тож ми визначили це як основну перепону на шляху до успішної здачі екзамену і поставили відповідну ціль. Зверніть увагу: не просто “напрацювати словник щоб використовувати його у спокійний ситуації, десь і колись”, а “оперувати словником у ситуації обмеження в часі, коли на кону щось важливе”. Адже у стресовій ситуації ми не підіймаємося до рівня своїх очікувань, а падаємо до рівня своєї підготовки.
Я пишаюсь нами обома, бо ми впоралися з цим завданням за 24 години занять: напрацювали вокабуляр, вивчили всі питання з тесту і навіть трошки попрацювати з її впевненістю в собі у цій ситуації.
Ці 24 години були розподілені в часі на два місяці. Частина успіху полягала у тому, щоб з мінімальним стресом підготуватися до майбутньої стресової ситуації (що абсолютно неможливо, якщо почати підготовку до важливого заходу за добу), і застосувати напрацьовану стратегію коли це буде необхідно. У день Д моя студентка здала теоретичну частину з першого разу, хоча морально готувалася до перездачі.
Тож який рецепт успіху?
Найбанальніший інгредієнт: починайте підготовку завчасно.
Чітко окресліть завдання.
Пам’ятайте, що стресова ситуація “з’їдає” ресурс мозку, і враховуйте це під час підготовки.
І тоді будь-яка магія стає можливою. Навіть за 24 години. Аби не за добу.
Under pressure, you don’t rise to the occasion, you sink to the level of your training
Anonymous US Navy seal
Чи були у вас історії, які ілюструють цю цитату? Діліться в коментах!
#mila_teaches
Сьогодні поговоримо про те, чи можна підготуватися до здачі екзамену за добу. За добу — ні, а за 24 години — так. Звучить як клікбейт? Можливо, трошки, але історія, якою я хочу сьогодні поділитися, в тому числі про керування часом. А також про рецепти успіху, стрес і уникнення стресу там, де можливо.
Один з наріжних каменів моєї роботи полягає в тому, що ми вчимо мову не для міфічного “ідеального володіння”, а для того, щоб використовувати її у повсякденному житті та досягати своїх цілей. Кейс моєї студентки, яка переїхала в США, був саме про це: їй потрібно було підготуватися до здачі теоретичної частини екзамену з водіння. Правила керування, закони, теорія — всі вони мають свій специфічний словник, важкий навіть для носія мови, що вже казати про людину, яка тільки вивчає англійську. Це стає додатковою перепоною у ситуації високого стресу (через важливість екзамену) та дуже обмеженого часу, тож ми визначили це як основну перепону на шляху до успішної здачі екзамену і поставили відповідну ціль. Зверніть увагу: не просто “напрацювати словник щоб використовувати його у спокійний ситуації, десь і колись”, а “оперувати словником у ситуації обмеження в часі, коли на кону щось важливе”. Адже у стресовій ситуації ми не підіймаємося до рівня своїх очікувань, а падаємо до рівня своєї підготовки.
Я пишаюсь нами обома, бо ми впоралися з цим завданням за 24 години занять: напрацювали вокабуляр, вивчили всі питання з тесту і навіть трошки попрацювати з її впевненістю в собі у цій ситуації.
Ці 24 години були розподілені в часі на два місяці. Частина успіху полягала у тому, щоб з мінімальним стресом підготуватися до майбутньої стресової ситуації (що абсолютно неможливо, якщо почати підготовку до важливого заходу за добу), і застосувати напрацьовану стратегію коли це буде необхідно. У день Д моя студентка здала теоретичну частину з першого разу, хоча морально готувалася до перездачі.
Тож який рецепт успіху?
Найбанальніший інгредієнт: починайте підготовку завчасно.
Чітко окресліть завдання.
Пам’ятайте, що стресова ситуація “з’їдає” ресурс мозку, і враховуйте це під час підготовки.
І тоді будь-яка магія стає можливою. Навіть за 24 години. Аби не за добу.
Under pressure, you don’t rise to the occasion, you sink to the level of your training
Anonymous US Navy seal
Чи були у вас історії, які ілюструють цю цитату? Діліться в коментах!
#mila_teaches
❤10
Привіт! Давайте сьогодні, на честь п’ятниці, поговоримо про котів? А точніше, про слова, які ми використовуємо по відношенню до себе, наших улюбленців і вкладаємо в мову домашніх тварин.
У мене, наприклад, є дві котиці: Кошка і Сандра. На офіційному рівні це робить мене pet owner. Так само до моєї ролі в наших з кітками стосунках будуть реферувати у статистиці, заголовках журналів (“Pet Ownership Statistics and Facts in 2023” від Forbes, наприклад), але сама я у неформальній розмові скоріше назву себе cat mom. А Сандру з Кошкою — своїми fur kids або fur babies. Якщо я розповідатиму про своїх друзів, які обділені щастям котячої присутності в своєму домі, але мають натомість собак та/або хом’ячків, папуг, рибок абощо, то я назву їх dog/pet parents, а вони самі, особливо коли це стосується собак, можуть говорити про себе “I’m a dog enthusiast”. І коли ми влаштуємо сварку щодо того, хто кращий: мої кітки чи їхні собаки, це буде класичне зіткнення cat person vs dog person. Хоча більш поміркована людина скаже що всі furry friends однаково чудові. Як і feathered — пір’яні — friends. Можливо, вона навіть має рацію.
Інтернет, переповнений любов’ю до котів, підштовхнув цілі мови до еволюції, щоб ми могли вкладати ще більше сенсів у свої слова і всіляко підкреслювати своє захоплення. Isn’t it fur-midable? Let’s explore it right meow! (тут мій гугл-док намагається вказати на помилку: має бути “now”, стверджує він)
Словник котолюбів, неофіційний, не впорядкований, але від того не менш популярний, побудовано здебільшого на фонетичній схожості певних слів та/або їхніх частин зі словами, характерними для опису котячої поведінки та звуконаслідування. І ці новотвори бувають як очевидними: hyss-terical = hysterical, litter-ally = literally, purrple = purple…
…так і абсолютно несподіваними: meta-fur-kitty = metaphorically.
А як щодо умовної “звірячої мови”? Слово, яке я недавно використовувала в пості про свій день, hooman, походить саме звідти:
Hooman - A mispelled word for human, mostly used when a cat "complains" to its human owner, or doing unusual stuffs
Це слово походить з doggo lingo, Інтернет-мови, створеної в 2010-х роках щоб одночасно обмінюватися любов’ю та симпатією до своїх собань, створити жартівливий POV (point of view) як собаки могли б говорити про своїх хазяїв… та й просто заради сміху. Поширилася ця мова так далеко, що навіть якщо ви не любите собак, котів, і надаєте перевагу зміям, ваше пестливе “smol noodle!” (small noodle) буде сказано саме doggo lingo.
Звіряча мова хаотична, пестлива, повна зменшувальних суфіксів та спрощень: fren замість friend, doggo та pupper замість dog та puppy, ‘cuz замість because. І чомусь це притягує людей, стимулює до словотворення, мемів, творчості. Чи не привід це любити тварин ще більше?
З прийдешніми святами вас!
Meowy Christmas and Happy Howlidays!
P.s: Сандра і Кошка запитують, чи даруєте ви своїм хвостатим подарунки на Різдво. Здається, вони мені на щось натякають...
#EL_norms
У мене, наприклад, є дві котиці: Кошка і Сандра. На офіційному рівні це робить мене pet owner. Так само до моєї ролі в наших з кітками стосунках будуть реферувати у статистиці, заголовках журналів (“Pet Ownership Statistics and Facts in 2023” від Forbes, наприклад), але сама я у неформальній розмові скоріше назву себе cat mom. А Сандру з Кошкою — своїми fur kids або fur babies. Якщо я розповідатиму про своїх друзів, які обділені щастям котячої присутності в своєму домі, але мають натомість собак та/або хом’ячків, папуг, рибок абощо, то я назву їх dog/pet parents, а вони самі, особливо коли це стосується собак, можуть говорити про себе “I’m a dog enthusiast”. І коли ми влаштуємо сварку щодо того, хто кращий: мої кітки чи їхні собаки, це буде класичне зіткнення cat person vs dog person. Хоча більш поміркована людина скаже що всі furry friends однаково чудові. Як і feathered — пір’яні — friends. Можливо, вона навіть має рацію.
Інтернет, переповнений любов’ю до котів, підштовхнув цілі мови до еволюції, щоб ми могли вкладати ще більше сенсів у свої слова і всіляко підкреслювати своє захоплення. Isn’t it fur-midable? Let’s explore it right meow! (тут мій гугл-док намагається вказати на помилку: має бути “now”, стверджує він)
Словник котолюбів, неофіційний, не впорядкований, але від того не менш популярний, побудовано здебільшого на фонетичній схожості певних слів та/або їхніх частин зі словами, характерними для опису котячої поведінки та звуконаслідування. І ці новотвори бувають як очевидними: hyss-terical = hysterical, litter-ally = literally, purrple = purple…
…так і абсолютно несподіваними: meta-fur-kitty = metaphorically.
А як щодо умовної “звірячої мови”? Слово, яке я недавно використовувала в пості про свій день, hooman, походить саме звідти:
Hooman - A mispelled word for human, mostly used when a cat "complains" to its human owner, or doing unusual stuffs
Це слово походить з doggo lingo, Інтернет-мови, створеної в 2010-х роках щоб одночасно обмінюватися любов’ю та симпатією до своїх собань, створити жартівливий POV (point of view) як собаки могли б говорити про своїх хазяїв… та й просто заради сміху. Поширилася ця мова так далеко, що навіть якщо ви не любите собак, котів, і надаєте перевагу зміям, ваше пестливе “smol noodle!” (small noodle) буде сказано саме doggo lingo.
Звіряча мова хаотична, пестлива, повна зменшувальних суфіксів та спрощень: fren замість friend, doggo та pupper замість dog та puppy, ‘cuz замість because. І чомусь це притягує людей, стимулює до словотворення, мемів, творчості. Чи не привід це любити тварин ще більше?
З прийдешніми святами вас!
Meowy Christmas and Happy Howlidays!
P.s: Сандра і Кошка запитують, чи даруєте ви своїм хвостатим подарунки на Різдво. Здається, вони мені на щось натякають...
#EL_norms
❤9
Привіт!
Сьогодні я пропоную дискусію про два типи підходів до інтерперсональної комунікації: культуру питання (ask culture) та культуру здогаду (guess culture). Ви зіштовхувалися з обома підходами, і майже напевне ставали свідками чи учасниками конфліктів на перетині цих двох культур. Тож, що це таке? І чому важливо розуміти, яким підходом користуєтеся ви, а яким — співрозмовник?
Ці терміни набули широкого вжитку у 2007 році, на форумі, де автор (topicstarter) скаржився на подругу, яка постійно напрошується в гості й не розуміє натяків на те, що в цьому домі її будуть раді бачити трохи рідше. Автор, своєю чергою, не хотів ставити нікого у незручне положення, і боявся що пряме “ні” образить почуття гості, а його самого виставить грубіяном. Культура здогадок, яку втілював він, зіштовхнулася з культурою запитань, втіленою подругою. Так виник конфлікт.
Культура питання передбачає одночасно прямолінійність у своїй комунікації й очікування, що партнер буде настільки ж прямолінійним. Якщо ти чогось хочеш — попроси про це. Якщо не хочеш — скажи як є. Вона також потребує готовності до конфлікту та емоційної стабільності, достатньої для того, щоб витримати пряму відмову, або ж самому комусь відмовити. Вона спрощує комунікацію серед людей зі значними відмінностями у соціокультурному бекграунді, але одночасно створює від її носія враження грубої й неввічливої людини, особливо у ситуаціях, які вимагають обережності та делікатності: спілкування з певними клієнтами, пацієнтами, колегами, а часто — родиною.
Культура здогаду, в свою чергу, повністю побудована на тому, що і ти, і твій співрозмовник ділите один і той самий набір неписаних правил, цінностей, очікувань і моделей поведінки у ключових питаннях, а також уникатимете потенційного конфлікту, щоб допомогти всім присутнім зберегти лице. Це також містить в собі непрямі методи відмови й уникнення прямих запитань в цілому, якщо тільки вірогідність отримати у відповідь “так” не достатньо висока. Якщо всі учасники знають ці правила і дотримуються їх, вся соціальна взаємодія схожа на ідеально виконаний оркестровий номер. Але якщо з’являється хтось, хто порушує гармонію нерозумінням натяків, весь повітряний замок руйнується вщент.
Зазвичай носії культури запитань дуже дратуються на манеру носіїв культури здогадок ніяк не переходити до діла. Нащо всі ці “Привіт, як справи, як родичі, як коти?”, коли можна просто сказати “Мені потрібна твоя допомога, будь ласка”? Тоді як співбесідник на іншому кінці культурного спектра роздратований з іншого приводу: невже так складно проявити мінімальну ввічливість і поставити кілька запитань, щоб людина не почувалася автоматом для обслуговування?
Як вихованиця гес-культури, яка навчалася аск-культурі вже у дорослому віці, я пропоную вам подумати про те, що ці два підходи — не бінарна опція, а спектр, і не боротися з ними, а прийняти їх. Подекуди ситуація вимагає від нас делікатності й завбачливості, і навички спостереження і турботи, що в нас їх виплекала культура здогадки, дають нам неабияку перевагу (a huge advantage) у її подоланні. Інколи, як в історії на початку посту, нам треба налаштуватися на прямолінійність, щоб краще захистити свої кордони. Дати іншій стороні benefit of a doubt, та повірити у її здатність прийняти “ні”. Більш того — повірити в те, що ми не станемо поганими, якщо комусь відмовимо.
Людиною якої культури ви себе вважаєте? Що для вас ближче та що б ви хотіли у собі змінити?
#mila_TIL
Сьогодні я пропоную дискусію про два типи підходів до інтерперсональної комунікації: культуру питання (ask culture) та культуру здогаду (guess culture). Ви зіштовхувалися з обома підходами, і майже напевне ставали свідками чи учасниками конфліктів на перетині цих двох культур. Тож, що це таке? І чому важливо розуміти, яким підходом користуєтеся ви, а яким — співрозмовник?
Ці терміни набули широкого вжитку у 2007 році, на форумі, де автор (topicstarter) скаржився на подругу, яка постійно напрошується в гості й не розуміє натяків на те, що в цьому домі її будуть раді бачити трохи рідше. Автор, своєю чергою, не хотів ставити нікого у незручне положення, і боявся що пряме “ні” образить почуття гості, а його самого виставить грубіяном. Культура здогадок, яку втілював він, зіштовхнулася з культурою запитань, втіленою подругою. Так виник конфлікт.
Культура питання передбачає одночасно прямолінійність у своїй комунікації й очікування, що партнер буде настільки ж прямолінійним. Якщо ти чогось хочеш — попроси про це. Якщо не хочеш — скажи як є. Вона також потребує готовності до конфлікту та емоційної стабільності, достатньої для того, щоб витримати пряму відмову, або ж самому комусь відмовити. Вона спрощує комунікацію серед людей зі значними відмінностями у соціокультурному бекграунді, але одночасно створює від її носія враження грубої й неввічливої людини, особливо у ситуаціях, які вимагають обережності та делікатності: спілкування з певними клієнтами, пацієнтами, колегами, а часто — родиною.
Культура здогаду, в свою чергу, повністю побудована на тому, що і ти, і твій співрозмовник ділите один і той самий набір неписаних правил, цінностей, очікувань і моделей поведінки у ключових питаннях, а також уникатимете потенційного конфлікту, щоб допомогти всім присутнім зберегти лице. Це також містить в собі непрямі методи відмови й уникнення прямих запитань в цілому, якщо тільки вірогідність отримати у відповідь “так” не достатньо висока. Якщо всі учасники знають ці правила і дотримуються їх, вся соціальна взаємодія схожа на ідеально виконаний оркестровий номер. Але якщо з’являється хтось, хто порушує гармонію нерозумінням натяків, весь повітряний замок руйнується вщент.
Зазвичай носії культури запитань дуже дратуються на манеру носіїв культури здогадок ніяк не переходити до діла. Нащо всі ці “Привіт, як справи, як родичі, як коти?”, коли можна просто сказати “Мені потрібна твоя допомога, будь ласка”? Тоді як співбесідник на іншому кінці культурного спектра роздратований з іншого приводу: невже так складно проявити мінімальну ввічливість і поставити кілька запитань, щоб людина не почувалася автоматом для обслуговування?
Як вихованиця гес-культури, яка навчалася аск-культурі вже у дорослому віці, я пропоную вам подумати про те, що ці два підходи — не бінарна опція, а спектр, і не боротися з ними, а прийняти їх. Подекуди ситуація вимагає від нас делікатності й завбачливості, і навички спостереження і турботи, що в нас їх виплекала культура здогадки, дають нам неабияку перевагу (a huge advantage) у її подоланні. Інколи, як в історії на початку посту, нам треба налаштуватися на прямолінійність, щоб краще захистити свої кордони. Дати іншій стороні benefit of a doubt, та повірити у її здатність прийняти “ні”. Більш того — повірити в те, що ми не станемо поганими, якщо комусь відмовимо.
Людиною якої культури ви себе вважаєте? Що для вас ближче та що б ви хотіли у собі змінити?
#mila_TIL
❤6
Я не хотіла писати цей пост, не хотіла і не хочу говорити про підсумки. Які тут, блт, підсумки, коли війна.
Для статистики занотуємо, що слово року — GRIEF, скорбота. По відчуттях - мене підкинуло, перекрутило, скрутило і шмякнуло об бетон. Перші пів року я взагалі не жила, а лише виживала. На паузу стало все, все взагалі, окрім роботи. Я засинала на пігулках і прокидалась від жахіть. Пила препарати, що роблять мені нокаут, щоб спати, спати та не могти накоїти зайвого. Взагалі сон — це прекрасне укриття від болючої реальності.
Ще я багато злилась. Агресувала, писала, орала, билась об невидиму стіну. В голові безперервно розмовляла з тими хто завдав мені болю. Як ти міг. За що. Невже? Так.
Знаходила натхнення в роботі. Там я була енергійна, знаходила нові шляхи, вела людей до цілей новими тропами. Чим гірше тобі там, за рамками роботи, тим більше ти хочеш вкластись в те, щоб у твоїх людей стало все добре і краще. Вони довірились мені, я маю зробити все, щоб вони досягли мети. Англомовна реальність бізнесу, смолтоку, роботи з людьми, зовсім інша, ніж звична нам. Читала, шукала, приносила знання, ідеї та принципи. Люди знаходили нові місця роботи і місця себе у світі. Цим можна любуватись вічно, і це мене теж втішало.
Сьогодні день народження Толкіна. І ще декількох важливих мені людей. Не уявляю, що це за магічна дата і як вона дарує світу стільки потужних особистостей.
War was a catalyst for Tolkien: it was an unprecedented experience that galvanized him to write stories unlike anything the world had ever seen before.
Але є і цікава важлива деталь: він наполягав, що його твори не є алегорією. Він будував міф, творив для себе місце, де можна сховатись від світла.
So I took to ‘escapism’: or really transforming experience into another form and symbol with Morgoth and Orcs and the Eldalie (representing beauty and grace of life and artefact) and so on; and it has stood me in good stead in many hard years since and I still draw on the conceptions then hammered out. (Letters: 85)
І зараз я думаю, що це знову стає правильним інструментом. Ми звикли вважати ескапізм чимось трохи інфантильним, тому що людина, вочевидь, відмовляється брати відповідальність, біжить від реальності. А для мене у 23-му це стало схованкою від болю. Тим, завдяки чому я могла зібратись і працювати. Займатись справами, менеджментом здоров'я, допомагати іншим.
Через непросте дитинство я потужно вмію дисоціювати, та зараз я здивовано дивлюсь на те, що це "вміння" стало контрольованим засобом пережити важкі часи. Наче ти навчилась перемикати себе сама: тут я зібрана і роблю щось, а тут я знаходжусь в зоні тотальної безвідповідальності, роблю лише те, що кортить зробити самій, побутом займаюсь як прийдеться.
Я прийняла, що в цій новій реальності відпочинок є головною задачею. Спати чи лежати — це головне, що може бути. Так, діяльна частина мене бігає по стелі, кричить щось про "так не можна" і "якого біса". Але таки в мене зараз обмеження. Тіло і душа потребують довгої та складної реабілітації, і я знаю, що у цього є рівень досяжності. Вже ніколи не буде як раніше. Як буде далі? Якось буде.
Я вже звикаю жити без очікувань від себе чи від буття. Я — маленька мураха у цьому світі. Сьогодні я не змогла нічого окрім роботи — і це окей. І навіть якщо ти постійно так, тебе вирубає в сон, ти не можеш робити більше - це окей.
Горизонт планування? Прозорою краплею акварелі малюю уявну подію, не збудеться — замалюю іншим потім. Йду маленькими кроками, спілкуюсь з членами колонії, несу в мурашник їжу. Бути маленьким у великому світі не є чимось поганим чи що принижує твої власні сили. Це те, що дає можливість краще бачити бар’єри.
#mila_reflects
Для статистики занотуємо, що слово року — GRIEF, скорбота. По відчуттях - мене підкинуло, перекрутило, скрутило і шмякнуло об бетон. Перші пів року я взагалі не жила, а лише виживала. На паузу стало все, все взагалі, окрім роботи. Я засинала на пігулках і прокидалась від жахіть. Пила препарати, що роблять мені нокаут, щоб спати, спати та не могти накоїти зайвого. Взагалі сон — це прекрасне укриття від болючої реальності.
Ще я багато злилась. Агресувала, писала, орала, билась об невидиму стіну. В голові безперервно розмовляла з тими хто завдав мені болю. Як ти міг. За що. Невже? Так.
Знаходила натхнення в роботі. Там я була енергійна, знаходила нові шляхи, вела людей до цілей новими тропами. Чим гірше тобі там, за рамками роботи, тим більше ти хочеш вкластись в те, щоб у твоїх людей стало все добре і краще. Вони довірились мені, я маю зробити все, щоб вони досягли мети. Англомовна реальність бізнесу, смолтоку, роботи з людьми, зовсім інша, ніж звична нам. Читала, шукала, приносила знання, ідеї та принципи. Люди знаходили нові місця роботи і місця себе у світі. Цим можна любуватись вічно, і це мене теж втішало.
Сьогодні день народження Толкіна. І ще декількох важливих мені людей. Не уявляю, що це за магічна дата і як вона дарує світу стільки потужних особистостей.
War was a catalyst for Tolkien: it was an unprecedented experience that galvanized him to write stories unlike anything the world had ever seen before.
Але є і цікава важлива деталь: він наполягав, що його твори не є алегорією. Він будував міф, творив для себе місце, де можна сховатись від світла.
So I took to ‘escapism’: or really transforming experience into another form and symbol with Morgoth and Orcs and the Eldalie (representing beauty and grace of life and artefact) and so on; and it has stood me in good stead in many hard years since and I still draw on the conceptions then hammered out. (Letters: 85)
І зараз я думаю, що це знову стає правильним інструментом. Ми звикли вважати ескапізм чимось трохи інфантильним, тому що людина, вочевидь, відмовляється брати відповідальність, біжить від реальності. А для мене у 23-му це стало схованкою від болю. Тим, завдяки чому я могла зібратись і працювати. Займатись справами, менеджментом здоров'я, допомагати іншим.
Через непросте дитинство я потужно вмію дисоціювати, та зараз я здивовано дивлюсь на те, що це "вміння" стало контрольованим засобом пережити важкі часи. Наче ти навчилась перемикати себе сама: тут я зібрана і роблю щось, а тут я знаходжусь в зоні тотальної безвідповідальності, роблю лише те, що кортить зробити самій, побутом займаюсь як прийдеться.
Я прийняла, що в цій новій реальності відпочинок є головною задачею. Спати чи лежати — це головне, що може бути. Так, діяльна частина мене бігає по стелі, кричить щось про "так не можна" і "якого біса". Але таки в мене зараз обмеження. Тіло і душа потребують довгої та складної реабілітації, і я знаю, що у цього є рівень досяжності. Вже ніколи не буде як раніше. Як буде далі? Якось буде.
Я вже звикаю жити без очікувань від себе чи від буття. Я — маленька мураха у цьому світі. Сьогодні я не змогла нічого окрім роботи — і це окей. І навіть якщо ти постійно так, тебе вирубає в сон, ти не можеш робити більше - це окей.
Горизонт планування? Прозорою краплею акварелі малюю уявну подію, не збудеться — замалюю іншим потім. Йду маленькими кроками, спілкуюсь з членами колонії, несу в мурашник їжу. Бути маленьким у великому світі не є чимось поганим чи що принижує твої власні сили. Це те, що дає можливість краще бачити бар’єри.
#mila_reflects
👍6❤5
Привіт!
Сьогодні — пост з рекомендаціями на тему соціальних зв’язків та комунікації.
Мої студенти знають, як я люблю давати посилання на різноманітну інформацію про культурні та соціальні особливості глобальної комунікації. Те, що в епоху інтернету ми маємо можливість спілкуватися з людьми з усіх усюд, інколи навіть тою ж (англійською, наприклад, мовою) створює хибне відчуття культурної подібності, яке призводить до різноманітних проблем у спілкуванні. They are mixing apples and oranges (або просто, “apples and oranges”): ти йому про Хому, а він тобі про Ярему. Такі культурні розбіжності можуть не тільки зіпсувати настрій але й занапастити комунікацію в цілому, особливо на роботі чи переговорах.
Тож моя перша рекомендація, яка вже стала у нагоді учням що готувалися до робочих інтерв’ю (і, скажу не без гордості, вдало пройшли їх), це книга The Culture Map від професорки французької бізнес-школи INSEAD Ерін Меєр. Ця книга класна тим, що впроваджує практичні знання для подолання культурного бар’єру: як краще писати колезі з Бразилії? Чи, може, подзвонити? А як провести презентацію для британських колег? Що взагалі робити з американцями?
На уроках я багато говорю про культурні аспекти мови, про практику и конкретні проблемні ситуації, і ця книга стала для мене і моїх студентів незамінною.
Друга моя рекомендація менш мультикультурна та більш життєва — епізод “How to combat loneliness” від подкасту Life Kit. Це відомий американский подкаст, у якому у вільній від осуду формі надають різноманітні життєві поради, від налагодження сну до розмови про наркотики з підлітками. Але саме цей епізод присвячений проблемі самотності та практичним порадам щодо того, як справитися з нею та знову відкритися людям. Окрім того, що проблема соціальної ізоляції актуальна для великої кількості людей (в тому числі моїх учнів), я також наголошую на тому що єдиний спосіб краще розуміти розмовну мову — це слухати розмовну мову, в тому числі у подкастах.
І третя рекомендація — Communities of Practice, як ця стаття й поняття, так і практика дозвілля. Якщо коротко, то це гурток за інтересами, де у якості інтересу виступає робота у певному домені. Спільнота айтішників, електриків, вчителів, фізиків, абощо. Такий гурток присвячений соціалізації, нетворкінгу, обміну робочим досвідом, і має містити три обов’язкові елементи: domain (сфера діяльності), community (спеціалісти які там працюють) та practice (спільну роботу у цій сфері). Такі зустрічі та заняття допомагають як професійно розвиватися, так і знаходити свіжі ідеї або роботу — суцільні плюси.
Як вам такий формат?Чи хотіли б більше рекомендацій? Пишіть у коментарях.
#mila_reads #mila_listens_to
Сьогодні — пост з рекомендаціями на тему соціальних зв’язків та комунікації.
Мої студенти знають, як я люблю давати посилання на різноманітну інформацію про культурні та соціальні особливості глобальної комунікації. Те, що в епоху інтернету ми маємо можливість спілкуватися з людьми з усіх усюд, інколи навіть тою ж (англійською, наприклад, мовою) створює хибне відчуття культурної подібності, яке призводить до різноманітних проблем у спілкуванні. They are mixing apples and oranges (або просто, “apples and oranges”): ти йому про Хому, а він тобі про Ярему. Такі культурні розбіжності можуть не тільки зіпсувати настрій але й занапастити комунікацію в цілому, особливо на роботі чи переговорах.
Тож моя перша рекомендація, яка вже стала у нагоді учням що готувалися до робочих інтерв’ю (і, скажу не без гордості, вдало пройшли їх), це книга The Culture Map від професорки французької бізнес-школи INSEAD Ерін Меєр. Ця книга класна тим, що впроваджує практичні знання для подолання культурного бар’єру: як краще писати колезі з Бразилії? Чи, може, подзвонити? А як провести презентацію для британських колег? Що взагалі робити з американцями?
На уроках я багато говорю про культурні аспекти мови, про практику и конкретні проблемні ситуації, і ця книга стала для мене і моїх студентів незамінною.
Друга моя рекомендація менш мультикультурна та більш життєва — епізод “How to combat loneliness” від подкасту Life Kit. Це відомий американский подкаст, у якому у вільній від осуду формі надають різноманітні життєві поради, від налагодження сну до розмови про наркотики з підлітками. Але саме цей епізод присвячений проблемі самотності та практичним порадам щодо того, як справитися з нею та знову відкритися людям. Окрім того, що проблема соціальної ізоляції актуальна для великої кількості людей (в тому числі моїх учнів), я також наголошую на тому що єдиний спосіб краще розуміти розмовну мову — це слухати розмовну мову, в тому числі у подкастах.
І третя рекомендація — Communities of Practice, як ця стаття й поняття, так і практика дозвілля. Якщо коротко, то це гурток за інтересами, де у якості інтересу виступає робота у певному домені. Спільнота айтішників, електриків, вчителів, фізиків, абощо. Такий гурток присвячений соціалізації, нетворкінгу, обміну робочим досвідом, і має містити три обов’язкові елементи: domain (сфера діяльності), community (спеціалісти які там працюють) та practice (спільну роботу у цій сфері). Такі зустрічі та заняття допомагають як професійно розвиватися, так і знаходити свіжі ідеї або роботу — суцільні плюси.
Як вам такий формат?Чи хотіли б більше рекомендацій? Пишіть у коментарях.
#mila_reads #mila_listens_to
🔥8👍4