(Три)річниця у віршика

***
Котимося під щільним випалювачем мізків
хіба я знав, коли працював
дизайнером квестів над сталкером
що матиму власний над головою
але вже тоді прочитав, але не розумів
а зараз як зрозумів
що насправді не маю нічого власного
як той потаємний інок
який під час другої світової
на подібній до моєї посаді
бойового медика
за найбільшу спокусу мав усвідомлення:
сточений зализаний
зжований списаний ним
просотаний його потом
обмилок олівця
яким він заповнював сучасні собі
карти поранених, сотки, —
не належить йому

і крім робити керовані літальні
апарати некерованими
він опромінюватиме мене
та мого водія Макса (бо Максим)
Купера (бо ганяв до війни на Купері)
чи Юджина (бо Женя)
іноді навіть Вову (бо Вова)
чи з ще якимсь фантастично вигадливим позивним

і не знаєш, як це тобі аукнеться в майбутньому
і — о, чи встигне!

й вимикатиме доступ до всього зв'язку
(завжди обираєш: особиста безпека чи зв'язок
о, де той баланс)

де камінь, що падає
стрінувши
невидимий щит
стіну суцільного світла до самого
низького північного неба

колись, коли світ ще був молодий
і небо над степом до криму
поставало високо
від самої чорнобаївки можна було
домчати за пару годин
до красноперекопська
армянська
а там випить кави
і ще за години так три
бути в алушті
я сідав зі своїми попутницями
в чужі автомобілі
і не маючи жодного контролю
над безпекою
слухаючи погані пісні
і нудні розмови
так само собі уявляв
щільну стіну із білого з синім
світла,
що тягнеться вздовж
розпеченої траси
до самого горнього неба
до гір
до чорного моря
й обплутує нас
лагідно та невагомо
як балістичний захист
з найтоншого поліетилену

Дуже красиво Женя Півень оце от

***

деталь надруковану згідно з віршем
не припасуєш до жодних машин
скільки б шарів не була заввишки
бракує дотичних до крови вершин

те світло просвердлене бозна-звідки
зупинить в очах грунтова вода
бо має найменшу в природі швидкість
мов думка розтягнута між міста-

ми там де спускається степ напитись
мовчання з незміряного ставку
і там де щоденно стинають припуск
виповнюють час розчиняють кут

спішить наче стрілка чи персеїди
прожити пітьму не своїх з’єднин
до шару найтоншого ритм розкритий
із кров’ю не схожий один в один

Ніна Паламарчук написала класний текст

***
Крик мартина подібний до кола світла
Подлубаного краплями снігу
То певно пір'я, струшене хмарами
Що гніздяться над містом

Що ти сьогодні хочеш мені сказати
Коли в голові голоси дітей промовляють моє ім' я на всі лади
І я несу цей звук подібно потягу метро
Чи гулу генератора

Це круглий кінематограф з рухомими картинками
Плямистий обрис пройдених кілометрів
Екран для одного, де другий погляд
Викривляється та зміщується

Що ти скажеш, коли замість слів почуєш: гуде
Перерване та хрипке, стишене віддалю

Я несу перед собою світлові кола птахів
Вони розходяться в темряві,
Щоб висіти клаптями на кутах будівель
Налипати в калюжах
На власні відображення
Щоб врешті решт
Відбитись в моєму оці

***
З-попід ковра не висмикнув синього кольору панциру
Землю. Де пчихає пташка
Водить се клювом щипає гаком
Зіржавленим голос. Плями
Із пір'я просотують наскрізь
Шкіру без пір, судини без барвника
Кістки без крихкості
Душу без виходу за межі самости.
Синій та темний відблиск у темряві
Темінню переломлений з'їдений
Чорним і гострим
Довго й беззвучно падає.
Міряє кригу занепокоєна та діловита комаха
З довгії ноги. Крок один — в міста
Наче з лиця осипаються крихти і тривкість.
Крок іще (та паралельно іще один: ніг
Значно більше — то одночасність
Маловловима для
Бінокулярного зору
Знаходить собі вихід і вихід
І всю діалектику поміж)
— дірка хтонічна і кличе і манить
Й виштовхує шлак відроботку,
То концентричні відвали їдять за кварталами площі.
Поки стоять іще дві протилежних ноги
Довкола них — занеповідники, парки,
Курорти і дачі
Рівно кварталів скатерті встеляють.
...
Світло підвальне моє,
Незагасиме, дизельне, низькооктанове,
Тепле вечірнє, світлодіодне нещасне
З самого низького відблиску
Маловловиме
Випірни з-за неповернення Стань
райдуги, Блискітко, вигином
Невідворотним

Все ± свідоме життя розумію себе передусім поетом, а публікацій — кіт наплакав, особливо за останні роки. Тому стає дуже приємно, і ще більш незвично, коли трапляються.

Втім, дякую Жені Півню, що запропонував скласти невелику добірку текстів за останні пару літ, що я їх як раз у війську провів. Ще й на улюбленому рідному Litcentr. І з таким уважним прочитанням та редактурою.

Невелику, бо пишу мало. А писати про війну шось нормальне — багато званих, але... самі розумієте. Тому пишу ще менше.

https://litcentr.in.ua/publ/279-1-0-17721

"Дмитро"

Зламаний зуб дому
При найближчому розгляді
Виявляється терміналом посеред
Поля. Мертва колія імені
Ділиться навпіл
І де починається офіційна частина
Водночас округлюються
І грубшають лиця при вимові.
Якось доживши до віку
Коли можеш назвати когось
"Сидить молода", — а здається
Тіткою (при всій повазі до тіток)
Беззмінною ведучою концертів
Кожного районного і обласного дека
Знавісніло повторюючи мертві слова
І навіть тебе визначаючи
Дечим чужим для згоди але й для опору.
Якщо відволіктися від вікна з вікнами
У вікні корча рискає надто повільна
Аби світитися і надто гундоса
Аби гриміти Молнія.
Найкращий час для них
Сонячний день, спів пташок
Вже достатньо густий, аби різати його гуркотом.
Смерть не покличе тебе за твоїм іменем
Вибере повну порожню паспортну
Версію, де нікого немає дома
Бо майже всі виїхали, кому було куди
І тільки по двоє по підвалах
Протискають розкладачки
Дивляться перед виходом небо:
Графіт не бреше, Графіт не має повної інформації
Завжди разлогінюється невчасно
Знає, як ти назвався для радіогри
В яку невідомо як виграти

сьогодні в мене день, коли я щороку повертаюся до цього (мабуть, улюбленого) тексту Станіслава Вишенського:

ЗАМИСЛЕНИЙ У ВЕСЕЛОМУ ТОВАРИСТВІ

Коли мене не стане,
я снитимусь тобі,
але то вже не буде відображення.
Ще замолоду
я постеріг:
щоранку випускаю з пам’яті птахів
і втомлююся без них.
Щоб вони верталися,
треба заплющити очі.

Коли не стане і тих небагатьох,
кому я міг би наснитися,
незримий,
я здійсню паломництво в глибини
тварин
і рослин —
у кочові теплі й непорушні холодні краї.
А щовесни вертатиму під плуг.
Мине багато часу —
можливо, ця планета
переселиться на іншу орбіту —
аж поки якісь дітлахи
заприсягнуться у вірності
і котресь за неписаним законом зажадає:
«На, їж землю!»
Не знаю, чи вміщуся в тій грудочці.
Не відаю, чим вернуся я до тебе —
і чи застану...

(з книжки «ЗМОВА ДЗЕРКАЛ», 2005)

***
Мені насправді цікаво
Що відчуває людина, яка добудувала дім
Як вона знає, що ось він — цей момент
На думку спадає
А звідки я сам дізнаюся,
Що завершився текст (в сенсі — вірш
Бо досі людей збиває з пантелику
Оце текст, яким
Ми називаємо поетичні тексти
Десь з середини минулого сторіччя
Якщо не раніше
То ця навігація для них)
Трамвай номер чотири суне містом
Яке мені не подобається
Між однаково-різних будівель однієї
Імперії — прилаштована типова для іншої
Імперії, середини минулого сторіччя
Зведена не для
Задоволення, чи, як ви там кажете,
Комфорту. Як вони знали,
Що вже скінчилось
Треба розходитись
Бо завтра на інший проект
Як ти знаєш що завершений шлях
Без кінця
Як рухається слово
Коли воно останнє
В тексті
А, ні
До прикладу є ще:
Вазонок

***
Мідна грива часу
Ковзає під пальцями
Коли пишеш всередині себе
Ці слова мовою якою
Не напишеш їх
І в горлі перекочується не но-
стальгія — і не огида але ж.
Бовкнути щось й потім не спиш
Шкодуєш: де віднайти теплі трави
Внутрішнього степу — позатикувати
Кровотекучі отвори невкоріненої
Розмови. Чи стане такого що можна
Різати як желе, що холоне на пальцях струмом
При спробі уявити і внутрішньо
Промчатися ним,
Простору між зірок? (Ні,
Точніше сказати: від зледенілої
Таємного складу льодами глиби
В газовій хмарі А — до
Шовко-синьо-полум'яногривої
Комети в секторі галактик (тут
Грецька буква). Подвійну дужку
Закрито

Тривога відкладеного до наступних
Часів поступу
Знаходить саму себе, чіпляє
Миготячий хвіст, повільно спускається
Сіріючим кільцем на траву біля потяга
Куди висипали непрокинуті
Подорожні та пасажири
Дочекатися поки дрон ударить
По локомотиву. Змішатися з
Попелом, випнутись жовтим,
Плетивом зранених стебел кульбаби
Лягти прохолодно на
різано-колотий отвір;
Як хтось питатиме раптом:
В список очікувань зцілення
Входить радше побічно;
При вході в вагони з помазаних стінок
Сіно лоскоче
Коліна і щоки

***
Великий сірий смертний птах
Летить у мій дім, у місто де я
Хотів би мати дім у місто де я
Народився у місто де я помру і
Все це різні місця. Сірий птах
не летить майже в місто де
Я не хотів би жити але житиму
За потреби. Хто не знає голосу
Сірого смертного птаха спить
Без клопоту і сам не подає
Голосу тижнями. Половину
Часу за пів року мовчить — по-
ловину часу каже мовчати мені.
Мусиш не мати сумнівів, мусиш
Бути лицарем, бути завмерлим
В бурштині вже відвіданому
Так наче хтось поставив на вікно
Судину із циною, вмочив пальця
І так само скоро вернув на пальник
Але за помутнінням від болю від
Опіку далі це порівняння про-
довжувати складно; дивися на
Дерево у вікні, дивися на хмари
Що сходять як птахи фарбовані
Кольором хмар, як сіре сонце.
Очі виїсть вітер, судини нитимуть
В тілі не лишиться не стривоженої
Клітини. Сірий птах напівмовчки
Здохне перечепившись об краєвид.

На re/visions вийшов мій есей про відпочинок.

Дякую чудовій Даші Бадьйор за візію та втілення медіа з лонгрідами, за її смак та вміння навести оптику — і просто неймовірне головредське терпіння.

Дякую Ані Процук (на мою думку — чи не найкрутішій українській редакторці; якби я колись надумав написати та видати книжку, то просив би Аню взятися за редактуру) за вдумливе і уважне прочитання, доброзичливість і те, що перетворила цей текст на щось хоч трохи більш читабельне.

Раджу читати весь 13-й номер, присвячений власне відпочинку.

https://revisionsjournal.com/page/tse-mig-by-buty-chudoviy-vidpochynok

Мій друг, поет, прозаїк, перекладач та військовослужбовець Віктор Шепелев переклав англійською цей мій текст.
Дякую йому!

Далі — слово перекладача:

"Раптово зробив (доки був у відпустці) черговий випуск свого жахливо нерегулярного проєкту Seven Ukrainian Poems: переклади віршів авторів-військових англійською. Нові тексти різних поетів, які мене зачепили в останні місяці.

В цьому «випуску»:
- Oleg Kadanov
- Діма Казаков
- Ігор Мітров
- Valeriy Puzik
- Eva Tur
- Єлизавета Жарікова
- Васек Духновський (якого чомусь не виходить тегнути).

Переклади аматорські, але я намагаюся нічого не зіпсувати. Ругайтеся, якщо що."

Посилання на випуск:

https://7uapoems.substack.com/p/new-poems-of-2026-ukrainian-war-poems

Женя Півень вкотре написав стіхі, які — вкотре — шкода, що не мої. Геніальний сучий син

ПАН
 
де торкались чотири кола квартир чужих
ізсередини чотирирогої зірки він жив
в закапелку тому курватурному б і помер
 
та назбирано слів у горлі незримо та
всередині зірки весела цвіла німота
бо ж музичний то виявляється інструмент
 
тож музИка не в зірку а в трубки дме
й мешканцю зірки одписано слухати
як сусіди випромінюють світло
 
од вітру що їм надимає хати
вони стають безжально помітними
всупереч стін що зі ввігнутих ув опуклу
 
стіну випинаються й очі тому не коле
хто дивиться на концерт ізсередини кола
набряклого так що зриває довкруж штахети
 
суне рев навперейми й його не прикриєш РЕБом
тлум звірин язикатих що падають з довгого неба
наче вйобані загороджувальним вогнем шахеди
 
зірка рота роззявить і враз проковтне німоту
і почне голосами нікому та всім чужими
розповсюджуватись про драбину анциперську ту
 
антонімічну до будівельного риштОвання
їй кортить проковтнути зоряну довжину
та у жодному разі не стягне вона вону
 
голоси за стіною так само бо хто вони
окрім ком та сполучників у вересневому сну
ти ж йому не повірив… серйозно… ну
 
чорти не побрали ніц і чотири три два
один пощезали як із дверей лиштва
як зі дверей завіси як дерево зі дверей
 
за стінами тліють уламки чужих звірей
зірка світить крізь дим і розгойдується драбина
диявол зістрибуючи ламає чотири ноги
 
за вікнами крик світять вікнами всі сусіди
ніч витончується дитячими голосами
трощать зірку несуть кавалками в халабуди
 
солодкаву святу німоту її більше не буде
хто втратив розум над будівельними най лісами
злічить мешканця безкінечніше всього світу