•••
Шпатель по тонко обитой сети
Размазывает мелкозернистую
Матовую мякоть, густой сон
Пойманный свет рассеивается
И легко садится вокруг, отцеживая
На полу штучные опилки, сор
Плохо уловимые в суете нужные болтики
Которым бы лежать по карманам
В специальных пакетиках или
Высоко на виду. Когда все потеряно
Нужно бежать пытаться обзавестись
Подобными в гигантской прорве
Вещей с именами, номерами,
Характеристиками, числом
Которое никогда не назвать,
Равномерным слоем нанося
По ссохшемуся подобных неотвеченных
Незаданных вопросов, рассредоточенных
По тревоге, давлению, внутренней тесноте

•••
Огромного серого пуха цветы
По плинтусу, по углам по дениму
Дивана. Обнаруживают сквозняки
Несуществующие. Кривизну понятную
Только если лечь к ней макушкой
И закатить высоко глаза, не скашивая
Морща лоб и надбровку, брови кривя
От висков и до правоверного пятками.
Силы покинут последними не мост
На стыках скрипящий: шов и шов й шов, —
Берега крошёный бетон, стебли лилий
Лапы уток, панцыри солнечных
Черепах, самокаты утопленники
И куда прилетит из окна пух —
Прилетит за пухом птица с крыльями
Летучими, с криками птичьими
Постелет себе вперемежку с веточкой
Внутри балкона над магазина зданием
Где тепло не существует ни протяг
Ни другая напасть ветряная ни молния

•••
По побеленному космосу
Вытягивая носочек над провалами сигая
Знакомы плиток зигзаги,
Кремовая фактура,
С заполированными в нее песчинами
Сотами выветривания
Где давлений перемены
Чтобы пробиться ветру нет.

Кубарем если без навыка
Пока окрепнет взгляд достаточный
Для толчка или чтоб уцепиться
За названное низом (названное верхом).
На инерции на ускорении на воле
Где как птицы поют светящиеся тела
Или даже сам свет, называемый ними
Такой твердый, что споткнувшись
Можно если не ухватиться
То отсчитаться от.

•••
У песка заметная проседь
Была бы такая бабушка: усадить перебрать
Отделить несуразные комки лавы
Лузгу минеральную, металлическую соль
Высыпать в сито и делать тенями песка
Долгое танцевать, следя не ямками,
Но холмиками, крупица к крупице

И когда золотистая твердь
Будет до самого дна просвечивать
Лечь на шелковатую фактуру лицом вниз
Следя за крепнущими тенями —
Единственными жителями
Стеклярусного рифа
Помимо вторженцев жучков

•••
Разделяющийся скребок шторма
швабра для травы, между пальцами
которой протекают дыма и пыли витки
прострачивает над островом
ритмические стежки. Читаю их стуками в
— и различаю давлением — висках:
Клапан медного инструмента
за концерт до засорения конденсатом
уверенно сипит, резина звенит чёрным
клювом лебедя в цветущем канале
вокруг навсегда обмываемого
сульфатной водой острова:
как столбик для стояния на одной ноге
врытого: одним концом в заиленное дно
другим — в дым предстоящего Киева

***
Песок по суховея оси
Стекает в глаза бури
Склон слезится, выкатывается
Мёртвое тело ворон,
Жёваный цемент ласточек
Вздутые косатки тут и там
Расписными тушами
Взрываются, окрашивая
Дождь в соседнем городке
В ягодный, как фруктовый лёд
По фактуре и морской на вкус
Какой только может [...]
Местность, где все выбросились,—
Берегом без конца и без края
Мечты

***
Пуговица зелёная и невкусная
Как ногти на размытом фото
У которого зеркала: минус
Один час, другое море, пятнистный
У чаек окрас. Мало полос
Ландшафта. Фундаменты помещаются,
Город стекает в залив
Всеми оперными шагами
Перпендикулярами пристаней к причалам
К берегу от которого не отстать
Потому что вне — катастрофа
Затопление или хуже того
Дрейф, которого не просили
С оборванным якорем
До самой уже электростанции
А далее — только вертолёт
И его позеленевший
Пусть будет трап.

***
Из правого бока пуля вытекает за
Несколько циклов
Волнообразования, звонкого как хруст
Породы под ногами
Птицы сидят под полусферами
Её глаз, строят жилища
Угнездившись в самые жёсткие
Части бровей
Когда приходят слёзы и падает пот
Заступают им путь
Пьют солоноватую силу,
Солоноватую слабость
Поят детей, набирают про запас
В зобы. А упившись долго вопят
Во вдруг обвалившуюся с ночью
Куриную слепоту

Стихотворение Змеиный Остров

РУССКИЙ ВОЕННЫЙ КОРАБЛЬ ИДИ НА ХУЙ

***
від голосу всередині трапляється подвоєння
сходять до рябіння риси, труситься
ув уявних кистях прилад
для створення точки опору
перегорнутий як стати не є
можливим, на одне з
чи то ребер призми, чи на гострий кінець
з крихкою шкаралупою
не полірованого — литого — скла
що до пори не мутнішає
та все одно сфокусуватися зась

22.4.22

***
поки ще дійсна горобина — перепустка до
садиби, де стелеться жовтенький морок
понад вогким та підстиглим грунтом
із крапельками зелені на низькому
ніби під машинку стриженому зозулиному
льоні. хтось то видиво видихнув
а раніше підпалив у скляній трубці:
мутних кристалів, трав що солодкувато відгонять
смертю, лимонником, тривогою, розмарином

***
Знаю, чи відштовхнеться вода
Чи рівно просотуючи тканини
Сповзе холодячи шкіру, минкий
Фарбований темно-коричневий
Льон, ременці дерматинові
Та солонуваті, ледь потемнілі
Гудзики-кнопки. Їх із попискуванням
Подібним до хижої дрібної пташки
Розстібнуто єдиним різким порухом
Ніби від протягу ізсередини звідкись,
Із клубка нервових переплетінь,
Їхнього, не-закінчень, місця зустрічі,
Де душі судина повна сліз
І того виразу, що западає у пам'яті
Маскою горя та ніби відрази навіть.

3.7.22

Такі вірші не треба писати
Вважаю це спекуляцією на своєму
Походженні, на власній ідентичності.
В місці де я займався спортом впала ракета
В місці де я вперше курив
Зелене "Море" поштучно
По 35 копійок впала ракета
В місці де ми прогулювали англійську
Разом із вчителькою англійської
Це у нас називалося уроками
"environmental protection" також впала ракета
Ракета впала в місці, де я з одним відбитим тіпом
Що начитався льохи ніконова
В ресторані та конференц-залі його батьків
Організували типу поетичне об'єднання
Проводили читання, прости господи,
Поетичні баттли, чи як їх там, слеми,
На першому поверсі готелю "Миколаїв"
Назвали цю двіжуху з подачі Нікіти "Листы поэтов"
І я чомусь погодився, хоча хуєта ж повна
Втім там найшов найкращих друзів
Дружину (до речі, вона жила орендуючи
Кімнату у баби Зіни
В будинку прямо за цим готелем; як там баба Зіна?
В тому ж будинку жив мій майстер
З режисерського курсу у коледжі культури)

Куди не впала ракета? Важко перерахувати.
Але я взагалі не розумію,
Що дасть поезії спекуляція
На тому, в яке з місць пов'язаних
З моєю власною історією
Впаде ракета.
Може мене так швидше
Перекладуть на європейську мову, —
Одного з народів, що нас підтримує
Чи одного з народів, що не відрізняє нас від рyсні
І пропонує здатися?
А, я зрозумів, мене покличуть почитати
Свої тексти, може навіть у цей
Смердючий підвал чи на якийсь там телемост
Де американським або канадським
Студентам-русистам (sic!) показують справжнього живого
Українського поета.

Тобто коли я перераховую важливі для себе місця
По яких в'їбало блєдіною
Моя кар'єра іде вгору
Отакий виразний засіб
Який раніше не був мені доступний
А був доступний хіба Любі Якимчук
Чи хто там поетизував абрикоси
Звісно Донбасу
А зараз і я його опанував
І якщо геть потєряю края та смак
Зможу розказати про бахчу і доки
(Чи як там описував Полунін
Мій нині розйобаний ракетами південь?)
По доках, кстаті, також в'їбали
А я любив приводити дівчат в місце
Біля колишнього ДК навіть і не знаю кого*
З видом на порт та крани.
Так і назву книжку. Бахча і доки.
Ні звісно ні, ви шо, нє ганітє,
Я ж не єблан якийсь.

А! — терапія!
Забув, що це може бути
Ніби скількись там аутотерапевтично.
Я хз, чим це рятує від травми.
Хоча й не засуджую, якщо комусь так стане легше.
Лиш би руська дєвачка даша з українською фамілією серенко
Замість нас у москві не писала як там вона
По підвалах здригається від вибухів сука їбана.

__
* Блядь, ДК моряків же звісно, от дебіл

***
Збиватиметься подих
Поки не пройде коло
І не зустріне себе сам
Здригнеться, відлине
Навалиться знов рівним током
Водою з отвору в греблі
Після сітки, що в ній
Збираються гілки,
Посірілі пакети незадоволені
Подорожжю: не входила
В плани; на думку йшли
Місця, де пахне лавандою
Від молі. Чи її гусінню,
Що проїла пакунки круп,
Один раз використані
Лікувальні трави
З очікувано неоднозначним
Ефектом, дивним смаком.
По стінках мав би насідати
Пил пшеничних, бобових
Гречаних та кукурудзяних
Залишків, трохи шкіри
Відмерлої, шерстинки
Тварин чиї імена забуті
Через довге невикористання
За сімейними самоназвами,
Через смерть, вимушене
Переселення. Натомість
На вигорілій фарбі
Синьо-зелені, просто зелені
Одноклітинні водорості
На дотик слизькі холодні
Та іржа сітки, до якої
Притиснуто — ніби щокою —
Через тиск з одного боку
Води, з іншого — такого
Далекого напіврозпаду
Чи, як дасть бог, згоряння.

***
Підлаштовую зникаючу ніби
У марі ходу, ніколи не встигаючи
Під той під'їзд, що висковзне
Із зустрічі як перетин координат
Місце де завмирають попелинки,
Працюючі автомати, внутрішнє
Згоряння (теж низка
Таких само більш-менш контрольованих —
Тут це слово дозволене,
Бо це вірші і це ніким не
крадений воздух та мова, — вибухів)
Аби всі не дихали й чули
Як стукають крапочки месенджера
Чи навіть під'їздного вайберу
У ще нерозрядженому телефоні:
Теплому.

***
Берегом проходить капсула
часу що впала з просілої у воду стіни
разом з ластівок багаторічним
нашаруванням глини, та в порожнині —
аж в ній піднивав вітер а діти
перепитували маму і вона казала
що то просто задува спи давай,
і так весь день скачеш, дай спокій —
цеглини напророщували гидких
мембран оси, ті потім стали сірі та паперові
наче шьоджі, що вже давно відсиріли
і перестали видавати сухуватий звук
при розсуванні. колись відполірований
та блискучий нерж тепер потемнів
і порепався й з металевим шурхітом
подзвонює об пісок. іноді хвиля закидує
його знов на сушу. чайки та інші споріднені
їм птиці притоплюють коробку з
фантіками та листами у неіснуюче
минуле, завітами для ненароджених
у країні якої не відбулося нащадків
красивим портсигаром з дешевим
куревом і проханням переповісти
яке кляте життя навколо та най би
його море поглинуло, течія обточила
тиск розплющив бомби глибинні
обсіли і разом рухнули аж у середину
чорної зірки, крабового ока, ватного сну.

Водохреща

Як набряка ніч на деревах —
Ніби коктейль який:
Барною ложкою телевежі
Не розмішати цей маслянистий
Пузир чорнил, що й проколоти
Навіть страшно.

Десь гуде ціла підстанція —
Рій що причаївся на внутрішньому
Схилі пагорба
Куди крім як з Подолу
Ніяк не дострілить
Та чи згадає хтось імення тих
Хто дерся звідти? —
Все обсіли бджоли,

Все доїла річка.
Не річка — нежилий масив
І безкрає над ним радіоактивне море
З потоплими селами: полями,
що склизькими пальцями хапають
За здерев'янілі погані черевики
Здригаючись від огиди, —

Як таке перейти?

(з щоденника
19.1.23, 3:00)

ти каже як ті поліцейські
яких викликав місцевий алкаш
коли ми надумали спалити
журнали мистецтво кіно
номери часів перебудови
та початку дев'яностих
просотані якимсь лайном
через що вони погано горіли, ледь тліли,
один ще з твінпіксом на обкладинці

в той самий день фотографую
номери мистецтва кіно кінця 50-х
один присвячений смерті довженка
їх десь роздобула, нарила
в останні дні перед вторгненням —
буквально відправлені 23.02.22 —
тася для бібліотеки олі і жені
яку вони збирають втрьох
і зараз це необхідно для якихось
проектів з бібліотекою чи то
амстердама чи то ротердама чи то обох

як ті мусора (це я вживаю "мусора",
там насправді було "копи")
що застали нас за спаленням
і вважали, що порятували ввесь район
від пожежі. товку в каструлі
картопляне пюре а в голові
думку про свою функцію —
чи то б пак про невідповідність
заданій функції, службову
непридатність, недостатність

тіло відчуває десь зліва у грудях
поколювання: розстібнувся приколотий
аби було добре видно
громадянам жетон — раптом бо
закортить дізнатися мій особистий номер
звернутися до бюро розслідувань
до дисциплінарної служби
оскаржити постанову в суді
хоча, я звісно б обмежився в цьому
випадку усним попередженням
іронічно, що навіть для усного
попередження потрібно складати
протокол. бо маєм виклик — треба звітувати

коли це я встиг мусорнутися?
ще місяць тому в районі львівської
мене зупинили за порушення комендатської
відвезли, дали повістку, змастили
руки чорною цьою хуйнею,
відкатали пальчікі,
були ввічливі — вперше київські мусори
були зі мною ввічливі —
показали де вимити
руки, дарма шо в темряві,
дарма шо холодною водою
відпустили йти пішки
а на питання як бути
якщо знову зупинять — перша
година ночі вже надворі
сказали просто показати руки
із залишками мастіки для зняття відбитків

та найбільше в цій пригоді
що мене спочатку лякало
а потім здивувало —
я був в хламіну, просто нахуй, обкурений
і мав при собі п'ятку
та мусорів цікавило вперше не те
а цікавило їх, що я — чоловік
і йду після комендантської години

каже, що функція твоя — охорона
правопорядку служити та захищати
боронити і допомагати
вставати за першим покликом
бути завжди готовим
маєш стійко зносити
поневіряння й тяготи
бути взірцем та достойником
але ти не цікавишся бандитами
окупантами вторженцями
а приїхав лякати тих, хто палить
кастріка з радянського журналу
з офіціозними сценаріями та
червоними шторами на обкладинці

так ніби ти сам того кастріка хотів
би палити, порушувати громадський спокій
не знати що робити з нашаруваннями
журналів сканувати чи чекати поки
дотліють, огризатися на мусорів,
поїхати до відділку, щоб ти лишалася
та нервувала
відчувати поколювання зліва
дотовкти кляту картоплю
не ціпеніти бо спалишся
бо підігнуться коліна
та пірнеш у минулорічне листя
червоний вігвам
прокурений салон
пріуса, купленого з твоїх податків
зовсім не для цих цілей
не тебе возити, а справжніх негідників

фрагмент:

глупі ненасталі обійми
ззаду, коли зі сну бо — байдуже
кого саме прибирати до себе
притискати до випалого
денця, перепідключеного
декількавимірного глечика
вивертом, стікають шкірою
спини лоскітливим обіцяним
холодом, тугою, нудьгою,
млосністю. виявляється
не треба озиватися по імені
бо воно тебе знає до нього і після
з усім одразу виявом тіла
виносить, кладе й цей порух —
остаточний прояв волі:
подолати цього спазму
неспроможність позбутися,
таку, що можна прийняти
її за небажання навіть

нечаяне

ступатиму темним берегом
як ті бочки, себто діжки, що котяться
за тільки самим відомим волею
чого. простягнути руку, чекнути
зв'язок із імпульсом поставити на
прийом на пункт обігріву біотехносферу
господи, твою! як всередині неї
прив'язати кінцівками велетна
викопати пустити полем пере
копувати перепахувати переорувати -
в нашому нечаяному кажуть
на один з двох манерів. затулюю
очі згадую: молокозавод, річка,
якою переїжджав на коні, без сідел
притулюючись маленькими ніжками
до живого хребта. потім постійно то чуття
виникало, коли своїми вже підлітковими
потім все більш волохатими дорослими
забігав до води, миготіли краплі на
сонці, спінювалося; потім кладовище
біля дороги; з цього починається
кожне селище: старе кладовище, нове кладовище
якось уїбанськи відреставрована стара церква,
до того бувша архітектурною пам'яткою.
і розумієш, що всі архітектурні пам'ятки напочатку були
просто кітчевою кринжовою
страшною жлобською архітектурою
що обійма тебе так само
як ти ногами шию коня
який нічого не хоче з того робити
крім жерти (написав спершу жертви)
траву на таких пасторальних схилах
навколо дитячої згадки про село
і річку довкола. і як до неї котилися
в шинах, наче в діжках, зі схилів
хлопці постарше, мабуть родичі навіть мої
бо на все кладовище два прізвища —
мазуренко і козаков

Елегія

Осіннії квіти сухі стоять аж до снігу.
Виїжджаючи з квартири, де почав і завершив
принаймні одну справу,
покинути випрану постіль,
волосся де-інде, пузате горнятко з котом
в короні схожим на кота від
попереднього шлюбу. Тонку оболонку
ковіда у носі, що прорива
раптовою чи не нудотою
від надто лосьйону чийогось на вулиці.
Біленький сифон (бо як чистив — прорізав)
попід шредером в кухні у раковині, його вмикаєш
чомусь з допомогою поршеня шприцу,
і дивитесь мов зачаровані
як розтираються всі органічні відходи
і трохи смердять.
Літографію з деяким гетьманом —
чи то полковником війська —
сановником — із розмазаним
Через відвотрення після відтворення
лицем, що шкребе по оголеній цеглі
бо з радіатора лине нагріте —
а зі щілини в стіні, забитої поролоновим
шматом,— холодне сире
повітря. Через що у квартирі ніби
постійно мете десь далеко двірник
і ритмічне скрипіння вколисує,
а як забути — тривожить.
Кілька дочитаних книг (мені до
вподоби форма "книжок",
коли це не біблія чи не бухгалтерська книга)
зоставити на тому самому місці
де застав. Така форма читання схожа до
того, як із тобою стається оселя:
погоджуєшся із вибором попереднього
читача чи читачки, квартирантів, хазяїв
їхніх гостей чи коханців.
Як не встигнути простір і запах
засвоїти й не відрізняти, як свій, вмістити на
дотик напам'ять обставу, події у чтиві —
спитати сторінку закладену,
декілька між підзасохлих укласти
з букету квіток і ще раз заснути у кріслі.