Вчора біля могили Станіслав Прощенко , українського Героя — воїна, що віддав життя в боротьбі проти російської агресії та впливу московської церкви — прихожани упц мп вирішили поставити стіл для читання панахиди...Просто навпроти хреста.
На прохання побратимів та рідних перенести його хоч трохи далі, аби не зневажати пам’ять загиблого, одна з активних жіночок відповіла двома фразами, які вганяють у ступор:
"Він нападав на батюшок, тому й лежить там (в могилі)"
"Гинуть не тільки ВАШІ, а й НАШІ."
Слова, які звучать як удар. І водночас — зізнання.
Бо кого вона мала на увазі під "наші"? Не українських воїнів — бо герой, що лежить тут, був одним із них. Тож чиї це "наші"? Ті, хто прийшли з війною? Російські солдати? Колаборанти? Чи ті, хто мовчки виправдовує війну й прикривається рясою?
Це вже не просто байдужість. Це — усвідомлена позиція. А позиція ця не з українського боку фронту.
Історія ставить усе на свої місця. Але наш обов’язок — не мовчати, коли ганьблять пам’ять тих, хто загинув за свободу і за право бути українцями на своїй землі.
Пам'ятайте: там, де стоїть московська церква, там не буде України!
Джерело