Те, що сталося у Львові — не більше, ніж повернення до традицій деяких суспільних кіл, які завжди існували на міфологічній "виключно націоналістичній Галичині" — так, ніби не існувало явища галицького москвофільства, чи після 1944 року у кожному найменшому селі не було хоча б одного цілковито україномовного "сексота" НКВД-МГБ, а "стрибки" з істрєбітєльних батальйонов рядовим і сержантським особовим складом не складалися з місцевих шкур і дезертирів з УПА.

Але та ж таки вітчизняна історія вчить тому, що панацея існує і можна цілком успішно лікувати такі ганебні явища: "108 років тому містечко Янів (зараз Долина біля Теребовлі), відоме своїм москвофільством, відмовилося виконувати наказ про мобілізацію, заявило, що "України не визнає", що у них "своя республіка", а "співробітників ТЦК" побили.

Тоді туди надіслали кількох жандармів. Жандармів зустріли пострілами, а одного вбили.

Тоді туди надіслали збаразьку сотню з кулеметами, на кільканадцяти підводах сотня прибула до Янова.
Військовозобов'язані парубки (18-25 років чи щось таке) загумінками повтікали у сусідній ліс і почали стріляти.

Командир сотні наказав поставити кулемети на дахах хат і "переїхатися" по лісу. У лісі затихло, але парубки не виходили.

Командир розіслав патрулі по хатах з наказом заарештувати старших братів та батьків ухилянтів і привести на ринок, привели десь сотню, з ними прибігли і стільки ж жінок "з плачем, прокльонами і йойканням".

Парубки з лісу знову почали стріляти. Командир сказав, що якщо не припинять, обставить містечко патрулями, підпалить з усіх боків, а хто тікатиме - стрілятиме з кулеметів.

Стрілянина з лісу припинилася, але парубки не виходили.
Командир дав дві години часу, щоб прийшли, інакше він візьме до війська старших братів. Не помогло.

Тоді командир наказав взяти війта і тих, хто найгучніше не визнавав України у кайдани і всипати по 25 буків. А тоді ще.

Тоді вже "баби припали до стіп командира" і пообіцяли привести парубків. Майже всіх привели. Командир наказав всипати всім по 25 буків, а жінкам - готувати для збаразької сотні багатий обід: "що має бути добрий борщ, вепровина з капустою та пироги, а до того по чарці горілки, по гальбі пива, та по пачці тютюну на вояка", столи поставити тут же на ринку.

По обіді командир піднявся на стіл і поки міщани готували парубків у путь, виголосив промову: "У своїй глупоті ви казали, що не визнаєте України. Якби ви підняли таке проти цісаря, що тепер зробили проти Української держави, то ваше містечко було б зрівняно з землею, а ті хлопці, які дістали по 25 буків, були б забиті насмерть, ваш війт і присяжні висіли б на шибеницях. Тож нехай нинішній день буде вам наукою. Українська держава бунту не потерпить".
Від того часу у Янові був спокій, наука допомогла, про що і записав у своїх спогадах тодішний державний секретар внутрішніх справ Лонгин Цегельський".