Мені такий промобокс від Неба прийшов, що це просто разйоооб

Ви гляньте на цей автограф від авторки, ну це що за краса така?

Хоч я і не належу до небінарних осіб (це комікс Гендерквір), але як же рілейтиться цей момент

Тікток: знаєш, не люблю довгі відео, роби коротші.

Трохи згодом: відео з відгуками в дупу собі засунь, я їх людям показувать не буду.

Зараз: розпаковки? Пффф, ти що, в 2022? Тримай 100 переглядів суто із жалості.

6 книжок — це, канешно, мало.

А у вас шо?

Всьоооо. Септум ін да хаус

Дочитала «Зубрів», ну шо ж, я молодець, я все вгадала, дайте мені медаль.

Класна, атмосферна, добре написана книга про яку важко говорити хоч щось, бо це буде спойлер.

Книга дуже «письменницька» і я не знаю, чи зайде вона тим, хто не дотичний до цієї сфери (поділіться, як вам, якщо читали).

Тут абсолютно прекрасно прописані персонажі і їхні характери, дуже фактурно. Ну і сама атмосфера Карпат — це просто гарно.

Чи це класичний трилер? Ні, взагалі, ні. Але і як трилер вона гарно грає.

Буду спойлерити тут мінімально, але закрию все ж, аби нікому не зіпсувати враження.

Чи підірвала ця книга мені мозок? Нууу, нєт. В принципі, там з самого початку дуже помітно, куди веде авторка і яка у текста структура, тому я була готова до фіналу.

Мабуть, у мене все ж трохи виникало відчуття вторинності після Печери ідей, але, можливо, це тому, що я читала її не так давно і враження ще свіжі.

Але в цілому мені сподобалося. Це і хороший трилер, і хороший постмодернізм, який, однак, не стане моєю улюбленою книгою.

#книговідгук

На робочу пошту прийшла пропозиція від якої складно відмовитися.

Треба всього-навсього купити книгу, прочитати книгу і залишитись задоволеною.

В межах виставки Радість у PinchukArtCentre набили з мамою собі двох тихоходок. Коли виросту, хочу бути як вони — могти жити в космосі та не боятися ядерки.

Прийшла обкрадати чужу бібліотеку👀

Кокотюха — мій улюблений покемон

Я: хочу почитати щось легке, літнє, позитивне.

Увага: легке, літнє і позитивне

Закінчилось літо, закінчилось дитинство.Насправді це трапилося навіть раніше. Для Олени — кілька днів тому, коли дядько вдарив її за прогулянки з друзями. Для Соломії — коли їм із сестрою довелося вигадувати всі ті побрехеньки про смерть Богдани для міліціонера. Для Макса — позавчора, коли втопилась його сестра Богдана. Для Валери — у шість років, коли мама вперше сказала, що не хотіла його народжувати, просто не встигла зробити аборт. Для Влада — коли мама відвезла його в село, щоби більше ніколи звідси не забрати. Для Христини — у п’ять років, коли вона знайшла повішеною свою матір. Не закінчилось дитинство лише у Богдани.