За вікном повільно кружляє осінь, торкаючись рудим листям цегляної стіни й прохолодної рами. Мако сидить біля вікна і її теплі бурштинові очі ніби ловлять останні промені м’якого осіннього світла. Вона тримає чашку гарячого какао, дозволяючи теплу спливати в долоні, а легка усмішка з’являється, коли листя тихо шурхотить надворі.
У цю тиху мить, осінь здається особливо ніжною — мов тепле повітря, що лагідно обіймає й дарує затишок.