Ще один цікавий прийом з колекції езопової офіційної журналістики: написати, або сказати те, що від неї вимагають, або очікують згори, але... проілюструвати свій матеріал таким фото, або відеорядом, що свідчить абсолютно про протилежне. 😉

Занепокоєння громадськості щодо навмисного знищення історичної спадщини у Сумах на Покровській, 18 не залишилося поза увагою.

Паблік Sumy One оперативно опублікував матеріал. Частини: перша, друга, третя, четверта, п'ята.

Далі вийшла публікація на Цукрі.

У таких випадках завжди не вистачає ще телебачення, або відеоматеріалів, бо текстом складно передати реакції сторін і одразу ж на камеру поставити додаткові запитання. Тим більше, що тут левова частина журналістської роботи вже зроблена, лишаються лише кілька завершальних штрихів.

Мешканці глибоко підконтрольних фейсбуку й телеграму відкривають для себе тредс, скрінять звідти дописи і тягнуть їх до себе на сторінки з криками: «що ж вони там пишуть, як вони посміли».

Так буває, коли живеш у штучно створеній інформаційній бульбашці та гадаєш, що всі навколо роблять так само.

Насправді всі максимально докладні відповіді вам були дані на більшість питань ще в попередні роки.

І коли ви обговорюєте ту, чи іншу прохідну подію, як от останні обшуки у судді Дашутіна, то варто лише перейти за цитованим угорі дописом, подивитися дату та переконатися.

Питають, чого ми зараз не пишемо так докладно, як тоді. Ну, бо є величезне розчарування у здатності суспільства рухатися в правильному напрямку.

Бачили твердження, що 1+1 є найбільшим пропагандистом марафону.

Видно, що ті аналітики, які це розповідають, востаннє дивилися марафон пару років тому.

Ми ж дивимося марафон не менше одного разу на два тижні по кілька годин поспіль, особливо підсумкові випуски в кінці тижня, бо нам треба точно знати, чим саме годують народ.

То ж з упевненістю можемо стверджувати, що на першому місці за абсолютно кондовою дупополірувальною пропагандою є телеканал ICTV, де неконтрольована потужність лізе з усіх щілин, а зовсім не 1+1, який на його тлі виглядає навіть збалансованим.

До речі, Суми на марафоні іноді представлені навіть якісніше, ніж у суто місцевих медіа, завдяки кореспондентці Юлії Зайцевій із каналу Інтер. Але її докладні репортажі виходять не так часто, в основному після масштабних трагедій.

— Ало, це пральня?
— Ху*льня. Це Міністерство культури!

Дзвінок у пральню:
— Ало, це Міністерство культури?
— Зовсім ні. Дозвольте припустити, що ви були неуважні під час набору номеру.
— Так, справді бачу, що вийшла помилка...

До інших інтернет-видань, які пишуть про знищення будинку на Покровській 18, приєдналося «Кордон Медіа», зробивши анонс своєї публікації з відеопідводкою, який одразу ж поширили великі телеграми та пабліки.

Тобто в плані розповсюдження все зроблено грамотно, як кажуть, «по уму».

Натомість «Цукр» свою публікацію не згадав ані в переліку матеріалів за день, ані у тижневому відео. Так само ми не помітили жодних поширень їхньої статті іншими медіа чи телеграмами.

І це вкупі з зупиненням їхньої чудової роботи про щомісячні обстріли та ситуацію навколо Сум (а звіт за неймовірно кривавий липень так і не вийшов) викликає певне нерозуміння.

Складається враження, що редакція власними силами обмежує охоплення своїх же серйозних матеріалів і всіляко намагається продемонструвати, що вони взагалі не про суспільно-важливі для більшості Сум речі, а винятково про безконфліктні статті щодо культури, мовляв, наша аудиторія потребує лише цього — інше її не цікавить.

Наслідки подібної політики передбачити нескладно.

Київські журналісти цькують одне одного за фото порожніх полиць у супермаркетах.

Одні журналісти такі фото викладають, як уже згаданий на скріншоті Казанський, а інші набігають їх хейтити, кричати, що вони хайпують, накручують собі охоплення, а ситуація геть не така, як її зображують.

✅ Що тут можна сказати. У них там у Києві якась нечувана свобода слова. І перекладення теплотраси вони вже обговорюють із можновладцями, бо вона зачепила вікові дерева, а саму вирубку припинили, і фотки порожніх полиць цілком вільно собі викладають, супроводжуючи це міркуваннями про голодомор.

📌 От у інших містах у інфопросторі усе тихо і спокійно, суто як на кладовищі, а все навколо мовчить, бо ж благоденствує та й порядок кругом, то у них у Києві аномалія якась.

🙃 Чи може це і є нормальне здорове суспільство без штучних заборон і тиску, яким воно і має бути, а аномалія таки десь не там?!

Бомбосховище розподільчого центру Rozetka у Броварах врятувало життя 92 працівників під час руйнівного російського обстрілу трьома балістичними ракетами в ніч проти 5 серпня 2026 року.

Усі люди, які знаходилися всередині, залишилися неушкодженими після прильоту 3 балістичних ракет та 7-годинної пожежі.

Сховище розраховане на 600 людей.

«У сучасній Україні фактично немає власних будівельних норм щодо укриттів — лише оновлені стандарти з радянських часів.

У цьому питанні ми пішли далі: додали туди вентиляцію, яка захищена від вибухів, плюс механічні приводи до вентиляції, встановили систему димовидалення. Таким чином, якщо не буде енергопостачання, бомбосховище буде працювати — людям буде чим дихати, і вони можуть у ньому знаходитися досить довго.

Бомбосховище обладнане необхідною кількістю туалетів.

Там зберігається певний запас їжі та води. Є дублююче резервне живлення - генератор, який знаходиться на поверхні, та ще один всередині.

Також є кімната для зберігання пального, вона відокремлена від бомбосховища.

Крім того, приміщення обладнано пандусами, і ним можуть скористатися маломобільні люди — для них під землею облаштовані навіть туалети.

Є обігрів, тобто взимку там не буде холодно, і люди зможуть перебувати там тривалий час», - розповів керівник компанії Владислав Чечоткін.

Рятувальники, які прибули гасити пожежу на склад, вже не покидали територію, бо у наявності було укриття. Під час повторних тривог вони заходили до бомбосховища, перечікували небезпеку, а потім виходили і гасили полум’я далі.

Будівництво підземного сховища коштувало компанії 60 мільйонів гривень. Збудували його дуже швидко — майже за 5 місяців.


✅ Наочний приклад, як можна робити, якщо робити для себе, а, отже, при цьому не красти.

Скільки бомбосховищ хоча б рівня стандартного радянського протирадіаційного укриття було збудовано в Сумах із моменту початку Курської операції? У які терміни?

Що саме завадило їх масово побудувати — відсутність коштів, відсутність мізків, чи щось інше?

Ось цими питаннями мали б цікавитися сумські журналісти: писати запити, звернення, знімати сюжети, а не втікати від реальності та обслуговувати нікчем.

Сумські медіа дуже люблять себе хвалити: хлібом не годуй, а лише дай розповісти, які вони незалежні, збалансовані, популярні й цілком самодостатні.

Але от у чому штука: коли нам потрібно отримати повну картину дня і бути впевненими, що ми нічого не пропустили, то ми йдемо читати на Дебати.

Поспілкувалися з місцевими відомими журналістами, то вони теж неохоче, крізь зуби, але визнають, що читають новини там.

Тобто, з одного боку, в місцевому журналістському середовищі заведено публічно ставати в позу і розповідати, що це продажне, токсичне і незбалансоване видання, яке використовує чужі матеріали, а з іншого — всі, що так кажуть, самі ходять туди читати, щоб бути в курсі.

Виникає питання, а чого ж ніхто інший не спромігся закрити просту нішу звичайного дайджесту сумських новин, продемонструвати, так би мовити, майстер-клас, щоб і збалансовано, і з дотриманням стандартів, і щоб коротка, не сильно перевантажена зайвим шумом картина дня, що ж заважає?!