Найбільша проблема, що ми знаходимося в суспільстві, яке у своїй переважній більшості, складається з альтернативно-обдарованих осіб.

А, отже, коли ми пояснюємо, що нині цифрове алгоритмічне управління стало величезною загрозою людям, то альтернативно-обдаровані вважають, що ми перебільшуємо, або й узагалі параноїки.

На жаль, у Гуглі та агрегаторах новин цих осіб назавжди забанили через ментальні порушення, тому вони ніколи не дізнаються, що історія, яка описана в фільмі «Ідеальний злочин», тепер відбувається щодня, у безперервному режимі.

Ось найсвіжіший приклад:

Через помилку системи розпізнавання облич 50-річна мешканка штату Теннессі (США) Анджела Ліппс провела майже шість місяців за ґратами за банківське шахрайство, якого вона не скоювала.

Штучний інтелект помилково ідентифікував її як злочинницю з Північної Дакоти, хоча жінка взагалі ніколи не була в цьому штаті.

Поки ж адвокат доводив її алібі за допомогою банківських виписок, Анджела втратила все своє майно за несплату комуналки і податків — дім, автомобіль та домашню тварину, і лише напередодні Різдва була офіційно виправдана та звільнена.

Ми знаємо, що наша аудиторія з обережністю ставиться до «Дебатів», але дамо посилання, бо інші ж не розповідають людям, як зграя Васильєва продовжує збагачуватися під виглядом імітації досягнень.

Зробило б розслідування діяльності цих освоювачів коштів, наприклад, «Суспільне Суми», (як воно (не без нашого сприяння) робило розслідування щодо фальсифікації планів розвитку міста у попередні роки), то послалися б на них.

Але ж кому це робити, якщо Наталія Гордус нині не редактор, а інші журналісти сидять мовчечки і жодних талантів у суспільно-важливих розслідуваннях не лише не проявляють, а й, навпаки, готові сприяти імітаторам і розпилювачам на сторінках своїх видань.

Дракони зараз сильно поменшали, аби лишень зовсім не зникли...

Африкан Свиридович (мрійливо лапа дракона). Вони таки щас сильно поменшали. Я помню, ще коли малий був, то були такі, як бугаї, а щас такі, як курчата. І шо воно далі буде?

Саломон Самсонович. А хулі тут непонятного? Обичний мутагенез. Дракони меншають до таких розмірів, шоб прогодувати свої сім'ї.

© клясик

«Цукр» оцей заголовок своєї публікації поміняв, (очевидно, редактори свій хліб їдять не дарма), але в Укрнеті ще можна бачити початковий варіант, що наштовхує на думку, чи не спостерігаємо ми, часом, поступовий рух шляхом «Панорами»... 🧐

Віддали текст «Цукру» на аналіз штучного інтелекту.

Аналіз тексту засвідчує використання доволі тонких інструментів впливу.

На перший погляд, стаття видається збалансованою (є думки архітекторів, посадовців та згадки про активістів), але якщо придивитися до структури та акцентів, можна помітити певний «деструктивний» ухил.

Ось основні маніпулятивні прийоми, які можуть підштовхувати читача до думки, що демонтаж — це логічне вирішення проблеми:

1. Емоційне нагнітання через опис занепаду

Приділяється багато уваги деталям, які викликають антипатію або тривогу: «поржавілий міст», «написи та малюнки» (графіті), «порваний український стяг», «фундамент поріс мохом».

Як це працює:

Коли об’єкт описується як брудний, покинутий і візуально неприємний, у читача підсвідомо виникає бажання «прибрати це сміття», щоб не псувати вигляд міста.

2. Використання «тригера безпеки»

Найбільший блок тексту присвячений небезпеці.

Аргументи про «дрібнодисперсний пил», «важкі метали», «азбест» та «ризик, що когось придавить» б’ють по найчутливішій темі — здоров’ю дітей.

Маніпуляція: Статус «символу дитинства» (позитивна емоція) зіставляється з «джерелом хвороб» (негативна емоція).

Це створює когнітивний дисонанс, де безпека дитини завжди переважить історичну цінність.

3. Формування образу «неминучості»

У тексті згадується проєкт 2021 року, де велику фортецю вже було вирішено знести.

Підтекст: Читача готують до думки, що доля споруди була визначена ще до війни, а нинішні суперечки лише затягують процес і створюють небезпеку.

4. Контраст «Жахлива реальність vs Красивий рендер».

У статті розміщено зображення майбутнього дитячого майданчика — яскравого, сучасного, з укриттям.

Це класичний прийом «до та після».

Ефект: На фоні «іржавих сходів» та «будівельного сміття» новий проєкт виглядає як єдино правильний порятунок, хоча питання про те, чи можна було б інтегрувати фортецю в новий дизайн, залишається на периферії.

Чи є в тексті баланс?

Справедливості заради, авторка додає розділ про кейси відновлення (Jam Factory, Полтава, Харків). Це створює ілюзію об’єктивності.

Однак приклади відновлення стосуються об’єктів, які мають бізнес-модель (коворкінги, ресторани) або статус пам'яток.

Одразу після цих прикладів наголошується, що в парку «немає стійкої концепції», а фортеця «не має статусу пам'ятки». Тобто варіант відновлення подається як теоретично можливий, але практично малоймовірний для Сум.

Висновок: прямо не говориться «знесіть це негайно», але конструююється реальність так, де збереження фортеці асоціюється з небезпекою, пилом, судами та іржею, а демонтаж — з безпекою дітей, новими майданчиками та ладом. Це класична маніпуляція в журналістиці.

Надали той самий текст та зображення іншій моделі штучного інтелекту:

Оригінальний заголовок:
«У Сумському дитячому парку залишки фортеці забруднюють ґрунт та заважають пересуватися (Цукр)»

Це не питання, не нейтральне формулювання. Це пряме твердження як факт:
«забруднюють ґрунт» (екологічна загроза);
«заважають пересуватися» (фізична небезпека).

У фінальному тексті, який ми розбирали, такого прямого твердження немає. Там підзаголовок стає питанням:

«Що з безпекою для дітей, і чи шкодить будівельне сміття довкіллю?»

Твердження про забруднення ґрунту подається як думка одного експерта (Юрій Леонець: «ґрунт втрачає родючість… можливо, незначне хімічне забруднення»).

Одразу після цього — пряме заперечення іншого експерта (Олександр Новицький: «матеріали інертні… суттєвого негативного впливу на ґрунт немає»).

Тобто редакція прибрала найсильнішу маніпулятивну тезу, яка була в першому варіанті.

Що це означає про приховані маніпуляції?

Перша версія заголовка справді містила маніпуляцію.

Вона брала спірну думку одного експерта і виносила її в заголовок як незаперечний факт.

Це класичний прийом: «отрута в парку» — читач уже налаштований, що треба прибирати руїни. Саме тому і виникає підозра.

Фінальна версія — це вже пом’якшена редакційна правка
Заголовок став нейтральним питанням.

Найагресивніша теза («забруднюють ґрунт») перенесена в середину тексту і відразу збалансована протилежною думкою.

Це означає, що редакція сказала: «так не можна, переробляй».

Перша версія чітко показувала намір: акцентувати шкоду довкіллю та незручність, щоб читач подумав «треба знести».

Після зміни текст став більш «журналістським» (показує проблему, але не дає готової відповіді «зносити»).

Проте маніпулятивна структура залишилася: спочатку багато фото руїн + найбільший блок про небезпеку + тільки в кінці кейси відновлення.

Тобто тон пом’якшили, але напрямок акцентів — ні.

Висновок без домислів:

Оригінальний заголовок — це був явний ухил у бік «руїни шкідливі, треба прибрати».

Його змінили — і текст став менш маніпулятивним.

Але саме існування першого варіанту пояснює, чому читачі відчули, що матеріал «підштовхує» до думки про знесення: бо спочатку саме так і планували його подати.

Після правки редакції маніпуляція стала прихованішою, але не зникла повністю (структура й акценти залишилися).

Покроковий юридичний розбір ситуації з монобанком, який не лишає жодних сумнівів щодо системних порушень законодавства.

Надали різним моделям штучного інтелекту цю публікацію для аналізу, а потім кожній з них повідомили аргументи протилежної сторони, так вони дійшли спільних висновків:

Маніпуляція працює не тоді, коли нам прямо брешуть, а тоді, коли нами «грають», не залишаючи простору для альтернативи.

Мій фінальний висновок для читача:

Коли ви читаєте подібні резонансні матеріали, де на кону стоїть символ міста, зробіть одну просту вправу: «Переверніть картинку».

Уявіть цей текст з іншим заголовком: «Рік бездіяльності: чому влада Сум досі не законсервувала легендарну фортецю?»

Замініть фото руїн на: світлину 1990-х років, де на цій вежі сміються діти.

Замініть цитату про «пил та азбест» на коментар реставратора, який каже: «Консервацію можна зробити за два тижні: аби бажання було».

Відчуваєте, як миттєво змінюється ваше ставлення?

Хоча факти (руйнування є, демонтаж стоїть) залишилися тими самими.

Головний урок: Маніпуляція — це не завжди брехня.

Це освітлення. Автор вибирає, куди спрямувати прожектор: на бруд під ногами чи на зорі над головою.

У цьому тексті прожектор свідомо тримали на бруді.

‼️ Черговий свіжий скандал з монобанком, який, в разі якщо медіа підхоплять, стане ще гучнішим за попередній.

Monobank видав офіційну довідку з повністю вигаданим ІПН та адресою: збігається лише ПІБ клієнтки. Це, на її думку, свідчить про неконтрольоване впровадження штучного інтелекту в систему, який «галюцинує» захищеними персональними даними та створює фейкових двійників у системі. Такий цифровий фантом — пряма загроза безпеці та приватності, адже він може здійснювати фінансові операції від імені реальної людини.

Щодо неабиякого обурення, яке спостерігається сьогодні у місцевих чатах із приводу вимкнень електрики.

Друзі, завжди треба дивитися на Київ. Якщо вимикають там, то на кожну їхню годину без електрики, ми отримаємо дві, або три.

По-іншому, навпаки, не буває ніколи, ми давно аналізуємо графіки, щоб стверджувати це напевно.

Те, що у нас додатково ще кожні півгодини щось прилітає, і ранять людей, або вони гинуть і ставлення до нас має враховувати ці обставини, а за існуючою нормативною базою нас узагалі можна не вимикати, як прифронтову територію, це теорія, яка практикою не підтверджується.

Логіка можновладців інша — сумчани далеко, їхнім незадоволенням можна легко знехтувати, їхня суб'єктність та вплив на загальноукраїнські справи мізерні, а от якщо столиця посидить пару додаткових годин без електрики, це вже суттєвий фактор.

Цинічно? Але так воно і є, ми не суб'єкт, ми ресурс.

Здавалося б, зараз слушний привід поговорити щодо проклеєння всіх скляних зупинок, певних одиниць транспорту та громадських місць бронеплівкою, але ми живемо в суспільстві альтернативно-обдарованої більшості, тому це була б абсолютно марна розмова.

Можна було б нагадати, що саме наша громадськість, свого часу, була проти встановлення скляних зупинок із цілої низки міркувань, в тому числі й безпекових.

Можна було б пригадати, що статистика травм і загибелі від скляних уламків у країні та місті зашкалює.

Але такі розмови слід вести, якщо з іншого боку є раціональна, логічна та неманіпулятивна сторона, яка щиро хоче захистити свій народ, своїх громадян, своїх містян.

Якщо ж з іншого боку, за влучним визначенням Костянтина Аленінського, — перебувають «надукраїнці» та їхня медійна обслуга, то всі ці розмови жодного практичного сенсу не мають, доки не відбудеться очищення від кримінально-корупційної зграї, яка тримає суспільство у заручниках своїх вузьких інтересів.

Наші читачі в клубі щодо наслідків процесу цифровізації в Україні:

Суть не в казусі одного дебіла чи установи. Суть в цифровізації суспільства і позбавленні людини елементарного захисту.

Покарають Гороховського і монобанк чи ні - проблеми це не вирішить.

Маленький нікчемний оператор бази данних як є «вершителем судьб» так і залишається ним. Просто тепер свавілля буде тихішим.

Можна сміятись зі стоса паперів, документів, дозволів, паспортів, але вони давали хоч якусь АЛЕ альтернативу.

Зараз - не сподобався ти комусь - прапор, голова немита, не те лайкнув в соцмережі чи висловив «неправильну» позицію чи просто блажь дрібної сошки - один клік і тебе нема.

Квартира не твоя, бо право власності в реєстрі хтось змінив, а довести ти вже нічого не можеш, бо паперових паспортів немає. Машина, зброя, власність і т.п.

Грошей в тебе немає, бо рахунки твої поблоковано.

І самого тебе теж немає, бо в дії про тебе жодної згадки. Нахєра наймати кіллера чи висилати «чорний воронок» якщо дрібний клєрк впорається значно швидше і простіше.

І йди доказуй комусь і щось, якщо можеш чим.

Хтось може не вірити в описане, вважати, що це якесь перебільшення, бо люди в нас вчаться лише емпірично, суто на власному досвіді, а на чужий дивляться зневажливо, вважаючи, що всі постраждалі самі у чомусь «винні», або «помилилися» а от персонально з ними так ніколи не станеться, але, на практиці, це саме так і працює.

Утім, наша думка залишається незмінною: подібне стало можливим через те, що більшість суспільства складається з альтернативно-обдарованих.

Саме це — першопричина всього свавілля, яке відбувається.

А от якщо суспільство добре розуміє наслідки та ризики процесу цифровізації, то воно діє на випередження.

❓ Хтось вважає швейцарців недалекоглядними, чи нерозумними людьми, які погано живуть?

✅ Але там весь процес цифровізації перебуває під жорстким суспільним контролем.

🤡 А от від місцевих альтернативно-обдарованих чуємо вкладені в їхні голови тези, що готівка потрібна лише кримінальним елементам і пенсіонерам, що їм нема чого приховувати, що вони всі кошти тримають на картці, бо це зручно і швидко.

Що тут сказати? На жаль, місцеве стадо ефективно керується погоничами, тому його права постійно обмежуватимуть, внаслідок чого його якість життя буде погіршуватися.

ТікТок дедалі покращує тренди для українських глядачів.🙃

Звертаємо увагу — техніка і касета у відмінному стані, бо регулярно обслуговуються, а для того, зокрема, існує спирт.

Бо порядок, як і має бути, а не то, шо січас. 😎

Отакими відео забиті всі соцмережі. Їх там не десятки, їх там сотні. Про абсолютно різні банки — моно, приват, райф, пумб тощо. Про абсолютно різні статуси і випадки — ФОПи, не ФОПи.

Абсолютна більшість людей з відео легко ідентифікується і перевіряється, тобто це не якесь іпсо, чи провокації.

📌Висновок тут один — це системна політика, коли презумпція невинуватості змінена на протилежне, коли клієнт уже автоматично, за визначенням, у чомусь винен, банк ще навіть не знає у чому, але точно винен, треба лише знайти у чому саме.

Введені десятки критеріїв винуватості для відмов і блокування клієнтів — нервували, спішили, зробили переказ не схожий на попередній і т.д. Тепер тисячі людей з ранку до вечора змушені доводити, що вони не злочинці, бо така нині регуляторна політика.

Власники банків не альтернативно-обдаровані, вони збиткуються з людей не тому, що їм так захотілося, а під загрозою санкцій від Нацбанку.

Їх змусили так вчиняти нинішні цифровізатори, обскубувачі гусей, виписавши це законодавчо.