Примітно, що «Суспільне Суми», на відміну від деяких інших ЗМІ, не пропустило жодного депутата від Сумщини, які проголосували за законопроєкт №12414.

Це не видається дивним, бо журналісти каналу роблять телепередачі депутатських звітів, тому чують їхні прізвища не вперше.

Також усі помилки, про які ми тут згадуємо, телеканал виправляє. Це ознака здорової конструктивної реакції.

Не зробив помилок в переліку депутатів і «Данкор» - видання з давніми традиціями класичної журналістики.

Мар'яна, як би до неї не ставилися та які б контроверсійні речі вона не заявляла, — людина непересічна.

А такі люди набагато більше за інших відчувають на собі токсичну поведінку представників ЗМІ.

Бо якщо ти кажеш те, що твій співрозмовник погано здатен осягнути, те що лежить за межами його звичних уявлень, то дуже рідко він робитиме зусилля над собою, скоріше спробує, або принизити тебе, або замовчати.

ЩОДО ПРОТЕСТІВ

Причиною (саме причиною, а не приводом) протестів, які відбулися останнім часом в Києві, Львові та ін. містах є не законопроект про НАБУ. Справжня причина невдоволення криється в накопиченні протиріч в системі та небувалому наступі влади на права і свободи громадян. Так, всі усвідомлюють, що йде війна, що певні речі можуть бути обмежені, але влада явно цим зловживає. Це протест проти свавілля, брехні та несвободи.

Поряд з неефективною політикою мобілізації, яка руйнує тканину суспільства, відбувався наступ на свободу слова, на громадянське суспільство, на адвокатів та правозахисників, на волонтерів, на профспілки тощо. Натомість ми читаємо та чуємо про корупційні зашквари в правлячій еліті, про мародерство та утиски бізнесу.

Війна дозволяла списувати помилки чи зловживання влади на побічні ефекти. Головне втримати фронт та захистити країну. Але окрім безпеки в українців є ще потреба у свободі. І ці потреби якщо не рівносильні, то, принаймні, не можуть бути вирішені за рахунок один одного.

Саме в цьому варто шукати причину виступів. Законопроект про НАБУ та САП - то лише привід, при чому явно не надто вдалий, бо для багатьох неочевидний посил захисту неефективих установ. Але якщо ми глянемо вглиб мотивацій людей, то там ми знайдемо критичну загрозу свободі. Проти цього вони й протестують.

Дехто побачив у ціх протестах “виступ дітей та хіпстерів, яким поки не загрожує мобілізація”. Це дуже небезпечний підхід. Бо участь у протестах тих, кому вже не буде чого втрачати нічого хорошого ні для політичного режиму, ні для країни не принесе.

Сьогодні, через допис Мар'яни Безуглої, присвячений загибелі одного з народних депутатів, (що, до речі, не містив якихось образ на його адресу), до неї в коментарі набігло чимало інших нардепів із хамством та істериками.

Так ми дізналися чергові прізвища нікчемних протирачів і протирачок штанів у Верховній Раді, які ще мають нахабство когось повчати моралі.

Звісно, окремі особливо огидні істоти, типу Наталії Піпи, яка затримує дітей за прослуховування Цоя та пише на них доноси в поліцію, були добре відомі суспільству і раніше, але деякі проявилися щойно.

📌 Мерзенне кубло паразитів на шиї українського народу, ладне зацькувати кожного, хто відрізняється від їхньої лицемірної зграї.

Найкумедніше в місцевому політичному болоті - це епічна битва Вірьовкіна проти Біцака, а Біцака проти Вірьовкіна. 😂

Якби у нас були хоча б якісь ЗМІ, (а колись вони такі були), то безумовно приділили б цій історії хоча б статейку, чи сюжетик.

Навіть у професійної грантожерки Лігачової, яку так любить згадувати колишній розслідувач Бойко, є власний окремий підрозділ сайту під назвою «Антоніна», саме для таких історій. Але Сумські локальні історії надто дрібні для цього сайту, а Сумська журналістика настільки деградувала, що зараз не має ні окремого сайту, ні якихось рубрик у існуючих медіа для історій подібного жанру.

✅ Уявіть собі, наші маленькі друзі, навіть коли інтернет у Сумах був ледве розвинений, то було і кілька сайтів із такими історіями, а подібні рубрики існували і в тогочасних паперових газетах.

Зараз же, коли майданчиків для публікації контенту - вагон і маленький візочок, самого контенту в окремих жанрах тепер днем із вогнем не відшукаєш. 🙃

Віктор Бобиренко про те, як намагаються перешкоджати протестній активності у Сумах і про небачене засилля силовиків на душу населення.

📌 Начебто і логічно говорить, але опускається важлива деталь: це стало можливим, звичайним і буденним явищем саме тому, що більшість місцевих телеграмів і ЗМІ відверто прогнулися, пішли на співпрацю і отримують від неї вигоди.

Коли було затверджено саме такий алгоритм проведення масових заходів, хіба не було зрозуміло яка основна мета таких дій, то де ж у той момент були критики, де були незалежні ЗМІ, чого не пояснювали громаді ризики, а тепер «заднім розумом» дочиталися?

Мовчали, схвалювали, підтакували, так само як і зараз мовчать про найголовнішу тему: чекають, а може ж знову знайдеться якась «Українська Правда» і почне замість них відстоювати інтереси сумчан, контролювати дії можновладців і наводити лад, щоб постійно не прилітало.

Такі у нас місцеві ланцюгові собаки демократії: ні вкусити, ні погавкати. Фанерно-картонкові медіа.

Як так сталося, що саме на Сумщині виник один з найбільших провалів з фортифікаціями?

Як сталося, що саме сюди скеровують управлінців, на яких і тавра нема де поставити?

Чому саме тут супротивник полюбляє випробовувати нові моделі зброї, керованих бомб, безпілотників, а відповідний захист не забезпечено?

Усе достатньо просто: саме на Сумщині склалося одне з найбільш задавлених і контрольованих суспільств, з мовчазними та підлабузницькими медіа.

❌ Це завжди працює однаково: більше лояльності, більше мовчання, більше підлабузництва, більше пафосу - гірше ситуація.

✅ Більше громадського контролю, активності, незручних запитань - система змушена виправлятися.

Зрозумілими словами і коротко: колективними терпилами бути невигідно.

Колишній міський голова останнім часом пише максимально прямо і жорстко, з прізвищами, на відміну від нікчемних місцевих телеграмів і медіа, бо вже певний час як склалася ситуація, коли не до коректності у висловах.

Інші, очевидно, чекають, що ось приїде якась «Українська Правда» і все напише за них.

Те, що останнім часом у текстах «Суспільного Суми» стало чимало помилок, помічаємо не лише ми, а й відомі сумські мовознавці.

Але їх виправляють, щойно помічають, на відміну від багатьох інших місцевих медіа, що свідчить про їхню адекватність.

А от демонстративно не виправляти, навіть якщо про це зауважують читачі, вказує на зворотнє.

Про Буринь не забуваємо, а то інформування максимум в один рядок.

Добре, що Олександр Тахтай інформує, раз інші тепер здатні лише повторити за «офіційними джерелами», а коли ті мовчать, то ні на що нездатні.

Журналістика, my ass.

Якщо ви, наші любі фіксенята, сподівалися, що Сумські ЗМІ сьогодні як назадають гострих і розумних питань, то:

Хто входить тут, покинь усю надію ( Lasciate ogne speranza, voi ch’entrate)

Вони нездатні, хіба, що знову «Українська Правда» зробить їхню роботу за них.

За аналогією з відомими запитаннями пригожина, нині для захисту Сумщини актуальне питання:

«Де ЗРК для малих цілей, де ракети до них?»

А тим, хто думає трохи наперед і оцінює баланс витрат і ефективності:

«Де лазерні установки?»

На жаль, проблеми захисту повітряного простору Сумщини інформаційно затьмарені розбірками навколо закону і роздумами можновладців про своє політичне виживання.

Ми і раніше особливо нікого не цікавили, щоб щось давати і якось серйозно допомагати, а зараз тим більше.

Проблеми індіанців шерифів не хвилюють.

Одне з тих нагальних питань, яке місцеві «журналісти» — підставки для мікрофонів, вчора не поставили і яке, тепер уже публічно, задають ті самі реальні фахівці, яких так люблять згадувати очільники у промовах, на виправдання своїх дій.

Чого промовчали? На це є дві причини:

1⃣ По-перше, їм і в голову не приходять усі ті питання, які слід ставити, бо вони не вивчають проблематику та забули заповідь Кіркорова про те, що «на зустріч із зірками треба з'являтися підготовленими, а непрофесіоналам там нема чого робити»;

2⃣ По-друге, вони підлабузники та корисливці і всі їхні окремі істерики проти «капосних попередників» ґрунтувалися не на якихось ефемерних для них «інтересах громади», а на тому, що Дід не платив, не замовляв рекламу у їхніх помиєчних телеграмах і медіа.

Ну, а сумчанам залишається сподіватися на «Українську Правду», на Сергія Флеша, на тих небагатьох людей, які вміють і готові ставити правильні запитання.