Розглядаю нову колекцію Serenity | Naked від Papaya і одразу відчувається той самий невимушений шик — легкий, універсальний і без зайвих зусиль.

Надягаєш один і той самий сет зранку і можеш спокійно провести в ньому день: вийти на прогулянку, зайти випити кави, потім несподівано опинитися на побаченні — і нічого не потрібно змінювати. Достатньо просто додати прикраси або трохи пограти з деталями — і образ змінюється під настрій. Сьогодні це про легкість і комфорт, завтра вже про щось більш зібране й вечірнє. І в цьому, мабуть, головне відчуття: одяг не обмежує, а навпаки — дає свободу. Не змушує думати «чи підходить це сюди», бо підходить майже всюди, якщо тобі в цьому добре.

Детальніше ознайомитися з новою колекцією можна тут.

У 2007 році Мері-Кейт написала для New York Times статтю про свою любов до червоної сумки Chanel Jumbo XL flap, і я її розумію.

«У мене є велика червона стьобана сумка Chanel, яку я позичила у своєї сестри Ешлі. Я взяла її на захід і так і не повернула. На щастя, вона вже перейшла на іншу сумку, тож поки що я в безпеці. Я не впевнена, скільки у мене сумок, але, скажімо так, їх кілька. Коли я знаходжу сумку, яка мені подобається, я зазвичай ношу її до зносу, поки не стану одержима іншою. Це, мабуть, трапляється від трьох до п’яти разів на рік. Але я завжди повертаюся до Chanel. Розмір не надто великий, і в ній достатньо витончених деталей, щоб вона залишалася цікавою»

Продовження у коментарях.

Іноді одяг — це не про зйомки й ідеальне світло. А про звичайний день, який просто триває як є.

Український бренд Minnim повернувся після паузи — з новою колекцією джинсів, відтінками та оновленою розмірною сіткою. Цікавіше за все — як це показано. Без глянцю, без «правильних» моделей. Натомість — три дівчини, кожна у своєму звичному середовищі. Пекарня, майстерня, фарби, глина, тісто. У якийсь момент перестаєш дивитися на одяг окремо. Він розчиняється в процесі — у русі, у роботі, у звичних жестах. І, мабуть, у цьому є щось чесне. Коли річ не намагається бути головним героєм, а спокійно живе разом із людиною.

Деталі — на сайті Minnim. Enjoy!

Першим ділом у понеділок побіжу за новим номером L’etiquette і, взявши каву, влаштуюся десь у садах Тюїльрі. Прекрасні, застосовні стилізації — не перевантажено декоративно, а такі, в яких раптом упізнаєш себе, тільки трохи сміливішою, трохи зібранішою, ніби хтось делікатно підказав, як можна жити красивіше, не змінюючи суті. У цьому журналі є рідкісне відчуття — він не диктує, як одягатися і що обирати, а ніби радить: подивися, як може бути, якщо дозволити собі трохи більше повітря, трохи більше фактур, трохи більше гри.

Іноді мода робить вигляд, що вона винайшла щось нове, а потім ти відкриваєш сторіс дизайнера Джеремі Скотта — і все стає на свої місця. Ті самі «розібрані» туфлі з акцентом на форму з круїзної колекції Chanel нагадують ранні експерименти Джеремі Скотта кінця 90-х — той період, коли він уже ставився до взуття не як до предмета, а як до скульптури, яку можна деформувати, перебільшувати — щоб перевірити, де закінчується функція і починається образ. Тоді це виглядало радикально, майже зухвало, місцями навмисно «неправильно».
Сьогодні — це просто повертається вже у форматі «гучного образу» з великого модного дому. На фото — Кайлі Міноуг Life Ball 1999 і Фей Вонг.